28 листопада 2025 року м. Київ справа №810/514/17
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., за участю секретаря Колодуба О.С. та представників:
позивача: Мануілової Я.І.,
відповідача: Гулієвої З.Н.,
третіх осіб:не прибули,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Артель»
до Головного управління ДПС у Київській області
треті особи 1) Товариство з обмеженою відповідальністю «ЦЕМ-СЕРВІС»
2) Приватне акціонерне товариство «Група «ОМЕГА»
3) Товариство з обмеженою відповідальністю «Адерагруп»
4) Товариство з обмеженою відповідальністю «Трейдстар»
про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,
І. Зміст позовних вимог.
До Київського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Артіль» (далі також - ТОВ «Артель») з позовом до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у Київській області від 11.01.2017 №0000241401 та №0000261401.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Позивач вважає податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Київській області від 11.01.2017 №0000241401 та №0000261401 незаконними, необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню. На думку ТОВ, висновки, викладені в акті перевірки, ґрунтуються не на встановлених законом фактах, а на суб'єктивних припущеннях контролюючого органу, що суперечать нормам податкового та цивільного законодавства, а також Конституції України.
На думку позивача, позиція контролюючого органу, відображена в акті перевірки, суперечить положенням статті 61 Конституції України, згідно з якою юридична відповідальність має бути індивідуальною. Відтак звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Артіль» не може нести негативні наслідки за можливі порушення, які могли бути допущені іншими суб'єктами господарювання в ланцюгу постачання. У зв'язку з цим позивач вважає безпідставними твердження ДФС про: нібито завищення витрат за 2014 рік на суми: 20 198 грн, 808 333 грн, 1 916 666,67 грн; нібито заниження податку на додану вартість за 2014 рік на 4040 грн (у т.ч. травень - 2020 грн, червень - 2020 грн); нібито заниження об'єкта оподаткування за 2015 рік на 2 500 000 грн та 2 000 000 грн; нібито завищення податкового кредиту за липень 2015 року на 100 000 грн. Позивач наполягає, що такі висновки є нічим іншим, як помилковими припущеннями.
Крім того, позивач вказує на відсутність у покупця обов'язку контролювати діяльність контрагентів, оскільки жодною нормою законодавства не покладено на покупця - платника податків обов'язок контролювати: дотримання постачальниками по ланцюгу вимог податкового законодавства, правильність ведення ними бухгалтерського обліку, їх фактичне місцезнаходження, подання ними інформації органам ДПІ тощо.
Водночас, навіть якщо окремі контрагенти не перебували за юридичною адресою чи не надавали інформацію ДФС, це не може бути підставою для висновку про неправомірні дії позивача або позбавлення його права на формування витрат та податкового кредиту, які виникли внаслідок фактичного придбання товарів чи послуг та сплати ПДВ.
Позивач підкреслює, що всі операції з його контрагентами - ТОВ «Трейдстар», ТОВ «Адерагрупп», ПрАТ «Група Омега» - були реальними та мали фактичний характер. Це підтверджується: первинними документами; належним відображенням операцій у бухгалтерському обліку; фактичним здійсненням господарської діяльності. Доводи ДФС про те, що первинні документи нібито не містять відомостей щодо змісту, місця, дати чи результату надання послуг, позивач вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності.
Позивач зазначає, що відповідно до статті 204 Цивільний кодекс України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Договори, укладені позивачем з вищевказаними контрагентами: не визнані недійсними, не оскаржені у судовому порядку, продовжують породжувати юридичні наслідки.
Відтак, позивач вважає, що сам факт можливих претензій контролюючого органу до контрагентів не може впливати на правомірність дій ТОВ та не позбавляє його права на формування витрат і податкового кредиту за реально здійсненими господарськими операціями. Оскільки висновки контролюючого органу ґрунтуються на припущеннях, не підтверджені належними доказами та суперечать вимогам законодавства, податкові повідомлення-рішення є незаконними та підлягають скасуванню.
Головне управління ДПС у Київській області позов не визнало, надало суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначило, що посадові особи контролюючого органу діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем правомірно, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
У поданих до суду поясненнях контролюючий орган, зокрема, зазначає, що хоча договір позивача з ПАТ «Група Омега» формально був укладений, проте жодного документа, який би розкривав зміст наданих послуг, витрачений час або обсяг виконаних робіт, позивачем не надано. Це не підтверджується й актом наданих послуг, який фактично не розкриває суті господарської операції та не дозволяє встановити її реальний зміст.
