Справа № 638/18325/25
Провадження № 3/638/5262/25
02 грудня 2025 року м. Харків
Шевченківський районний суд м. Харкова в складі головуючої судді Яковлевої В.М., розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення, яка надійшла від УПП в Харківській області про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1
за частиною ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП)
19 вересня 2025 року до Шевченківського районного суду м. Харкова надійшла справа про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_2 за частиною 1 статті 130 КУпАП.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2025, визначено головуючого суддю (суддю-доповідача) Яковлеву В.М.
Вищевказаний адміністративний матеріал переданий в провадження судді Яковлевої В.М. 19.09.2025.
Крім того, судом встановлено, що 11 вересня 2025 року о 23 год 16 хв в м. Харків по проспекту Лозовенківському,38 водій ОСОБА_1 керував т/з ВАЗ-21070, д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп'яніння: поведінка, що не відповідає обстановці, виражене темтіння пальців рук, розширені зіниці очей, що не реагують на світло; від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння відмовився у встановленому законом порядку, чим порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху України.
Згідно з п. 2.5 Правил дорожнього руху України, передбачено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (пункт 1.9 Правил дорожнього руху України).
Частиною першою статті 130 КУпАП встановлено відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Положення ст. 7 КУпАП передбачають, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Частиною першою статті 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень, у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України.
Відповідно до положень КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до вимог статей 251, 252 КУпАП, приймаючи рішення в справі про адміністративне правопорушення, суд оцінює докази в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
Згідно зі статтями 280, 283 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення суддя зобов'язаний з'ясувати чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, необхідні для правильного вирішення справи.
В судове засідання особа, яка притягається до адміністративної відповідальності не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином у встановленому законом порядку.
Причини неявки суду не повідомив. Жодних клопотань та заперечень на адресу суду не надійшло.
Подальше відкладення розгляду справи нівелюватиме завдання КУпАП, яким є охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 КУпАП). Розгляд справи у розумі строки з одного боку забезпечує можливість своєчасного відновлення прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, у випадку необґрунтованості та безпідставності провадження у справі стосовно неї, а з іншого своєчасне вжиття заходів спрямованих на запобігання іншим правопорушенням, у випадку наявності підстав застосування адміністративного стягнення з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття (стаття 23 КУпАП України). У будь-якому випадку відповідні дії мають бути вчинені своєчасно, з метою недопущення негативних наслідків, пов'язаних із тривалим розглядом справи та не вирішенням її по суті.
Неявка особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, належним чином повідомленої про час та місце судового розгляду справи, являється її волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав.
Як вбачається з положень пункту 7 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних конституційних засад судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Розгляд справи протягом розумного строку гарантовано і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до частини другої статті 268 КУпАП при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачених ст. 130 КУпАП, присутність особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, не є обов'язковою.
Європейський Суд з прав людини у рішенні «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008 наголосив, що «сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження». Крім того, враховуючи принцип судочинства, зазначений в практиці ЄСПЛ, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, суддя вважає за необхідне провести розгляд справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, оскільки безпідставне умисне затягування справи нівелює завдання Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України» згідно з положеннями частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням пункту 1 статті 6 даної Конвенції.
В пункті 41 рішення Європейського суду з прав людини від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» зазначено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Олександр Шевченко проти України» ( 974_256 ) (Aleksandr Shevchenko v. Ukraine), заява N 8371/02, пункт 27, рішення від 26 квітня 2007 року, та «Трух проти України» (Trukh v. Ukraine) (ухвала), заява N 50966/99, від 14 жовтня 2003 року).
Верховним Судом в пункті 34 постанови від 12 березня 2019 року по справі № 910/9836/18 також зазначено, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов'язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Виходячи з вище зазначених правових норм, беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, вважає можливим провести розгляд справи за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, а саме за відсутності ОСОБА_1 , що сприятиме досягненню завдань, визначених статтею 245 КУпАП та розгляду справи в межах строків, передбачених статтею 38 КУпАП.
Суд дійшов висновку також про те, що винність ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 статті 130 КУпАП, в повному обсязі доведена дослідженими судом доказами, а саме:
- - протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №451050 від 11.09.2025;
- направлення на огляд з метою виявлення стану наркотичного спяніння від 11.09.2025;
- відеозаписом із портативного нагрудного відеореєстратора інспектора патрульної поліції.
При цьому з долученого до матеріалів справи вищезазначеного відеозапису вбачається, що після зупинки т/з під час спілкування з водієм у працівників поліції виникла підозра щодо перебування останнього в стані наркотичного сп'яніння. Водій відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку. зазначивши, що йому відомі та зрозумілі наслоідки такої відмови у відповідності до вимог чинного законодавства. Вказані обставини стали підставою для складання протоколу за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до статті 40 Закону України «Про Національну поліцію» поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Пунктом 27 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зазначено, що відповідальність за статтею 130 КУпАП несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Стан сп'яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника, який проводять згідно з Інструкцією про порядок направлення громадян для огляду на стан сп'яніння в заклади охорони здоров'я та проведення огляду з використанням технічних засобів. Якщо водій ухилявся від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп'яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.
Керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора - водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
Для притягнення до відповідальності за статтею 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли він почав рухатись.
Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови.
Положеннями статті 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Надані суду докази в розумінні статті 251 КУпАП суд визнає належними, допустимими та достатніми, які повністю доводять вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, за обставин, викладених у вищевказаних протоколі про адміністративне правопорушення.
При призначенні стягнення, суд враховує характер вчиненого правопорушення, особу ОСОБА_2 та ступінь його вини.
Обставин, що пом'якшують відповідальність за адміністративні правопорушення відповідно до статті 34 КУпАП, судом не встановлено.
Обставин, що обтяжують відповідальність за адміністративні правопорушення відповідно до статті 35 КУпАП, судом не встановлено.
Позбавленню права керувати транспортними засобами підлягають виключно водії, які були таким правом наділені. Інші особи можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності за вказаною статтею лише шляхом накладення адміністративного стягнення у виді штрафу.
Пункт 1.10 ПДР України містить визначення водія, відповідно до якого водієм є особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.
Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 не отримував посвідчення водія.
При цьому згідно п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також адміністративні правопорушення на транспорті», встановлено, що суди не в праві застосовувати позбавлення права керувати транспортними засобами тоді, коли винна особа вже позбавлена такого права або взагалі його не мала.
Разом з тим, у постанові від 3 лютого 2022 року в справі № 755/11024/20 Верховний Суд звернув увагу, що роз'яснення судам загальної юрисдикції з питань кримінального права та інтерпретаційні норми, які містяться в постановах ВСУ, не є джерелом кримінального права. Змінами, внесеними до Кримінального процесуального кодексу України та змінами від 3 жовтня 2017 року до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року, введені нові механізми єдності правових позицій та застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, врахування іншими судами при застосуванні таких норм права висновків, які викладені в рішеннях палат Верховного Суду, Об'єднаної палати та Великої Палати, тому посилання на Постанови Пленуму Верховного Суду України є неправильним, тим самим в ключі наведеного в цій справі сприймаються і дані Узагальнення ВССУ № 9-49/0/4-17 від 12 січня 2017 року, а саме, як такі, що не відповідають нині сталій практиці ККС та ВПВС в питанні застосування положень ст. 214 КПК України, а тому саме позиція Верховного Суду має бути ключовою з 09 лютого 2022 року (дати оприлюднення в ЄДРСР висловленої позиції ВС з указаного питання в справі №755/11024/20).
Тобто, за суперечливих обставин, суд має керуватися постановами Верховного Суду, а не постановами Пленуму Верховного Суду України.
Статтею 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.
Згідно з п. 1.10 «Правил дорожнього руху», затверджених Постановою КМ України № 1306 від 10.10.2001р., водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.
При цьому, ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк один рік і на інших осіб накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У той же час, законодавцем не передбачено іншої правової підстави для незастосування стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами у випадках, коли особа на час вчинення адміністративного правопорушення не отримала посвідчення водія на право керування транспортними засобами.
Завданням КУпАП є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1), а завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (ст. 245).
Слід звернути увагу на позицію, висловлену у постановах Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у справах № 753/18479/16-к від 22.05.2018, № 171/869/21 від 21.06.2022, в яких колегія суддів дійшла висновку, що рівними перед законом у частині призначення покарання та реалізації своїх прав будуть як особи, які на час вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 286-1 КК України, мали право на керування транспортним засобом, так і особи, які його не мали. Тому та обставина, що обвинувачений вчинив злочин, передбачений ч. 4 ст. 286-1 КК України, не маючи права на керування транспортними засобами, не є перешкодою для застосування до нього обов'язкового додаткового покарання у виді позбавлення права на керування транспортними засобами, оскільки після відбуття основного покарання останній може мати змогу набути відповідне право, отримавши посвідчення водія.
Сталість та послідовність вказаної позиції знайшла своє відображення й у постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04 вересня 2023 року у справі № 702/301/20, де Верховний Суд досліджував це питання та зробив висновки, що виходячи із системного аналізу законодавчих норм, об'єднана палата вважає, що правова природа додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції відповідної частини статей286,286-1 КК, і полягає у забороні керувати транспортними засобами. Позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати загальній меті будь-якого покарання, передбаченій ч. 2ст.50 КК України. У контексті розглядуваного питання особливої уваги набуває досягнення мети покарання щодо запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, з дотриманням засади справедливості та принципу рівності всіх перед законом. Так, внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення водія, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров'я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди здоров'ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями. При цьому, слід звернути увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випаду є значно вищою, а тому попереджувальна мета додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення. Каральна мета такого додаткового покарання досягається як безпосередньою забороною керувати транспортними засобами (позбавлення суб'єктивного права), так і покладенням на особу у зв'язку з цим уповноваженим органом з питань пробації певних обов'язків, а також роз'яснення особі наслідків невиконання покладених обов'язків та ухилення від відбування додаткового покарання.
