Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про повернення позовної заяви
01 грудня 2025 року Справа №200/8713/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Бабіч С.І., ознайомившись з позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність і про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - відповідач), відповідно до якої просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової доплати до грошового забезпечення за період з 01 серпня 2022 р. по 30 травня 2023 року, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції у Донецькій області здійснити відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375 нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової доплати до грошового забезпечення за період з 01 серпня 2022 р. по 30 травня 2023 року у розмірі до 50% від грошового забезпечення, пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов'язків в умовах безпосереднього контакту з населенням.
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01 грудня 2015 року по 01 листопада 2017 року.
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 01 листопада 2017 року.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17.11.2025 року визнано неповажними підстави, вказані представником позивача, у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
У задоволенні заяви у поновлені строку звернення до суду з позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності і про зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.
Позову заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності і про зобов'язання вчинити певні дії - залишено без руху.
Встановлено позивачу строк для усунення недоліків даної позовної заяви - 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали, шляхом надання суду:
- обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з цим позовом в частині вимог за період з 01.08.2022 по 30.05.2025 року (із зазначенням причин пропуску строку та підстав, з яких позивач вважає ці причини пропуску строку поважними).
Від представника позивача надійшла заява, в якій вона просить поновити строк звернення до Суду ОСОБА_1 з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування поданої заяви представник позивача посилається на те, що позивача звільнено зі служби у відповідача, при цьому позивачем не було одержано ним розрахунку додаткової доплати до грошового забезпечення за період з дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України зазначеної хвороби, та протягом 30 днів з дня відміни цього карантину, у розмірі до 50% від грошового забезпечення, пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов'язків в умовах безпосереднього контакту з населенням, індексації грошового забезпечення.
Позивач не мав підстав для сумнівів у вірному нарахуванні роботодавцем всіх належних виплат йому при звільненні.
Посилався на рішення Конституційного Суду № 8-рп/2013 від 15.10.2013, № 9-рп/2013 від 15.10.2013 в аспекті того, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Вирішую вищевказану заяву, суд дійшов таких висновків.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Частиною п'ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Втім, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Так, Верховний Суд України у постанові від 17 липня 2015 року у справі №21-8а15 вказав, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальну законі.
Частиною другою статті 233 КЗпП України (в редакції, яка набула чинності з 19.07.2022) установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013 №8-рп/2013 і №9- рп/2013.
Так, у рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями ст. 1, 12 Закону України Про оплату праці необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно із пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття заробітна плата і оплата праці, які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд в постанові від 28.09.2023 по справі №140/2168/23, надаючи оцінку поняттям грошова винагорода, одноразова грошова допомога при звільненні та оплата праці і заробітна плата, які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
У постанові Верховного Суду від 25 липня 2025 року у справі № 620/4619/24 викладено правовий висновок про те, що початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини першої статті 233 КЗпП України, слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.
За змістом наказу Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 19.03.2025 року № 144 о/с, копія якого міститься в матеріалах позовної заяви, позивача звільнено зі службу в поліції з 19.03.2025 року.
При цьому позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про нараховане та виплачене грошове забезпечення за період після 19.07.2022 з дня отримання, зокрема, довідки відповідача від 29.04.2025 № 263 (щодо додаткової виплати, яка, серед іншого, є предметом даного позову), направленої позивачу з листом від 29.04.2025 № 49аз/26/02-2025.
Позивач звернувся до суду з цим позовом через систему “Електронний суд» - 10.11.2025 року, отже позивачем, у частині вимог за період з 01.08.2022 року по 30.05.2023 року, пропущено трьохмісячний строк звернення до адміністративного суду з позовом, встановлений законом.
Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Отже, строк, передбачений частиною другою статті 122 КАС України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Розумні строки в адміністративному судочинстві це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.12.2022 у справі № 990/102/22.
У постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі №640/12324/19 викладено правовий висновок про те, що причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:
1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;
2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;
3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;
4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Суд зауважує, що у поданій заяві представником позивача наведені обставини, які носять суб'єктивний характер та не є достатніми для висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду, тому підстави для поновлення строку, вказані ініціатором звернення у клопотанні про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, не є поважними причинами.
Відтак, клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду з цим позовом не містить жодних доказів на його обґрунтування, а тому суд не може визнати поважними причини такого пропуску.
Відповідно до частини першої та другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Враховуючи вищенаведене, суд не вважає, що позовна заява в частині позовних вимог що стосуються періоду з 01.08.2022 року по 30.05.2023 року, подана поза межами законодавчо встановленого строку звернення до суду за відсутності поважних на те причин.
Підсумовуючи вищевикладене, зважаючи на те, що позивач не повідомив поважних причин пропуску строку звернення до суду, у суду наявні підстави для повернення позовної заяви в частині вимог з 01.08.2022 року по 30.05.2023 року, що заявлені з пропуском строку, встановленого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись Кодексу адміністративного судочинства України, -
Визнати неповажними підстави, вказані представником позивача у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Позовну заяву заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність і про зобов'язання вчинити певні дії, в частині вимог за період з 01.08.2022 по 30.05.2025 року - повернути позивачеві.
Ухвала складена і підписана 01 грудня 2025 року, оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до Першого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дати її постановлення.
Суддя С.І. Бабіч