Контролюючий орган звертає увагу, що такі обставини узгоджуються з позицією Верховного Суду у низці справ (№804/839/16, №815/2126/15, №813/2781/17, №804/2949/16, №160/25897/21), у яких сформульовано правовий підхід щодо необхідності: фактичного здійснення господарської операції, наявності реальних змін майнового стану платника податку як обов'язкової ознаки такої операції, визнання первинних документів доказом лише за умови відповідності їх змісту фактичним обставинам. Судова практика також підкреслює, що формально оформлені, але недостовірні документи, не підтверджені реальними діями, не можуть вважатися первинними документами і не підтверджують права платника податків на формування витрат чи податкового кредиту.
Відповідач також звертає увагу, що аналогічні правовідносини між позивачем і ПрАТ «Група Омега» вже були предметом дослідження суду у справі №810/1530/16, у якій позивачу було відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Таким чином, на думку контролюючого органу, ситуація свідчить про відсутність фактичного здійснення операцій, а надані документи не розкривають їх суті.
Щодо правовідносин з іншим контрагентом позивача - ТОВ «Трейдстар» контролюючий орган зазначає, що хоча позивачем був наданий акт приймання-передачі робіт, з його змісту неможливо ідентифікувати осіб, які брали участь у господарській операції. Також неможливо встановити, ким підписаний кошторис, відсутні дані, що дозволяють встановити осіб, які підписали договір, документи не дозволяють визначити зміст, обсяг та місце виконання робіт. Таким чином, відповідач вважає, що надані позивачем документи не підтверджують реальності господарської операції.
Крім того, контролюючий орган зазначає, що позивачем не надано жодного документа на підтвердження взаємовідносин із ТОВ «Адегруп» ані під час перевірки, ані у судовому процесі, що, на думку відповідача, порушує вимоги статті 44 Податкового кодексу України (обов'язок ведення та зберігання первинних документів) та пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України (обов'язок надати документи під час перевірки).
Водночас, у відносинах з іншим контрагентом - ТОВ «Адегруп» за той самий період уже досліджувалися у справі №810/1530/16, де встановлено, що вони мали нереальний характер, оформлені лише формально, надані документи не розкривали змісту господарської операції.
Додатково відповідач вказує, що сам позивач зазначив, що з ТОВ «Цем-Сервіс» фактичні операції не відбулися. Додатково відповідач посилається на вирок Дарницького районного суду м. Києва у справі №753/12190/16-к, яким встановлено, що ТОВ «Цем-Сервіс» було придбано без мети здійснення господарської діяльності, а для інших цілей, що свідчить про потенційно фіктивний характер операцій з цим контрагентом.
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи, інші процесуальні дій у справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя Виноградова О.І.) від 02.02.2017 відкрито провадження в адміністративній справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.02.2017 закінчено підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду на 14.02.2017 року.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.02.2017 провадження в адміністративній справі №810/514/17 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Артіль» до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень зупинено до набрання законної сили рішеннями в адміністративних справах №№ 810/1122/16, 810/1530/16.
У зв'язку зі звільненням судді ОСОБА_1 з посади судді Київського окружного адміністративного суду проведено повторний автоматизований розподіл адміністративної справи № 810/514/17.
Протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 15.01.2019 адміністративну справу №810/514/17 передано на розгляд судді ОСОБА_2 .
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя ОСОБА_2 ) від 21.01.2019 прийнято адміністративну справу до провадження.
У зв'язку зі звільненням судді ОСОБА_2 з посади судді Київського окружного адміністративного суду проведено повторний автоматизований розподіл адміністративної справи № 810/514/17.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями цю справу передано на розгляд судді Жуку Р.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя Жук Р.В.) від 04.04.2024 прийнято адміністративну справу до провадження. Поновлено провадження в адміністративній справі №810/514/17. Замінено відповідача у справі, а саме: ГУ ДФС у Київській області на його правонаступника - ГУ ДПС у Київській області. Призначено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 02.05.2024.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.09.2024 залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Трейдстар», Товариство з обмеженою відповідальністю «Адерагруп», Приватне акціонерне товариство «Груп «Омега», Товариство з обмеженою відповідальністю «Цем-Сервіс» в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання призначено на 31.10.2024.
Відповідно до протоколу судового засідання від 16.10.2025 суд завершив стадію дослідження обставин справи, перевірки доказами. Наступне судове засідання призначено на 20.11.2025.
У судовому засіданні 20.11.2025 суд перейшов до стадії судових дебатів. Представник позивача просив задовольнити позов в повному обсязі. Відповідач просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення. Наступне судове засідання призначено на 28.11.2025.
