28 листопада 2025 року м. Київ справа №320/35513/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом громадянина ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся громадянин ОСОБА_1 з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.05.2023 №94 в частині щодо солдата ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: «вважати ОСОБА_1 таким, що самовільно залишив військову частину».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.11.2023 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю наказу в частині, а саме: «вважати ОСОБА_1 таким, що самовільно залишив військову частину».
Відповідачем відзив на позов не подано.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , солдат військової служби за контрактом (військовий квиток серії НОМЕР_2 , виданий ІНФОРМАЦІЯ_2 від 29.12.2022 року, призначений наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 14.01.2023 № 13-РС на посаду номера обслуги взводу вогневої підтримки 4 парашутно-десантної роти НОМЕР_3 десантного батальйону, ВОС-145533Д, проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_1 , що підтверджується записом у військовому квитку.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.05.2023 № 94 ОСОБА_1 , солдат військової служби за контрактом, номер обслуги взводу вогневої підтримки 4 парашутно-десантної роти 2 парашутно-десантного батальйону, ВОС-145533Д, вважається таким, що самовільно залишив військову частину.
Позивач, вважаючи оскаржуваний наказ відповідача в частині протиправним, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
За змістом статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
У подальшому указами Президента України воєнний стан неодноразово продовжувався та триває й на даний час.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Згідно з частинами першою та другою статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення. Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини визначені Статутом Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 №548-XIV (далі - Статут Збройних Сил України).
Відповідно статті 11 Статуту Збройних Сил України, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Згідно зі статтею 14 Статуту Збройних Сил України із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Відповідно до статті 16 Статуту Збройних Сил України кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» від 24.03.1999 №551-XIV (далі - Дисциплінарний статут).
За приписами статей 1, 2 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Відповідно до статті 5 Дисциплінарного статуту за стан військової дисципліни у з'єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України».
Згідно зі статтею 45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов'язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності. Командири, які у разі виявлення ознак кримінального правопорушення не повідомили про це орган досудового розслідування, несуть відповідальність згідно із законом.
Відповідно до статті 48 Дисциплінарного статуту на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Статтею 84 Дисциплінарного статуту передбачено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Відповідно до статті 85 Дисциплінарного статуту службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць. Якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.
А згідно з статтями 86-87 Дисциплінарного статуту якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого.
Таким чином, підставою для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов'язків, порушення військової дисципліни. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця доведено, встановлено ступінь його вини та з'ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.
Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608 зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371, затверджено Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України (далі - Порядок №608).
Згідно з абзацом 4 пункту 2 розділу I Порядку №608, службове розслідування - це комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку №608 службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб. За рішенням відповідного командира (начальника) службове розслідування може призначатися за письмовим рапортом (доповідною або пояснювальною запискою) військовослужбовця з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри.
Пунктом 3 розділу ІІ Порядку №608 визначено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби; вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; у разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди - причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.
Пунктами 1, 3 розділу ІІІ Порядку №608 установлено, що рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення. Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі- особи, які проводять службове розслідування).
Згідно з пунктами 8, 9 розділу ІІІ Порядку №608 особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об'єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування. Посадові (службові) особи Збройних Сил зобов'язані надавати письмові пояснення по суті предмета службового розслідування та поставлених їм питань, а за попередньою згодою керівника - документи чи матеріали відповідно до своїх службових обов'язків.
Відповідно до пункту 1 розділу ІV Порядку №608 особи, які проводять службове розслідування, зобов'язані:
дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об'єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення;
виявляти (з'ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом'якшують або обтяжують відповідальність правопорушника;
розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення.
Згідно з пунктом 2 розділу ІV Порядку №608 особи, які проводять службове розслідування, мають право:
запрошувати до місця проведення службового розслідування військовослужбовців, стосовно яких проводиться службове розслідування, інших військовослужбовців, цивільних осіб (за їх згодою), які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення (далі - учасники службового розслідування);
отримувати письмові пояснення (заповнені від руки або надруковані);
з дозволу командира (начальника) військовослужбовця, який скоїв правопорушення, отримувати необхідні документи, які стосуються службового розслідування;
за погодженням з особами, які опитуються, фіксувати їх пояснення технічними засобами з подальшим оформленням їх у письмовому вигляді;
ознайомлюватися з необхідними документами, за потреби - знімати з них (отримувати) копії та долучати до матеріалів службового розслідування;
отримувати інформацію, пов'язану із службовим розслідуванням, від юридичних і фізичних осіб з дотриманням вимог законодавства на підставі запиту посадової (службової) особи, яка призначила службове розслідування, чи інших уповноважених осіб відповідно до вимог законодавства України;
проводити огляд місцевості, приміщення, предметів та документів, що стосуються службового розслідування, за результатами якого складати акт огляду.
