Справа № 591/3080/25
Провадження № 2-а/591/182/25
02 грудня 2025 року Зарічний районний суд м. Суми в особі судді Сидоренко А.П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Маховика Романа Васильовича до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною і скасування постанови, -
ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Маховика Р.В. звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та свої вимоги обґрунтовує тим, що постановою про накладення адміністративного стягнення № X 02/25-323 від 26 січня 2025 року, яка винесена начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 підполковником ОСОБА_2 , на позивача накладено адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у виді штрафу у розмірі 25500 грн. 00 коп.
В оскаржуваній постанові вказано, що 18 січня 2025 року о 12 год. 20 хв. у приміщенні КУ «Сумська міська клінічна лікарня N° 5» за адресою: м. Суми, вул. Марко Вовчок, буд. 2 було встановлено факт порушення громадянином ОСОБА_3 законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію в частині невиконання в особливий період під час дії правового режиму воєнного стану обов'язку проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням BJIK чи відповідного районного (міського) ТЦК та СП згідно абз. 3 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Позивач вважає, що постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності є незаконною та необґрунтованою і підлягає скасуванню, виходячи з наступного.
Щодо недопустимості як доказу - протоколу про адміністративне правопорушення зазначає, що ОСОБА_4 жодного виклику на проходження медичного огляду не отримував.
У протоколі від 18.01.2025 особою, яка його склала, не вказано:
дату вчинення адміністративного правопорушення; місце вчинення адміністративного правопорушення; конкретну суть правопорушення (спосіб вчинення);
не роз'яснено права, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП (відсутній підпис особи).
У зв'язку з викладеним, складний протокол є неналежним та недопустимим доказом по справі.
У протоколі зазначено, що ОСОБА_4 порушив законодавство про мобілізаційну підготовку та мобілізацію в частині невиконання в особливий період під час дії правового режиму воєнного стану обов'язку проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням BJIK чи відповідного районного (міського) ТЦК та СП згідно абз. 3 ч. 1 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
У протоколі не розкрито об'єктивну сторону інкримінованого ОСОБА_5 порушення, тобто яким саме чином ОСОБА_4 не виконав обов'язок.
Крім того, не вказано, чи згідно з рішенням BJIK чи згідно рішення відповідного районного (міського) ТЦК та СП ОСОБА_4 не виконав обов'язок. Якого рішення BЛK. то якої ВЛК, якого рішення від якої дати? Якого рішення ТЦК, то якого ТЦК, якого рішення? (відсутній спосіб вчинення порушення).
До протоколу не додано жодного доказу, що ОСОБА_4 не проходив вказаного медичного огляду до 18 січня 2025 року, не додано доказів про останнє проходження такого огляду. Яким чином встановлено даний факт у приміщенні CMKJI № 5, а не у приміщенні ТЦК також не зазначено.
При складанні протоколу навіть не встановлено чи є ОСОБА_4 військовозобов'язаним, не виключеним з військового обліку, тобто таким, що має обов'язок проходити BЛK тощо. В протоколі не зазначено, чи перебуває ОСОБА_4 взагалі на обліку, якщо так, то в якому ТЦК та СП.
Жодних доказів до протоколу на підтвердження направлення на ВЛК не долучено та зібрано не було, що підтверджується змістом самого протоколу.
Законодавство про мобілізацію неодноразово зазнавало змін, з огляду на що ключовим є інкримінування певної дати вчинення порушення, чого протокол не містить. Більш того, частина 3 ст. 210-1 КУпАП з'явилась лише після набрання чинності ЗУ N° 3696-ІХ від 09 травня 2024 року. Отже, ОСОБА_4 не міг вчинити адміністративно-каране правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП до 19 травня 2024 року. Закон, який погіршує становище, не має ретроспективної дії.
ОСОБА_1 був схвачений працівником ТЦК та поліцейськими з вулиці і доставлений в лікарню без жодної медичної документації, своєї амбулаторної картки тощо.
Згідно абз. 3 п. 3.5 глави 3 розділу II Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України військовозобов'язаний під час проведення медичного огляду зобов'язаний надати членам BЛK ТЦК та СП медичну карту амбулаторного хворого за формою № 025/о, затвердженою наказом МОЗ України від 14 лютого 2012 року N° 110 «Про затвердження форм первинної облікової документації та Інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності та підпорядкування», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за № 661/20974 (далі - форма № 025/о), виписки з медичної документації щодо перенесених захворювань, отриманих травм, поранень тощо, якщо така інформація відсутня в ЕСОЗ.
Вказаних документів ОСОБА_4 при собі на вулиці не мав, тому не міг виконати вимоги вказаного положення, про що зазначив у протоколі, що йому треба зібрати пакет документів для проходження огляду. До того, якщо на позивача оформлювалась карта обстеження, то це значить, що він приступив до проходження ВЛК.
