м. Вінниця
02 грудня 2025 р. Справа № 120/9574/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про стягнення матеріальної та моральної шкоди
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач), в якому просив стягнути за рахунок коштів державного бюджету шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку 3% річних , інфляційні за період з 01.12.2019 р. по 28.03.2025 р. згідно заборгованості за рішенням суду 07.12.2021 р. становлять 140 030 ,72 грн. , 3% річних та інфляційних за період з 01.07.2021 р. по 28.03.2025 р. , згідно заборгованості за рішенням суду від 06.07.2023 р. , становить 21 093, 16 грн. , та у якості відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 20 000 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем в добровільному порядку не виконуються рішення Вінницького окружного адміністративного суду у справах № 120/14338/21-а, №120/4566/23 щодо перерахунку пенсії. На думку позивача, він має право на стягнення з відповідача інфляційних втрат, 3% річних та моральної шкоди.
Ухвалою від 08.09.2025 р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та вирішено здійснювати розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову та вказав, що суми за рішенням суду включені до Реєстру судових рішення та виплату буде здійснено в порядку черговості.
Представник зазначив, що Порядком передбачено черговість виплати нарахованих коштів по рішенню суду, тому відповідачем не порушено ніяких термінів їх виплати, що тягне за собою відсутність компенсації втрати частини грошових доходів, а також відсутність нарахування інфляційних збитків та 3% річних.
Оскільки в межах спірних в цій справі правовідносин у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов'язання в порядку статті 11 Цивільного кодексу України як зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно - правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, тобто відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов'язання, у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, то й застосування правових наслідків прострочення виконання грошового зобов'язання до цих правовідносин неможливо.
Розглянувши матеріали справи , оціниивши докази, суд встановив наступне.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду у справі №120/14338/21-а зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію на підставі довідки Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Вінницькій області" від 17.09.2021 № 2380, з урахуванням зазначених у цій довідці відомостей про розміри основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, з урахуванням раніше виплачених сум пенсії з 01.12.2019.
Також рішенням Вінницького окружного адміністративного суду у справі №120/4566/23 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити з 01.07.2021 перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2000,00 гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб", з урахуванням раніше виплачених сум.
Позивач звернувся до відповідача з заявою про здійснення нарахування та виплату інфляційних, моральної шкоди у зв'язку з порушенням встановлених строків виплати пенсії.
За наслідком заяви, управління листом від 24.04.2025 р. повідомило позивача, що сума доплати на виконання рішень Вінницького окружного адміністративного суду у справах № 120/14338/21-а, №120/4566/23 складає 176 914,46 грн. та 52 000 грн.
Також зазначило, що відповідно до статті 8 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України. Відповідно до частин 1 та 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України.
Згідно з положеннями пунктів 20 та 29 частини 1 статті 116 Бюджетного кодексу України взяття зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч цьому Кодексу чи закону про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства.
Відповідно до Порядку розроблення, затвердження та виконання бюджету Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 31.08.2009 №21-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.09.2009 за №897/16913 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 09.12.2021 №35-1) (далі - Порядок), кошти Державного бюджету України передбачаються в бюджеті Пенсійного фонду України в обсягах, визначених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.
Бюджет Пенсійного фонду України на 2024 рік на сьогодні не затверджено. Сума коштів на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду буде визначена у бюджеті Пенсійного фонду України на 2024 рік після його затвердження.
Водночас повідомлено, що черговість виплат на виконання рішень суду визначається датою набрання ними законної сили, згідно з абзацом 2 пункту 7 розділу II Порядку.
На даний час, проведено виплату доплат за судовими рішеннями, що набрали чинності по 19.11.2020.
Враховуючи вищезазначене, виплату нарахованих коштів на виконання судових рішень Головним управлінням буде здійснено в порядку черговості після виділення коштів з Державного бюджету України.
На думку позивача, він має право на отримання компенсації втрати частини доходів (інфляційні втрати, три проценти річних) та моральної шкоди, у зв'язку з порушенням відповідачем строку виплати заборгованості за вказаними рішеннями, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з наступного.
Вирішуючи питання щодо можливості застосування до спірних правовідносин приписів статті 625 ЦК України, як про це просить позивач, суд зазначає про таке.
Відповідно до частини другої статті 1 ЦК України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частиною третьою статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Частинами першою, другою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц виснувала, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (пункт 45 постанови).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І “Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц (пункти 17, 18, 26, 28), від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (пункти 44, 45), від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 09.11.2022 у справі № 420/2411/19 (пункт 77)).
Варто наголосити, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а цивільне законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Також суд звертає увагу на те, що відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого в постанові від 20.01.2016 у справі № 6-2759цс15 (спір стосувався невиконанням рішення суду про зобов'язання Міноборони України перерахувати та виплатити особі одноразову грошову допомогу відповідно до статей 9, 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»), приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство.
Такі висновки щодо застосування статті 625 ЦК України є актуальними та Велика Палата Верховного Суду від таких не відступала.
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зазначила, що за змістом частини другої статті 22, статті 1192 ЦК України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди. Натомість відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків), порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.
Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» також передбачено проведення компенсаційних виплат відповідно до коефіцієнту приросту споживчих цін за порушення термінів виплати доходів громадян, передбачених цим законом. Правова природа такої відповідальності не відрізняється від правової природи відповідальності, яка виникає на підставі статті 625 ЦК України в частині її акцесорного характеру та похідної правової природи спору.
Підсумовуючи викладене, суд вказує на те, що спірні правовідносини у справі норми статті 625 ЦК України не поширюються.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною в постанові від 29.04.2025 у справі № 580/9536/23.
Щодо стягнення на користь позивача моральної шкоди, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов'язку перед людиною утверджувати та забезпечувати її права.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов'язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У справі, що розглядається, позивач не довів, що внаслідок не отримання заборгованості виплати пенсії він зазнав психологічного напруження, погіршення стану здоров'я, фізичних та душевних страждань.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідачем на виконання рішень суду у справах № 120/14338/21-а, №120/4566/23 здійснено перерахунок пенсії позивача, він отримує пенсію у новому, більшому розмірі, а нараховану суму заборгованості за попередній період Головним управлінням включено до Реєстру судових рішень для виплати в порядку черговості після виділення коштів з Державного бюджету України.
Таким чином, суд доходить висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
в задоволенні позову , - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ін НОМЕР_1 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403)
Повний текст рішення сформовано 2.12.2025 р.
Суддя Воробйова Інна Анатоліївна