Україна
Донецький окружний адміністративний суд
28 листопада 2025 року Справа №200/6483/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Бабіча С.І., розглянувши у порядку письмового провадження заяву відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, стягнення компенсації втрати частини доходів та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), відповідно до якої просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по день фактичного розрахунку 28 грудня 2022 року;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення у розмірі 353 682,80 грн;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 28 вересня 2020 року по день фактичного розрахунку 28 грудня 2022 року.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01.09.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, стягнення компенсації втрати частини доходів, зобов'язання вчинити певні дії та відкрито провадження у справі № 200/6483/25. Призначено дану справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Від відповідача надійшла заява про залишення позовної заяви у цій справі без розгляду.
В обґрунтування заяви зазначено, що відповідачем після надходження відповідного фінансування в добровільному порядку на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25.11.2021 у справі № 200/11109/21 - 28.12.2022 року здійснено нарахування та виплату позивачу індексацію грошового забезпечення у загальному розмірі 130298,08 грн., що підтверджується платіжною інструкцією.
Вказував, що з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як і в розглядуваному випадку, охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
Посилався, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, а відтак, строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується місячним строком (частина п'ята статті 122 КАС України).
На думку відповідача, твердження позивача про те, що він дізнався про порушення свого права з моменту отримання відповіді від НОМЕР_2 прикордонного загону спростовуються інформацією з платіжного доручення від 27.12.2022 № 1860, яка свідчить про отримання 28.12.2022 ОСОБА_1 на особистий банківський рахунок коштів від військової частини НОМЕР_1 з вказанням призначення платежу саме на виконання рішення суду від 25.11.2021 у справі № 200/11109/21. Отримання позивачем листа від відповідача від 20.08.2025 не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується та не змінює початок перебігу строку звернення до адміністративного суду.
Від представника позивача надійшли заперечення на заяву відповідача про залишення позовної заяви у цій справі без розгляду, в яких він зазначав, що рішення у справі №200/11109/21 ухвалене 25.11.2021, набрало законної сили 28.12.2021. Своєчасно рішення відповідачем не було виконане, оскільки кошти надійшли на банківський рахунок позивача від в/ч НОМЕР_1 тільки 28.12.2022. Позивач був не обізнаний про те, які саме суми були нараховані і виплачені відповідачем в грудні 2022 року.
Вказував, що позивач 20.08.2025 одержав письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому відповідачем на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/11109/21, тому тримісячний строк звернення позивача до суду повинен обчислюватись з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому відповідачем, тобто з 20.08.2025 року.
Також представником позивача до суду подано заяву про поновлення процесуального строку, в якій просив суд визнати поважними причини пропуску строку позивачем звернення до адміністративного суду з даним позовом, поновити позивачу пропущенний строк звернення до адміністративного суду та не залишати позовну заяву без розгляду.
В обґрунтування поданої заяви, зокрема, зазначає, що позивач є військовослужбовцем, проходить військову службу з 2015 року по теперішній час, є учасником бойових дій, довгий час перебував у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори.
Крім того, позивач вважав, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень, виконано свої обов'язки у повному обсязі. З огляду на обов'язок відповідача виконати рішення суду, нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення, а також законодавчо встановлений обов'язок відповідача нарахувати і виплатити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, у виплаченій позивачу сумі могли бути і суми компенсацій.
Тому позивач не міг точно знати сплачені йому суми компенсацій чи ні, з огляду і на той факт, що він не є фахівцем в даних розрахунках.
Від відповідача надійшли заперечення на вказану заяву, в яких просив у задоволенні заяви про поновлення процесуального строку від 11.09.2025 у справі № 200/6483/25, відмовити повністю та залишити позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, стягнення компенсації втрати частини доходів та зобов'язання вчинити певні дії, без розгляду.
В обґрунтування зазначає, що спір у цій справі виник з відносин публічної служби, а тому з позовом позивач міг звернутися в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав.
Днем, коли позивач дізнався (повинен був дізнатися) про нарахування йому індексації грошового забезпечення та невиплату середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, саме з 28.12.2022.
Доводи позивача про те, що про порушення своїх прав у зв'язку з невиплатою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні йому стало відомо лише з відповіді відповідача від 20.08.2025, підлягають відхиленню, оскільки вказана відповідь не змінює моменту, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого право на звернення до суду.
Розглянувши заяву відповідача про залишення позовної заяви у цій справі без розгляду, а також заяви представника позивача про визнання поважними причини пропуску строку позивачем звернення до адміністративного суду з даним позовом, поновлення пропущеного строк звернення до адміністративного суду, суд дійшов таких висновків.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25.11.2021 року у справі № 200/11109/21, яке набрало законної сили 28.12.2021 року, зокрема, зобов'язано відповідача нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 02.12.2015 по 01.03.2018 із застосуванням базового місяця січня 2008, з 01.03.2018 із урахуванням фіксованої індексації.
