Номер провадження: 11-кп/813/1718/25
Справа № 523/17727/17
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
06 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги захисника ОСОБА_8 , прокурора Суворовської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_7 , на вирок Пересипського районного суду м. Одеси від 21 березня 2025 року в рамках кримінального провадження №12017161490001790, внесеного до ЄРДР 22 жовтня 2017 року, за обвинуваченням:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Хомутовка Глухівського району Сумської області, із середньо-спеціальною освітою, перебуваючого у цивільному шлюбі, не офіційно працюючого різноробочим, зареєстрованого та проживаючого: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
- у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,
установив:
Зміст оскарженого судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
Зазначеним вироком суду ОСОБА_7 визнано винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.
Запобіжний захід до набрання вироку законної сили відносно ОСОБА_7 - залишено тримання під вартою, строк відбуття покарання визначено обчислювати з 28.10.2024р.
Зараховано Хмельову у строк відбуття покарання, знаходження під вартою з 22.10.2017р. по 17.03.2020р. у співвідношенні відповідності одного дня попереднього ув'язнення одному дню позбавлення волі.
Речові докази: ніж; спортивні штани із плямами бурого кольору, мобільний телефон із сім-картою, зарядний пристрій до телефону, куртка, светр, джинси, кросівки - знищено.
Відповідно до вироку суду першої інстанції ОСОБА_7 , 21.10.2017р., приблизно о 21 год. 30хв., знаходячись навпроти паркану, що огороджує будинок АДРЕСА_2 , після розпивання алкогольних напоїв, а саме горілки, на ґрунті раптово виниклих між ним та ОСОБА_10 неприязних стосунків, умисно, з метою спричинення ОСОБА_10 тілесних ушкоджень та завдання шкоди його здоров'ю, наніс потерпілому два удари ножем в область грудної клітини справа, чим спричинив останньому тілесні ушкодження у вигляді двох колото-різаних поранень грудної клітки справа, проникаючих у плевральну порожнину, які супроводжувались потраплянням повітря та крововиливом (приблизно 350мл) у плевральну порожнину.
У ОСОБА_10 виявлено тілесні ушкодження у вигляді двох колото-різаних поранень грудної клітки справа, проникаючих у плевральну порожнину, які супроводжувались потраплянням повітря та крововиливом (приблизно 350мл) у плевральну порожнину. Зазначені тілесні ушкодження утворились від дії колюче-ріжучого предмета, яким міг бути клинок ножа. Вказані тілесні ушкодження, як у сукупності, так і окремо, згідно п. 2.1.3 «й» «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя.
Вимоги апеляційної скарги.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, захисник ОСОБА_8 та обвинувачений ОСОБА_7 , кожен окремо, звернулись до суду із апеляційними скаргами, в яких зазначали, що оскаржуваний вирок є незаконним та необґрунтованим, та підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження. В обґрунтування своїх доводів посилається на те, що під час судового розгляду не встановлені достатні докази для доведення винуватості ОСОБА_7 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та вичерпні можливості їх отримання, з огляду на наступне: 1) потерпілий ОСОБА_10 допитаний не був, оскільки помер; 2) жодних свідків у судовому засіданні допитано не було; 3) судом першої інстанції не надано оцінку наявності у ОСОБА_7 тілесних ушкоджень, що свідчить про самозахист та підтверджує показання обвинуваченого.
На підставі викладеного, сторона захисту просить оскаржуваний вирок скасувати та закрити провадження на підставі п. 3 ч.1 ст. 284 КПК України.
Не оспорюючи вирок районного суду в частині доведеності вини обвинуваченого та кваліфікації його дій, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що вирок суду підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, а також істотних порушень вимог КПК України.
В обґрунтування своїх доводів вказує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки особі обвинуваченого, який ніде не працює, немає міцних соціальних зав'язків. Без належної уваги залишились конкретні обставини злочину - відсутність обставин, які пом'якшують покарання, наявність обставини, яка обтяжує покарання - перебування у стані алкогольного сп'яніння, небезпечний для життя спосіб вчинення та значні для здоров'я потерпілого шкідливі наслідки. Крім цього, посткримінальна поведінка ОСОБА_7 свідчить, що він належних висновків для себе не зробив та не бажає стати на шлях виправлення, після події інкримінованого злочину переховувався від суду та знаходився у розшуку, вчинив нове кримінальне правопорушення.
Крім того, судом не прийнято рішення щодо застосованого заходу забезпечення - арешту майна, накладеного на стадії досудового розслідування ухвалою слідчого судді Суворвоського районного суду м. Одеси від 24.10.2017 року ( справа № 523/14731/17). Разом з цим, суд першої інстанції прийшов помилкового висновку щодо знищення частини речових доказів, а саме - мобільного телефону із сім-картою та зарядного пристрою до телефону, оскільки, вони належать обвинуваченому та мають бути повернуті останньому.
На підставі викладеного прокурор просить скасувати оскаржуваний вирок та ухвалити новий вирок, яким:
1) визнати ОСОБА_11 винним за ч. 1 ст. 121 КК України, та призначити йому покарання у виді 6 років позбавлення волі.
2) Мотивувальну та резолютивну частини доповнити рішенням щодо скасування заходу забезпечення кримінального провадження - арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Суворовського районного суду міста Одеси від 24.10.2017.;
3) резолютивну частину вироку щодо долі речових доказів викласти наступним чином: «Речові докази: ніж, спортивні штани із плямами бурого кольору, куртка, светр, джинси, кросівки - знищити; мобільний телефон із сім-картою, зарядний пристрій до телефону - повернути законному володільцю ОСОБА_12 ».
В іншій частині вирок залишити без змін.
Під час апеляційного провадження, з урахуванням допущених порушень судом першої інстанції, відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України повторно дослідити: висновок судово-медичного експерта №2822 від 04.12.2017 в частині ступеню алкогольного сп'яніння потерпілого ОСОБА_10 ; ухвалу слідчого судді Суворовського районного суду міста Одеси від 24.10.2017 про арешт майна (справа № 523/14731/17); протокол затримання ОСОБА_7 від 22.10.2017 в частині тимчасового вилучення майна самого ОСОБА_7 ; відомості, які характеризують особу ОСОБА_7 , а саме вимогу щодо судимостей та копію вироку Приморського районного суду від 16.03.2023 за ч. 4 ст. 185 КК України по справі № 522/5129/22.
Позиція учасників судового розгляду в судовому засіданні.
В судовому засіданні обвинувачений підтримав апеляційній скарги сторони захисту та просив їх задовольнити, водночас, заперечував проти апеляційної скарги сторони обвинувачення.
Захисник підтримала апеляційній скарги сторони захисту та просила їх задовольнити, а також частково підтримала апеляційну скаргу сторони обвинувачення, а саме в частині вирішення долі речових доказів.
Прокурор заперечувала проти апеляційних скарг сторони захисту та просила задовольнити апеляційну скаргу сторони обвинувачення.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали провадження, апеляційний суд приходить до висновків про таке.
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Оцінюючи твердження сторони захисту про те, що у зазначеному кримінальному провадженні не доведено провину ОСОБА_11 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та прямих доказів вчинення кримінального правопорушення саме ним немає, апеляційний суд доходить переконання про те, що такі доводи не відповідають матеріалам провадження та вимогам закону з огляду на наступні обставини.
Частина 2 ст. 9 КПК України передбачає, що прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Обвинувачений ОСОБА_13 у судовому засіданні суду першої інстанції провину у вчиненні інкримінованого йому кримінальному правопорушенні та зазначив, що у той день не вживав будь-яких алкогольних напоїв та відповідно не перебував у стані алкогольного сп'яніння, події, про які зазначено у обвинувальному акті відбувались не у дворі будинку, а у кімнаті гуртожитку, де він проживав разом із потерпілим ОСОБА_10 . Далі, ОСОБА_14 показав, що, повернувшись додому (до вищевказаної кімнати), він побачив як потерпілий та інші хлопці вживають спиртні напої, направившись до свого ліжка, він виявив відсутність коштів, які були у тумбочці, на його зауваження «де гроші», потерпілий почав реагувати агресивно та підійшовши до Хмельова, наніс останньому удар пляшкою по голові, внаслідок чого, обвинувачений отримав пошкодження голови та втратив свідомість, після чого, Хмельову стали наносити удари по тулубу та голові інші присутні хлопці. Щодо нанесення ударом ножом потерпілому, ОСОБА_14 пояснив, що не пам'ятає про ці обставини, оскільки втратив свідомість.
