02.12.25
22-ц/812/2067/25
Провадження №22-ц/812/2067/25
Іменем України
02 грудня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого: Базовкіної Т.М.,
суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) учасників цивільну справу №490/4188/25 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Миколаївобленерго» на рішення, яке постановив Центральний районний суд міста Миколаєва під головуванням судді Шолох Людмили Миколаївни у приміщенні цього суду 24 вересня 2025 року, дата складання повного тексту не зазначена, за позовом Акціонерного товариства «Миколаївобленерго» до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди,
У травні 2025 року Акціонерне товариство «Миколаївобленерго» (далі - АТ ««Миколаївобленерго», Товариство) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди.
Позов мотивовано тим, що 02 грудня 2024 року ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки «BMW 528», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався у м. Миколаєві по вул. Зарічній, 81, був неуважний, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно, не зреагував на її зміну, не вибрав безпечної швидкості руху та допустив зіткнення з опорою №17 ПЛ-0,4 кВ ТП 10/0,4 кВ №358578, що перебуває на балансі АТ «Миколаївобленерго». Своїми діями відповідач порушив вимоги пункту 12.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (із змінами). За фактом дорожньо-транспортної пригоди працівники Управління патрульної поліції в Миколаївській області склали протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №187146. 16 грудня 2024 року Товариство звернулося до відділення поліції №1 Миколаївського районного управління поліції ГУНП в Миколаївській області (далі - ВП № 1 Миколаївського РУП) із повідомленням про вчинене кримінальне правопорушення, пов'язане з пошкодженням енергетичного обладнання. Повідомлення зареєстровано ужурналі єдиного обліку ІКС ІПНП відділення поліції №1 Миколаївського РУП ГУНП в Миколаївській області від 17 грудня 2024 р. №24596. Управління патрульної поліції в Миколаївській області листом від 11 березня 2025 року, вих. №4196/41/16/01-2025, повідомило Товариство, що за фактом дорожньо-транспортної пригоди відносно ОСОБА_1 складений протокол про адміністративне правопорушення за статтею 124 КУпАП, який направлений до Центрального районного суду м. Миколаєва. Пошкоджена відповідачем опора №17 ПЛ-0,4 кВ ТП 10/0,4 кВ №358578, обліковуються на балансі позивача, що підтверджується довідкою від 04 грудня 2024 року №04.02/01-50-980. В результаті протиправних дій, вчинених ОСОБА_1 , Товариству було завдано майнової шкоди в розмірі 16067 грн 21 коп.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача вищевказану суму шкоди, а також судовий збір у розмірі 2422 грн 40 коп.
Правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач ОСОБА_1 не скористався.
Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 24 вересня 2025 року у задоволені позовних вимог Товариства відмовлено.
Рішення суд умотивував тим, що оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів того, що зазначена в позовній заяві шкода завдана внаслідок дій відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
В апеляційній скарзі позивач зазначає, що рішення суду є необґрунтованим, суд неповно з'ясував обставини справи, тому просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Товариство в обґрунтування своїх позовних вимог не посилається на винуватість водія ОСОБА_1 у дорожньо-транспортній пригоді, яка сталася 02 грудня 2024 року, а лише на факт зіткнення та пошкодження електроопори, що зафіксовано у письмових доказах, наявних у справі: акті пошкодження електричних мереж від 02 грудня 2024 року, складеному представниками Товариства, правоохоронних органів та за участі особисто самого водія ОСОБА_1 . У зазначеному акті пошкодження зафіксовано, що ОСОБА_1 на автотранспортному засобі «BMW 528», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , збив опору №17 ПЛ-0,4 кВ від ТП 358578, внаслідок чого опора №17 СВ 9,5 потребує заміни, також пошкоджено траверсу на опорі №17. Цей факт засвідчили підписи осіб, які складали акт та особисто ОСОБА_1 . Крім цього у схемі місця вказаного ДТП графічно зображено зіткнення транспортного засобу з електроопорою, яка також підписана відповідачем. Належним доказом по справі є також письмові пояснення відповідача, в яких він, зокрема зазначив, що не впорався з керуванням та здійснив зіткнення з електроопорою, вказані пояснення підписані ним власноруч. Також в матеріалах справи наявна фотофіксація зіткнення транспортного засобу з електроопорою, зафіксовано пошкодження як опори, так і вищезазначеного автомобіля. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції дійшов висновку щодо відсутності в протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №187146 від 02 грудня 2024 року відомостей про завдані збитків будь-якій особі. Товариство вважає, що матеріали справи № 490/4188/25 містять достатні докази, що підтверджують факт завдання відповідачем шкоди та її розмір. Так, як на підставу винесення оспорюваного рішення посилається на постанову Центрального районного суду м. Миколаєва №490/10886/24 від 16 січня 2025 року, відповідно якої провадження у справі про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП закрито у зв'язку з відсутністю складу зазначеного правопорушення. Позивач стверджує, що відповідач зобов'язаний відшкодовувати збитки, завдані внаслідок ДТП, навіть якщо його не притягнули до адміністративної відповідальності, оскільки ці два види відповідальності є різними. Відшкодування шкоди залежить від доведення вини водія, а не від факту притягнення до адміністративної відповідальності. Потерпіла сторона може вимагати компенсації через суд, якщо буде доведено, що саме дії водія спричинили шкоду. Відсутність в матеріалах справи постанови суду про притягнення особи до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП не може бути підставою для відмови в задоволенні відповідного позову, оскільки цивільно-правова відповідальність за заподіяну шкоду настає у разі наявності вини особи в цьому, незалежно від того чи є у діях цієї особи склад адміністративного проступку/злочину, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16 липня 2018 р. у справі № 910/20412/16.
Відзиву на апеляційну скаргу відповідач не подав.
За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
З урахуванням вказаних вимог закону та ціни заявленого у справі позову справу призначено до розгляду без виклику учасників справи.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій (частина 5 статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Вказаним положенням закону рішення суду першої інстанції відповідає не повною мірою.
Як вбачається з матеріалів справи, 02 грудня 2024 року за участі транспортного засобу «BMW 528», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 в місті Миколаєві, в районі буд. № 75 по вул. Зарічній, сталася дорожньо-транспортна пригода.
За фактом вказаної дорожньо-транспортної пригоди поліцейський 02 грудня 2024 року склав протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 187146 про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 124 КУпАП. У цьому протоколі зазначено, що 02 грудня 2024 року ОСОБА_1 о 15:50 год., керуючи транспортним засобом «BMW 528», номерний знак НОМЕР_1 , рухався по вул. Зарічній в районі буд. № 75 в м. Миколаєві, не врахував дорожню обстановку, не вибрав безпечної швидкості руху та при виникненні перешкоди в русі не вжив усіх заходів щодо безпечного її об'їзду, внаслідок чого допустив зіткнення з електроопорою. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортний засіб отримав механічні пошкодження з матеріальними збитками.
02 грудня 2024 року представник АТ «Миколаївобленерго» Південного РВМ Варваріської дільниці склав акт пошкодження електричних мереж, в якому зазначено, що 02 грудня 2024 року о 15-41 год на диспетчерський пульт Варварівської дільниці надійшло повідомлення про збиття опори по АДРЕСА_1 (а.с. 14). Прибувши на місце було виявлено, що водій ОСОБА_1 на автотранспортному засобі БМВ, держ. номер НОМЕР_1 , збив опору №17, внаслідок чого та потребує заміну.
У довідці про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за грудень 2024 року зазначено, що розмір шкоди, завданої АТ «Миколаївобленерго» пошкодженням ПЛ-0,4 кв ТП 10/0,4 кв №358578 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди становить 16067,21 грн (вартість будівельних робіт) (а.с. 23).
16 грудня 2024 року АТ «Миколаївобленерго» звернулося до ВП №1 Миколаївського РУП ГУНП в Миколаївській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, у якій просив внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань повідомлення про вчинення невстановленими особами кримінального правопорушення, передбаченого ст. 194-1 КК України (умисне пошкодження об'єктів електроенергетики) та визнати АТ «Миколаївобленерго» особою, потерпілою від злочину, надати пам'ятку про права та обов'язки особи (а.с. 12-13).
