про відмову в забезпеченні позову
01 грудня 2025 року м. Київ № 320/35120/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, подану в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця від 27.06.2025 у виконавчому провадженні №78389168.
У зв'язку з невідповідністю позовної заяви вимогам процесуального закону, керуючись статтею 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалою від 22.07.2025 позов залишив без руху з наданням позивачеві строку для усунення виявлених недоліків.
Відповідно до ухвали від 21.11.2025 заяву про забезпечення позову повернуто позивачу без розгляду.
Ухвалою суду від 25.11.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення виклику сторін (з урахування особливостей, встановлених статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України).
22.11.2025 від позивача засобами підсистеми «Електронний суд» надійшла повторна заява про забезпечення позову, в якій позивач просить суд:
вжити заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії постанови державного виконавця Подільського ВДВС м. Києва від 27.06.2025 у ВП №78389168 до набрання законної сили рішенням суду;
заборони органам державної виконавчої служби вчиняти будь-які дії з виконання зазначеної постанови, у тому числі списання коштів з банківського рахунку.
Вказана заява зареєстрована судом 01.12.2025 та передана головуючій судді Шевченко А.В. для подальшого розгляду.
Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
В обґрунтування поданої заяви позивач зазначає, що державним виконавцем Подільського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в межах виконавчого провадження № 78389168 27.06.2025 винесено постанову про арешт коштів на підставі постанови № 4а-4743 ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення штрафу на користь держави 51000,00 грн.
Про необхідність вжиття заходів забезпечення позову зазначено, що постанова була винесена без відома позивача, її копії не отримував, а дізнався про існування останньої лише після арешту рахунку.
Позивач вказує, що на момент подачі позову рахунок залишається арештованим, що створює ризики невідворотного списання коштів, порушує його майнові права позивача, та унеможливлює виконання базових фінансових зобов'язань.
Відтак, позивач стверджує про наявність очевидної загрози істотної шкоди його майновим правам.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд звертає увагу на таке.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Інститут забезпечення адміністративного позову врегульований статтями 150-158 Кодексу адміністративного судочинства України, які регламентують підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі. Наявність такого інституту є однією з гарантій виконання постанови адміністративного суду і спрямовані на забезпечення принципу обов'язковості судових рішень.
Відповідно до частин першої, другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини: існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів; необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
При розгляді та вирішенні такої заяви суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв'язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення позову забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення; ймовірності виникнення утруднень для виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; наявності зв'язку із вжиттям заходів запобігти порушенню прав та інтересів інших осіб в тому числі й осіб, які не приймають участь у розгляді справи.
Отже у випадку звернення сторони із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини такого звернення.
Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватись судом із підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Відповідно до статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Не допускається забезпечення позову, зокрема, шляхом зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення (пункт 5 частини третьої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України).
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматись у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Водночас заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, із урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17.
Крім того Верховний Суд у своїй постанові від 25.03.2020 у справі № 240/9592/19 зазначив, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. При цьому заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами. У свою чергу співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
При цьому у своїй постанові від 23.06.2020 у справі № 640/110/20 Верховний Суд зазначив, що викладені у постанові, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, з наслідками, які настануть внаслідок, зокрема, зупинення дії оскаржуваного адміністративного акта. Заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас, для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині другій статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до вимог частини другої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначені висновки Верховного Суду враховані судом у спірних правовідносинах.
Зі змісту поданої заяви про забезпечення позову та доданих до неї доказів вбачається, що необхідність застосування заявлених заходів обґрунтовано тим, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії постанови та заборони вчиняти органам ДВС будь-яких дій з виконання зазначено ї постанови може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача у випадку задоволення пред'явленого позову, оскільки ймовірною є ситуація, що до закінчення розгляду справи та набранням рішення суду законної сили, грошові кошти на цей момент можуть бути стягнуті органами ДВС України.
При цьому суд зазначає, що арешт коштів - це операція, що полягає в обмеженні прав власника щодо розпоряджання своїми грошовими коштами. Арешт коштів як такий не означає зміну їх власника. Арешт коштів як банківська операція становить собою зупинення видаткових операцій по рахунку (при цьому кошти, що надходять на рахунок, продовжують прийматись).
Таким чином арешт коштів за своєю суттю не є списанням коштів із рахунків позивача, а лише свідчить про забезпечення державним виконавцем гарантії сплати коштів в подальшому у порядку виконавчого провадження.
Суд констатує, що така обов'язкова умова для забезпечення позову, як наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, може бути встановлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.
Отже на цьому етапі суд позбавлений можливості встановити наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваних постанов. Крім того, встановлення ознак протиправності оскаржуваної постанови є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, враховуючи предмет позову, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.
Також суд зазначає, що всі наведені ОСОБА_1 обставини у позовній заяві потребують доказуванню, крім того, їх не можна вважати такими, що очевидно призведуть до заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі або свідчать про очевидність ознак протиправності оскаржуваних постанов відповідача.
Крім того заявником не надано жодних доказів направлення державними виконавцями платіжних вимог на примусове списання коштів ОСОБА_1 .
За вказаних обставин суд доходить висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову за відсутності доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам ОСОБА_1 до ухвалення рішення в адміністративній справі, а також за відсутності реальної загрози невиконання судового рішення у випадку ухвалення його на користь ОСОБА_1 .
Враховуючи наведене та керуючись статтями 150-154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.
Копію ухвали надіслати (видати) учасникам справи (їхнім представникам).
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвалу про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя Шевченко А.В.