Незважаючи на позицію обвинуваченого та фактичне заперечення своєї вини у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, суд першої інстанції, мотивуючи доведеність провини ОСОБА_11 , послався у вироку на досліджені ним зібрані стороною обвинувачення по справі докази, зокрема, на:
- витяг з ЄРДР, з якого уьачається, що ОСОБА_10 повідомив про обставини вчинення щодо нього кримінального правопорушення. Зокрема, 21 жовтня 2017 року, приблизно о 21 годині 30 хвилин, чоловік на ім'я ОСОБА_15 , перебуваючи біля паркана будинку АДРЕСА_2 , у ході конфлікту наніс йому тілесні ушкодження у вигляді ножового поранення грудної клітки (а.с.1 т.3);
- протокол огляду місця події та фотоілюстрацією до нього від 22 жовтня 2017 року, відповідно до якого, об'єктом огляду є дільниця місцевості за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Воробйова,1, у ході якого, був виявлений предмет, схожий на ніж (а.с.2-4 т. 3);
- висновок експерта №2822 від 04 грудня 2017 року відповідно до якого, у ОСОБА_10 виявлені тілесні ушкодження: два колото-різаних поранення грудної клітки справа, проникаючі у плевральну порожнину, які супроводжувалися потраплянням повітря та крововиливом у плевральну порожнину, вказані ушкодження утворились від дії клинку ножа. Зазначені ушкодження відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя. Дані ушкодження могли бути заподіяні 21 жовтня 2017 року (а.с.40-41 т.3);
- висновок експерта №1056 від 08 грудня 2017 року, відповідно до якого на ножі, вилученому під час огляду ділянки місцевості (протокол огляду місця події від 22 жовтня 2017 року), виявлено кров людини, що не виключає ймовірності її походження від ОСОБА_10 (а.с. 48-52 т.3);
- висновок експерта №1057 від 07 грудня 2017 року, відповідно до якого на парі кросівок, що були вилучені у ході проведення особистого обшуку ОСОБА_16 (а.с.10-13 т.3), на підставі ч. 3 ст. 208 КПК України з дотриманням правил, передбачених ч. 7 ст. 223 і ст. 236 КПК України, виявлена кров ОСОБА_10 (а.с. 43-46 т.3);
- протокол проведення слідчого експерименту від 07 грудня 2017 року за участю потерпілого ОСОБА_10 відповідно до якого останній у присутності понятих, відтворив дії та обставини завдання обвинуваченим ОСОБА_16 тілесних ушкоджень ножем (а.с.58-60 т.3).
Вищенаведені докази, на переконання апеляційного суду, узгоджуються між собою та відповідають фактичним обставинам зазначеного кримінального провадження.
Надавши об'єктивну правову оцінку дослідженим доказам, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 121 КК України за кваліфікуючими ознаками: умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.
Логічний аналіз вищевикладеної ч. 1 ст. 94 КПК України дає підстави дійти висновку про те, що оцінка доказів судом здійснюється за його внутрішнім переконанням, яке повинно ґрунтуватись на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, при цьому, сукупність зібраних доказів оцінюється з точки зору достатності та взаємозв'язку, необхідних для прийняття відповідного процесуального, в даному випадку, судового рішення.