УПП в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції АТ «Миколаївобленерго» скеровано повідомлення, в якому зазначено, що дорожньо-транспортна пригода, яка мала місце 02.12.2024 року в раоні буд. АДРЕСА_2 керівництвом УПП в Миколаївській області ДПП в межах компетенції розглянута. За вказаним фактом відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення за ст. 124 КУпАП (ЕПР1 №187146 від 02.12.2024 року), який направлено до Центрального районного суду м. Миколаєва для прийняття рішення у встановленого законом порядку.
Постановою судді Центрального районного суду міста Миколаєва від 16 січня 2025 року справу № 490/10886/24 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 закрито за відсутності складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, за обставин, викладених в протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 187146 від 02 грудня 2024 року (ас. 38-39).
Позивач, вважає, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_1 , а саме - в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 02 грудня 2024 року по вул. Зарічній, в м. Миколаєві біля будинку №81, автомобіль під керуванням відповідача зіткнувся із опорою №17 ПЛ-0,4 кв ТП 10/0,4 кв №358578, пошкодив майно АТ «Миколаївобленерго», у зв'язку з чим останній вимушений був виконати відновлювальні роботи вартістю 16067, 21 грн., вартість яких просив стягнути з відповідача на свою користь.
Відмовляючи у позові, суд виходив з того, що позивач не довів, що відповідач ОСОБА_1 завдав шкоди АТ «Миколаївобленерго» (пошкодив опору №17 ПЛ-0,4 кв ТП 10/0,4 кв №358578), пославшись на те, що позивач не надав належних та допустимих доказів того, що зазначена в позовній заяві шкода завдана внаслідок протиправних дій відповідача.
Вирішуючи питання правильності висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з таких міркувань.
В силу статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Згідно із частинами 1 та 2 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Вказаними нормами закону встановлені загальні підстави відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов'язань.
Для встановлення обставин, чи є підстави для настання відповідальності за спричинення майнової шкоди необхідні: наявність шкоди, протиправне діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в її заподіянні.
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина 2 статті 1187 ЦК України).
Згідно частини 5 статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
В силу вимог частина 3 статті 12, частина 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 77 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частина 2 статті 76 ЦПК України).
Докази у цивільному процесі мають бути належними та допустимими.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування частина 1 статті 77 ЦПК України).
Як встановив суд, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за фактом дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 02 грудня 2024 року, закрито з підстави відсутності складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Натомість апеляційний суд вважає, що висновок суду першої інстанції про відсутність доказів причетності ОСОБА_1 до факту завдання шкоди майну позивача 02 грудня 2024 року є передчасним.
Відповідно до частини 6 статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Так, закриваючи провадження у справі № 490/10886/24, суд встановив факт вчинення ОСОБА_1 дорожньо-транспортної пригоди 02 грудня 2024 року, але послався на те, що у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 187146 відсутні відомості про завдані збитки внаслідок таких дій будь-якій особі, в тому числі і внаслідок пошкодження електроопори, окрім як транспортному засобу «BMW 528», номерний знак НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 .
Натомість в матеріалах справи, яка переглядається, містяться: копія пояснень самого водія ОСОБА_1 про те, що 02 грудня 2024 року він керував автомобілем марки «BMW 528», номерний знак НОМЕР_1 , не впорався з керуванням, внаслідок чого допустив зіткнення з електроопорою (а.с. 32); схема дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 02 грудня 2024 року за участі автомобілю марки «BMW 528», номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 також надає можливість переконатись у тому, що вказаний вище автомобілів зіткнувся із електроопорою (а.с. 30-31).
Отже, відсутність в матеріалах справи судового рішення, яким ОСОБА_1 був би притягнутий до відповідальності за скоєння дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої було пошкоджено майно позивача, не може бути достатньою підставою для відмови в позові, оскільки в силу приписів статті 82 ЦПК України таке рішення є обов'язковим для суду, проте не єдиним доказом його причетності до заподіяння шкоди майну позивача.