У судовому засіданні 28.11.2025 судом було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Артель» (ЄДРПОУ 30554583, місцезнаходження: 07832, Київська область, Бородянський район, смт. Бабинці, вул. Заводська, 45А), зареєстроване в якості юридичної особи 24.01.2000 .
На момент виникнення спірних правовідносин позивач перебував на податковому обліку в Бородянському відділені Вишгородської обласної державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Київській області.
Головним управлінням ДФС у Київській області на підставі направлень від 24.10.2016 №1249, №1250, №1251, №1252, №1253, №1254, виданих ГУ ДФС у Київській області, відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «Артель» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 30.06.2016.
За результатами позапланової виїзної перевірки відповідачем складено акт від 09.12.2016 №145/10-36-14-01-13/30554583 та встановлено, зокрема, порушення п. 138.1 ст.138, п.138.2 ст.138, п.44.1 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, у результаті чого завищено витрати за 2014 рік на загальну суму 20 198 грн, 808 333 грн та 1 916 666,67 грн. та безпідставно занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток за 2014 рік та за 2015 рік на загальну суму 1 304 136 грн. Крім того, по розрахунках з контрагентами позивача: ТОВ «Трейдстар», ПрАТ «Група «ОМЕГА», ТОВ «ЦЕМ-СЕРВІС» встановлено порушення п.198.1, п.198.2, 198.3 ст.198, п.44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 487 373 грн.
Як вбачається з наданих матеріалів, при перевірці правильності декларування позивачем власних податкових зобов'язань за наведені вище звітні періоди відповідачем прийнято до уваги відомості, отримані від інших територіальних органів доходів і зборів про господарську діяльність контрагентів позивача - ТОВ «ЦЕМ-СЕРВІС», ПрАТ «Група «ОМЕГА», ТОВ «Адерагруп», ТОВ «Трейдстар» - та про характер їх взаємовідносин з іншими суб'єктами господарювання по ланцюгу постачання.
Відповідач вважає, що договори, за якими вищевказані контрагенти зобов'язувались надати позивачу послуги, фінансово-господарські документи та податкову звітність складено сторонами правочинів без фактичного здійснення господарських операцій, а лише з метою незаконного одержання податкової вигоди у вигляді формування податкового кредиту на користь позивача.
На підставі акта перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 11.01.2017 №0000241401 та №0000261401, якими відповідно до приписів підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1 427 670, 00 грн, з яких: 1 304 136, 00 грн - за податковим зобов'язанням, 123 534, 00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями, а також позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість та визначено суму податкового зобов'язання у розмірі 731 60, 00 грн, , з яких: 487 373, 00 грн - за податковим зобов'язанням, 243 687, 00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Позивач, не погоджуючись з правомірністю прийняття контролюючим органом спірних рішень, вважаючи вищевказані податкові повідомлення-рішення протиправними, звернувся до суду із позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - Податковий кодекс України).
Відповідно до підпунктів 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Підпунктом 16.1.2 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України передбачено, що платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів.
Підпунктом 16.1.4. пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи;
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з приписами пункту 180.1 статті 180 Податкового кодексу України для цілей оподаткування податком на додану вартість платником податку є будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу.
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з, зокрема, постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;
Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За правилами підпункту пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України; б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).
У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов'язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.
З метою застосування цього пункту податкові зобов'язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах: придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання; придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
У разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.
Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків регламентовані статтею 200 Податкового кодексу України.
Пунктом 200.1 статті 200 розділу V цього Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При цьому згідно з приписами підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 200.2 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 2001.3 статті 2001 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 2001.3 статті 2001 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункт 200.4 статті 202 Податкового кодексу України в редакції, яка діє з 01.01.2015).
У силу приписів пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Аналогічні положення закріплені у редакції, чинній з 01.01.2015.
Відповідно до пункту 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).
Аналіз положень податкового законодавства дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів:
1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість);
2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця;
3) наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності;
4) документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання;
5) наявності у покупця належним чином оформленої податкової накладної.
Відсутність хоча б одного з наведених елементів, навіть за наявності певних первинних документів, виключає можливість формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 25.03.2021 (справа №П/811/1491/16).
При цьому, господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема у постановах від 13 липня 2021 року у справі № 815/7122/14, від 27 травня 2021 року у справі № 808/3513/16, від 01 грудня 2021 року у справі № 140/6978/20 та від 20 грудня 2021 року у справі № 640/16024/19.