Пунктом 1 розділу VІ Порядку №608 визначено, що за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.
Як вбачається з матеріалів справи, 11.03.2023 близько 18 год. 00 хв. на кордоні Донецької та Луганської областей під час виконання бойового завдання солдат військової служби за контрактом ОСОБА_1 отримав контузію головного мозку, на підтвердження чого позивачу виписано первину медичну картку від 11.03.2023 (форми 100), відповідно якої встановлено діагноз: ГТПТС з цереброастенією, симптоматична АГ.
Позивачем 17.03.2023 направлено два рапорти до військової частини НОМЕР_1 з клопотанням про направлення його на проходження військово-лікарської комісії та на проходження лікування. Крім того, аналогічні рапорти були направлені до ІНФОРМАЦІЯ_3 та до Генерального штабу Збройних Сил України.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем 24.03.2023 отримано вказані вище рапорти позивача.
Представником позивача 14.06.2023 адвокатом Шаповаловим А.М. отримано відповідь від ІНФОРМАЦІЯ_4 за № 117/ВихЗВГ/1675 від 26.04.2023, в якій зазначено, що згідно вимог Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402, направлення військовослужбовців на медичний огляд проводиться прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище з усіма необхідними документами за наявності медичних показів. Тому у разі погіршення стану здоров'я військовослужбовцю ОСОБА_1 необхідно звернутися до медичної служби військової частини НОМЕР_1 , де його буде оглянуто фахівцями, надано медичну допомогу та за наявності підстав направлено до військового шпиталю, в тому числі на огляд військово-лікарською комісією.
Позивачу 20.03.2023 видано командиром ВЧ НОМЕР_1 направлення на ВЛК для визначення придатності до ДШВ.
Згідно довідки від 23.03.2023 № 254 ОСОБА_1 було проведено медичний огляд військово лікарською комісією в/ч НОМЕР_4 , яким підтверджено діагноз: нейропатія зорових нервів обох очей, та зроблено висновок, згідно якого на підставі статей - графи II Розкладу хвороби, графи - ТДВ а тому погребує обстеження та лікування в умовах стаціонару в/ч НОМЕР_5 з подальшим переоглядом ВЛК.
У подальшому позивач проходив медичне обстеження, що підтверджується медичною картою стаціонарного хворого №1292 від 10.04.2023, копією виписного епікризу із медичної карти стаціонарного хворого №1292.
Як стверджує представник позивача, позивач 14.04.2023 намагався наручно подати до Головного лікаря Черкаського військового госпіталю Дніпропетровської області заяву про переведення для подальшого лікування, однак у нього не прийняли таку заяву та не надали письмового підтвердження про відмову від її прийняття.
Також 06.04.2023 представником позивача адвокатом Шаповаловим А.М. направлено адвокатський запит до ВЧ НОМЕР_1 та до Міністерства оборони України щодо питання розгляду рапорту на проходження лікування та рапорту на проходження військово-лікарської комісії ОСОБА_1 .
Представником позивача 09.05.2023 отримано відповідь від ІНФОРМАЦІЯ_4 від 21.04.2023, в якій зазначено, що у разі погіршення стану здоров'я позивачу необхідно звернутися до медичної служби військової частини НОМЕР_1 , де в разі необхідності буде надана медична допомога та направлено на проходження військово-лікарської комісії. Також аналогічну відповідь від 14.05.2023 було отримано позивачем від ІНФОРМАЦІЯ_4 13.06.2023.
Відповідно до консультативного висновку спеціаліста невролога Консультативної-діагностичної поліклініки КНП «Олександрійська клінічна лікарня м. Києва» Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 05.06.2023 позивачу встановлений діагноз: наслідки перенесеної МВТ контузії головного мозку (10.03.2023 року) з вогнищем гліозу в лівій тім'яній ділянці з частим вираженим церелгічним (цефалгічним) синдромом, церебрастепічним сном тривожно-депресивним розладом порушенням сну, порушенням зору.
