Справа № 127/9715/25
Провадження № 22-ц/801/2239/2025
Категорія: 70
Головуючий у суді 1-ї інстанції Антонюк В. В.
Доповідач:Сало Т. Б.
01 грудня 2025 рокуСправа № 127/9715/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів Ковальчука О.В., Шемети Т.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 серпня 2025 року, ухвалене суддею Антонюком В.В. в м. Вінниці, повне рішення складено 21 серпня 2025 року, в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів,
встановив:
У березні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила стягнути з відповідача неустойку (пеню) за несплату аліментів на утримання дитини за період з липня 2020 року по березень 2025 року в розмірі 49 686,88 грн.
В обґрунтування позову ОСОБА_2 зазначила, що у неї з відповідачем ОСОБА_1 є спільний син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Вінницького міського суду у справі №127/15135/20 за позовом про визнання батьківства та стягнення аліментів були призначені аліменти.
Позивачка зазначає, що на підставі виконавчого листа від 18 серпня 2022 року відповідач зобов'язаний сплачувати аліменти на її користь на утримання неповнолітнього сина у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 1/2 частини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, починаючи з 16 липня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття.
Відповідач належним чином рішення суду не виконував, аліменти сплачував не в повному обсязі, а більшу частину часу взагалі не сплачував аліменти. Позивачка вказує, що вона втратила роботу, тож утримання сина давалося їй важко, хоча відповідач не це не зважав. Позивачка неодноразово повідомляла відповідачу про важке матеріальне становище та про те, що син часто хворіє та потребує лікування й постійного догляду, проте відповідач потреби дитини ігнорував.
У березні 2025 року позивачка звернулася до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) за довідкою-розрахунком заборгованості по аліментах, на що державним виконавцем надано детальний розрахунок за період з 16 липня 2020 року по 25 березня 2025 року. Саме на підставі цього розрахунку, відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України, позивачка має намір стягнути з відповідача неустойку (пеню) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Загальний розмір неустойки (пені) становить 49 686,88 грн.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 серпня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання дитини за період з липня 2020 по березень 2025 року в розмірі 49 686 (сорок дев'ять тисяч шістсот вісімдесят шість) гривень 88 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1 211 гривні 20 копійок.
Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
У скарзі зазначає, що судом залишено поза увагою, що строк стягнення з нього аліментів було змінено постановою Вінницького апеляційного суду від 03 лютого 2022 року. Тому до вказаної дати вина за несплату аліментів у нього була відсутня і за цей період підстави для стягнення неустойки (пені) відсутні. Розрахунок заборгованості державного виконавця не відповідає дійсності, оскільки йому в заборгованість врахована податкова різниця, тобто виконавець незаконно обраховував заборгованість з податків підприємства, а не з довідки про заробітну плату. У розрахунку заборгованості не вказані 4 квитанції. Тому якщо відняти від суми, яка вказана в розрахунку 49 686 грн заборгованість за період з 16 липня 2020 року по 03 лютого 2022 року (1 703,74 грн), податкову різницю (14 069,90 грн) та невраховані квитанції (9 500 грн), то залишається заборгованість в сумі 9 174,24 грн. Цю суму він сплатив ще 29 липня 2025 року, проте вказаним доводам суд не надав оцінки. Враховуючи викладене, вина за несплату аліментів відсутня.
У поданому 09 жовтня 2025 року на апеляційну скаргу відзиві ОСОБА_2 просить задовольнити її позов у повному обсязі.
17 жовтня 2025 року від ОСОБА_2 надійшла заява, в якій вона просить долучити до матеріалів справи ряд документів.
Відповідно до ч. 1 ст. 360 ЦПК України, учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.
Відзив на апеляційну скаргу має містити, зокрема, клопотання особи, яка подає відзив на апеляційну скаргу та перелік матеріалів, що додаються (п.4, 5 ч. 2 ст. 360 ЦПК України).
Оскільки вказані документи не були подані разом із відзивом на апеляційну скаргу, а також суду першої інстанції, а за змістом ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього і таких доказів заявником надано не було, підстави для їх прийняття відсутні.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Встановлено, що рішенням Вінницького міського суду від 21 жовтня 2021 року в цивільній справі №127/15135/20 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання батьківства та стягнення аліментів задоволено частково.
ОСОБА_1 визнано батьком дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дня набрання рішенням суду законної сили, і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 на її утримання у розмірі 1/8 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, з дня набрання рішенням суду законної сили, і до досягнення дитиною трьох років.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вказане рішення було оскаржено в апеляційному порядку як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_1 ..
Постановою Вінницького апеляційного суду від 03 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, тоді як апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Змінено рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 жовтня 2021 року.
Визначено початок строку стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з дня звернення до суду з 16 липня 2020 року та на користь ОСОБА_2 з 15 вересня 2020 року.
У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
20 квітня 2022 року відділом ДРАЦС у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) повторно видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Його батьками зазначено: батько - ОСОБА_1 ; мати - ОСОБА_2 (а.с.8).
18 серпня 2022 року Вінницьким міським судом Вінницької області видано дублікат виконавчого листа в цивільній справі №127/15135/20 (а.с.7).
19 серпня 2022 року головним державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Хмельницький) Микитюком М.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №69684387 з виконання виконавчого листа №127/15135/20 від 18 серпня 2022 року (а.с.19).
Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів по виконавчому провадженню №69684387, складеного головним державним виконавцем Немченко В.С., заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів за період з 16 липня 2020 року по 25 березня 2025 року становить 49 686,88 грн (4-5).
ОСОБА_2 надано розрахунок пені за прострочення сплати аліментів, за яким загальна сума пені становить 70 749,50 грн (а.с.9-16).
Разом з тим, ОСОБА_2 просить стягнути з ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 49 686,88 грн.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).
Частинами першою та другою статті 196 СК України встановлено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
У разі застосування до особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження", максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження".
Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670сво19) зазначено, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тобто відповідач зобов'язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.
При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача пені за прострочення сплати аліментів у розмірі 49 686,88 грн, дійшовши висновку, що позивач має право на отримання від відповідача неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів.
ОСОБА_1 вважає, що підстави для покладення на нього відповідальності за прострочення сплати аліментів відсутні, оскільки заборгованість зі сплати аліментів виникла не з його вини.
У ч. 1 ст. 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги
Перевіряючи доводи апеляційної скарги на відповідність їх висновкам суду першої інстанції апеляційний суд виходить з наступного.
За обставин даної справи встановлено, що з відповідача на користь позивача на утримання їхнього сина за рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 жовтня 2021 року стягнуто аліменти в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дня набрання рішенням суду законної сили, і до досягнення дитиною повноліття.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 03 лютого 2022 року вказане рішення суду змінено в частині початку строку стягнення аліментів і визначено початок строку стягнення аліментів з дня звернення до суду, тобто з 16 липня 2020 року.
Тобто справа про стягнення аліментів перебувала на розгляді в суді з 16 липня 2020 року по 03 лютого 2022 року.
Апеляційний суд погоджується з позицією ОСОБА_1 в тій частині, що до 03 лютого 2022 року його вини у несплаті аліментів немає, а тому відсутні підстави для нарахування пені за прострочення сплати аліментних платежів за період з липня 2020 року по січень 2022 року. Тоді як лютий місяць підлягає включенню у цей розрахунок.
Проаналізувавши зміст наданого ОСОБА_2 розрахунку пені за прострочення сплати аліментів слідує, що за період з лютого 2022 року по березень 2025 року загальний розмір пені становить 50 365,03 грн.
Разом з тим, частина перша статті 196 СК України обмежує розмір неустойки (пені) - не більше 100 відсотків заборгованості.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 пені за прострочення сплати аліментів у розмірі загальної суми заборгованості по аліментам, що складає 49 686,88 грн.
Та обставина, що вказаний розмір підлягає визначенню за інший період - з лютого 2022 року по 25 березня 2025 року не впливає на результат вирішення спору по суті в частині розміру пені, яка підлягає стягненню.
Доводи апеляційної скарги з приводу того, що і після 03 лютого 2022 року вина ОСОБА_1 у несплаті аліментів відсутня не підтверджуються матеріалами справи.
Так, ОСОБА_1 зазначає, що від суми заборгованості, яка вказана в розрахунку - 49 686,88 грн слід відняти: 14 069,90 грн - податкова різниця; невраховані чотири квитанції на загальну суму 9 500 грн; заборгованість за період з 16 липня 2020 року по 03 лютого 2022 року - 1 703,74 грн.
Разом з тим, як слідує із наданого позивачкою розрахунку пені за прострочення сплати аліментів, суми, які зазначені у розрахунку як «податкова (різниця)» не бралися нею при розрахунках, і їх не брав до уваги суд першої інстанції.
Що стосується чотирьох квитанцій, які, як вважає відповідач, не були враховані державним виконавцем при формуванні розрахунку, то з цих квитанцій слідує, що ОСОБА_1 було сплачено: 28 квітня 2023 року - 2 300 грн; 30 квітня 2024 року - 2 400 грн; 27 серпня 2024 року - 2 400 грн; 27 лютого 2025 року - 2 400 грн (а.с.45).
Сплата боржником у відповідному місяці коштів, за наявності у нього заборгованості за попередні місяці зі сплати аліментів, не означає, що вказані суми мають бути зараховані виконавцем саме на сплату коштів за відповідний місяць.
Як вказано у постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі №711/679/21, при здійсненні часткових платежів аліментів грошові кошти спочатку зараховуються на погашення заборгованості за аліментами, яка виникла в попередньому місяці (місяцях), починаючи з першого місяця її виникнення, а тільки згодом, у разі відсутності заборгованості на погашення платежу за поточний місяць.
З розрахунку заборгованості слідує, що вказані суми фігурують у попередніх місяцях в графі «сплачено згідно квитанцій».
ОСОБА_1 не довів, що вказані суми взагалі не були враховані державним виконавцем при наданні розрахунку, що за обставин даної справи є його процесуальним обов'язком.
Не зрозуміли також є, чому, на думку відповідача, заборгованість за період з 16 липня 2020 року по 03 лютого 2022 року складає 1 703,74 грн. Як описано вище апеляційним судом, вказаний період в розрахунок обчислення пені не береться.
Відтак, стягнення з відповідача на користь позивачки неустойки (пені) за період з лютого 2022 року по березень 2025 року включно у розмірі 49 686,88 грн є правомірним, так як зазначена санкція за ухилення від сплати аліментів буде стимулюватиме відповідача дотримуватися належної дисципліни щодо сплати аліментів та погашення наявної заборгованості.
Підсумовуючи, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т.Б. Сало
Судді О.В. Ковальчук
Т.М. Шемета