У свою чергу Верховний Суд у постанові від 15 січня 2021 року у справі № 814/467/17 зазначив, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.
Відтак, з аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.
Згідно з частиною 2 статті 3 Закону № 996-XIV (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Одним із основних принципів, на яких ґрунтується бухгалтерський облік та фінансова звітність, відповідно до статті 4 Закону № 996-XIV є принцип превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.
Згідно із статтею 1 Закону № 996-XIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Як зазначено у частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно з пунктом 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704 (далі - Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку), записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.
Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Враховуючи вищезазначене та з урахуванням положень пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, можна дій, можна дійти висновку, що будь-які документи (у тому числі договори, акти, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
При цьому слід врахувати, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції.
Водночас, нереальність господарських операцій з придбання/постачання платником податку товарів/послуг має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами, і головне, не може ґрунтуватися на припущеннях.
Зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети), наведений у підпункті 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, передбачає обов'язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто, на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само, створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.
Водночас, із визначеного в Податковому кодексі України поняття ділової мети вбачається, що обов'язково повинен бути намір платника податку отримати відповідний економічний ефект, тобто, господарська операція має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості. Якщо ж та чи інша операція не зумовлена розумними економічними причинами (позбавлена ділової мети), то такі операції не є вчиненими в межах господарської діяльності. З'ясування наміру платника податку на отримання економічного ефекту від господарської операції, передбачає аналіз умов та обставин її здійснення. При цьому, економічний ефект не повинен полягати виключно в зменшенні податкового навантаження на хоча б одного з учасників операції. Відповідно, економічний ефект відсутній в операціях, які призводять до збільшення задекларованих витрат платника та зменшують об'єкт його оподаткування без можливості отримання додаткового приросту активів чи збереження їх вартості.
Документальне обґрунтування наявності ділової мети передбачає наявність документів управлінського обліку, первинних документів, які платник податків використовує в господарській діяльності, зокрема, у перспективі, або коли наявна потреба в здійсненні збиткових операцій з огляду на стратегічні цілі чи несприятливі обставини. Такі документи мають містити загальноприйняті реквізити, такі як дата складання та підписи уповноважених осіб, і можуть бути використані під час перевірки або затребувані в установленому Податковим кодексом України порядку
Таким чином, ділова мета може бути відсутня лише в таких операціях: головною ціллю або однією з головних цілей операції є несплата (неповна сплата) суми податків та/або зменшення обсягу оподатковуваного прибутку платника податків; у зіставних умовах особа не була б готова придбати (продати) такі товари, роботи (послуги), нематеріальні активи, інші предмети господарських операцій, відмінні від товарів, у непов'язаних осіб.
Враховуючи принцип превалювання сутності над формою, перевага має надаватися економічній сутності господарських операцій.
Верховний Суд у постанові від 22 жовтня 2020 року у справі № 160/3055/19 звернув увагу та врахував те, що відповідно до сталої судової практики (постанови Верховного Суду від 16 липня 2019 року у справі № 805/686/17-а, від 12 липня 2019 року у справі № 808/109/18, від 09 липня 2019 року у справі № 810/1762/16 тощо) сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, у власному капіталі підприємства у зв'язку з його господарською діяльністю.
Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, що є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Суд, аналізуючи висновки контролюючого органу, що викладені в акті перевірки, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, що надані сторонами під час розгляду спору по суті, вважає за необхідне звернути увагу на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, за висновком контролюючого органу, господарські операції позивача з контрагентами - ТОВ «ЦЕМ-СЕРВІС», ПрАТ «Група «ОМЕГА», ТОВ «Адерагруп», ТОВ «Трейдстар», які були предметом перевірки, результати якої відображені в акті перевірки, є безтоварними та нереальними, зокрема: у взаємовідносинах з ПрАТ «Група «ОМЕГА» контрагенти не мають жодних документів, які би розкривали зміст послуг, витрачений час, обсяг наданих робіт відповідно до договорів №02-05/14юр від 23.05.2014, №03-01/15 від 15.01.2015, предметом яких є надання юридичних послуг; по взаємовідносинам з ТОВ «Трейдстар» позивачем надано акт приймання-здавання робіт від 18.06.2014, проте з даного акту неможливо ідентифікувати осіб, які взяли участь в господарській операції (відсутнє прізвище, ім'я, по батькові посадових осіб), локальний кошторис на пусконалагоджувальні роботи в енергосистемі ТОВ «Артель», проте з даного акту неможливо ідентифікувати ким він підписаний (відсутнє прізвище, ім'я, по батькові посадових осіб), договір №75 від 23.04.2014, проте з даного договору неможливо встановити хто взяв участь в господарській операції (відсутнє прізвище, ім'я, по батькові посадових осіб); по взаємовідносинам з ТОВ «Адерагруп» позивачем не надано документів на підтвердження господарських операцій, а відтак і доказів правомірності формування витрат по вказаним взаємовідносинам; по взаємовідносинам з - ТОВ «ЦЕМ-СЕРВІС» операції не відбулися, що не заперечує сам позивач.
