01.12.25
Справа № 642/6080/25
Провадження № 1-кс/642/1724/25
Іменем України
26.11.25 м. Харків
Холодногірський районний суд м. Харкова у складі:
слідчого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
підозрюваного ОСОБА_4 ,
захисника підозрюваного ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Холодногірського районного суду м. Харкова клопотання прокурора Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_6 по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025221220001245 від 02.10.2025 про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч.1 ст.122 КК України,-
встановив:
В провадженні СВ ВП № 2 Харківського РУП № 3 ГУНП в Харківській області перебувають матеріали досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025221220001245 від 02.10.2025, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5, ст. 407, ч.1 ст.122 КК України.
Встановлено, що під час досудового слідства встановлено наступне, що згідно ст. 68 Конституції України ОСОБА_4 , зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Згідно ст. 1 Закону України «Про Збройні Сили України», Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції країни покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Органи військового управління забезпечують неухильне додержання вимог Конституції України стосовно того, що Збройні Сили України не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів державної влади чи перешкоджання їх діяльності. Ніякі надзвичайні обставини, накази чи розпорядження командирів і начальників не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій по відношенню до цивільного населення, його майна та навколишнього середовища. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу військовослужбовці несуть відповідальність згідно з законом. Права і обов'язки військовослужбовців, які залучаються до здійснення заходів, передбачених частиною четвертою цієї статті, визначаються законом. Відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 16, 49, 50, 130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.1,4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України ОСОБА_4 був зобов'язаний додержуватись Конституції і Законів України, бути прикладом високої культури, скромності та витримки, з повагою ставитися до інших військовослужбовців, поважати чужу гідність, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від їх вчинення інших, дотримуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою; бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей; поводитися з гідністю й честю, берегти державне майно, дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, вести бойові дії ініціативо, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання та виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, досконало володіти зброєю і технікою, тримати їх справними, чистими та готовими до бою, неухильно виконувати правила безпеки під час використання зброї.
Досудовим розслідуванням встановлено, що солдата ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , вогнеметника 3 штурмового відділення 2 штурмового взводу 7 штурмової роти військової частини НОМЕР_1 , призначено на посаду від 09.06.2025 наказом по № 170.
Однак, ОСОБА_4 під час проходження військової служби 09.09.2025 вирішив стати на злочинний шлях, та діючи умисно, в умовах воєнного стану, без дозволу командування та поважних причин, вирішив незаконно ухилитися від проходження військової служби та провести час на власний розсуд.
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_4 , в порушення вищевказаних нормативно - правових актів, діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою ухилення від військової служби та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, без відповідних дозволів командирів та начальників, за відсутності законних підстав та поважних причин.
Згідно виписки №841 із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_4 з 04.09.2025 перебував на стаціонарному лікуванні в медичній роті ВЧ НОМЕР_2 за адресою АДРЕСА_1 та 08.09.2025 був виписаний після проходження лікування, проте до місця розташування 3 штурмового батальйону військової частини ВЧ НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 09.09.2025 не прибув з метою ухилення від військової служби.
Доводячи свій злочинний умисел до кінця, ОСОБА_4 з 09.09.2025 по 02.10.2025, в умовах воєнного стану, незаконно перебував поза межами місця несення служби, та проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби та без поважних причин.
За час відсутності на службі ОСОБА_4 обов'язки з військової служби за посадою не виконував, в правоохоронні органи, органи державної влади або органи місцевого самоврядування про свою належність до військової служби, про вчинене ним ухилення від військової служби та про його причини не повідомляв, вільний час проводив на власний розсуд.
Таким чином ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, тобто самовільне залишення місця служби без поважних причин військовослужбовцем понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
Крім того, 01.10.2025 о 19 год. 00 хв. ОСОБА_4 знаходився у квартирі АДРЕСА_3 , де також знаходились малознайомий йому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та колишня співмешканка ОСОБА_4 - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , при цьому ОСОБА_7 в цей час лежав на дивані.
В подальшому, ОСОБА_4 на ґрунті особистої неприязні підійшов до лежачого на дивані ОСОБА_7 та у ОСОБА_4 виник умисел направлений на умисне заподіяння тілесного ушкодження будь-якого ступеня тяжкості останньому.