18.08.2025 представником в інтересах заявника направлено адвокатський запит до НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) з проханням надати копії відомостей про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення з розшифровкою всіх виплат помісячно за період служби у в/ч НОМЕР_1 , а також повідомити про виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25.11.2021 у справі № 200/11109/21, а саме дати, суми, види грошового забезпечення, виплачені на виконання даного рішення суду.
20.08.2025 НОМЕР_2 Прикордонним загоном ДПСУ надано відповідь на адвокатський запит, якою надано копії архівних відомостей про виплачене грошове забезпечення за 2019 - 2020 роки, та повідомлено, що рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/11109/21 виконане у повному обсязі.
Відповідно до копії платіжного доручення №1860 від 27.12.2022 в/ч НОМЕР_1 сплачено на банківський рахунок ОСОБА_1 130 298,08 грн. В призначенні платежу зазначено “індекс. та компенс. ПДФО у 12.2022 зг ріш. суду № 200/11109/21 від 25.11.2021».
Відповідно до абзацу 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Відповідно до правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 06 березня 2024 року у справі № 600/5050/23-а, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Заробітна плата в розумінні частини першої статті 94 КЗпП України означає винагороду, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», яка складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
Індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці працівникам у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів (стаття 1, частина перша статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 року №1282-ХII зі змінами).
Відповідно до частини першої статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення) (частина перша, друга статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ).
З наведеного висновується, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.
На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013.
Конституційний Суд України у вказаному Рішенні виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
У пункті 2.2 Рішення від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Отже, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника.
Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 05 травня 2022 року у справі № 380/8976/21, від 29 листопада 2023 року у справі № 560/11895/23 та від 14 грудня 2023 року у справі № 600/4606/23-а.
Норми КАС України передбачають можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Разом із цим, частиною другою статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.
Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
З огляду на те, що вказаним рішенням суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.
Отже, після 19 липня 2022 року строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, що включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21 і від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22.
Суд зауважує, що день фактичної виплати грошового доходу не впливає на період за який буде здійснюватися виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
У постанові Верховного суду від 20 грудня 2024 року по справі № 440/6875/24 викладено такий правовий висновок щодо аналогічних правовідносин: «…Верховний Суд у постановах від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17, 28 листопада 2019 року у справі № 803/1937/17, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 13 березня 2020 року у справі № 803/1565/17, від 27 квітня 2020 року у справі № 803/1314/17, від 29 жовтня 2020 року у справі № 280/729/19, від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20, від 29 березня 2023 року у справі № 120/9475/21-а сформулював правову позицію, яка є усталеною та відповідно до якої право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
З уваги на це колегія суддів уважає застосований судом апеляційної інстанції підхід неправильним, адже день фактичної виплати грошового доходу не впливає на період за який буде здійснюватися виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Підсумовуючи наведене колегія суддів констатує, що суд апеляційної інстанції при вирішенні питання про дотримання позивачем строку звернення до суду правильно застосував норми КЗпП, а не КАС України, як це зробив окружний суд. Однак, застосування апеляційним судом редакції статті 233 КЗпП, яка не поширюється на події, які мали місце до 19 липня 2022 року, призвело до помилкового висновку про пропущення позивачем строку звернення до суду з цим позовом.
Ураховуючи, що строк звернення працівника до суду є складовою механізму реалізації права на судовий захист та є належною гарантією забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що позивач за цих обставин не може бути позбавлений права на судовий захист...».
Повертаючись до обставин даної справи суд повторно зазначає, що предметом даного позову є, фактично, стягнення суми компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, присудженої на користь позивача рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25.11.2021 року у справі № 200/11109/21, яке набрало законної сили 28.12.2021 року, яким зокрема, зобов'язано відповідача нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 02.12.2015 по 01.03.2018 із застосуванням базового місяця січня 2008, з 01.03.2018 із урахуванням фіксованої індексації а вказане рішення прийнято 25.11.2021 року.
Отже перебіг строку звернення до суду пов'язаний з моментом виникнення правовідносин щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 02.12.2015 року по 01.03.2018 року та щодо фіксованої індексації з 01.03.2018 (період, за який буде здійснюватися виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати) припадає на час, коли редакція статті 233 КЗпП України жодним чином не обмежувала строк звернення до суду з такими вимогами, відтак строк звернення до суду позивачем не пропущено.
Таким чином підстави для залишення позову без розгляду у цій справі та, відповідно, для задоволення заяви відповідача про залишення позовної заяви у цій справі без розгляду - відсутні.
Керуючись Кодексом адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні заяви відповідача про залишення позовної заяви у цій справі без розгляду - відмовити.
Ухвала складена 28 листопада 2025 року в порядку письмового провадження, оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту підписання.
Суддя С.І. Бабіч