Враховуючи зазначені докази, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про відсутність в матеріалах справи доказів, що підтверджують завдання відповідачем шкоди майну позивача внаслідок дорожньо-транспортної пригоди 02 грудня 2024 року є передчасним.
Колегія суддів погоджується з аргументом апеляційної скарги про те, що суд при розгляді цивільної справи про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, не позбавлений та не обмежений у праві самостійно, в рамках розгляду даного виду спору та при наявності відповідних документальних доказів, встановити наявність /відсутність причетності відповідача до завдання цієї шкоди.
Між тим, разом із покладанням на винну особу обов'язку з відшкодування шкоди (статті 1166, 1188 ЦК України) правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) (частина 1 статті 10 Закону України «Про страхування»).
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
Розрізняють добровільну та обов'язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»).
До сфери обов'язкового страхування відповідальності на час виникнення спірних правовідносин належала цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 01 липня 2004 р. № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV), який був чинним на день дорожньо-транспортної пригоди 29 вересня 2019 року, а тому регулює спірні правовідносини.
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (стаття 3, тут і далі в редакції закону, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).
Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За змістом Закону № 1961-IV (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
Як передбачено пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до пункту 35.1 статті 35 Закону Закон № 1961-IV для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. Пунктом 35.2. зазначеної статті передбачено, що до заяви додається також певний перелік документів, що підтверджують право на отримання страхового відшкодування.
Страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування (пункт 34.1 статті 34 Закону № 1961-IV).
В силу вимог статті 37 Закону № 1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров'я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону; вчинення особою, відповідальність якої застрахована (страхувальником), водієм транспортного засобу умисного злочину, що призвів до страхового випадку (події, передбаченої статтею 41 цього Закону); невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди; неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди;
Рішення страховика про відмову у здійсненні страхової виплати повідомляється страхувальнику у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.
Незадовільне фінансове становище страховика (МТСБУ) не є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Пунктом 41.1 статті 41 Закону № 2902-IV передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння: а) транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі; б) невстановленим транспортним засобом, крім шкоди, яка заподіяна майну та навколишньому природному середовищу; в) транспортним засобом, який вийшов з володіння власника не з його вини, а у результаті протиправних дій іншої особи; г) особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону; ґ) у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності; д) у разі надання страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, свого транспортного засобу поліцейським та медичним працівникам закладів охорони здоров'я згідно з чинним законодавством.
Відповідно до пункту 41.2 статті 41 Закону № 1961-IV МТСБУ за рахунок коштів фонду страхових гарантій відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння: а) у разі недостатності коштів та майна страховика - повного члена МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності; б) власниками транспортних засобів, якщо такі власники надали відповідним уповноваженим органам інших країн страховий сертифікат «Зелена картка», виданий від імені страховиків - членів МТСБУ, та за умови, що такий страховик не відшкодував шкоду; в) транспортним засобом, зареєстрованим в іншій країні, щодо якого був виданий іноземний страховий сертифікат «Зелена картка», що діяв на день дорожньо-транспортної пригоди на території України. Така регламентна виплата здійснюється на умовах та в обсягах, встановлених законодавством про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та принципами взаємного врегулювання шкоди на території країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена картка».
Як стверджує позивач, належне йому майно (електроопора) було пошкоджено внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 02 грудня 2024 року, з вини відповідача ОСОБА_1 .
У схемі дорожньо-транспортної пригоди, яка була складена працівником поліції як додаток до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 187146, цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «BMW 528», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 , була застрахована станом на 02 грудня 2024 року у ПрАТ «Вусо» (номер полісу обов'язкового страхування 218927212) (а.с. 31).
За такого, дорожньо-транспортна пригода, що сталася 02 грудня 2024 року за участю відповідача є страховим випадком.
Однак суд першої інстанції увагу на це звернув, наведених вище положень закону не застосував.
Як визначено у частині 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20)
Велика Палата Верховного Суду з цього приводу виснувала, що «внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов'язки, пов'язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов'язок виплатити відповідне відшкодування за Законом №1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом №1961-IV випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом №1961-IV не має обов'язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). Тому висновок апеляційного суду про абсолютність права потерпілого на відшкодування шкоди саме за рахунок особи, яка завдала шкоди, є помилковим.
