Україна
Донецький окружний адміністративний суд
02 грудня 2025 року Справа№200/5212/23
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Галатіної О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, -
18 вересня 2023 року (20 вересня 2023 року зареєстровано судом) через систему «Електронний суд» до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягала у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 в період з 01.03.2018 року по 25.10.2020 року включно індексації (індексації-різниці) грошового забезпечення у розмірі 4463,15 грн. щомісяця відповідно до абз. абз. 4, 5, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 25.10.2020 року включно індексацію (індексацію-різницю) грошового забезпечення у розмірі 4463,15 грн. щомісяця відповідно до абз. абз. 4, 5, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з відрахуванням військового збору і податку з доходів фізичних осіб з компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, та з урахуванням раніше виплачених сум індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 25.10.2020 року;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні ОСОБА_1 на суми нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 25.10.2017 року по 25.10.2020 року компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати та її невиплаті;
- зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 25.10.2017 року по 25.10.2020 року;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 жовтня 2020 року по день остаточного розрахунку;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 жовтня 2020 року по день остаточного розрахунку.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16.08.2021 року по справі № 200/5794/21 зобов'язано відповідача нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 25.10.2017 року по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, а за період з 01.03.2018 року по 25.10.2020 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - березень 2018 року, врахувавши при підрахунку підвищення грошового забезпечення всі його складові, які не мають разового характеру, з урахування виплачених сум; зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 у повному обсязі компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій, з відрахуванням раніше сплачених сум та з врахуванням суми індексації на день звільнення; зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 на суму недоплаченої індексації грошового забезпечення за період з 25.10.2017 року по 25.10.2020 компенсацію відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Не погодившись із сумою нарахованого грошового забезпечення, позивач повторно звернувся до суду із позовною заявою.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19.12.2022 по справі № 200/19153/21 зобов'язано відповідача перерахувати та виплатити (за виключенням раніше виплачених сум) ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2018 року по 25 жовтня 2020 року включно, з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078; зобов'язано відповідача перерахувати та виплатити (за виключенням раніше виплачених сум) ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, із грошового забезпечення на день звільнення з включенням індексації, обчисленої з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19.12.2022 у справі № 200/19153/21 відповідачем було нараховано та виплачено суму коштів у загальному розмірі 46 248,73 грн.
Проте на думку позивача, відповідачем в порушення норм абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 “Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 25.10.2020 у фіксованій величині 4463,15 грн. в місяць.
Крім того, як зазначає позивач, одночасно з виплатою індексації-різниці відповідач має також виплатити компенсацію сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до вимог Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Також позивач зазначає, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 25.10.2017 року по 25.10.2020 року та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.10.2020 року по день остаточного розрахунку.
Ухвалою суду від 30 листопада 2023 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , яка полягала у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 в період з 01.03.2018 року по 25.10.2020 року включно індексації (індексації-різниці) грошового забезпечення у розмірі 4463,15 грн. щомісяця відповідно до абз. абз. 4, 5, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 та зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 25.10.2020 року включно індексацію (індексацію-різницю) грошового забезпечення у розмірі 4463,15 грн. щомісяця відповідно до абз. абз. 4, 5, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з відрахуванням військового збору і податку з доходів фізичних осіб з компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, та з урахуванням раніше виплачених сум індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 25.10.2020 року - закрито.
Вказана ухвала набула законної сили 15.12.2023 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 25.10.2017 року по 25.10.2020 року компенсацію втрати частини доходів з 25.10.2017 року по день фактичної виплати індексації (18.08.2023 року).
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 25.10.2017 року по 25.10.2020 року компенсацію втрати частини доходів з 25.10.2017 року по день фактичної виплати індексації (18.08.2023 року) з урахуванням раніше виплаченої суми.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 11274,56 грн. (одинадцять тисяч двісті сімдесят чотири гривні 56 коп.).
В задоволені решти позовних вимог - відмовлено.
