справа № 631/206/25
провадження № 2-н/631/47/25
про відмову у видачі судового наказу
01 грудня 2025 року селище Нова Водолага
Нововодолазький районний суд Харківської області у складі судді Трояновської Т. М., розглянувши заяву АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ «ХАРКІВГАЗ» про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послуги з розподілу природного газу в сумі 3506 гривень 40 копійок та судового збору в сумі 302 гривень 80 копійок,
До Нововодолазького районного суду Харківської області надійшла заява АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ «ХАРКІВГАЗ» про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послуги з розподілу природного газу в сумі 3506 гривень 40 копійок та судового збору в сумі 302 гривень 80 копійок.
Відтак, всебічно, повно та об'єктивно з'ясувавши обставини справи та всі фактичні данні, які мають значення для вирішення питання про видачу судового наказу або про відмову у його видачі, перевіривши їх письмовими доказами, що відповідають вимогам закону про їх належність, допустимість, достовірність та достатність, суддя вважає, що у видачі судового наказу слід відмовити з огляду на таке.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04 листопада 1950 року в Римі, яка відповідно до приписів статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У статті 55 Основного Закону України проголошено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Зміст цього права полягає у тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Отже, звернення особи до суду є її абсолютним правом.
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Одночасно із цим правилами прецедентної практики Європейського суду з прав людини передбачено, що кожна держава - учасниця Конвенції, реалізуючи пункт 1 її статті 6 щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.
Відтак, незважаючи на те, що звернення особи до суду є її абсолютним правом, однак воно повинно ґрунтуватись на приписах матеріального та процесуального законів.
Так, наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.
Приписами частини 3 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України визначене, що наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Зі змісту наведеної норми слідує, що суть наказаного провадження полягає в тому, що вимоги заявника мають бути безспірними, обґрунтованими та відповідати положенням цивільного процесуального законодавства в частині вимог до заяви про видачу судового наказу.
В силу своєї специфіки наказне провадження передбачає спрощене, швидке вирішення питання, із яким звернувся до суду заявник, що, втім, врівноважується вимогами до форми і порядку такого звернення. Саме дотримання формалізованої процедури звернення особи з заявою про видачу судового наказу уможливлює вирішення в наказному провадженні відповідної заяви по суті. Специфіка наказного провадження в межах цивільного процесуального закону, який, власне, передбачає сукупність обов'язкових формалізованих процедур, що забезпечують законний розгляд цивільних справ, відображена у Розділі ІІ Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 160 Цивільного процесуального кодексу України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.
У пункті 3 частини 1 статті 161 Цивільного процесуального кодексу України унормовано, що судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, електронних комунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, нарахованих заявником на суму заборгованості тощо.
Положення статтей 162 та 163 Цивільного процесуального кодексу України визначають вимоги до форми та змісту заяви про видачу судового наказу, а також те, що її слід подавати до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Отже, з огляду на чинне законодавство України підсудність це розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчих їм цивільних справ.
Тобто, підсудність визначає компетенцію конкретних судів всередині судової системи щодо розгляду й вирішення конкретних цивільних справ.
Зокрема, підсудність поділяється на види, серед яких виокремлено: функціональну, родову та територіальну підсудності.
Під територіальною підсудністю розуміється компетенція щодо розгляду підвідомчих судам справ між однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їхня діяльність.
Положеннями чинного цивільного процесуального законодавства України визначені правила територіальної юрисдикції (підсудності) цивільних справ, яка поділяється на: підсудність справ, у яких однією зі сторін є суд або суддя; підсудність справ за місцем проживання або місцезнаходженням відповідача; підсудність справ за вибором позивача; підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами; виключну підсудність.
Відтак, правилом частини 1 статті 27 Цивільного процесуального кодексу України встановлені загальні правила територіальної підсудності, відповідно до яких позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачене законом.
Приписом статті 28 зазначеного кодифікованого акту обумовлені підстави, за наявності яких позивач має право вибору суду, до якого він має звернутись із своїм позовом, проте вибрати територіально позивач може лише той суд, який передбачений цієї нормою процесуального права й перелік зазначених підстав є вичерпним.
Втім, статтею 30 цивільного процесуального кодифікованого закону України визначені випадки виключної підсудності, яка превалює над іншими й вважається особливою, оскільки нею передбачений вичерпний перелік цивільних справ, які з урахуванням їх природи пред'являються до певного, передбаченого цивільним процесуальним законодавством, суду.
Зокрема, частиною 2 вказаної статті імперативно унормовано положення, відповідно до якого позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Відповідно до частини 5 статті 165 Цивільного процесуального кодексу України у разі якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суддя не пізніше двох днів з дня надходження такої заяви, крім випадків подання заяви про видачу судового наказу в електронній формі до боржника, який має офіційну електронну адресу, звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи - боржника.
У заяві про видачу судового наказу АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ «ХАРКІВГАЗ» вказано адресу місця реєстрації боржника - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як АДРЕСА_1 .
З метою отримання інформації щодо місця реєстрації (проживання) боржника у відповідності до частини 5 статті 165 Цивільного процесуального кодексу України, судом було зроблено запит до Охоченського старостинського округу № 5 Старовірівської сільської ради Берестинського району Харківської області.
Відповідно до повідомлення старости Охоченського старостинського округу № 5 Старовірівської сільської ради Берестинського району Харківської області, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , не зареєстрована та не проживає.
Крім того, 01 грудня 2025 року в порядку, передбаченому частиною 7 статті 165 Цивільного процесуального кодексу України, з Єдиного державного демографічного реєстру, сформованого засобами підсистеми Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд», судом отримано відповідь № 2069684, з якої убачається, що в Єдиному державному демографічному реєстрі інформація щодо місця реєстрації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , відсутня.
Водночас також слід зауважити, що матеріали заяви не містять жодних доказів, які підтверджують право власності ОСОБА_1 на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 чи факт проживання у ньому боржника на час виникнення заборгованості.
Приписами частини 9 статті 165 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що у разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника, суд відмовляє у видачі судового наказу.
Враховуючи те, що встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не виявилось за можливе, суд доходить висновку, що в даному випадку у задоволенні заяви АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ «ХАРКІВГАЗ» про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послуги з розподілу природного газу в сумі 3506 гривень 40 копійок та судового збору в сумі 302 гривень 80 копійок, слід відмовити.
Згідно з частиною 2 статті 164 Цивільного процесуального кодексу України у разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 1 - 5, 13, частиною 3 статті 19, статтями 27 - 30 частинами 1 та 2 статті 160, статтями 163 - 165, 167, пунктом 1 частини 1 та частиною 2 статті 258, статтями 259, 260, 261, частинами 5 та 11 статті 272, частиною 2 статті 352, пунктом 1 частини 1 статті 353, частинами 2 та 3 статті 354 Цивільного процесуального кодексу України,
У задоволенні заяви АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ «ХАРКІВГАЗ» про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послуги з розподілу природного газу в сумі 3506 гривень 40 копійок та судового збору в сумі 302 гривень 80 копійок - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Т. М. Трояновська