Внутрішнє переконання - це такий стан свідомості суб'єкта оцінки, коли він вважає, що зібрані й перевірені у справі докази є достатніми для вирішення питання щодо наявності чи відсутності обставин, які входять до предмета доказування, або інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, і впевнений у правильності свого висновку та готовий до практичних дій у відповідності з отриманими знаннями. Закон вимагає, щоб внутрішнє переконання було обґрунтованим.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» колегія суддів застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), як джерело права.
У справі «Кобець проти України» ЄСПЛ повторює, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (рішення у справі «Авшар проти Туреччини»). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Стандарт доведення «поза розумним сумнівом» означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Це питання має бути вирішене на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Система зібраних в кримінальному провадженні доказів повинна давати можливість зробити однозначний висновок як за кожним елементом предмета доказування, так і у справі загалом та усунути будь-які сумніви. Всі сумніви у справі підлягають об'єктивному вивченню, а якщо вичерпано можливості їх усунути, повинні тлумачитися та розв'язуватися на користь обвинуваченого.
В цьому контексті колегія суддів керується правовою позицією, викладеною в постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (далі - ККС ВС) від 04.07.2018 у справі №688/788/15-к (провадження №51-597км17), відповідно до якої поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
На підставі логічного тлумачення положень ч. 1 ст. 85 КПК України вбачається, що докази в кримінальному провадженні стосовно факту вчинення кримінального правопорушення конкретною особою поділяють на прямі та непрямі.
Підставою для поділу доказів на прямі та непрямі (побічні) є характер їх відношення до обставин, які підлягають доказуванню.
Так, прямим є доказ, який прямо та безпосередньо встановлює наявність чи відсутність обставин, що доказується.
Непрямим (побічним) є доказ, який спочатку обґрунтовує наявність чи відсутність проміжного (доказового) факту, а через нього - наявність чи відсутність шуканої обставини предмета доказування. Непрямі докази вказують на окремі факти, на основі логічного аналізу сукупності яких встановлюються окремі елементи складу кримінального правопорушення та інші обставини предмета доказування.
Існує правило, згідно якого один непрямий доказ не може бути покладений в обґрунтування процесуального рішення, необхідно сформувати систему непрямих доказів, в якій би кожний непрямий доказ був нібито ланкою нерозривного ланцюга.
Враховуючи вищезазначене, норми чинного КПК України не містять заборони щодо встановлення тих чи інших обставин на підставі сукупності непрямих (стосовно конкретного факту) доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв'язку.
Як засвідчує судова практика, доказування тих чи інших обставин злочину досить часто ґрунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі саме сукупності всіх, у тому числі непрямих доказів, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) факту вчинення злочину конкретною особою.
Так, у цьому контексті апеляційний суд наголошує на тій обставині, що дана подія злочину, мала місце в умовах неочевидності, жодних безпосередніх свідків події не було, єдиним очевидцем події, що стала підставою обвинувачення, є потерпілий ОСОБА_10 , який помер на час судового розгляду вказаного кримінального провадження, внаслідок чого його показання не могли безпосередньо сприйматися у судовому засіданні, тому зауважує на наступному.
Однією із основних засад кримінального провадження є безпосередність дослідження показань, речей та документів, зміст якої розкрито в ст. 23 КПК України, відповідно до положень якої суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.
За загальним правилом, встановленим ч. 4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому у цього Кодексу.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 97 КПК України визначено, що суд має право визнати неможливим допит особи, зокрема, якщо вона відсутня під час судового засідання внаслідок смерті або через тяжку фізичну чи психічну хворобу.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції в оскаржуваному вироку послався на показання потерпілого ОСОБА_10 отриманні під час слідчого експерименту. При цьому інші докази, покладені в основу обвинувального вироку, судом досліджувались безпосередньо та з дотриманням норм процесуального закону.
За приписами ст. 240 КПК України з метою перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань. До участі в слідчому експерименті можуть бути залучені підозрюваний, потерпілий, свідок, захисник, представник. Про проведення слідчого експерименту слідчий, прокурор складає протокол згідно з вимогами цього Кодексу. Крім того, у протоколі докладно викладаються умови і результати слідчого експерименту.