При прийнятті суб'єктом владних повноважень відповідного рішення таке рішення повинно містити інформацію про докази, які підтверджують викладені в ньому факти. У випадку ж відсутності покликань на певні докази, що підтверджують факт викладеного порушення суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.
Враховуючи викладене, оскільки в оскаржуваній постанові відсутні будь-які посилання на докази, які підтверджують викладені в ній факти, оскаржувана постанова підлягає скасуванню.
Крім того, в постанові відсутні будь-які доводи щодо врахування чи не врахування заперечень, поданих на протокол.
Посилаючись на вказані обставини, просить поновити пропущений строк на звернення до суду з позовною заявою, прийняти її до розгляду та відкрити провадження в адміністративній справі;
скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 № X 01/25-323 від 26 січня 2025 року, а провадження у справі закрити, стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 01 квітня 2025 року поновлено позивачу строк звернення до суду з вказаним позовом, відкрите провадження у справі за вказаним адміністративним позовом, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
15 квітня 2025 року від представника ІНФОРМАЦІЯ_4 надійшов відзив на позов, в якому відповідач вважає позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Зазначає, що в діях ОСОБА_4 , у зв'язку з невиконанням ОБОВ'ЯЗКУ щодо уточнення своїх персональних (облікових) даних протягом 60 днів з дня набрання чинності Законом України від 11.04.2024 № 3633-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП.
Адміністративний протокол по факту порушення громадянином ОСОБА_1 правил військового обліку в частині неявки до ІНФОРМАЦІЯ_4 з огляду на вимоги частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» до 16 липня 2024 року та пункту 23 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджений Постановою КМУ від 30.12.2022 № 1487 було складено посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_4 у присутності громадянина ОСОБА_6 , другий примірник протоколу отримав під особистий підпис. Про дату та час розгляду справи про адміністративне правопорушення ОСОБА_4 був повідомлений належним чином.
Особа законним шляхом повинна довести неможливість виконання даного обов'язку. Будь-яких документальних доказів про причину неявки під час складення протоколу та до винесення постанови надано не було.
ІНФОРМАЦІЯ_2 вважає, що Постанова про накладення адміністративного стягнення №Х01/25-320 від 26 січня 2025 року винесена начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 підполковником ОСОБА_2 винесена в межах повноважень, відповідно до чинного законодавства та підстави для її скасування відсутні.
Зважаючи на викладене, просить суд у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 відмовити у повному обсязі (а.с. 28-32).
28 квітня 2024 року від представника ІНФОРМАЦІЯ_4 надійшло клопотання про зменшення витрат на правову допомогу, згідно якого просить відмовити у задоволенні вимоги щодо відшкодування витрат, понесених на правову (правничу) допомогу адвоката по справі № 591/3080/25 у сумі 5000 грн., чи зменшити їх розмір у відповідності до принципів розумності, співмірності та необхідності (а.с.43-44).
28 квітня 2025 року від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Маховика Р.В. надійшли додаткові пояснення у справі, в яких вказує на те, що разом з відзивом на позов відповідачем так і не надано жодного доказу, на підтвердження викладеного в оскаржуваній постанові.
Також відповідач не надає жодних доказів отримання позивачем оскаржуваної постанови. Надає лише копію супровідного листа про надсилання копії постанови на зовсім іншу адресу аніж та, за якою зареєстрований позивач і яка зазначена у позові, а саме квартиру АДРЕСА_1 . Більш того, вказаний супровідний лист не містить будь-яких відміток реєстрації на пошті, що свідчить про те, що постанова на адресу позивача поштовою кореспонденцією взагалі не надсилалась.
Додатково зазначає, що згідно абз. 3 п. 3.5 глави 3 розділу II Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України військовозобов'язаний під час проведення медичного огляду зобов'язаний надати членам ВЛК ТЦК та СП медичну карту амбулаторного хворого за формою № 025/о, затвердженою наказом МОЗ України від 14 лютого 2012 року № 110 «Про затвердження форм первинної облікової документації та Інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності та підпорядкування», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за № 661/20974 (далі - форма № 025/о), виписки з медичної документації щодо перенесених захворювань, отриманих травм, поранень тощо, якщо така інформація відсутня в ЕСОЗ.
Вказаних документів позивач при собі на вулиці, де був схвачений працівником ТЦК, не мав.
Жодне рішення про направлення позивача на ВЛК керівником ТЦК не приймалось, останній взагалі не перебував у приміщенні лікарні.
Чинним законодавством встановлено імперативний обов'язок перед походженням військово-лікарської комісії надати членам ВЛК ТЦК та СП медичну документацію, яка стосується стану здоров'я особи, у тому числі медичну карту амбулаторного хворого за формою № 025/о.
