Справа № 199/2951/24
(2/199/266/25)
Іменем України
(заочне)
18.09.2025 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпра
у складі головуючого - судді Авраменка А.М.,
при секретарі судового засідання - Куземі О.Г.,
за участю: представника позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - Амур-Нижньодніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про виключення запису як батька з актового запису про народження дитини, -
14 квітня 2024 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернулась позивач через свого представника із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послалась на те, що вона є матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який з 2014 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Приблизно з березня 2022 року подружнє життя сина позивача та відповідача було остаточно припинено, сина позивача було мобілізовано до лав Збройних Сил України, ОСОБА_3 планував розірвати шлюб, про що відповідач була обізнана, не заперечувала, створила іншу сім'ю. За таких обставин стосунки відповідача та ОСОБА_3 з березня 2022 року носили виключно дружній характер, вони не мали спільного бюджету, не вели спільного господарства, не мали між собою інших стосунків, притаманних подружжю, шлюб існував лише формально. 19 липня 2023 року військовою частиною НОМЕР_1 сповіщено позивача про смерть її сина ОСОБА_3 , яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_2 від отруєння невстановленими речовинами поблизу с. Новогригорівка Пологівського району Запорізької області. Вже після смерті сина позивача у відповідача народилась дитина - син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьками якого в актовому записі про народження вказано відповідача, як матір, та ОСОБА_3 , як батька, у відповідності до ст.122 ч.1 СК України. Однак позивач стверджує, що її син не є біологічним батьком вказаної дитини, адже більше року до народження дитини шлюб між ОСОБА_3 та відповідачем існував лише формально. На підставі викладеного позивач просила суд визнати її сина таким, що не є біологічним батьком дитини відповідача, а також виключити відомості про батьківство ОСОБА_3 відносно дитини відповідача - ОСОБА_4 .
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження з викликом сторін.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2024 року задоволено клопотання представника позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 вересня 2024 року за клопотанням представника позивача у справі призначено судову молекулярно-генетичну експертизу, проведення якої доручено експертам Дніпропетровського обласного бюро судово-медичної експертизи. На час проведення призначеної експертизи провадження у цивільній справі зупинено.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2024 року провадження у цивільній справі поновлено через повернення матеріалів справи з експертиної установи без виконання ухвали суду про призначення експертизи, що мотивовано тим, що в ДСУ «Дніпропетровське обласне БСМЕ» встановлення родинних зв'язків між онуком та бабусею по батьківській лінії не проводиться.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 грудня 2024 року за клопотанням представника позивача у справі призначено судову молекулярно-генетичну експертизу, проведення якої доручено ТОВ «МАМА ПАПА». На час проведення призначеної експертизи провадження у цивільній справі зупинено.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2025 року провадження у цивільній справі поновлено у зв'язку із поверненням матеріалів цивільної справи без виконання ухвали суду про призначення експертизи, що мотивовано неявкою сторони відповідача з дитиною для відібрання зразків, необхідних для проведення експертизи (ДНК-тесту).
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 15 травня 2025 року, постановленою без складення окремого документу, однак із занесенням до протоколу судового засідання, підготовче провадження закрито, а справу призначено до судового розгляду по суті.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 18 серпня 2025 року задоволено клопотання представника позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимог своєї довірительки підтримала, наполягала на задоволенні позову в повному обсязі з викладених у ньому підстав та обставин.
Відповідач в судове засідання повторно не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась, правом на подання відзиву не скористалась.
Третя особа в судове засіданні не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась, натомість надіслала до суду заяву про проведення судового засідання за відсутності представника третьої особи.
За таких обставин суд вважає за можливе на підставі ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України провести судове засідання за наведеної явки учасників справи, а також здійснити розгляд даної цивільної справи в заочному порядку відповідно до Глави 11 Розділу ІІІ ЦПК України.
Вислухавши представника позивача, допитавши свідків та дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.
Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Так, в судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер син позивача - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Смерть сталася в результаті отруєння невстановленими речовинами поблизу с. Новогригорівка Пологівського району Запорізької області. Викладені обставини підтверджуються копією паспорту позивача, копіями свідоцтв про народження та про смерть, копією корінця сповіщення №128, копією сповіщення №128, копією повідомлення про смерть, копією довідки про поховання.
Також судом встановлено, що сина позивача ОСОБА_3 та відповідач з 30 травня 2014 року і до дня смерті першого перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, копією паспорту відповідача.
16 листопада 2023 року, тобто вже після смерті ОСОБА_3 , однак до спливу десяти місяців після припинення шлюбу внаслідок означеної смерті, у відповідача народилась дитина - син ОСОБА_4 , про що 29 листопада 2023 року Амур-Нижньодніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) складено відповідний актовий запис за №775. Матір'ю дитини записано відповідача, а батьком - померлого сина позивача ОСОБА_3 . Дані обставини підтверджуються копією свідоцтва про народження.
Разом з тим, як слідує зі змісту копії корінця сповіщення №128, копії сповіщення №128, копії повідомлення про смерть, копії витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25 січня 2023 року №23, від 27 березня 2024 року №91, син позивача ОСОБА_3 був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 25 січня 2023 року зарахований до списків особового складу військової частина НОМЕР_1 , загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 поблизу с. Новогригорівка Пологівського району Запорізької області в результаті гострого отруєння неуточненою отруйною речовиною, загибель сталася під час проходження служби у Збройних Силах України та не пов'язана з виконанням службових обов'язків військової служби, смерть настала в результаті нещасного випадку. Тобто з викладеного слідує, що син позивача ОСОБА_3 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 25 січня 2023 року по 18 липня 2023 року (день смерті). Відомості про те, що ОСОБА_3 надавались будь-які відпустки, під час яких останній міг залишити місце несення військової служби та зустрітись з відповідачем у період, який співпадає з імовірним періодом зачаття дитини відповідача, відсутні.
Більш того, як пояснили суду при допиті в якості свідків позивач та ОСОБА_6 , син позивача ОСОБА_3 після мобілізації та під час перебування Збройних Силах України завжди був на бойовій позиції (на так званому «нулі»), у відпустках жодного разу не був, не відпускали, з відповідачем померлий з 2022 року не спілкувався, мав намір розлучитись, однак через військову службу зробити це йому не вдалось, про вагітність відповідача померлий не знав, нікому нічного про вагітність не говорив, свідки дізнались про вагітність і народження дитини від самої відповідачки, з якою позивач продовжувала спілкуватись. Від відповідача позивач дізналась і про те, що батьком дитини є інший чоловік, з яким відповідач фактично проживала, хоча і не розірвала шлюб з ОСОБА_3 , та мала намір із цим новим чоловіком створити нову родину. Позивача кожного разу з'являлась для відбору біологічних зразків в неї для проведення призначених у даній справі судових експертиз, однак відповідач з дитиною для відібрання в них біологічних зразків не з'явились, зі слів відповідача позивачу відомо, що відповідач з дитиною виїхала за кордон.
Як вказувалось вище за тестом рішення, перша призначена судом у даній справі судова молекулярно-генетична експертиза проведена не була, оскільки експертна установа повернула суду матеріали справи без виконання ухвали через те, що такою експертною установою встановлення родинних зв'язків між онуком та бабусею по батьківській лінії не проводиться. Проведення другої експертизи, призначеної судом, не відбулось вже через неявку саме відповідача з дитиною для відібрання біологічних зразків, необхідних для проведення експертизи. Дані обставини підтверджуються копіями листів експертних установ, адресованих суду.
Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами Конституції України, СК України, Закону України «Про охорону дитинства», Конвенцією про права дитини, прийнятою 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, підписану Українською РСР 21 лютого 1990 року та ратифікованою постановою ВР №789-XII від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини), Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», Правилами державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року №52/5 (далі - Правила державної реєстрації), Правилами внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 2011 року №96/5 (далі - Правила внесення змін).