ОСОБА_4 , реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження ОСОБА_7 , стягнув останнього на підлогу, після чого почав наносити не менше 10 ударів кулаками правої та лівої руки в область обличчя ОСОБА_7 , та не зважаючи на вмовляння ОСОБА_7 на припинення спричиняти йому тілесні ушкодження, ОСОБА_4 продовжував наносити два удари в область живота лівою ногою, п'ять ударів лівою ногою в обличчя, від чого ОСОБА_7 втратив свідомість. ОСОБА_4 продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел направлений на нанесення тілесних ушкоджень, наніс ще чотири удари в ділянку голови лівою п'яткою ноги.
В результаті протиправного діяння ОСОБА_4 спричинив ОСОБА_7 , згідно з висновком експерта ДСУ «Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи» (відділення, філіал № 1, КНП «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О. І. Мещанінова» ХМР) за № 12-14/708-А/25 від 07.10.2025, №12-14/842-А/25 від 19.11.2025 потерпілий ОСОБА_7 отримав наступні тілесні ушкодження: тупа лицьова травма у вигляді закритого перелому внутрішньої (медіальної) та верхньої стінки правої верхнє-щелепної пазухи та перелому кісток носу та тупа закрита черепно-мозкова травма у вигляді забою головного мозку із двостороннім субдуральним крововиливом із затіканням у міжпівкульну щілину, із наявністю забитої рани лівої надбрівної ділянки та області лівої щоки, а також синців (гематоми) в наколоочневих ділянках з обох боків та верхньої і нижньої губи. Крім того у ОСОБА_7 , 54 роки, ІНФОРМАЦІЯ_2 , має місце садно по задній поверхні лівої вушної раковини та синець (підшкірна гематома) на передній черевній стінці у верхній третині. За ступенем тяжкості : - поєднана тупа лицьова травма у вигляді закритого перелому внутрішньої (медіальної) та верхньої стінки правої верхнє-щелепної пазухи та перелому кісток носу та тупа закрита черепно-мозкова травма у вигляді забою головного мозку із двостороннім судбуральним крововиливом із затіканням у міжпівкульну щілину, із наявністю забитої рани лівої надбрівної ділянки та області лівої щоки, а також синців (гематоми) в навколоочневих ділянках з обох боків та верхньої і нижньої губи не є небезпечною для життя в момент заподіяння,а спричиняє за собою тривалий розлад здоров'я понад 3-х тижнів ( 21 дня) і за цією ознакою відповідно до п.2.2.1. «а.б.в.», п.2.2.2. «правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом №6 МОЗ України від 17.01.1995 р., належить до категорії ушкоджень середнього ступеня тяжкості, садно по задній поверхні лівої вушної раковини та синець (підшкірна гематома) на передній черевній стінці у верхній третині викликають незначні скороминущі наслідки тривалістю не більше 6-ти днів і за цією ознакою, як у сукупності так і поодинці, належать до категорії легких тілесних ушкоджень , відповідно до п. 2.3.2. «б», п. 2.3.5. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом № 6 МОЗ України від 17.01.1995. За механізмом утворення комплексу ушкоджень, що мають місце у ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 не суперечать об'єктивним судово - медичним даним відповідно строку та способу заподіяння.
Таким чином, ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, тобто умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, що спричинило тривалий розлад здоров'я, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину.
У вчиненні вищевказаних кримінальних правопорушень обґрунтовано підозрюється: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м.Харкова, громадянин України, не одружений, вогнеметник 3 штурмового відділення 2 штурмового взводу 7 штурмової роти військової частини НОМЕР_1 , який зареєстрований та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_4 , в силу статті 89 КК України раніше не судимий.
03.10.2025 ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.
03.10.2025 ухвалою слідчого судді Холодногірського районного суду м. Харкова відносно підозрюваного ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 діб до 30.11.2025 року.
13.11.2025 слідчим винесено постанову про зміну правової кваліфікації кримінального правопорушення, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025221220001245 від 02.10.2025, з ч. 1 ст. 121 КК України на ч. 1 ст. 122 КК України.
Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України підтверджується зібраними у кримінальному провадженні належними та допустимими доказами, а саме:протоколом огляду місця події від 01.10.2025;протоколом допиту свідка ОСОБА_8 ;протоколом допиту свідка ОСОБА_9 ;протокол допиту потерпілого ОСОБА_7 ;протоколом затримання в порядку ст. 208 КПК України ОСОБА_4 ;протоколами проведення слідчих експериментів за участі потерпілого ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_9 ;висновками судово-медичної експертизи;висновками судово-імунологічних експертиз;іншими матеріалами кримінального провадження в сукупності.
25.11.2025 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри та повідомлено про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст.407 , ч.1 ст. 122 КК України.
25.11.2025 відкрито матеріали кримінального провадження згідно ст.ст. 283, 290 КПК України, у зв'язку з чим ОСОБА_4 та його захисника ОСОБА_5 повідомлено, що вони мають право на доступ до матеріалів досудового розслідування та ознайомлення з ними.
Беручи до уваги, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст.407, ч.1 ст. 122 КК України, у органу досудового розслідування є підстави вважати що у підозрюваного можуть виникнути передбачені п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст.177 КПК України спроби:
1. п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України - переховуватися від органу досудового розслідування та/або суду, що підтверджується, тим що ОСОБА_4 , в будь-який час може змінити місце проживання внаслідок проведення бойових дій на території України, що створить умови для його переховування від органу досудового розслідування та суду в інших областях України, враховуючи, що суворість покарання за кримінальне правопорушення, наслідки та ризик втечі для підозрюваного у цьому випадку можуть бути визнаними як менш небезпечними ніж покарання і процедура виконання покарання. Крім того вказані обставини утворять складності явки або запізнення підозрюваного до органу досудового розслідування та суду.
2. п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України - незаконно впливати на потерпілого, свідків, експертів, спеціалістів у цьому ж кримінальному провадженні, що підтверджується тим, що ОСОБА_4 , розуміючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, наслідки та ризик втечі для нього, може самостійно або заручившись підтримкою інших осіб, здійснити вплив на свідків, понятих, як благаючі або умовляючи їх, так і маючи безперешкодний доступ до вогнепальної зброї за допомогою якої може погрожувати свідкам, понятим, експертам щоб вони відмовились від своїх показань, які вони надали на досудовому розслідуванні та в подальшому будуть надавати при судовому розгляді з метою уникнути покарання за вчинений злочин.
3. п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України - перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, що підтверджується тим, що ОСОБА_4 , перебуваючи на волі, з метою ухилитись від кримінальної відповідальності за вчинений злочин, може умисно вчинити самокалічення або симулювати хворобу, підробивши для цього відповідні документи або іншим обманом, щоб не перебувати в умовах ізоляції до завершення судового слідства. Зокрема, достовірність перевірки підстав неявки до органу досудового розслідування або суду вимагатимуть від сторони обвинувачення певного часу, що в свою чергу призведе до необґрунтованого затягування строків досудового розслідування та створить можливості для ОСОБА_4 , незаконно впливати, на свідків, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні. В той же час останній перебуваючи на волі не буде позбавлений можливості з використанням мобільних телефонів, тощо, здійснювати вплив на інших учасників кримінального провадження.
Враховуючи викладене, у органу досудового розслідування є обґрунтовані підстави вважати, що до підозрюваного ОСОБА_4 , не може бути застосований більш м'який запобіжний захід ніж тримання під вартою.
В судовому засіданні прокурор клопотання підтримав, просив його задовольнити.
Підозрюваний ОСОБА_4 та його захисник ОСОБА_5 не заперечували з приводу задоволення клопотання.
Слідчий суддя приходить до висновку, що подане клопотання підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
03.10.2025 ухвалою слідчого судді Холодногірського районного суду м. Харкова відносно підозрюваного ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 діб до 30.11.2025 року.
Згідно ч. 3 ст. 315 КПК України суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Постановою про доручення здійснення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування та визначення органу, який буде здійснювати процесуальне керівництво від 05.11.2025 визначено підслідність (доручити здійснення досудового розслідування) кримінального провопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України у кримінальному провадженні № 62025050010040109 від 27.10.2025 за ч.5 ст.407 КК України іншому органу досудового розслідування , а саме слідчому відділу поліції № 2 ХРУП № 3 ГУНП в Харківській області, одночасно органом, який має здійснювати нагляд за додерржанням законів.