Представником позивача 27.06.2023 адвокатом Шаповаловим А.М. отримано відповідь від ІНФОРМАЦІЯ_4 від 17.05.2023 № 117/ВихЗВГ/2191, в якій було зазначено, що «військовослужбовець ОСОБА_1 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.05.2023 № 94 вважається таким, що самовільно залишив військову частину».
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частина шоста статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Так, ухвалою суду від 16.11.2023 відповідача було зобов'язано надати суду належним чином завірені копії: наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 10.05.2023 №94 та акту службового розслідування.
Однак, станом на момент прийняття рішення у даній справі відповідач вимоги ухвали суду від 16.11.2023 не виконав, витребувані документи, як і відзив на позовну заяву, до суду не надав.
Таким чином, суд розглядає справу на підставі тих документів, які були надані представником позивача.
Слід зазначити, що Верховний Суд у постанові у справі №813/1021/17 від 19.02.2020 зазначив, що підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов'язків, порушення військової дисципліни. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з'ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.
У постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №804/4633/17 викладена правова позиція, що визначальною ознакою для встановлення факту самовільного залишення військової частини і місця служби є доведення вини військовослужбовця, якому такий проступок ставиться у провину. Не з'ясування обставин і причин, за яких військовослужбовець залишив військову частину, а також відсутність доказів, які б підтверджували самовільне залишення розташування військової частини, свідчить про відсутність підстав для висновку про самовільне залишення цим військовослужбовцем військової частини.
Суд зазначає, що за своєю суттю самовільне залишення військовослужбовцем місця служби або військової частини, а також нез'явлення військовослужбовця вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або лікування є порушенням військової дисципліни. При цьому, самовільним залишенням частини або місця служби вважається таке, що вчинене без дозволу начальника (командира), який згідно з законодавством уповноважений такий дозвіл надати. Поважними причинами може бути визнана, наприклад, стихійне лихо чи інші надзвичайні події та обставини, які підтверджені відповідними документами.
Відсутність у командира відомостей (доказів) про причини залишення чи нез'явлення військовослужбовця зобов'язує командира доповісти про такий факт своє командування та повідомити відповідний орган досудового розслідування.
У будь-якому випадку факт про самовільне залишення військовослужбовцем місця служби або військової частини має бути підтверджений належним чином оформленими документами або підтверджені командиром та встановлений шляхом всебічного, повного, своєчасного і об'єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення, що має бути зафіксовано у Акті.
Так як, відповідачем не надано суду доказів проведення службового розслідування та доказів того, що відповідачем був зафіксований сам факт порушення військовослужбовцем військової дисципліни, доведено вину військовослужбовця, встановлено ступінь його вини та з'ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення, суд приходить до висновку про недоведеність відповідачем прийняття спірного наказу від 10.05.2023 №94 (по стройовій частині) в частині щодо солдата ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: «вважати ОСОБА_1 таким, що самовільно залишив військову частину».
З урахуванням викладеного вище суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
В частині клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 40000,00грн. суд зазначає наступне.
Згідно ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до їх розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
На підтвердження витрат на правничу допомогу у розмірі 40000,00грн. позивач надав ордер, копію договору про надання правничої допомоги №14-03/23 від 14.03.2023, додаток до договору №2 від 28.06.2023, акт виконаних робіт від 26.07.2023 №2, прибутковий касовий ордер №14-03/23 від 17.07.2023, детальний опис робіт (наданих послуг) від 26.07.2023.
Враховуючи передбачені вказаною статтею критерії, зокрема: складність справи (спір з огляду на предмет доказування та ціну позову є незначної складності); обсяг наданих адвокатом послуг; ціну позову; значення справи для позивача у порівнянні з розміром судових витрат, які позивач просить стягнути з відповідача (40000,00грн.), суд, виходячи з критерію реальності адвокатських послуг та розумності їх розміру, та за конкретних обставин справи вважає, що справедливою та реальною сумою, яка підлягає компенсації позивачу на професійну правничу допомогу, є 3000,00грн.
Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.05.2023 №94 в частині щодо солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: «вважати ОСОБА_1 таким, що самовільно залишив військову частину».
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лапій С.М.