Постановою першого апеляційного адміністративного суду від 14.03.2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року у справі № 200/5212/23 - залишено без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року у справі № 200/5212/23 - залишено без змін.
Постановою від 05 вересня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Анісімова Євгенія Станіславівна, задоволено.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2024 року у справі № 200/5212/23 скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до Донецького окружного адміністративного суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 вересня 2025 року, Головуючим суддею визначено Галатіну О.О.
Ухвалою суду від 23 вересня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії.
Відкрито провадження по адміністративній справі №200/5212/23.
Справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали подати до суду відзиву на позовну заяву з доказами на його підтвердження з одночасним надісланням (наданням) його копії та доданих до нього документів позивачу.
Від представника відповідача до суду надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначено, що на виконання Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16.08.2021 у справі №200/5794/21 в жовтні 2021 року військова частина НОМЕР_2 зробила наступні донарахування: - індексація грошового забезпечення за період з 25.10.2017 по 28.02.2018 у сумі 17 552,95 грн. із базовим місяцем при нарахуванні - січень 2008 року; - компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення у сумі 2 650,25 грн. - грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2018-2020 роки у сумі 256,19 грн. Після утримання податків та зборів 25.11.2021 військовою частиною НОМЕР_2 здійснено виплату суми коштів у загальному розмірі 19 675,45 грн., що підтверджується позивачем.
На виконання Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19.12.2022 у справі № 200/19153/21 в липні 2023 року військова частина НОМЕР_2 зробила наступні донарахування: - індексація-різниця грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 25.10.2020 у сумі 55 236,65 грн. - грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій у сумі 2 215,19 грн. Після утримання податків та зборів у липні НОМЕР_4 військовою частиною НОМЕР_2 суму коштів у загальному розмірі 46 248,73 грн. було зараховано на депонентський рахунок у зв'язку з відсутністю реквізитів позивача та направлено запит про надання відповідних реквізитів для подальшого перерахування. Відповідно, після надходження реквізитів, 18.08.2023 військовою частиною НОМЕР_2 перераховано позивачу суму коштів у розмірі 46 248,73 грн., що підтверджується позивачем.
Вказує на те, що відповідно, військовою частиною НОМЕР_2 в день виключення зі списків особового складу було здійснено виплату неоспорюваної суми. Відповідно до статті 27 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», фінансування діяльності Державної прикордонної служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законодавством. Адміністрація Держприкордонслужби організовує забезпечення органу охорони державного кордону матеріальними та іншими ресурсами. Відповідно до статті 51 Бюджетного кодексу України військова частина НОМЕР_2 бере зобов'язання та здійснює видатки лише в межах тих асигнувань, які виділяються Міністерством внутрішніх справ України на відповідні цілі.
Зазначає, що хоч працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. У трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, не допускаючи дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Як зазначає Верховний Суд у постанові від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, що Документ сформований в системі «Електронний суд» 04.10.2025 16 жодною нормою права не обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їх розміром, що в свою чергу в подальшому вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Виходячи із зазначеного, дії позивача суттєво можуть вплинути на спірний період. Просить також звернути увагу суду, що Державна прикордонна служба України є військовим формуванням, на яке, відповідно до п. 4 ст. 19 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», покладаються участь у взаємодії із Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями у відбитті вторгнення або нападу на територію України збройних сил іншої держави, а також участь у виконанні заходів територіальної оборони та заходів, спрямованих на додержання правового режиму воєнного і надзвичайного стану.
Відповідач, починаючи з 24 лютого 2022 року, забезпечується в першу чергу для виконання першочергових завдань з відбиття вторгнення та нападу збройних сил російської федерації та інших незаконних збройних формувань у місті Маріуполь та, в подальшому, в інших районах ведення активних бойових дій. Наведені обставини не залежать від дій чи волі відповідача. Відповідно розрахунок Позивача періодів можливої затримки не є об'єктивним та включає в себе періоди, коли Відповідач фактично не міг здійснювати ніяких розрахунків з Позивачем в зазначених вище умовах, які не залежали від його дій чи волі.
