01.12.25
22-ц/812/2070/25
Єдиний унікальний номер судової справи: 490/6102/24
Провадження № 22-ц/812/2070/25 Доповідач апеляційного суду Самчишина Н.В.
Постанова
Іменем України
01 грудня 2025 року м. Миколаїв Справа №490/6102/24
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого Самчишиної Н.В.,
суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,
із секретарем судового засідання - Повертайленко Ю.В.,
за участю: представника скаржника Рудь О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на ухвалу Центрального районного суд м. Миколаєві від 30 вересня 2025 року, постановлену у складі головуючого судді Шолох Л.М. в приміщенні цього суду в м. Миколаєві, за скаргою Комунального підприємства Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс» на дії/бездіяльність головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у м.Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Наумової Ганни Геннадіївни
встановив:
Короткий зміст заявлених вимог
23 липня 2025 року Комунальне підприємство Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс» (далі КП ММР «Миколаївелектротранс») звернулося до суду з вищезазначеною скаргою, яку обґрунтовувало наступним.
Скаржник вказував, що 03 березня 2024 року Центральний районний суд м.Миколаєва по справі № 490/6102/24 ухвалив рішення, яким стягнув із ОСОБА_1 на користь КП ММР «Миколаївелектротранс» 23 771,73 грн шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та 3 028,00 грн судового збору.
16 червня 2025 року видано виконавчий лист, на підставі якого 02 липня 2025 року головний державний виконавець Наумова Г.Г. відкрила виконавче провадження №78490617.
Заявник вказував, що постановою головного державного виконавця Наумовою Г.Г. від 21 липня 2025 року виконавче провадження закінчено на підставі пункту 3 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку зі смертю боржника, мотивуючи її тим, що згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану №00052442578 від 16 липня 2025 року боржник помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На думку скаржника, головний державний виконавець встановивши на підставі відповідних доказів факт смерті боржника ОСОБА_2 мала вчинити дії щодо отримання даних, необхідних для вирішення питання про заміну його правонаступниками - спадкоємцями та надалі за заявою стягувача звернутися до суду з відповідним поданням про заміну сторони виконавчого провадження, оскільки виконання його обов'язку у виконавчому провадженні допускає правонаступництво. Крім того, головним державним виконавцем не вчинялись належні дії, спрямовані на виконання рішення суду.
Посилаючись на викладене, скаржник просив визнати неправомірними дії головного державного виконавця щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження, скасувати цю постанову та зобов'язати головного державного виконавця відновити виконавче провадження №78490617.
Позиція суб'єкта оскарження у суді першої інстанції
Центральний відділ державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі Центральний відділ ДВС), проти задоволення скарги заперечував, вказуючи на те, що смерть боржника-фізичної особи, відповідно до пункту 3 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» є безумовною підставою для закінчення виконавчого провадження.
Звертав увагу на те, що боржник ОСОБА_2 помер, ще до пред'явлення виконавчого документа до виконання та відкриття виконавчого провадження.
Головним державним виконавцем було здійснено перевірку майнового стану боржника, за наслідками якої встановлено відсутність нерухомого та рухомого майна, на яке можливо звернути стягнення та відсутність доходів, окрім пенсії.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Ухвалою Центрального районного суд м. Миколаєві від 30 вересня 2025 року скаргу задоволено.
Скасовано постанову головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Наумової Г.Г. про закінчення виконавчого провадження № 78490617 від 21 липня 2025 року.
Зобов'язано головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Наумову Г.Г. відновити виконавче провадження № 78490617 з примусового виконання виконавчого листа Центрального районного суду м. Миколаєва, у цивільній справі №490/6102/24 про стягнення з ОСОБА_2 на користь скаржника 23 771,73 грн, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та судового збору в розмірі 3 028,00 грн.
Ухвала суду мотивована тим, що спірні правовідносини допускають правонаступництво, питання про яке має бути вирішено у порядку частини другої статті 442 ЦПК України, як за заявою стягувача, так і за заявою державного виконавця. Суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова є неправомірною, тому її слід скасувати та зобов'язати державного виконавця поновити виконавче провадження.
Узагальнені доводи апеляційної скарги
Не погодившись з ухвалою суду, Центральний відділ ДВС подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність судового рішення просив ухвалу суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні скарги.
Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам, викладеним у відзиві на скаргу.
Доводи інших учасників справи
Скаржником подано відзив на апеляційну скаргу, у якому наголошено на тому, що ухвала суду є законною та обґрунтованою, а доводи апеляційної скарги безпідставними.
Фактичні обставини справи
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 03 березня 2024 року по справі № 490/6102/24 стягнуто з ОСОБА_2 на користь КП ММВ «Миколаївелектротранс» 23 771, 73 грн шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та 3 028,00 грн судового збору.
16 червня 2025 року судом видано позивачу виконавчий лист у справі №490/6102/24.
Виконавчий лист про стягнення шкоди із ОСОБА_2 з 02 липня 2025 року по 21 липня 2025 року знаходився на виконанні у Центральному відділі ДВС.
Постановою головного державного виконавця Наумовою Г.Г. від 21 липня 2025 року виконавче провадження закінчено на підставі пункту 3 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку зі смертю боржника.
