Україна
Донецький окружний адміністративний суд
26 листопада 2025 року Справа№200/6395/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Чекменьова Г.А., розглянувши в спрощеному (письмовому) провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання виплатити середній заробіток за затримки розрахунку при звільненні,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просила:
визнати протиправною бездіяльність, що полягає в не нарахуванні та невиплаті суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.05.2024 по 17.11.2024 (включно);
стягнути суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період шість місяців з 18.05.2024 по 17.11.2024 (включно), обчислену з грошового забезпечення за два повних останніх місяці перед звільненням із урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», із відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Позовні вимоги мотивовані тим, що після звільнення відповідач не провів своєчасний розрахунок всім сум грошового забезпечення з позивачем, в зв'язку з чим позивач за захистом своїх прав зверталась до суду. Так, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 04.06.2025 у справі 200/2144/25 поновлено порушені права позивача. В зв'язку з набранням рішенням суду законної сили у позивача виникли підстави для виплати середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні але не більш як за шість місяців. При цьому, позивач вважає, що сума середнього заробітку повинна обчислюватись зі складу грошового забезпечення що включає додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» з одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб.
Ухвалою від 26 серпня 2025 року відкрито спрощеного позовне провадження у справі без виклику сторін.
Відповідач у відзиві на позовну заяву просив відмовити у задоволенні позовних вимог як такі що є безпідставними та необґрунтованими посилаючись на те, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється.
Згідно зі статтею 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. До основних засад судочинства відноситься, зокрема, розумний строк розгляду справи судом. Статтею 6 Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. За визначенням пункту 11 частини першої статті 4 КАС України розумний строк - найкоротший строк розгляду і вирішення адміністративної справи, достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту порушених прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.
Відповідно до наведених норм, враховуючи здійснення судочинства в умовах збройної агресії проти України та періоди відпустки, тимчасової непрацездатності та відрядження головуючого у справі, справа розглянута впродовж розумного строку, необхідного для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходила військову службу за контрактом у Збройних Силах України у періоди з 11.07.2022 по 17.05.2024, що підтверджується відповідними витягами з наказів командира військової частини НОМЕР_1 , які наявні в матеріалах справи та сторонами не заперечується.
Позивач є учасником бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 08.01.2025.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 04.06.2025 у справі № 200/2144/25, яке набрало законної сили відповідно до ухвали Першого апеляційного адміністративного суду від 25.07.2025, задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , а саме:
зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 11.07.2022 по 31.12.2022 (включно), визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 на відповідні тарифні коефіцієнти згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 (включно), визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
В зв'язку з затримкою розрахунку при звільнення позивач вважає необхідним стягнути на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку з 18.05.2024 по 17.11.2024 (включно).
Відповідачем надано довідку про середньомісячне грошове забезпечення ОСОБА_1 за березень-квітень 2024 року в сумі 60000,30 грн, середньоденне - 983,61 грн.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає, що частиною 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, водночас трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
У відповідності до вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частина перша статті 117 КЗпП України передбачає, шо у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Таким чином, умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки; вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум; відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тому вирішуючи справу, суд керується практикою Верховного Суду у зазначеній категорії справ.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
У постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі правові висновки.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. (пункт 91).
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України (пункт 92.)
У постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 Велика Палата Верховного Суду підтвердила наведені висновки, зокрема, зазначивши:
«58. Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
59. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
60. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
61. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
69.Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
70. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні».
Стосовно застосування наведених висновків Верховного Суду до правовідносин, що виникли після змін, внесених у статтю 117 КЗпП України Законом України № 2352-IX, тобто після 19.07.2022, суд зауважує, що зміст частини першої статті 117 КЗпП України із набранням чинності Законом № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців».
Отже, крім обмеження періоду стягнення строком у шість місяців, Законом України № 2352-IX не внесено жодних інших змін у правове регулювання зазначених відносин.
На підтвердження наведеної правової позиції у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі правові висновки:
«105. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
106. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців».
З'ясування ступеня вини роботодавця відповідає вищенаведеним висновкам пункту 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, згідно з якими слід встановити:
з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Керуючись нормою статті 117 КЗпП України щодо обов'язкової наявності вини відповідача, суд враховує, що затримка розрахунку при звільненні позивача пов'язана з наявністю спору щодо застосування розмірів прожиткового мінімуму для розрахунку посадового окладу та інших видів грошового забезпечення, який вирішений в судовому порядку за наслідками розгляду адміністративної справи № 200/2144/25.
При розгляді зазначеної справи було встановлено, що розрахунковою величиною для обрахунку грошового забезпечення позивача в оспорюваний період з 11.07.2022 по 19.05.2023 відповідач застосовував прожитковий мінімум станом на 1 січня 2018 року.