Під час розгляду справи суд установив, що ПрАТ «Група «Омега» та ТОВ «Адерагрупп» у період виконання господарських зобов'язань перед позивачем були належним чином зареєстрованими платниками податку на додану вартість і мали повне право складати податкові накладні за результатами здійснення операцій. Наявна у контролюючого органу під час перевірки інформація про діяльність цих контрагентів, яка не оформлена у формі рішення суб'єкта владних повноважень, може бути підставою для додаткової перевірки, але не може вважатися безумовним доказом невиконання ними господарських зобов'язань.
Суд не погодився з доводами контролюючого органу про порушення вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» при оформленні актів виконаних робіт ПАТ «Група «Омега» та ТОВ «Адерагрупп», оскільки такі твердження не знайшли підтвердження. Водночас суд звернув увагу, що законодавство не встановлює чітких вимог щодо деталізації змісту господарських операцій в актах виконаних робіт. Крім того, позивачем надано до суду документи на підтвердження господарських операцій з ТОВ «Адерагруп», а саме: договір про надання консультаційних послуг №020614 від 02.06.2014, додаткову угоду №1 до договору про надання консультаційних послуг №020614 від 02.06.2014, платіжні доручення №5625 від 16.07.2014, №5679 від 22.07.2014, №5760 від 28.07.2014, №5872 від 05.08.2014, акти надання послуг №35 від 30.06.2014, №42 від 30.06.2014, №43 від 30.06.2014, №44 від 30.06.2014, №45 від 30.06.2014, №46 від 30.06.2014, №47 від 30.06.2014, №48 від 30.06.2014, №49 від 30.06.2014, №50 від 30.06.2014, №51 від 30.06.2014 , №52 від 30.06.2014, №53 від 30.06.2014, №54 від 30.06.2014, №55 від 30.06.2014, №56 від 30.06.2014, №57 від 30.06.2014
Відповідно до статті 62 Конституції України вина особи у вчиненні злочину може бути підтверджена лише обвинувальним вироком суду, і на момент розгляду справи жодного вироку щодо посадових осіб ПрАТ «Група «ОМЕГА» та ТОВ «Адерагрупп» за фактом фіктивного підприємництва не існувало.
Разом з тим суд наголошує, що з вищенаведених приписів законодавства вбачається, що будь-які документи можуть вважатися первинними лише в разі реального здійснення господарської операції. Якщо операція фактично не відбулася, то навіть наявність формально правильних реквізитів не надає документам статусу первинних для цілей податкового обліку.
Дослідивши надані до суду матеріали справи, суд дійшов висновку, що подані позивачем документи лише формально відображають взаємовідносини із зазначеними контрагентами, не підтверджуючи фактичного виконання робіт або надання послуг.
Зокрема, у звітах ПрАТ «Група «Омега» від 24.11.2014 та 20.02.2015, що мали засвідчити результати наданих юридичних послуг, суд зафіксував, що хоча звіти й містять окремі аналітичні відомості, самі по собі не підтверджують реальності господарських операцій, оскільки їх зміст не відображає фактичного виконання робіт, передбачених договорами. У звітах наведено узагальнену інформацію нормативного характеру та дані з відкритих джерел, однак відсутній будь-який зв'язок між цими матеріалами та реальною діяльністю ТОВ «Артель». Позивач також не довів необхідності здійснення такого аналізу. Отже, зазначені звіти не можуть вважатися належними доказами реального здійснення господарських операцій між сторонами. Крім того, наданий позивачем звіт ПрАТ «Група «Омега» з трансфертного ціноутворення ТОВ «Артель» за період з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року від 24.04.2015 не містить відомостей, які б давали змогу однозначно встановити його складення у межах виконання зобов'язань за укладеними позивачем договорами з ПрАТ «Група «ОМЕГА». Звіт не містить посилань на конкретні договірні відносини та не відображає виконання будь-яких фактичних дій, передбачених умовами таких договорів. За відсутності чітко окресленого зв'язку між змістом звіту та договірними операціями, він не може вважатися належним та допустимим доказом реальності господарських операцій, на підтвердження яких його подано.