Позиція апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування
За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з нормами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзив, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Стаття 6 Конвенції поширює свою дію і на таку стадію цивільного процесу як виконання судового рішення. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов'язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід'ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 28 липня 1999 року в справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії», від 19 березня 1997 року в справі «Горнсбі проти Греції»).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) вважається сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконання судового рішення є невід'ємною та заключною частиною судового процесу, яка поєднана із попередніми єдиною та основною метою всього судочинства, яке полягає у захисті прав і охоронюваних законом інтересів осіб.
Згідно із частиною першою та другою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення (згідно із пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» - тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження (згідно із частиною п'ятою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання;3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;5) юридичну особу-боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону;7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень;8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю;11) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку;12) відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню, незалежно від дати укладення такої угоди.
Таким чином, смерть боржника - фізичної особи не є підставою для повернення виконавчого листа відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до пункту 5 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (далі - Інструкція), у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження відносно боржника - фізичної особи виконавцем за допомогою автоматизованої системи формується та подається запит про надання Державною податковою службою України інформації про реєстраційні номери облікових карток платників податків - боржників - фізичних осіб або серію (за наявності) та номер паспорта боржників - фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті відповідно до Порядку надання інформації Державною податковою службою України на запити органів державної виконавчої служби та приватних виконавців, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 21 липня 2020 року № 2483/5/436, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 липня 2020 року за № 690/34973, за виконавчими документами, у яких відсутні такі дані.
Під час здійснення виконавчого провадження виконавець за допомогою автоматизованої системи може сформувати узагальнену інформацію про боржника, його майно, доходи та кошти. Така інформація формується автоматизованою системою на підставі наявних у ній на дату формування відомостей, отриманих виконавцями з реєстрів, баз даних та інших інформаційних систем державних органів, банків або інших фінансових установ, небанківських надавачів платіжних послуг в ході примусового виконання рішень.
Отже, підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання у зв'язку зі смертю боржника ОСОБА_2 у виконавця не було, інформація про боржника - фізичної особи з'ясовується виконавцем після відкриття виконавчого провадження.
Смерть боржника слід розглядати як вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження.
Відповідно до абзацу першого частини п'ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї зі сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
Відповідно до статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особи).
Виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій, зокрема у разі звернення виконавця та/або заінтересованої особи до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п'ятою статті 15 цього Закону (пункт 5 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження»).
Виконавче провадження підлягає закінченню у разі припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника (пункт 3 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження»).
Положення щодо закінчення виконавчого провадження у разі смерті боржника (пункт 3 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження») слід розуміти так, що вони стосуються, зокрема, випадків, коли правовідносини не допускають правонаступництва (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 523/2357/20 (провадження № 14-11цс22)).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У разі смерті фізичної особи-сторони виконавчого провадження виконавець повинен перевірити, чи допускають відповідні правовідносини правонаступництво, чи ні. Якщо ж виконавче провадження було закінчене виконавцем, у тому числі у зв'язку зі смертю боржника, і виконавець при цьому не врахував відповідні вимоги чинного законодавства щодо можливого правонаступництва боржника, постанову про закінчення виконавчого провадження можна оскаржити в судовому порядку. У разі задоволення скарги можна вирішувати питання щодо заміни сторони виконавчого провадження правонаступником, у тому числі у зв'язку зі смертю боржника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (провадження № 12-48гс20), від 11 жовтня 2023 року у справі № 523/2357/20 (провадження № 14-11цс22)).
Статтею 1218 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 4) право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.
Спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб (частина перша статті 1281 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
У випадку смерті боржника за кредитним договором його права й обов'язки за цим договором переходять до спадкоємців, які зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину (частина перша статті 1282 ЦК України).
Такі висновки Велика Палата Верховного Суду висловила в пункті 57 постанови від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження №14-53цс18), пункті 67 постанови від 13 березня 2019 року в справі № 520/7281/15-ц (провадження № 14-49цс19).
Отже, зі смертю боржника, з якого за його життя судовим рішенням стягнуто заподіяну шкоду включаються до складу спадщини, тому правовідносини у справі допускають правонаступництво.
Оскільки спірні правовідносини допускають правонаступництво, у виконавця не було підстав для закінчення виконавчого провадження через смерть боржника, він зобов'язаний був зупинити виконавче провадження та вирішити питання про залучення правонаступників, проте з'ясувавши смерть боржника такого не вчинив.
Заявник у справі оспорює неправомірні дії головного державного виконавця Центрального відділу ДВС Наумової Г.Г., тому суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив таку скаргу.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).
Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення суду першої інстанції зміні або скасуванню не підлягає, бо є законним та обґрунтованим.
Висновки щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки судове рішення суду першої інстанції залишено без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, немає.
Керуючись ст.374, 375, 382 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) залишити без задоволення.
Ухвалу Центрального районного суд м. Миколаєві від 30 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Головуючий Н.В. Самчишина
Судді: В.В. Коломієць
Т.В. Серебрякова
Повна постанова складена 02 грудня 2025 року.