2 грудня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_4
розглянув в судовому засіданні апеляційні скарги захисників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 12.11.2025 року, стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Первомайськ Миколаївської області, громадянина України, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
обвинуваченого у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України,
-якою продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 10 січня 2026 року включно.
встановив:
Короткий зміст вимог апеляційних скарг.
В апеляційних скаргах захисники просять скасувати ухвалу суду, постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження ОСОБА_7 строку тримання під вартою або постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання прокурора про продовження ОСОБА_7 строку тримання під вартою з визначенням застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Короткий зміст ухвали.
Ухвалою суду обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 10 січня 2026 року включно.
Узагальнені доводи апеляційних скарг.
Апелянти вважають, що оскаржувана ухвала суду є незаконною та необгрунтованою.
На думку апелянтів, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки обгрунтованості підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
Стверджують, що прокурором в судовому засіданні не було доведено існування ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України. Вважають, що ані прокурором, ані суддею в рішенні не доведено недостатності застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, передбаченим п.1,2 ч.1 ст. 177 КПК України.
Також зазначають, що судом не було належно обгрунтовано реалізацію свого права не визначати заставу обвинуваченому.
На думку захисників, наявна можливість застосування до ОСОБА_7 іншого, більш м'якого, запобіжного заходу, який може забезпечити виконання обвинуваченим обов'язків передбачених кримінально-процесуальним законодавством.
Обставини встановлені судом першої інстанції.
В провадженні Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області перебуває кримінальне провадження № 22023150000000248 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 26.04.2024р. щодо ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів без права внесення застави. В подальшому ухвалами слідчого судді ОСОБА_7 було неодноразово продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження строку дії обвинуваченому ОСОБА_7 раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Обґрунтовуючи клопотання, прокурор посилається на продовження існування ризиків, передбачених п.п. 1,5 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме, що обвинувачений може переховуватись від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення.
Задовольняючи клопотання прокурора, суд дійшов висновку, що продовжують існувати ризики, визначені ч. 1 ст. 177 КПК України, які стали підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 , тому наразі запобігти вказаним ризикам інакше, ніж шляхом тримання обвинуваченого під вартою не видається за можливе, оскільки судовий розгляд продовжується.
Обставини встановлені судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідача, вивчивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах, апеляційний суд дійшов наступного.
Згідно ч.3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до матеріалів судового провадження в провадженні Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області перебуває кримінальне провадження № 22023150000000248 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
Прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 . Обґрунтовуючи клопотання, прокурор посилається на існування ризиків, передбачених п. п. 1, 5 ч.1 ст. 177 КПК України.
Приймаючи рішення про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 суд, пославшись на відомості, що характеризують особу обвинуваченого, прийшов до висновку, що заявлені раніше ризики не зменшилися, а тому запобігти вказаним ризикам інакше, ніж шляхом тримання обвинуваченого під вартою, наразі не видається за можливе.
З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст.12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжкого злочину, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років або довічне позбавлення волі, а отже з огляду на тяжкість покарання, що загрожує йому в разі визнання його винуватим у інкримінованому злочині, обвинувачений може переховуватись від суду.
Слід зазначити, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 25.07.2001 Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику повторного вчинення злочинів».
Колегія суддів вважає, що враховуючи тяжкість злочину в якому обвинувачується ОСОБА_7 , його обізнаність щодо тяжкості покарання, яке може бути йому призначено судом в разі визнання його винним, а також, те, що рф продовжує на території України повномасштабну збройну агресію, тривають бойові дії, на території України введено воєнний стан, а ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину проти основ національної безпеки, наявні підстави вважати, що обвинувачений може ухилятись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Також є вірним зазначене судом першої інстанції, що наявним є ризик вчинення інших правопорушень, зважаючи на характер злочинних дій у яких обвинувачується ОСОБА_7 , припинення цієї діяльності тільки завдяки втручанню правоохоронних органів, та враховуючи, що повномасштабна збройна агресія рф триває.
Застосування до обвинуваченого більш м'якого, запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, про що просять захисники, не є доцільним, оскільки наявність постійного місця проживання та наявність соціальних зв'язків не є тими визначальними обставинами, які б давали можливість обрати останньому запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, вказані обставини не зменшують заявлених ризиків та не свідчать про можливість забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Отже, беручи до уваги доведеність ризиків, передбачених п.1,5 ч.1 статті 177 КПК України, а також серйозність висунутого ОСОБА_7 обвинувачення та тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого злочину, те, що злочин вчинено проти основ національної безпеки, апеляційний суд не знаходить підстав для зміни обраного запобіжного заходу на більш м'який запобіжний захід, як того просять апелянти.
Щодо твердження апелянтів що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки обгрунтованості підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, то вони є неприйнятними з огляду на наступне.
Кримінальне провадження знаходиться на стадії судового розгляду, метою якого відповідно до глави 28 КПК України є встановлення поза розумним сумнівом винуватості або невинуватості особи у зазначених прокурором в обвинувальному акті кримінальних правопорушеннях за наслідками безпосереднього дослідження і оцінки доказів судом, що виключає можливість оцінки судом обґрунтованості підозри у розумінні п. 175 рішення Європейського суду з прав людини «Нечипорук і Йонкало проти України» та інших рішень Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» і «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства»). Разом з тим, оцінці судом на зазначеній стадії кримінального провадження підлягають характер, тяжкість та наслідки кримінального правопорушення, а також наявність та продовження існування наведених прокурором ризиків, передбачених п. п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Доводи захисника ОСОБА_5 , що судом не було належно обгрунтовано реалізацію свого права не визначати заставу обвинуваченому не є слушними, оскільки з рішення суду першої інстанції вбачається, що суд врахував, що відповідно до вимог ч. 6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто у вигляді тримання під вартою, а відповідно до абзацу третього, ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
За такого, суд першої інстанції, врахувавши, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років або довічне позбавлення волі, зазначив, що відповідно до вимог ст. 183 КПК України, застосовує відносно обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою, які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
З огляду на наведене апеляційні скарги захисників не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 405, 407, 418, 419, 422-1, 424, 532 КПК України,
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_5 та захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 12.11.2025 року, якою стосовно ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий:
Судді: