Справа №591/1952/25 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/1172/25 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Державна зрада
01 грудня 2025 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 та захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 06 жовтня 2025 року, якою відносно обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_8 було продовжено обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, -
У провадженні Зарічного районного суду м. Суми перебуває кримінальне провадження про обвинуваченню ОСОБА_6 та ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 111 КК.
У рамках даного кримінального провадження, від прокурора надійшло клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання від вартою стосовно ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , посилаючись на наявність ризиків, передбачених п.п. 1,3 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 06 жовтня 2025 обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_8 в підготовчому судовому засіданні продовжені запобіжні заходи у виді тримання під вартою без визначення розміру застави стороком до 04.12.2025 включно. Своє рішення суд першої інстанції вмотивував тим, що прокурор довів існування ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК, так як ОСОБА_6 та ОСОБА_8 обвинувачуються у скоєнні особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки в період воєнного стану, обізнані про місце проживання свідків у кримінальному провадженні, не мають міцних соціальних звязків, в матеріалах кримінального провадження наявні відомості про зв'язки обвинувачених з представниками спецслужб рф. Ризики, які існували при застосуванні запобіжного заходу, не зменшилися та продовжують існувати.
Не погодившись зі вказаним судовим рішенням, захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 та захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_9 , кожен окремо, подали апеляційні скарги, в яких:
- захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 просить ухвалу суду скасувати та змінити запобіжний захід на цілодобовийдомашній арешт;
- захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_9 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою застосувати до обвинуваченого більш м'який запобіжний захід.
Свої вимоги захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 обґрунтовував тим, що прокурор не довід суду належним чином обгрунтованість тримання під вартою на такий довгий термін, та зважаючи на дані про його особу, стан здоров'я, наявність особистого житла, вказаний запобіжний захід є невмотивовано жорстоким.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_9 вказувала, що суд не надав оцінки доводам сторони захисту щодо неогрунтованості підозри ОСОБА_8 а ризики є недоведеними. Фотозображення, які були переслані з мобільного телефона ОСОБА_8 на мобільний телефон іншого обвинуваченого і в подальшому переслані співробітнику ФСБ рф, не містили місць розміщення підрозділів ЗСУ та інших військових формувань, їх переміщення чи озброєння.
Стверджувала, що є безпідставними посилання суду на відсутність міцних соціальних зв'язків обвинуваченого, оскільки останній має постійне місце проживання в м. Суми, дружину, є людиною похилого віку та інвалідом III групи, має незадовільний стан здоров'я, постійно потребує стаціонарного лікування, що неможливо забезпечити в умовах слідчого ізолятора.
Зазначала, що ОСОБА_8 не заперечує факт давнього знайомства з ОСОБА_10 , однак безпосереднього контакту у них не було, інколи спілкувались з телефону, що вкилючає їх тісний контакт та можливість втечі обвинуваченого на територію Росії.
Вказувала, шо в ході обшуку квартири ОСОБА_8 були вилучені усі речі та документи, які мають значення для кримінального провадження, доказів про те, що інші особи, крім обвинувачених, є причетними до цього кримінального провадження, стороною обвинувачення не надано, а тому відсутні докази того, що він може перешкоджати кримінальному провадженню. Стороною обвинувачення для допиту як свідка заявлено лише одну особу, на якого ОСОБА_8 не може здійснювати будь-якого впливу.
Будучи належним чином повідомленими про час і місце апеляційного розгляду, сторони кримінального провадження в судове засідання не з'явились. Клопотань про відкладення розгляду справи на іншу дату не надсилали. Від прокурора у кримінальному провадженні надійшло клопотання про розгляд кримінального провадження без його участі. Враховуючи зазначені обставини, а також те, що, в порядку ч. 4 ст. 422-1 КПК України, ніхто із учасників не заявив клопотання про розгляд провадження за їх участі, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за відсутності сторін.
Заслухавши доповідь головуючого-судді, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що вказані вище апеляційні скарги захисників задоволенню не підлягають з таких підстав.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК України, вирішення судом питання щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України.
Як вбачається зі ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Ухвалюючи рішення про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд першої інстанції повинен з'ясувати доцільність продовження застосування запобіжного заходу, що у свою чергу повинно відповідати ризикам та обставинам, що передбачені статтями 177-178 КПК України, у їх зіставленні з конкретними фактами, встановленими учасниками судового провадження.