Як висновок, об'єднана палата зазначила, що підхід щодо неможливості призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами особі, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами, не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету покарання.
При цьому, безпосередньо у ст. 30 КУпАП не встановлено обмежень щодо застосування адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, коли воно передбачене у санкції статті КУпАП, особам, які на момент вчинення адміністративного правопорушення не мали права керувати транспортними засобами.
Санкція ч. 1 ст. 130 КУпАП встановлює, окрім накладення штрафу, також безальтернативне адміністративне стягнення на водіїв у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 1 рік.
Отже, вище окреслені норми КУпАП не містять жодних застережень чи умов застосування адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, у тому числі, зумовлених відсутністю права керування транспортними засобами.
Вказана норма свідчить, що особи, які позбавлені права керування транспортними засобами та які взагалі не мають такого права, а отже знаходяться в однаковому правовому статусі, оскільки правова природа та фактичні наслідки в обох випадках є тотожними, можуть бути позбавлені права керування транспортними засобами.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про дорожній рух», право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. Забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року № 340, передбачено, що позбавлення водіїв права на керування транспортними засобами здійснюється відповідно до законодавства (п. 20).
Згідно з ч. 1 ст. 317-1 КУпАП, виконання постанови про позбавлення права керування транспортним засобом здійснюється шляхом вилучення посвідчення водія на строк позбавлення права керування транспортними засобами та внесення до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України відомостей про позбавлення права керування транспортним засобом на строк, визначений постановою, та про вилучення посвідчення водія.
Виходячи із системного аналізу зазначених норм, суд вважає, що правова природа адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції відповідної частини статей КУпАП, і полягає у забороні керувати транспортними засобами.
Суд повторно звертає увагу на висновок об'єднаної палати, де остання звернула увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випадку є значно вищою, а тому попереджувальна мета адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення.
Викладений у п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23.12.2005р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» підхід щодо неможливості застосування адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами особі, яка взагалі його не мала (не отримувала посвідчення водія), не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету покарання.
При цьому, вказана постанова Пленуму Верховного Суду України не є нормою права й не носить загальнообов'язкового характеру.
Статтею 24 Конституції України передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
З урахуванням зазначеного, рівними перед законом, в частині накладення стягнення та реалізації своїх прав, будуть як особи, які на час вчинення зазначеного адміністративного правопорушення офіційно не отримали посвідчення водія на право керування транспортними засобами, так і особи, які отримали таке посвідчення.
Позбавляючи права мати посвідчення водія на право керування транспортними засобами як офіційного документу, що підтверджує спеціальний статус його власника, а саме права керувати транспортними засобами навіть у випадках, коли особа на час вчинення адміністративного правопорушення офіційно не отримала посвідчення водія, однак здійснювала керування транспортним засобом, законодавець таким чином позбавляє особу можливості реалізації такого права у законний спосіб на певний строк у подальшому, що узгоджується з положеннями КУпАП.
Тому, з урахуванням вищевказаних обставин справи, з метою виховного впливу та запобігання скоєння аналогічних правопорушень в подальшому, до ОСОБА_1 слід застосувати адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами.
В даному випадку суд вважає за необхідне накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік в межах санкції статті 130 КУпАП.
Відповідно до статті 40-1 КУпАП судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08 липня 2011 року, у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, ставка судового збору складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, з ОСОБА_1 на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 605 (шістсот п'ять)грн. 60 коп.
На підставі викладеного, керуючись ч. 1 ст. 130, ст. ст. 268, 283, 284 КУпАП, ст. ст. 4, 9 Закону України «Про судовий збір», суд
постановив:
Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП, та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в дохід держави в розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) грн 00 коп. в дохід держави з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судовий збір на користь держави в розмірі 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп.
Відповідно до частини першої статті 307 КУпАП штраф має бути сплачений ОСОБА_1 не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
Відповідно до положень статті 307 - 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, тобто 34000 (тридцять чотири тисячі) грн 00 коп.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду у десятиденний строк з дня її винесення шляхом подачі апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м. Харкова.
Постанова набирає законної сили після закінчення десятиденного строку її оскарження.
Строк пред'явлення постанови до виконання протягом 3 (трьох) місяців з наступного дня після набрання нею законної сили.
Суддя В.М. Яковлева