У зв'язку із наведеним, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою суду від 24.11.2025 року витребувано від Військової частини НОМЕР_2 :
- довідку-розрахунок про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 при звільненні.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
З огляду на вищевикладене справа розглядається судом в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , проходив службу у В/ч НОМЕР_2 , наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23.10.2020 № 604-ОС ОСОБА_1 , звільненого з військової служби в запас наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 25.09.2020 № 539-ОС (у зв'язку із закінченням строку контракту), виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 25.10.2020.
У період проходження військової служби позивачу не у повному розмірі виплачувалась індексація грошового забезпечення. Тому з метою нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивач звернувся до суду.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16.08.2021 по справі № 200/5794/21 зобов'язано відповідача нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 25.10.2017 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, а за період з 01.03.2018 по 25.10.2020 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - березень 2018 року, врахувавши при підрахунку підвищення грошового забезпечення всі його складові, які не мають разового характеру, з урахування виплачених сум; зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 у повному обсязі компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій, з відрахуванням раніше сплачених сум та з врахуванням суми індексації на день звільнення; зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 на суму недоплаченої індексації грошового забезпечення за період з 25.10.2017 по 25.10.2020 компенсацію відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
На виконання вказаного рішення суду відповідачем було нараховано: індексація грошового забезпечення за період з 25.10.2017 по 28.02.2018 у сумі 17 552,95 грн із базовим місяцем при нарахуванні - січень 2008 року; компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення у сумі 2 650,25 грн, грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2018-2020 роки у сумі 256,19 грн. Після утримання податків та зборів відповідачем здійснено виплату суми коштів у загальному розмірі 19 675,45 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 24.11.2021 № 3603.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19.12.2022 по справі № 200/19153/21 зобов'язано відповідача перерахувати та виплатити (за виключенням раніше виплачених сум) ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2018 по 25.10.2020 включно, з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078; зобов'язано відповідача перерахувати та виплатити (за виключенням раніше виплачених сум) ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, із грошового забезпечення на день звільнення з включенням індексації, обчисленої з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
На виконання вказаного рішення суду відповідачем були зроблені такі донарахування:
- індексація-різниця грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 25.10.2020 у сумі 55 236,65 грн;
- грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій у сумі 2 215,19 грн.
Після утримання податків та зборів відповідачем 18.08.2023 перераховано позивачу суму коштів у розмірі 46 248,73 грн.
Як вже зазначено вище, Донецький окружний адміністративний суд ухвалою від 30.11.2023 закрив провадження у справі в частині позовних вимог зазначених у пунктах 1.1 та 1.2., на підставі пункту 4 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки остаточним судовим рішенням у справі № 200/19153/21 вже вирішено спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Вищевказана ухвала набула законної сили 15.12.2023 року.
Таким чином, спірним у даній справі є нарахування та виплата ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення.
Суд розглядає справу у межах вказаних позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правові норми належить застосувати до цих правовідносин, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Щодо вимоги про нарахування та виплату компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 25.10.2017 року по 25.10.2020 року, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтями 1- 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-III), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Отже, підставою для здійснення компенсації втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) наявність доходу; 2) порушення встановлених строків його виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходу один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
З метою реалізації Закону № 2050-III, Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).
Порядок № 159 поширює свою дію на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (пункт 2 Порядку № 159). Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-III дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.
При вирішенні цього спору суд враховує узагальнену правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 29.04.2021 у справі 240/6583/20 такого змісту:
"…системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Використане у статті 3 Закону № 2050-III формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення".
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 30 вересня 2020 року у справі № 2-а-1/11, від 31 серпня 2021 року у справі № 264/6796/16-а та ряду інших.
Таким чином, із вищевикладеного слід дійти висновку, що у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. При цьому, донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.
Як встановлено судом, фактична виплата позивачу доходу у вигляді індексації грошового забезпечення за період з 25.10.2017 року по 25.10.2020 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16.08.2021 у справі № 200/5794/21 та від 19.12.2022 у справі № 200/19153/21 відбулася лише 18.08.2023, що не заперечується сторонами.