Лікарі, які включаються до складу ВЛК із закладів охорони здоров'я комунальної або державної форми власності, під час проведення медичного огляду ознайомлюються з медичними записами в ЕСОЗ та з іншими медичними документами, які надає військовозобов'язаний, що характеризують його стан здоров'я, а також вносять до ЕСОЗ відповідні медичні записи на підставі отриманої інформації.
Проходженню особою військово-лікарської комісії має обов'язково слідувати вручення йому відповідної повістки на таку дату, з метою надання часу належним чином звернутися до лікаря для отримання медичної карти амбулаторного хворого формою № 025/о, а також підготувати та зібрати виписки з медичної документації тощо.
У діях позивача взагалі відсутній умисел на вчинення правопорушення, за яке його було притягнуто до адміністративної відповідальності. Надання медичної документації, яка відсутня в ЕСОЗ, навіть якщо з такої документації не вбачається наявність підстав для виключення особи з військового обліку, є обов'язком самого військовозобов'язаного який направляється на ВЛК. Більш того, такий обов'язок обумовлений необхідністю детального дослідження стану здоров'я військовозобов'язаного з метою прийняття повного та обґрунтованого висновку щодо його придатності/непридатності до військової служби.
Необхідність надання медичних документів передбачена вимогами п. 3.4, 3.5 Положення 402, та на переконання позивача, вони мали б значення для членів ВЛК під час проведення його експертизи.
З огляду на що підтримує позовні вимоги у повному обсязі.
Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Під час судового розгляду встановлено, що згідно постанови про накладення адміністративного стягнення від 26 січня 2025 року № Х 01/25-323 позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 25500 грн. 00 коп.
В постанові зазначено, що 26 січня 2025 року о 15 год 25 хв. у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_2 було встановлено факт порушення громадянином ОСОБА_1 законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію в частині невиконання в особливий період під час дії правового режиму воєнного стану обов'язку проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки згідно абзацу третього частини 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив правопорушення передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП, (а.с. 9).
Положеннями ч.3 ст. 210-1 КУпАП встановлена відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період, що тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Окрім того, ч. 2 ст. 283 КУпАП визначено загальні вимоги до постанови про накладення адміністративного стягнення, яка має містити інформацію щодо особи правопорушника та обставин скоєння нею правопорушення.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до п. 6 Розділу II. «Оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення» Інструкції зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, що затверджена Наказом Міністерства оборони України від 01 січня 2024 року № 3, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 05 січня 2024 р. за № 36/41381 до протоколу долучаються докази, що підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Докази, які долучаються до протоколу, повинні містити достовірну інформацію, відповідати вимогам законодавства та правилам діловодства. Обов'язок щодо збирання доказів та оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення покладається на уповноважену особу, яка складає протокол.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
У розумінні ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З наведеної норми слідує, що при прийнятті суб'єктом владних повноважень відповідного рішення таке рішення повинно містити інформацію про докази, які підтверджують викладені в ньому факти. У випадку ж відсутності покликань на певні докази, що підтверджують факт викладеного порушення, суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.
18 січня 2025 року командиром відділення взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_7 складено протокол про адміністративне правопорушення про те, що 18 січня 2025 року о 12 год. 20 хв. у приміщенні Комунальної установи Сумська міська клінічна лікарня № 5 за адресою: м. Суми, вул. Марко Вовчок, 2 було встановлено факт порушення ОСОБА_1 законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію в частині невиконання в особливий період під час дії правового режиму воєнного стану обов'язку проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, чим вчинив правопорушення передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та повідомлено, що розгляд справи відбудеться о 15 год 25 хв 26 січня 2025 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою: місто Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 157, кабінет № 102 (а.с. 17).
Відповідно до статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Відповідно до частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, зокрема:
- прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів;
- проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;
- виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Відповідно до ч. 5 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливості проходження медичного обстеження військовозобов'язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров'я України.
За приписами Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402, військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів.
Медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров'я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови).
На військовослужбовців, які направляються на медичний огляд ВЛК, подаються: направлення із зазначенням військового звання, прізвища, ім'я та по батькові, дати народження, місяця та року призову (прийняття) на військову службу, ТЦК та СП, яким призваний у Збройні Сили України (колишнього СРСР), попереднього діагнозу та мети огляду (направлення на огляд може бути підписане начальником штабу (від начальника штабу полку та вище) або начальником кадрового органу (від начальника управління роботи з особовим складом об'єднання та вище) із посиланням на рішення відповідного командира (начальника). Зразок направлення наведено в додатку 14.
Направлення на медичний огляд ВЛК, видане військовослужбовцю, обов'язкове до виконання.
Обов'язок проходити медичний огляд підтверджений абз.4 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» де вказано, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.
