28 листопада 2025 року справа №640/22920/20
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Щавінського В.Р., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
встановив:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.05.2019 №0158198-1310-2657.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.10.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Законом України від 13.12.2022 №2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон №2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних Закону №2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
На виконання вимог зазначених приписів, Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративну справу №640/22920/20 скеровано за належністю до Київського окружного адміністративного суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючим суддею визначено Щавінського В.Р.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 прийнято адміністративну справу, постановлено здійснювати спрощене позовне провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, запропоновано відповідачу подати до суду відзив на позовну заяву.
Позов мотивовано протиправністю податкового повідомлення-рішення, з огляду на те, що відповідач дійшов безпідставних висновків при визначені грошового зобов'язання за платежем «Транспортний податок з фізичних осіб у 2017 році». Зазначає, що транспортний податок не нараховується у випадку, коли ринкова вартість транспортного засобу є меншою, ніж визначена в 2017 році згідно з п.п. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.03.2024 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Запропоновано відповідачу подати до суду відзив на позовну заяву.
Відповідачем подано до суду відзив, в якому зазначено, що згідно з підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року. Таким чином, транспортний засіб, який належить позивачу на праві приватної власності є об'єктом оподаткування, а позивач платником транспортного податку. Враховуючи викладене, відповідач вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення є правомірним та складеним з урахуванням норм діючого законодавства.
Позивачем подано відповідь на відзив, доводи якого по суті є аналогічними доводам, викладеним у позовній заяві.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , у 2017 була власником автомобіля «Lexus», р. н. НОМЕР_1 , з об'ємом двигуна 1998 куб.см.
Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням ДФС у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 20.05.2019 №0158198-1310-2657 за платежем транспортний податок з фізичних осіб за 2017 рік на суму 25 000,00 грн.
Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернулась із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку оскаржуваному податковому повідомленню-рішенню від 20.05.2019 №0158198-1310-2657, суд зазначає наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов'язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПК України).
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015 №909-VIII, що набрав чинності 01.01.2016 внесено зміни до статті 267 ПК України (далі - Закон №909-VIII).
Відповідно до вимог підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2. пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Базою оподаткування відповідно до вимог підпункту 267.3.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Згідно з вимогами пункту 267.4 статті 267 ПК України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 грн за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Як убачається з підпункту 267.5.1. пункту 267.5.1 статті 267 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» від 20.12.2016, який набрав чинності 01.01.2017, внесені зміни до ПК України щодо об'єкту оподаткування транспортним податком.
Згідно з вимогами підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України (у редакції Закону від 20.12.2016 №1791-VIII) об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньо ринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Враховуючи те, що Законом України №1791-VIII не встановлювався новий транспортний податок, а також те, що його ставка не змінювалась, з 01.01.2017 платниками транспортного податку є власники легкових автомобілів не старіше п'яти років, середньо ринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати.
Відповідно до вимог статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 №1801-VIII мінімальна заробітна плата з 01.01.2017 становила 3200 грн.
Отже, об'єктом оподаткування транспортним податком у 2017 році є легкові автомобілі не пізніше 2013 року випуску, середньо ринкова вартість яких станом на 01.01.2017 становить не менш 1200000 грн (3200 грн х 375 розмірів мінімальної заробітної плати).
Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, об'єму циліндрів двигуна, типу пального, та розміщується на його офіційному веб-сайті.
Відповідно до опублікованого на сайті Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України https://www.me.gov.ua/ переліку легкових автомобілів, з року випуску яким минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня 2017 (звітного) року, вбачається, що LEXUS RX 200T, з об'ємом двигуна 2,0, типом палива - бензин, можуть бути оподатковані якщо рік випуску (включно) транспортного засобу складає до 2 років.
Як вбачається із податкового повідомлення-рішення від 20.05.2019 №0158198-1310-2657, позивачу нараховано зобов'язання за автомобіль LEXUS RX 200T з об'ємом двигуна 1998 куб.см.
Отже, об'єм двигуна автомобіля позивача є іншим, ніж визначений та наведений Міністерством економічного розвитку і торгівлі України у переліку.
На переконання суду, ані жодним положенням законодавства, що регулює дані правовідносини та їх стосується, не вказано норми закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, з якого б вбачалася можливість застосування приблизного (заокругленого) показника об'єму циліндрів двигунів автомобілів, які визначені в переліку, затвердженому Мінекономіки, та ще й, не на користь платника податків, що, безумовно, створює додатковий податковий тягар. Підстави застосування приблизного (заокругленого) показника об'єму циліндрів двигунів автомобілів, нормами закону не обґрунтовані та не передбачені.
У справі «Новік проти України» (18.12.2008), ЄСПЛ зробив висновок, що «надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля».
Суд дійшов висновку що у контролюючого органу були відсутні будь-які підстави для додаткового трактування критеріїв, необхідних для визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, оскільки щороку у центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, на своєму офіційному веб-сайті розміщується Перелік автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, який містить такі дані щодо цих автомобілів: марка, модель, рік випуску, об'єм циліндрів двигуна, тип пального. Тобто, податковий орган, отримавши від законодавця вичерпний перелік технічних характеристик, необхідних для надання автомобілю статусу об'єкта оподаткування, був позбавлений необхідності та повноважень в більш ширшому його тлумаченні.
Тож, у даному випадку, фактично здійснивши округлення об'єму двигуна автомобіля позивача до іншого показника, податковий орган допустив свавільне втручання у майнові права позивача примусивши до додаткового податкового тягаря.