На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16.08.2021 у справі № 200/5794/21 ним 24.11.2021 року відповідачем нараховано та виплачено компенсацію втрати частини доходів ОСОБА_1 в розмірі 2650,25 грн., що підтверджується розрахунком компенсації втрати частини доходів ОСОБА_1 від 21.01.2022 року № 133.
Разом з тим, у відзиві на позовну заяву, відповідачем зазначено, що підстави для нарахування компенсації втрати частини доходів на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19.12.2022 у справі № 200/19153/21 у Військової частини НОМЕР_2 відсутні, оскільки така виплата була здійснена з дотриманням місячного терміну, встановленого Законом № 2050-III та Порядком № 159.
Однак вказане твердження відповідача суд вважає безпідставним, оскільки компенсація, передбачена Законом № 2050-III, виплачується у разі порушення строків виплати доходу (нарахованих сум індексації), а не виконання рішення суду.
Суд зазначає, що донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати, в даному випадку до 18.08.2023 року.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не нараховано та невиплачено ОСОБА_1 у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 25.10.2017 року по 25.10.2020 року компенсацію втрати частини доходів з 25.10.2017 року по день фактичної виплати індексації (18.08.2023 року), а тому наявні підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 25.10.2017 року по 25.10.2020 року компенсацію втрати частини доходів з 25.10.2017 року по день фактичної виплати індексації (18.08.2023 року) з урахуванням раніше виплаченої суми.
Щодо вимоги про нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.10.2020 року по день остаточного розрахунку, суд зазначає наступне.
Частиною четвертою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (у редакції, на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №2232-XII) передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону №2232-XII (у цій же редакції) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України (у цій же редакції) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.».
Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.
Таким чином, приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України законодавець обмежив виплату середнього заробітку 6 місяцями.
Наведена правова позиція узгоджується із висновком судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеному у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22.
Суд звертає увагу, що правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України, пов'язані із недотриманням роботодавцем свого обов'язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні.
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України Про військовий обов'язок та військову службу закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Аналогічна правова позиція зазначена Верховним Судом у постанові від 28.08.2025 по справі № 580/890/24.
За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
При цьому, період стягнення середнього заробітку з 19.07.2022 до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Судом встановлено, що у справі, що розглядається, спірний період тривав з 26.10.2020 (наступний день за датою звільнення позивача) по 18.08.2023 (дата остаточного розрахунку).
Тобто спірні правовідносини охоплюють період, який виник, як до, так і після 19.07.2022.
Як слідує із матеріалів справи, позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 25.10.2020, а 24.11.2021 та 18.08.2023 відповідач перерахував позивачу заборгованість з виплати індексації грошового забезпечення.
Таким чином, відповідачем було порушено вимоги ст.116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, а саме в частині нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні
З огляду на те, що відповідачем по справі не було здійснено повного розрахунку із позивачем у визначені ст.116 КЗпП України строки з вини останнього, зазначене є правовою підставою для його відповідальності згідно зі ст.117 КЗпП України.
Верховний Суд у постанові від 06.12.2024 по справі № 440/6856/22 зауважив, що належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022.
Також, Верховний Суд у постанові від 06.12.2024 по справі № 440/6856/22 зазначив, що належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Верховний суд у своїй постанові від 05 вересня 2025 року по даній справі №200/5212/23 дійшов наступних висновків.
Для цілей обчислення середнього заробітку за період з 26.10.2020 (наступний після звільнення день) по 18.07.2022 (до внесення змін у статтю 117 КЗпП України) суди мали застосувати норми статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19.07.2022, та встановити: (1) розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, обчислений за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100; (2) загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; (3) частку коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; (4) частку коштів, яку не було виплачено позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат.
Установивши вказані обставини, суди попередніх інстанцій мали присудити позивачеві такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.