Частиною 1 статті 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
В силу вимог ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_8 дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
Як вбачається з наданих апеляційному суду матеріалів, у провадженні Зарічного районного суду м. Суми перебуває кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_6 та ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 111 КК. У рамках даного кримінального провадження, від прокурора надійшло клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання від вартою стосовно ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , посилаючись на наявність ризиків, передбачених п.п. 1,3 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 06 жовтня 2025 обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_8 в підготовчому судовому засіданні продовжені запобіжні заходи у виді тримання під вартою без визначення розміру застави стороком до 04.12.2025 включно. Своє рішення суд першої інстанції вмотивував тим, що прокурор довів існування ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК, так як ОСОБА_6 та ОСОБА_8 обвинувачуються у скоєнні особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки в період воєнного стану, обізнані про місце проживання свідків у кримінальному провадженні, не мають міцних соціальних зв'язків, в матеріалах кримінального провадження наявні відомості про зв'язки обвинувачених з представниками спецслужб рф. Ризики, які існували при застосуванні запобіжного заходу, не зменшилися та продовжують існувати.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Так, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 111 КК, який є особливо тяжким, і обґрунтованість цих обвинувачень може бути вирішена виключно при ухваленні судом першої інстанції вироку, а тому колегія суддів не уповноважена надавати будь-яку правову оцінку доказам як сторони захисту, так і сторони обвинувачення щодо винуватості чи навпаки невинуватості ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність пред'явлених їм обвинувачень, правильності кваліфікації їх дій, достовірності або недостовірності наявних у справі доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування органом державного обвинувачення того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність, і може вирішувати тільки питання щодо наявності або відсутності встановлених ч. 1 ст. 177 КПК ризиків і необхідності (доцільності) подальшого тримання під вартою обвинувачених для їх запобігання до закінчення судового розгляду по суті кримінального провадження.
Висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені судом за результатами сукупного аналізу фактичних обставин кримінального правопорушення та особистих даних обвинуваченої особи (характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зав'язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), її поведінки під час досудового розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилитись від органів влади, способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зав'язків тощо). При цьому ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. Хоч КПК і не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Таким чином, враховуючи наведені вище обставини, існують реальні ризики того, що обвинувачені можуть переховуватися від суду, незаконно випливати на свідків в цьому кримінальному провадженні та вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому обвинувачуються, а застосування іншого, більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою не забезпечить належне виконання останніми покладених на них процесуальних обов'язків і не зможе запобігти передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК ризикам.
Урахування тяжкості кримінальних правопорушень, у цьому конкретному випадку, має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цих осіб та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності їх поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинене кримінальне правопорушення підвищує ризик того, що обвинувачені ОСОБА_8 та ОСОБА_6 можуть ухилитися від суду та іншим чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, оскільки «небезпека ризику переховування від суду може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та ін.», а «серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти» (рішення ЄСПЛ у справах «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»).
Крім того, слід зазначити, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Так, у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого рішення, що ОСОБА_8 та ОСОБА_6 можуть переховуватись від суду, цей ризик не зменшився та є актуальним і на час апеляційного розгляду, зважаючи на тяжкість майбутнього покарання, яке загрожує обвинуваченим у разі визнання їх винуватими у вчиненні інкримінованого правопорушення, характер та ступінь суспільної небезпечності цих кримінальних правопорушень, а також конкретні обставини їх вчинення, зокрема кількість епізодів злочинної діяльності. При цьому ризик втечі, як зазначалось вище, також має оцінюватись і у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування (§58 рішення ЄСПЛ у справі «Бекчиєв проти Молдови»), а тому колегія суддів вважає, що ризик переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності всупереч доводів захисників дійсно має місце і реально існує.
При встановленні ризику впливу на свідків слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК).
Згідно з ч. 4 ст. 95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового розгляду, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, а тому ризик впливу на потерпілого, свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від зазначених осіб та дослідження їх судом.
З огляду на викладене, підстав для зміни запобіжних заходів ОСОБА_8 та ОСОБА_6 з тримання під вартою на більш м'які запобіжні заходи колегія суддів не вбачає, оскільки вони обвинувачуються у вчиненні особливо тяжких злочинів, а інші, більш м'які, запобіжні заходи не зможуть запобігти встановленим судом першої інстанції ризикам, передбачених ст. 177 КПК.
Доводи апеляційних скарг захисників про те, що не доведено наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК, спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Зважаючи на наявність ризиків, зазначених в ухвалі суду першої інстанції, необхідність забезпечення повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до кожного учасника судового провадження була застосована належна правова процедура, колегія суддів вважає, що суспільний інтерес привалює над принципом поваги до свободи особистості і виправдовує саме на теперішній час подальше тримання обвинувачених під вартою.
Твердження захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_9 про наявність у кожного з їх підзахисних ОСОБА_8 та ОСОБА_6 міцних соціальних зв'язків та поганого стану здоров'я, хоч і мають місце, але вказані обставини не є тими безумовними підставами, що унеможливлюють тримання обвинувачених під вартою, і повинні враховуватись разом з іншими фактичними обставинами кримінального провадження та вимогами кримінального процесуального закону, які регламентують обрання, зміну, скасування чи продовження запобіжних заходів, у їх сукупності.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку усім обставинам провадження та прийшов до вірного висновку про необхідність задоволення клопотання прокурора, яким доведена неможливість застосування до обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу та доцільність продовження останнім запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
За таких обставин, враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що судом постановлено законне та обґрунтоване рішення, підстави для його зміни чи скасування відсутні, а тому, оскаржувану ухвалу слід залишити без зміни, а апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 та захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 на цю ухвалу - без задоволення.
Керуючись ст.376, ст.ст. 404, 405, 407, 408, 419 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 06 жовтня 2025 року, якою відносно обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_8 було продовжено обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, залишити без зміни, а апеляційні скарги захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_9 на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4