При вирішенні цієї справи суд враховує, що застосування відповідачем прожиткового мінімуму станом на 1 січня 2018 року було обумовлено роз'ясненнями та відповідним бюджетним фінансуванням Міністерства оборони України, що є загальновідомими обставинами. Вказані обставини не можуть бути може в повному обсязі покладені в вину Військової частини НОМЕР_1 при вирішені питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні.
Крім того, суд враховує поведінку сторін при вирішенні спору про розмір належного грошового забезпечення. Зокрема, під час проходження військової служби позивач не зверталась до відповідача з приводу неправильного обчислення грошового забезпечення.
З матеріалів справи № 200/2144/25 випливає, що вказане питання позивач не ініціювала ані під час звільнення, отримавши розрахунок, ані протягом тривалого часу після звільнення.
Зокрема, припинивши службу 17.05.2024 позивач з письмовими заявами звернулась до командира ВЧ НОМЕР_1 лише через десять місяців після звільнення 18.03.2025, а з позовом до суду у справі № 200/2144/25 лише 26.03.2024.
За вказаних обставин заявлений у позовній заяві період стягнення середнього заробітку з 18.05.2024 до 17.11.2024 (включно) не може бути у повному обсязі поставлений у вину відповідачу.
Крім того, час судового розгляду справи № № 200/2144/25, необхідний для вирішення спору, що виник між сторонами, при вирішенні цієї адміністративної справи суд не враховує для оцінки тривалості затримки розрахунку з вини відповідача.
В умовах правового режиму воєнного стану, який триває на час розгляду справи та потребує максимальної мобілізації фінансових та інших ресурсів на потреби оборони, суд вважає обов'язковим застосування вищевказаних принципів співмірності та пропорційності. Тому, з урахуванням встановлених обставин справи та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Нормами пункту 2 Порядку №100 встановлено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідачем надано довідку про середньомісячне грошове забезпечення ОСОБА_1 за березень-квітень 2024 року в сумі 60000,30 грн, середньоденне - 983,61 грн.
Враховуючи такий критерій, як ступінь вини відповідача у тривалості затримки розрахунку та поведінку сторін у спірних відносинах, застосовуючи принцип співмірності та пропорційності в умовах воєнного стану, що триває на час розгляду справи, при визначенні розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до статті 117 КЗпП України суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у сумі одного середньомісячного заробітку, обчисленого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, що складає 60 000,30 / 2 = 30 000,15 грн.
Вказане відшкодування відповідає обставинам справи, є співмірним та достатнім для поновлення порушеного права позивача.
В позовній заяві сформульовані також вимоги про обчислення середнього заробітку з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою КМ України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», із відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою КМ України від 15.01.2004 № 44.
Стосовно таких вимог суд не вбачає підстав для підміни повноважень відповідача, зайвої деталізації у судовому рішенні способів та порядку виконання судового рішення, іншого дублювання функцій та регламентації судовим рішенням всіх обов'язків відповідача у спірних відносинах.
Зокрема, на виконання ухвали суду відповідачем надана довідка про середньомісячне грошове забезпечення ОСОБА_1 за березень-квітень 2024 року. Позивач не заявила про свою незгоду з розрахунком чи сумою, зазначеними у цій довідці. Тому у справі відсутній спір про складові грошового забезпечення для обчислення середнього заробітку.
Також в межах цієї справи суд вважає передчасною вимогу щодо одночасної з виплатою нарахованих сум компенсації сум податку з доходів фізичних осіб. Вказане питання стосується порядку виконання судового рішення та спрямоване на майбутнє. Порядок утримання податкових платежів врегульований податковим законодавством, на момент розгляду справи спір про порядок нарахування та утримання податку між сторонами відсутній, суду не надано доводів та доказів про такі порушення з боку відповідача. Отже, до моменту здійснення фактичної виплати присуджених сум суд не може ґрунтувати судове рішення на припущеннях про неналежний спосіб виконання судового рішення у майбутньому за відсутності обставин порушень в цій частині станом на час розгляду справи.
Відповідно до вимог статті 139 КАС України питання про розподіл судових витрат судом не вирішується через звільнення позивача від сплати судового збору.
Керуючись статтями 2, 139, 241-246, 295-297 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання виплатити середній заробіток за затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зі служби в сумі 30 000 (тридцять тисяч) грн. 15 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення виготовлений та підписаний в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса: http://www.reyestr.court.gov.ua/) відповідно до наявних умов електропостачання та функціонування програмного забезпечення через обставини збройної агресії проти України.
Суддя Г.А. Чекменьов