Таким чином, відмова від проходження ВЛК суперечить чинному законодавству, адже наказом Міністерства оборони України № 402 від 14.08.2008 чітко регламентований прямий обов'язок проходити ВЛК з метою якісного проведення призову громадян на військову службу за станом здоров'я та неможливість відмовитися від проходження ВЛК.
Відтак, проходження ВЛК є не правом, а обов'язком військовозобов'язаного, за порушення якого може наставати відповідальність.
Згідно абзацу 11 пункту 9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 № 154 (далі - Положення про ТЦК та СП) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов'язаних та резервістів СБУ та розвідувальних органів): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).
У разі встановлення, що громадянин порушує правила військового обліку, визначені Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженим постановою КМУ від 30 грудня 2022 № 1487, або Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», виявлення розбіжностей військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів, старший групи оповіщення пропонує резервісту або військовозобов'язаному прослідувати до районного (міського) ТЦК для взяття на військовий облік, проходження медичного огляду для визначення придатності, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 560). Пунктами 68-80 цього Порядку визначено процедуру проходження медичного огляду військовозобов'язаних та резервістів.
Пунктом 74 Порядку № 560 (в редакції, яка діяла на час винесення оскаржуваної постанови) передбачено, що резервістам та військовозобов'язаним, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видається направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою згідно з додатком 11. При цьому особам віком до 45 років видається направлення щодо визначення їх придатності до проходження військової служби у десантно-штурмових військах, силах спеціальних операцій, морській піхоті.
Направлення реєструється в журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію за формою згідно з додатком 12 та видається резервісту та військовозобов'язаному під особистий підпис.
Під час вручення направлення резервістам та військовозобов'язаним під особистий підпис доводяться вимоги законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, та строк завершення медичного огляду.
Отже, з наведеного вбачається що процедурі проходження позивачем медичного огляду передує формування повістки про виклик для проходження відповідного огляду, видача керівником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою згідно з додатком 11 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період від 16 травня 2024 року №560 та реєстрація відповідного направлення в журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію за формою згідно з додатком 12 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період від 16 травня 2024 року № 560.
Відповідачами не надано доказів на підтвердження обставин вручення позивачу повістки про виклик для проходження відповідного огляду та направлення на військово-лікарську комісію.
За таких обставин складання протоколу 18 січня 2025 року та прийняття 26 січня 2025 року постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП не відповідає положенням ч. 2 ст. 2 КАС України.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
На виконання вимог частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За змістом норм частини 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Суд зазначає, що процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень процесуального законодавства покладено на відповідача, як на суб'єкта владних повноважень. Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, за яке він притягнутий до відповідальності.
Із змісту рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року № 23-рп/2010 вбачається, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.
Відповідно до закріпленого у ст. 62 Конституції України принципу особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість; обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Верховний Суд у постанові від 08.07.2020 року у справі №463/1352/16-а вказав, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Враховуючи викладене, наявні підстави для задоволення позовних вимог про скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження у справі відносно позивача.
На підставі ч. 1 ст. 139 КАС України у зв'язку з задоволенням позовних вимог про скасування постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 , як юридичної особи, структурним підрозділом якої є відповідач ІНФОРМАЦІЯ_5 , підлягає стягненню судовий збір у розмірі 605 грн. 60 коп., сплачений при зверненні до суду із вказаною позовною заявою.\
Щодо вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2-5 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Таким чином, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Відповідно до п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (в подальшому - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 у справі № 726/549/19.
Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 02.09.2020 у справі № 826/4959/16.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Крім того, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 200/14113/18-а, від 31.03.2020 у справі № 726/549/19, від 21.05.2020 у справі № 240/3888/19, від 11.02.2021 у справі № 520/9115/19, № 640/19536/18 від 03.02.2022.
Також, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Матеріалами справи встановлено, що позивач на підтвердження витрат з оплати правової допомоги, понесених нею при розгляді справи у суді першої інстанції надано Договір про надання правничої (правової) допомоги від 23 березня 2025 року, укладеного між ним та адвокатом Маховиком Р.В. (а.с.14), квитанцію на оплату послуг правничої допомоги в сумі 5000 грн. 00 коп. (а.с. 21).
Оцінивши обставини справи та надані докази у їх сукупності, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, суд приходить до висновку про стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Керуючись ст.ст.5,8,14,22,72-79,136,139, 211, 220,241-246,250,271,286 КАС України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Маховика Романа Васильовича до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною і скасування постанови, задовольнити.
Скасувати постанову № X 01/25-323 від 26 січня 2025 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП, а провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 605 грн. 60 коп. та 3000 грн. 00 коп. витрат на правничу допомогу.
Рішення суду може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня складання повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_5 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_5 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .
Суддя А. П. Сидоренко