Так, за змістом ст.ст.9, 15, 16 ЦК України, ст.18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. Різновидами способів захисту сімейних прав та інтересів, зокрема, є встановлення, припинення, зміна правовідношення.
Згідно ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства, а також у випадках, встановлених законом, - з рішення суду.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Аналогічні положення викладені в ст.5 СК України.
Відповідно до ст.121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому ст.ст.122, 125 СК України.
Нормою ст.122 ч.ч.1, 2 СК України визначено, що дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини. Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя.
Частиною 1 ст.104 СК України визначено, що шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим.
Положеннями ст.133 СК України передбачено, якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір'ю, а чоловік - батьком дитини.
Згідно ст.136 СК України особа, яка записана батьком дитини відповідно до ст.ст.122, 124, 126 і 127 СК України, має право оспорити своє батьківство, пред'явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження. Оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття. Оспорювання батьківства неможливе у разі смерті дитини. Не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій відповідно до ч.1 ст.123 СК України. До вимоги чоловіка про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини позовна давність не застосовується.
Відповідно до ст.137 СК України якщо той, хто записаний батьком дитини, помер до народження дитини, оспорити його батьківство мають право його спадкоємці, за умови подання ним за життя до нотаріуса заяви про невизнання свого батьківства. Якщо той, хто записаний батьком дитини, помер після пред'явлення ним позову про виключення свого імені як батька з актового запису про народження дитини, позовну заяву можуть підтримати в суді його спадкоємці. Якщо через поважні причини особа не знала про те, що записана батьком дитини, і померла, оспорити батьківство можуть її спадкоємці: дружина, батьки та діти. До вимоги про виключення запису про особу як батька дитини з актового запису про народження дитини позовна давність не застосовується.
Статтею 134 СК України встановлено, що на підставі заяв осіб, зазначених у статті 126 цього Кодексу, або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове Свідоцтво про народження.
Згідно п.20 глави 1 розділу ІІІ Правил державної реєстрації при вирішенні судом спорів про визнання батьківства, материнства, оспорювання батьківства чи материнства, встановлення фактів батьківства та материнства зміни до актових записів про народження вносяться відповідно до законодавства, яке регулює порядок внесення змін до актових записів цивільного стану.
В свою чергу, за змістом пп.2.13.1 п.2.13, пп.2.16.2 п.2.16 Правил внесення змін підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану, окрім іншого, є рішення суду про виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про народження. За наявності рішення суду щодо оспорювання батьківства або материнства в актовому записі про народження дитини виправляються відомості, про які зазначено в рішенні суду.
Частиною 6 ст.22 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» передбачено, що після внесення змін до актового запису цивільного стану заявнику повторно видається свідоцтво про державну реєстрацію акта цивільного стану.
За змістом ст.7 СК України, ст.3 Конвенції про права дитини регулювання сімейних відносин, зокрема судами, має здійснюватися з максимально можливим та першочерговим урахуванням і забезпеченням інтересів дитини.
За змістом ст.ст.7, 9 Конвенції про права дитини, ст.ст.11, 14 Закону України «Про охорону дитинства» дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування, проживати разом з батьками. Дитина та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятками, передбаченими законом.
За змістом норм ст.ст.1216, 1217, 1220, 1223, 1258, 1261 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст.1261-1265 ЦК України. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини, яким є день смерті спадкодавця (час відкриття спадщини). Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст.1259 ЦК України. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
За змістом ст.ст.12, 13, 76, 81, 89 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. У постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі №917/2101/17.
Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (Постанова Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі №645/5557/16-ц).
Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності та взаємозв'язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.
Аналізуючи встановлені в ході розгляду справи на підставі таких доказів фактичні обставини спірних правовідносин сторін в контексті наведених вище норм законодавства, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.
