Справа № 643/8485/25
Провадження № 2/643/4087/25
(ЗАОЧНЕ)
02.12.2025 Салтівський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді Власенка М. В.,
за участю секретаря судового засідання Єрьоміної Д. Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Харківська міська рада, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
28.05.2025 ОСОБА_1 звернулася до Салтівського районного суду міста Харкова з позовом до ОСОБА_2 , треті особи - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Харківська міська рада, у якому просить:
- визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 , житловою площею 40,9 кв.м., загальна площа 69,9 кв.м.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач разом з сином ОСОБА_2 , чоловіком ОСОБА_3 та донькою ОСОБА_4 зареєстровані у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідач у квартирі не мешкає понад п'ять років, його особисті речі у квартирі відсутні, участі у сплаті за комунальні послуги не приймає. Факт реєстрації відповідача у цій квартирі позбавляє можливості позивача на отримання певних соціальних пільг та порушує її право та права третіх осіб щодо користування нерухомістю. Позивач не є власником майна, квартира АДРЕСА_1 видана сім'ї ОСОБА_3 у користування на підставі службового ордеру, квартира не приватизована, тому вирішити цей спір у позасудовому порядку неможливо.
Ухвалою Салтівського районного суду міста Харкова від 02.06.2025 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду; відкрито провадження у справі; розгляд справи ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання; учасникам справи встановлено строки для подання заяв по суті справи.
31.07.2025 через систему «Електронний суд» надійшли пояснення у справі від Харківської міської ради, у яких третя особа просить відмовити у задоволенні позову, оскільки позивач не надав належних, допустимих та достатніх доказів в обґрунтування позовних вимог.
12.11.2025 представник позивача звернувся до суду з клопотанням про долучення доказів.
Ухвалою Салтівського районного суду міста Харкова від 12.11.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу за вищевказаним позовом до судового розгляду.
Учасники справи у судове засідання не з'явилися, про час та дату судового засідання повідомлялися належним чином.
02.12.2025 від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі сторони позивача, у якій зазначено, що позивач позов підтримує та просить його задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач у судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, відзиву, заяв, заперечень до суду не надав.
Причини неявки третьої особи - Харківської міської ради суду невідомі.
У матеріалах справи містяться заяви третіх осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про розгляд справи без їх участі, у яких зазначено, що з позовом та вимогами ознайомлені, заперечень щодо позову не має.
Відтак, оскільки відповідач в судове засідання не з'явився, причини неявки не повідомив, відзиву на позов не подав, а позивач не заперечує проти проведення заочного розгляду справи, суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у матеріалах справи доказів згідно положень ст. 280, 281 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив таке.
Відповідач ОСОБА_2 є сином позивача ОСОБА_1 згідно наявних у матеріалах справи доказів, зокрема, свідоцтва про народження та свідоцтв про укладення та розірвання шлюбу, зміни прізвища позивача.
Відповідно до службового ордеру № 4091, виданого головою виконкома Московської районної Ради народних депутатів міста Харкова 16 жовтня 1995 року на підставі рішення виконкома Московської районної Ради народних депутатів міста Харкова від 3 жовтня 1995 року № 205/28, гр. ОСОБА_3 , сім'я якого складається з 6 чоловік (дружина ОСОБА_5 , дочка дружини ОСОБА_6 , син дружини ОСОБА_7 , син ОСОБА_8 , дочка ОСОБА_4 ), надано право на зайняття трьохкімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно довідки з Реєстру територіальної громади міста Харкова про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровані: позивач ОСОБА_5 , відповідач ОСОБА_2 та треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
З відповіді Харківського районного управління поліції № 2 ГУНП в Харківській області слідує, що мешканці квартири АДРЕСА_1 щодо неможливості спільного проживання, або заміною замків на вхідних дверях та інше, за період з червня 2018 року по квітень 2025 року, з заявами або скаргами до управління не зверталися.
Згідно акту від 07.04.2025, підписаного мешканцями будинку АДРЕСА_3 , під час обстеження квартири АДРЕСА_4 встановлено, зокрема, що зареєстрований у квартирі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з середини липня 2018 року не мешкає за цією адресою, особисті речі останнього у квартирі відсутні.
Згідно долученої до матеріалів справи представником позивача копії паспорта громадянина російської федерації № НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання останнього з 24.08.2023 зареєстровано у м. санкт-петербург, рф.
Відтак, щонайменше з серпня 2023 року відповідач ОСОБА_2 перебуває за межами території України.
Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55 Конституції України).
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи судом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 відповідно до закону № 475/97-ВР від 17.07.97 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Також, правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р., у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р., у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999).
Згідно зі ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до статті 64 Житлового кодексу Української РСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Відповідно до ст. 65 ЖК Української РСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.
Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Аналіз приведених норм закону свідчить про те, що право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися в якості членів сім'ї наймача в установленому законом порядку.
Статтею 9 ЖК Української РСР передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.
Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Також жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців, зокрема, у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи.
Відповідно до ст. 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
У справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім'ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).
Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов'язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв'язку з вибуттям наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК Української РСР).
Із урахуванням положень статті 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України, статей 64, 65, 71, 72 ЖК Української РСР, враховуючи те, що особа, яка на законних підставах вселилися в жиле приміщення як член сім'ї наймача та зареєстрована у ньому, набула рівного права із наймачем на користування жилим приміщенням, несе тягар його утримання, така особа має право на звернення до суду захистом своїх прав, зокрема і з позовом про визнання іншої особи (зокрема й наймача) такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 200/17337/17.
Позивач та треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 єдині, хто фактично проживають у квартирі, сплачують комунальні платежі. Перебування відповідача протягом тривалого часу на реєстраційному обліку за адресою житла позивача та третіх осіб завдає збитків, оскільки нарахування платежів за певні комунальні послуги здійснюється з розрахунку зареєстрованих осіб. Вирішити проблему в позасудовому порядку позивач позбавлений можливості, оскільки відповідач фактично відсутній на території України та постійно проживає поза її межами.
Судом не встановлено поважності причин довготривалої відсутності відповідача за вказаною адресою, матеріалами справи підтверджується, що він припинив ставитися до спірного житлового приміщення як до свого постійного місця проживання.
Стаття 55 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Виходячи з вищенаведеного, принципів розумності та справедливості, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, оскільки на підставі пред'явлених доказів ОСОБА_2 з липня 2018 року фактично не проживає за вищевказаною адресою, комунальних послуг не сплачує, перешкод в користуванні житлом їй ніхто не чинить, а намірів про повернення для проживання у житло не виявляла.
Враховуючи зазначене, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання відповідача ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Керуючись ст. 4, 12, 76 - 81, 89, 263 - 265, 280 - 282, 288 - 289, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Харківська міська рада, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
Треті особи:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ;
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП - НОМЕР_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ;
Харківська міська рада, код ЄДРПОУ 04059243, м. Харків, майдан Конституції, 7.
Суддя Михайло ВЛАСЕНКО