Також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
При цьому, після винесення вказаної постанови Верховного суду від 05.09.2025 року по справі №200/5212/23, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.
Вказаний висновок, від якого відступила Велика Палата, містився зокрема й у постановах касаційного суду, наведених скаржником на обґрунтування наявності передбаченої пунктом 1 частини четвертої КАС України підстави касаційного оскарження.
За правилами частини третьої статті 341 КАС України Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Переглядаючи справу №489/6074/23, Велика Палата, зокрема, нагадала, що в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).
Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.
З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».
При цьому, Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16), яка пов'язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- імовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.
Законом №2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».
Отже, частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».
Зі змісту наведеної норми Велика Палата виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.
Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.
Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.
За позицією Великої Палати, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.
Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.
Велика Палата повторила, що Закон №2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.
Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв'язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.
У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок:
«Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».
В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, колегія суддів зазначає, що спираючись на критерії, наведені у згаданій Великою Палатою постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.
Зокрема, у пунктах 58- 60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Лінгвістичне тлумачення тексту цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Зазначений підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано апеляційним судом зокрема й у справі №489/6074/23 і Велика Палата визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23).
Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі з урахуванням наведених позицій суду касаційної інстанції підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачу при звільненні виплат.
Аналогічна правова позиція зазначена Верховним Судом у постанові від 19.11.2025 по справі № 200/3661/25.
Згідно з довідки про грошове забезпечення ОСОБА_1 від 27.11.2023 року № 828 середньоденний заробіток позивача виходячи з розрахунку за два місяці перед виключенням зі списків особового складу частини серпень-вересень 2020 року становив 384,10 грн. ((11839,74 грн. +11590,50 грн.): 61 кал. днів)).
Таким чином, за період затримки розрахунку з 26.10.2020 по 18.07.2022 (631 день) та з 19.07.2022 по 19.01.2023 (185 днів) середній заробіток склав (242 367,10 + 71 058,50) 313 425,60 грн.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 по справі № 489/6074/23 вважала справедливим підходом розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку враховуючи відсоткове співвідношенні суми заборгованості від загального розміру належних при звільненні виплат та зменшення відшкодування до суми, співмірної з порушенням.
Як свідчить довідка про остаточний розрахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 , відповідачем при звільненні позивачу сплачено 39833,29 грн (розрахунковий лист за жовтень 2020).
При цьому, загальна сума належних позивачу виплат при звільненні мала становити 103107,22 грн (39833,29 грн. + 63 273,93 грн) (сума, яку виплачено позивачу на виконання рішень суду. У вказану суму не враховано компенсацію втрати частини доходів у сумі 2 650,25 грн., оскільки вказана сума має компенсаторний характер та не включаються до складу грошового забезпечення).
Таким чином, недоплачена сума належного позивачу грошового забезпечення при звільненні 63 273,93 грн. у процентному виразі дорівнює 61,37% від 103107,22 грн.
З огляду на викладене, виходячи з того, що середній заробіток за 631 день затримки виплати грошового забезпечення склав 313 425,60 грн., та враховуючи принцип справедливості та співмірності, виплаті на користь позивача за період затримки розрахунку з 26.10.2020 по 19.01.2023 підлягають кошти у сумі 192 349,29 грн (61,37% від 313 425,60 грн).
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії підлягають частковому задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», позивач звільнений від сплати судового збору при звернені до суду.
Відтак, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 25.10.2017 року по 25.10.2020 року компенсацію втрати частини доходів з 25.10.2017 року по день фактичної виплати індексації (18.08.2023 року).
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 25.10.2017 року по 25.10.2020 року компенсацію втрати частини доходів з 25.10.2017 року по день фактичної виплати індексації (18.08.2023 року) з урахуванням раніше виплаченої суми.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 жовтня 2020 року по 19.01.2023 (день остаточного розрахунку).
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з з 26.10.2020 по 19.01.2023 року включно у сумі 192 349,29 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Інформацію щодо роботи суду можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://adm.dn.court.gov.ua.
Суддя О.О. Галатіна