Метою слідчого експерименту відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК України є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Проведення за участю потерпілого слідчого експерименту з метою перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, на відміну від допиту, крім отримання відомостей, передбачає також здійснення учасниками слідчого експерименту певних дій, спрямованих на досягнення мети цієї слідчої (розшукової) дії.
Отримання від потерпілого відомостей під час проведення слідчого експерименту (з дотриманням установленого законом порядку) є складовою належної правової процедури цієї процесуальної дії, що разом з іншими її сутнісними компонентами дозволяє досягнути її мети і вирішити поставлені завдання.
Як випливає з дослідженого судом першої інстанції та покладеного в основу обвинувального вироку відеозапису слідчого експерименту, проведеного за участю потерпілого ОСОБА_10 , останній на місці події розповів про обставини спричинення йому тілесних ушкоджень і показав місце, де і як це відбулося.
Таким чином, колегія суддів робить висновок, що неможливість для суду безпосередньо сприймати показання потерпілого через його смерть не спричиняє порушення принципу безпосередності дослідження доказів, що узгоджується з практикою Верховного Суду, яка викладена у постанові ККС ВС від 10 вересня 2020 року у справі №766/19891/17 (провадження №51-1797км20).
У свою чергу, апеляційний суд акцентує увагу, що потерпілим ОСОБА_10 відразу повідомлялось деталі вчинення щодо нього неправомірних дій (місце, час, ім'я та спосіб нанесення тілесних ушкоджень), з огляду на фабулу, яка зазначена у витягу з ЄРДР, який датований 23 жовтня 2017 року, за заявою потерпілого.
Характер та локалізація тілесного ушкодження, нанесеного потерпілому, підтверджується висновком експерта №2822 від 04 грудня 2017 року. Даними цього висновку підтверджується та обставина, що тілесне ушкодження було завдано саме тим ножем, який був вилучений на місці вчинення злочину.
Апеляційний суд звертає увагу, що під час допиту у судовому засіданні обвинувачений підтвердив факт конфлікту з потерпілим, який стався 21 жовтня 2017 року. Крім того, на парі кросівок, вилучених під час особистого обшуку ОСОБА_16 , була виявлена кров ОСОБА_10 (висновок експерта №1057 від 07 грудня 2017 року). При цьому обвинувачений не надав логічного та послідовного пояснення цьому факту.
У цьому контексті апеляційний суд зауважує на непослідовності версії обвинуваченого ОСОБА_16 , висунутих ним на свій захист.
Під час допиту у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_16 зазначив, що конфлікт між ним і потерпілим стався не у дворі будинку, а в кімнаті гуртожитку, де вони разом проживали. За його словами, потерпілий першим ударив його пляшкою по голові, внаслідок чого він отримав ушкодження та втратив свідомість. Після цього, як стверджує обвинувачений, інші присутні хлопці почали наносити йому удари по тулубу та голові.
Разом із тим, зазначені обвинуваченим ОСОБА_16 обставини були предметом досудового розслідування в рамках кримінального провадження № 12017161490001810 від 24 жовтня 2017 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, яке було ініційоване останнім. При цьому, у заяві ОСОБА_16 зазначив, що приблизно о 22 години 30 хвилин, невстановлена особа, знаходячись за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Воробйова 1, нанесла йому тілесні ушкодження (а.с.225 т.1).
Дійсно, згідно висновку експерта №3219 від 09 січня 2018 року, у Хмельова виявлені наступні тілесні ушкодження: рани лівої вушної раковини та області лівої надбрівної дуги, які відносяться до легких тілесних ушкоджень. Вказані ушкодження утворилися від ударної дії тупих твердих предметів, індивідуальні особливості яких у властивостях ушкоджень не відобразились. Такими тупими предметами могли бути скляна пляшка, руки, ноги. Ушкодження виникли незадовго до звернення за медичною допомогою, тобто могли бути спричинені 21 жовтня 2017 року. (а.с.226-227 т.1).