Враховуючи розподіл у деліктному зобов'язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ) обов'язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована (постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі №6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі №6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі №6-954цс16)».
З огляду на зазначене, у позивача, який вважає, що внаслідок взаємодії із транспортним засобом під керуванням відповідача йому завдано майнової шкоди, відсутнє альтернативне право як потерпілого в цій справі обирати особу, до якої можна звернутись із вимогою про виплату відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик.
Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку в цій справі відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника».
У справі, яка переглядається, доказів на підтвердження звернення позивача до страхової компанії, в якій було застраховано цивільну відповідальність відповідача як володільця наземного транспортного засобу, з повідомленням про ДТП, результати розгляду такого повідомлення страховиком, відомостей про банкрутство цієї страхової компанії, позивач суду не надав, як і не надав доказів, на яких умовах було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України).
Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).
Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси, і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
Відповідно до статті 50 ЦПК України позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов'язки.
Згідно з частиною першою статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
За змістом наведеної норми цивільного процесуального права з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред'явлення позову до частини відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені у ньому.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Тоді як встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який він виконує під час розгляду справи (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 12 вересня 2018 року у справі № 569/96/17 (пункт 46), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справах № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54) та № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 20 березня 2019 року у справі № 486/1459/17 (пункт 54), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63), від 15 травня 2019 року у справах № 750/5785/18, № 570/2739/16-ц та № 554/9144/17, від 29 травня 2019 року у справі № 554/10303/17-ц, від 20 листопада 2019 року № 201/12877/16 (пункт 46), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 71), від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16-ц (пункт 43), від 19 травня 2020 року у справі № 263/17218/18 (пункт 24).
Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє в позові до такого відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 75), від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (пункт 54) та 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18 (пункт 31)).
Таким чином, якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє в задоволенні позову.
У постанові Верховного Суду від 17 травня 2021 року у справі № 309/2340/15 (провадження № 61-16776св20) вказано, що для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за цим позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача. […] Визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
Належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Отже, належним суб'єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення.
Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 (провадження № 12-280гс18).
За такого апеляційний суд доходить висновку, що саме страхова компанія, з якою було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів щодо транспортного засобу «BMW 528», номерний знак НОМЕР_1 , станом на 02 грудня 2024 року, або у передбачених законом випадках - МТСБУ, є належним відповідачем у справі щодо позовних вимог про відшкодування шкоди в межах ліміту відповідальності страховика (в межах страхової суми).
Саме пред'явлення позову не до страхової компанії (або за наявності підстав - до МТСБУ) є підставою для відмови у позові у цій справі.
Також колегія суддів враховує, що Товариство у позовній заяві не посилалося на те, що розмір завданої внаслідок ДТП шкоди перевищує розмір страхової суми та страхового відшкодування, на яке воно має право, відповідні розрахунки та докази на їх підтвердження суду не надавались.
Тобто позивач відповідно до положень статті 13 ЦПК України на власний розсуд визначився із тим, до якого відповідача заявлені вимоги та які саме докази він долучив до своєї позовної заяви на підтвердження позовних вимог.
За такого у задоволенні позову слід відмовити, але з інших, ніж вказав суд першої інстанції підстав.
Оскільки суд першої інстанції суд неналежно оцінив наявні у справі докази, неповно встановив обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, рішення, внаслідок чого ухвалив помилкове рішення щодо підстав відмови у позову, тому в силу положень пунктів 1, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України рішення суду необхідно змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
В силу частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що апеляційним судом рішення суду змінено лише в частині мотивів відмови у позові, відсутні підстави для проведення розподілу судових витрат, які в цій справі покладаються на позивача.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Миколаївобленерго» задовольнити частково.
Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 24 вересня 2025 року змінити в мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Головуючий Т.М. Базовкіна
Судді: Л.М. Царюк
Ж.М. Яворська
Повна постанова складена 02 грудня 2025 року