Повнота з'ясування обставин, що входять до предмета доказування при розгляді судом цього адміністративного позову, вимагає від суду встановлення обставин про вартість автомобіля позивача та про те, чи були враховані податковим органом та чи підтверджуються належними та допустимими доказами усі обов'язкові для здійснення розрахунку складові-елементи (марка, модель, рік випуску, тип двигуна, об'єм циліндрів двигуна, тип коробки ппередач, пробіг легкового автомобіля), передбачені ст. 267 Податкового кодексу України.
Оскільки у переліку легкових автомобілів, які підлягають оподаткуванню транспортним податком у 2017 році автомобіль позивача з об'ємом циліндрів двигуна 1998 куб.см. не вказаний, то транспортний засіб який був зареєстрований на позивача, не може вважатися об'єктом оподаткування транспортним податком, в розумінні приписів підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України.
Таким чином, суд зазначає про те, що відповідач як суб'єкт владних повноважень приймаючи оскаржуваний акт індивідуальної дії діяв без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, що призвело до безпідставного застосування до позивача фінансових санкцій.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною третьою статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положенням частини першої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
З наведеної норми вбачається, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Отже, розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість позивача перед адвокатом зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та постанові від 20.12.2019 у справі №903/125/19.
Відповідно до положень частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 6 статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною сьомою статті 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу наведених положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі №810/4749/15.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява №34884/97, п.30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 КАС України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі №520/1849/19.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).
Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом встановлено, що 25.09.2020 між ОСОБА_1 та адвокатом Ліпатовим Іваном Андрійовичем укладено Договір про надання правової допомоги, за умовами якого Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов'язання надавати правову (правничу) допомогу та здійснення представництва Клієнта в судових органах щодо забезпечення реалізації, захисту прав та законних інтересів Клієнта, в тому числі у судовій справі щодо оскарження податкового повідомлення рішення 20.05.2019 №0158198-1310-2657.
Відповідно до п. 4.1 Договору про надання правової допомоги від 25.09.2020, сторони домовились, що гонорар адвоката за підготовку та ведення справи у суді першої інстанції щодо оскарження податкового повідомлення рішення 20.05.2019 №0158198-1310-2657 у суді першої інстанції становитиме 13000,00 грн.
Представником позивача на підтвердження заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 13000,00 грн. надано до суду: звіт від 25.09.2020 про надану професійну правову допомогу; договір про надання правової допомоги від 25.09.2020; квитанція від 25.09.2020 №1.
З доданого до заяви звіту про надану професійну правничу допомогу вбачається, що Адвокатом надані Клієнту наступні послуги: складання і подання позовної заяви, аналіз спірного рішення, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, видаткової накладної, довідки про місце проживання, відповіді контролюючого органу, чинного законодавства, рішення ЄСПЛ.
У відповідності до вищевказаного звіту про надану професійну правничу допомогу та Договору про надання правничої (правової) допомоги вбачається, що сторони погодили надані послуги та претензій одна до одної не мають.
Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, суд враховує правовий висновок, що викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, в якій також зазначено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
Верховний Суд у пунктах 48-49 додаткової постанови від 08.04.2021 у справі № 922/2321/20 виклав правовий висновок, за яким зазначені окремо у Акті надання правової допомоги послуги адвоката зі здійснення аналізу нормативного матеріалу, консультації, пошук і вивчення судової практики в аналогічних справах, публікацій науковців, коментарів спеціалістів охоплюються послугою зі здійснення підготовки відзивів на касаційні скарги; правова позиція боржника викладена у відзивах на касаційні скарги вже була сформована до касаційного розгляду справи, а доказів додаткового комплексного та усестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин не надано та з матеріалів справи не вбачається.
Суд вважає, що цей правовий висновок у повній мірі застосовний до цієї справи, з огляду на що такі послуги, як аналіз чинного законодавства, аналіз спірного рішення, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, видаткової накладної, довідки про місце проживання, відповіді контролюючого органу, рішення ЄСПЛ, надані адвокатом, не відповідають критерію «неминучості», а також охоплені за свою суттю іншою послугою - складанням позовної заяви, а тому не підлягають розподілу. При цьому, у доданому звіті про надану професійну правничу допомогу послуга «підготовка переліку документів» дублюється декілька разів.
Суд зауважує, що наведене зменшення вартості витрат на правничу допомогу не стосується оцінки співмірності таких витрат (що може здійснюватися виключно за наявності відповідного клопотання сторони про це), позаяк у даному випадку суд надає оцінку не вартості, а обсягу наданих послуг, що не є тотожним. При цьому, на переконання суду, ретельне дослідження обсягу витрат на правничу допомогу є обов'язком суду, виконання якого є запобіжником штучного збільшення недобросовісними учасниками процесу вартості судових витрат шляхом необґрунтованого включення до їх обсягу робіт (послуг), які фактично не виконувалися (не надавалися), або охоплюються іншими роботами (послугами), або не пов'язані критерієм «неминучості» з розглядом справи тощо. Отже, оцінка обсягу та складових наданих представником послуг та їх відношення до розгляду справи (у тому числі через критерій «неминучості») має передувати оцінці розміру таких послуг на предмет їх співмірності зі складністю справи, витраченим часом, ціною позову тощо.
Також, дослідивши надані представником позивача документи, враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку є неспівмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).
Отже, суд виходячи з критерію реальності адвокатських послуг та розумності їх розміру за конкретних обставин справи вважає, що справедливою та реальною сумою, яка підлягає компенсації позивачу на професійну правничу допомогу є 6000,00 грн.
Таким чином, заява позивача щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню та стягненню на його користь 6000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
За таких обставин, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань - Головного управління ДПС у м. Києві, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.
Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 840,80 грн, зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 840,80 грн підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 20.05.2019 №0158198-1310-2657.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 (шість тисяч) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.