Водночас із дослідницької частини зазначеного висновку вбачається, що під час огляду ОСОБА_16 повідомив експерту, що 21 жовтня 2017 року, приблизно о 20 годині, біля будинку № 1 по вул. Акад. Воробйова невідомий чоловік ударив його скляною пляшкою в ділянку лівого вуха, після чого почав завдавати удари руками та ногами по голові, тулубу та кінцівках, збивши з ніг. Надалі цей чоловік разом із ще двома особами продовжували наносити йому численні удари. За словами ОСОБА_16 свідомості він не втрачав.
Колегія суддів, зіставляючи показання обвинуваченого надані у судовому засіданні із вищенаведеними доказами, прийшла до висновку про наявність істотних суперечностей у його позиції, зменшує достовірність його версії, а саме: 1) розбіжність у місці події - у суді ОСОБА_7 стверджує, що конфлікт стався у кімнаті гуртожитку, де він проживав разом із потерпілим. Проте під час звернення до поліції у межах кримінального провадження № 12017161490001810 він вказав, що тілесних ушкоджень йому було завдано біля будинку № 1 по вул. Акад. Воробйова, тобто на вулиці, а не в гуртожитку; 2) непослідовність у описі перебігу подій - у суді ОСОБА_7 повідомляє, що першим на нього напав потерпілий ОСОБА_10 і що він втратив свідомість від удару пляшкою. Натомість під час огляду експерту він заявив, що напад на нього здійснив невідомий чоловік, а також зазначив, що свідомості не втрачав; 3) характер тілесних ушкоджень - висновок експерта підтверджує наявність легких тілесних ушкоджень, які за механізмом утворення теоретично могли бути спричинені як пляшкою, так і ударами руками чи ногами. Проте характер та локалізація ушкоджень не підтверджують настільки інтенсивного та тривалого побиття трьома особами, як описує ОСОБА_7 .
Підсумовуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що такі розбіжності свідчать про непослідовність та недостовірність пояснень обвинуваченого, що розцінюється колегією суддів як спосіб захисту. Отже, об'єктивні дані, зокрема висновок експерта та первинні заяви ОСОБА_7 , не підтверджують події у тому вигляді, в якому вони були викладені ним під час судового розгляду.
Разом із тим, кримінальне провадження № 12017161490001810, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, постановою слідчого від 28 грудня 2017 року було закрито у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення ( а.с.93 т.4), яка ОСОБА_7 не оскаржувалась.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції не приймає до уваги доводи сторони захисту стосовно відсутності в діях обвинуваченого складу інкримінованого кримінального правопорушення. Переконливих доводів, які б ставили під сумнів законність та вмотивованість наведених висновків суду першої інстанції апеляційні скарги сторони захисту не містить.
Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора стосовно недотримання судом вимог закону в частині призначення покарання обвинуваченому, апеляційний суд зазначає наступне.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду в ході призначення покарання є: кримінально-правові відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, у яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, під час врахування пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначення «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб'єкта.
В силу вимог ст.50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно зі ст.65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання у цілому.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті), видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням обставин, які підлягають доказуванню, зокрема тих, що мають братися до уваги під час призначення покарання.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини і захистом інтересів держави й суспільства.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, на виконання приписів зазначеної вище норми кримінального закону та положень судової практики, призначаючи ОСОБА_7 покарання взяв до уваги характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке, згідно ст. 12 КК України, є тяжким злочином; особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної не притягувався, має постійне місце проживання, маючого низку тяжких захворювань (підтверджується документально), офіційно не працюючого, який перебуває у фактичних шлюбних відносинах; фактичні обставини справи - вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп'яніння.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення покарання у виді у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він ґрунтується на загальних засадах призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України.
Апеляційний суд звертає увагу, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м'якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. У свою чергу, обов'язок доведення того, що менш суворий вид покарання є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.
Стороною обвинувачення не наведено в апеляційній скарзі переконливих обставин, які не враховані судом першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому та могли б свідчити про беззаперечну явну м'якість призначеного покарання.