Відповідно дост. 29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований та утримуватись під вартою інакше, як за вмотивованого рішення суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Пунктом «а» частини першої статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (1950 року), нікого не може бути позбавлено волі інакше, як згідно з процедурою, встановленою законом, а також якщо є розумні підстави вважати необхідним запобігання вчиненню особою правопорушення або втечу після його вчинення.
Частина 2 ст. 177 КПК України передбачає, що підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним засобом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, та як передбачено ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на свідків; вчиняти інші кримінальні правопорушення та продовжити кримінальне правопорушення у якому підозрюється, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Згідно з вимогами ч.1 ст.194КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Обґрунтованість підозри ОСОБА_4 у вчиненні вищезазначеного кримінального правопорушення підтверджується зібраними в ході досудового розслідування доказами, а саме: протоколом огляду місця події від 01.10.2025; протоколом допиту свідка ОСОБА_8 ; протоколом допиту свідка ОСОБА_9 ; протокол допиту потерпілого ОСОБА_7 ; протоколом затримання в порядку ст. 208 КПК України ОСОБА_4 ; протоколами проведення слідчих експериментів за участі потерпілого ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_9 ; висновками судово-медичної експертизи; висновками судово-імунологічних експертиз.
Оскільки КПК України не містить визначення обґрунтованої підозри, за роз'ясненням вказаного поняття слід звернутися до практики ЄСПЛ. За загальною практикою Європейського суду з прав людини, що склалась з рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» (Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom) від 30.08.1990 року, п. 32, Series A, № 182, термін «обґрунтована підозра» у вчиненні правопорушення передбачає наявність фактів або інформації, які могли б переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла таки вчинити злочин. Вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
У справі «Ердагоз проти Туреччини» висловлено позицію, що факти, які викликали підозру, не обов'язково мають бути одного рівня з тим, які необхідні для того, щоб не лише обґрунтувати засудження, а пред'явити обвинувачення, що є наступною стадією в процесі розслідування кримінальної справи.
Окрім того, на підтвердження обґрунтованості підозри, наявні фактичні обставини кримінального провадження дають можливість об'єктивно пов'язати обвинуваченого із вчиненням кримінального правопорушення (Рішення ЄСПЛ «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року).
У рішенні по справі «Летельє проти Франції» від 26.06.1991 року Європейський суд з прав людини вказав, що наявність вагомих підстав підозрювати затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою.
Крім того, у п. 48 рішення «Чеботар проти Молдови» №35615/06 від 13.11.2007 Європейський суд з прав людини зазначив «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту, ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддані суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
Не вирішуючи питання про доведеність вини та правильність кваліфікації дій підозрюваного ОСОБА_4 , а виходячи лише з фактичних даних, що містяться в долучених до клопотання матеріалах кримінального провадження, слідчий суддя приходить до висновку про наявність обґрунтованої підозри про причетність останнього до вчинення злочинів за викладених у клопотанні обставин.
ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років позбавлення волі, отже інкримінований підозрюваному злочин відповідно до положень ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів.
Отже, очікування можливого суворого покарання має значення під час оцінки ризику переховування від органів досудового розслідування та суду. Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою переховуватися від органів досудового слідства та суду. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини суворість покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»). Ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58).
Відповідно до висновків щодо застосування норм права, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 по справі № 166/313/17, від 13.08.2020 по справі №674/1202/19, від 27.02.2019 по справі № 0503/10653/2012, усвідомлення ймовірності визнання вини особи з висунутим їй обвинуваченням та тиск тягаря можливого відбування покарання, є обставинами, що свідчить про наявність ризику переховування від суду та є підставою для тримання особи під вартою.
Вивченням відомостей про особу підозрюваного встановлено, що підозрюваний ОСОБА_4 неодружений, на його утриманні неповнолітні та малолітні діти, а також непрацездатних особи відсутні, отже міцних соціальних зв'язків не має.
Наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме вчинення іншого кримінального правопорушення підтверджується тим, що він проходить службу за мобілізацією на посаді вогнеметника 3 штурмового відділення 2 штурмового взводу 7 штурмової роти військової частини НОМЕР_1 і у випадку переховування від органів досудового розслідування та суду може продовжувати вчиняти інші кримінальні правопорушення пов'язані з самовільним залишенням військової частини або місця служби. Крім цього, при оцінці наявності відповідних ризиків, суд приймає до уваги, що ОСОБА_4 раніше неодноразово судимий, у тому числі за вчинення злочину, пов'язаного з завданням тяжких тілесних ушкоджень та злочинів проти власності.
Тому суд приходить до висновку, про наявність ризику, який передбачений п.5 ч.1 ст.177 КПК України.
Також, слідчий суддя зазначає про доведеність ризику, передбаченого п. 3 ч. ст. 177 КПК України оскільки наявні свідки, які вказують на причетність ОСОБА_4 до вчинення інкримінованих підозрюваному злочинів і ці свідки є знайомими підозрюваного, тому є підстави вважати, що ОСОБА_10 може незаконно умовлянням чи погрозами вчинити протиправний тиск на свідків з метою змусити відмовитись від раніше наданих показів.
Отже, потреба у продовженні відносно підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обумовлена наявністю в ході досудового розслідування ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес. Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Продовжуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Слідчий суддя, із врахуванням всіх обставин справи, наявних доказів та того, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, дійшов висновку про доведеність існування ризиків, зазначених у клопотанні слідчого, а саме передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1ст. 177 КПК України, та неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Крім того, слідчий суддя зазначає, що відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 176 КПК України запобіжним заходом є тримання під вартою
Воєнний стан розпочався та діє на всій території України з моменту набрання чинності Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні».
З метою забезпечення належної поведінки підозрюваного, запобіганню встановлених ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, слідчий суддя вважає за необхідне продовжити щодо ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, що передбачено ч. 7 ст. 176 КПК України.
За роз'ясненнями п.п. 3, 13 постанови Пленуму Верховного Суду №4 від 25 квітня 2003 року «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» (зі змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 11 червня 2004 року №10 та від 24 жовтня 2008 року №15), взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом, у зв'язку з чим він обирається лише за наявності підстав вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, можуть не забезпечити виконання підозрюваним, обвинувачуваним процесуальних обов'язків, і його належної поведінки; обов'язковою умовою взяття під варту (виходячи з його правової природи) має бути обґрунтована впевненість в тому, що більш м'які запобіжні заходи можуть не забезпечити належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.
Вирішуючи дане питання, слідчий суддя також враховує позицію Європейського суду з прав людини з приводу того, що серйозність пред'явленого обвинувачення і ризик втечі може бути аргументом лише при обранні запобіжного заходу і відповідно до п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованості підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи і продовження тримання під вартою може бути виправданим тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості переважає принцип поваги до свободи особистості.
Суспільний інтерес в даному конкретному випадку полягає у виконанні завдань, які передбачені ст. 2 КПК України, зокрема, у захисті інтересів суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охороні прав, свобод та інтересів інших учасників кримінального провадження, а також забезпеченні швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до кримінальної відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура, і який, незважаючи на презумпцію невинуватості обвинувачених, превалює над принципом поваги до свободи особистості, про що зазначено у п. 79 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 року.
Згідно ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд, при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Так, відповідно до ч.4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України.
Враховуючи норму ч.4 ст. 183 КПК України, особу підозрюваного, кримінальне правопорушення, яке інкримінується підозрюваному за ч.5 ст. 407 КК України, слідчий суддя дійшов висновку про застосування підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без права внесення застави.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 182, 183, 193, 194, 196, 197, 206, 211, 372, 376 КПК України, слідчий суддя,-
постановив:
клопотання прокурора Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_6 по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025221220001245 від 02.10.2025 про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч.1 ст.122 КК України - задовольнити.
Продовжити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах ДУ «Харківського слідчого ізолятора» строком на 60 днів, в межах строку досудового розслідування, а саме до 24.01.2026 (включно).
Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення, а підозрюваним в той же строк, але з моменту вручення йому ухвали суду.
Повний текст ухвали складено 01.12.2025.
Слідчий суддя ОСОБА_1