Крім того, відповідно до укладеного позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю «Адерагрупп» договору від 02.06.2014 № 020614 зі змінами, внесеними додатковою угодою № 1 від 03.06.2014, консультаційні послуги надаються позивачу його контрагентом у межах договірних зобов'язань. Позивач надав суду пояснювальні записки щодо виконання договору від 02.06.2014 № 020614 та надання консультаційних послуг, проте слід зазначити, що зазначений договір та додаткова угода до нього вже були предметом судового дослідження у межах справи № 810/1530/16. У ході розгляду цієї справи позивач з невідомих причин не надав аналогічних доказів, на які посилається наразі, що ставить під сумнів як послідовність його позиції, так і своєчасність формування відповідних пояснювальних матеріалів. За таких обставин подані у цій справі пояснювальні записки не можуть сприйматися як належне та переконливе підтвердження фактичного виконання договору та надання консультаційних послуг. Водночас зі змісту наданих позивачем документів убачається, що будь-яких інших документальних свідчень, які б підтверджували наявність зв'язку між фактом придбання позивачем консультаційних послуг і їх використанням у власній господарській діяльності, позивачем суду не надано.
Беручи до уваги, що характер взаємовідносин між позивачем та його контрагентами - ПрАТ «Група «Омега» та ТОВ «Адерагрупп» - не свідчить про наявність у сторін реальної ділової мети, економічного змісту чи господарської доцільності, суд дійшов висновку, що подані та досліджені у судовому засіданні документи не підтверджують фактичного існування у відповідний період господарських відносин, пов'язаних з наданням юридичних і консультаційних послуг.
Крім того, суд визнає обґрунтованими доводи відповідача щодо того, що господарські операції між ТОВ «Артель» та ТОВ «ЦЕМ-СЕРВІС» фактично не відбулися, що, по суті, не заперечується самим позивачем. Так, у наданій до суду позивачем копії претензії про стягнення помилково перерахованих коштів прямо вказано, що господарські відносини між ТОВ «Артель» та ТОВ «ЦЕМ-СЕРВІС» не виникли.
Також суд бере до уваги, що у матеріалах справи міститься вирок Дарницького районного суду м. Києва від 18.07.2016 у справі № 753/12190/16-к, з якого вбачається, що ТОВ «ЦЕМ-СЕРВІС» було придбано не з метою здійснення реальної господарської діяльності.
Щодо взаємовідносин із ТОВ «Трейдстар» контролюючий орган обґрунтовано зазначає, що надані позивачем документи не дають можливості ідентифікувати осіб, які брали участь у відповідних господарських операціях. Зокрема, акт приймання-здавання робіт від 18.06.2014 не містить прізвища, ім'я та по батькові посадових осіб, які підписували документ; аналогічно локальний кошторис на пусконалагоджувальні роботи в енергосистемі ТОВ «Артель» також не містить відомостей щодо осіб, які його підписали; договір № 75 від 23.04.2014 не дає можливості встановити, хто саме представляв сторони при його укладенні, оскільки відповідні персональні дані посадових осіб відсутні.
Водночас зазначені доводи контролюючого органу позивачем жодним чином не спростовані, а належних доказів, які б підтверджували реальність участі конкретних уповноважених осіб у зазначених господарських операціях, суду не надано.
У зв'язку з цим суд вважає обґрунтованими висновки контролюючого органу щодо неправомірного формування ТОВ «Артель» податкового кредиту.
За наведених обставин суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 11.01.2017 № 0000241401 та № 0000261401 є правомірними, а підстав для визнання їх протиправними та скасування - не встановлено.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України докази оцінюються та мають ґрунтуватися на безпосередньому, повному, всебічному та об'єктивному їх дослідженні.
За визначенням частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Достатніми, у розумінні частини першої статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За змістом частини другої вищезазначеної правової норми процесуального закону, питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Позивач у ході судового розгляду справи не навів жодних переконливих доводів і не подав належних та допустимих доказів, які б підтверджували реальність заявлених ним господарських операцій, свідчили про їх відповідність дійсному економічному змісту або ж підтверджували добросовісність позивача як платника податків.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
VІ. Судові витрати.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови в задоволенні позовних вимог відмовлено, сплачений судовий збір відшкодуванню не підлягає.
Керуючись статтями 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 287, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жук Р.В.
Повний текст рішення виготовлений 01.12.2025.