З огляду на викладене колегія суддів не вбачає підстав, які вказували б на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі обвинуваченого через м'якість, та погоджується з визначеним видом і розміром призначеного покарання, оскільки врахуванню підлягали всі наявні у кримінальному провадженні обставини.
Разом з тим, заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги прокурора щодо помилковості вирішення долі речових доказів.
Згідно із п.7 ч.2 ст.131 КПК України арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до ч. 1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існують достатні підстави вважати, що воно є предметом, засобом чи знаряддям вчинення злочину, доказом злочину, набуте злочинним шляхом, доходом від вчиненого злочину, отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину або може бути конфісковане у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого чи юридичної особи, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру, або може підлягати спеціальній конфіскації щодо третіх осіб, юридичної особи або для забезпечення цивільного позову.
Згідно із ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
Однак суд першої інстанції ці обставини залишив поза увагою і, у порушення вимог ч. 4 ст. 174 КПК України, безпідставно не прийняв рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження на що обґрунтовано посилається сторона обвинувачення в апеляційній скарзі.
Апеляційним судом встановлено, що в рамках кримінального провадження №12017161490001790, внесеного до ЄРДР 22 жовтня 2017 року, ухвалою слідчого судді Суворовського районного суду м. Одеси від 24.10.2017 року (справа № 523/14731/17, провадження №1-кс/523/2573/17), було накладено арешт на речі, що мають значення речових доказів по даному кримінальному провадженню, які були вилучені у ході проведення слідчих дій, а саме:
- предмет схожий на ніж з плямами речовини бурого кольору, що був вилучений під час огляду ділянки місцевості, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Воробйова № 1;
- штани чоловічі спортивні темного кольору з плямами речовини бурого кольору, що належать ОСОБА_10 , які були вилучені під час огляду палати, яка знаходиться в хірургічному відділенні «Міської клінічної лікарні № 11» за адресою м. Одеса, вул. Академіка Воробйова № 5, куди після вчинення даного кримінального правопорушення було доставлено потерпілого ОСОБА_10 , та в яких він перебував в момент спричинення йому тілесних;
- куртку з тканини чорного кольору, светр в'язаний темно-сірого кольору, джинси чорного кольору, кросівки білого кольору, мобільний телефон марки «Bravis» чорного кольору ІМЕІ: НОМЕР_1 з сім-картою «Водафон ЮА» № НОМЕР_2 , зарядний пристрій до мобільного телефону, що були вилучені в ході проведення особистого обшуку ОСОБА_16 , на підставі ч. 3 ст. 208 КПК України з дотриманням правил, передбачених ч. 7 ст. 223 і ст. 236 КПК України.
З огляду на положення ч.4 ст.174 КПК України, виходячи з викладеного, враховуючи необхідність вирішення питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, апеляційний суд вважає за необхідним скасувати арешт, накладений вищезазначеною ухвалою слідчого судді.
Між тим, зі змісту вироку місцевого суду вбачається, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про долю речових доказів у порядку положень ст. 100 КПК України, постановив знищити всі речові докази. Проте джинси, кросівки, куртка, светр, мобільний телефон із сім-картою та зарядний пристрій до телефону були вилучені під час проведення особистого обшуку ОСОБА_16 , тому підлягають поверненню останньому.
Керуючись ст. ст. 370, 372, 376, 404, 405, 407, 419, 532 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу прокурора Суворовської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_9 - задовольнити частково.
Вирок Пересипського районного суду м. Одеси від 21 березня 2025 року в рамках кримінального провадження №12017161490001790, внесеного до ЄРДР 22 жовтня 2017 року, щодо ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 121 КК України, - змінити в частині вирішення долі речових доказів.
Скасувати арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Суворовського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2017 року (справа № 523/14731/17, провадження №1-кс/523/2573/17).
Речові докази: ніж, спортивні штани із плямами бурого кольору, - знищити; джинси, кросівки, куртка, светр, мобільний телефон із сім-картою, зарядний пристрій до телефону - повернути законному володільцю ОСОБА_12 .
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4