Так, по своїй суті позов про оспорювання батьківства, після смерті особи, яка записана батьком дитини, є негативним, в якому позивач стверджує, що певний чоловік не є батьком дитини. В такому разі за допомогою цього позову відбувається захист приватного інтересу позивача (зокрема, в сфері спадкування). Законодавець визначив порядок усунення прогалин в сімейному праві. Сімейні відносини є різноманітними, а соціальне життя - рухливе. У зв'язку з цим може виникнути необхідність визначення певного правила, яке не закріплено в законі безпосередньо. Умовами застосування аналогії закону є те, що: відносини, до яких застосовується аналогія, охоплюються предметом сімейно-правового регулювання (ст.ст.1, 2 СК України) наявність прогалини в їх регулюванні (прогалини в праві); відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників сімейних відносин (норми законодавства або договору), існує норма, що регулює подібні за змістом відносини; застосування аналогії закону не повинно суперечити суті цих відносин.
Можуть існувати випадки, коли чоловік, який записаний батьком після своєї смерті, помер до народження дитини і не знав або не міг знати про вагітність жінки, з якою такий чоловік перебував у шлюбі (зокрема, подружжя не підтримує шлюбних відносин; не проживає разом, однак продовжує перебувати у шлюбі; роз'єднання подружжя через поважні причини, зумовлені повномасштабним вторгненням російських військ в Україну; перебування жінки на ранній стадії вагітності під час смерті чоловіка, який в силу природних причин не може подати відповідну заяву до нотаріуса про невизнання свого батьківства тощо). У подібних випадках у спадкоємців чоловіка, який записаний батьком дитини після його смерті, виникає спір про те, чи є чоловік батьком новонародженої дитини. Позбавлення спадкоємців права оспорювати батьківство чоловіка, який записаний батьком дитини, що народилась вже після смерті такої особи, суперечить принципу розумності та справедливості. Тому суд констатує, що в СК України є прогалина та відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників сімейних відносин для випадку, коли чоловік, який записаний батьком після своєї смерті, помер до народження дитини і не знав або не міг знати про вагітність жінки, з якою такий чоловік перебував у шлюбі. Подібною нормою є ч.3 ст.137 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону. Тому суд вважає, що спадкоємці (дружина, батьки та діти) чоловіка, який записаний після своєї смерті батьком дитини, можуть оспорювати його батьківство, якщо він не знав або не міг знати про вагітність жінки, з якою такий чоловік перебував у шлюбі згідно з ч.3 ст.137 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону.
Наведений двома абзацами вище правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31 липня 2023 року по справі №461/3122/19.
Першочерговим предметом дослідження у випадку звернення до суду з позовом у порядку ч.3 ст.137 СК України спадкоємця особи, яка записана в актовому записі про народження батьком дитини, є поважність причин, у зв'язку з якими чоловік не знав про те, що записаний батьком дитини за життя (постанова Верховного Суду від 29 квітня 2024 року у справі №205/3895/20). Ця норма покликана, зокрема, захистити інтереси дитини.
У постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі №639/8165/16-ц зроблено висновок про те, що чинне законодавство надає право спадкоємцям оспорювати батьківство спадкодавця лише за умови, якщо через поважні причини останній не знав за життя про те, що записаний батьком дитини.
У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження, в іншому випадку відмовляє в задоволенні позову. Оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття. Таким чином підставою, передумовою для оспорювання встановленої законом презумпції батьківства чоловіка матері дитини є невідповідність встановленого (зареєстрованого) батьківства факту біологічного походження, тобто відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною. Останнє, в свою чергу, окреслює і предмет доказування у справах про оспорювання батьківства. При цьому у даній категорії справ на позивача покладається тягар доказування, що певна особа не є біологічним батьком дитини, а відповідач повинен довести належними та допустимими доказами, що особа, зареєстрована батьком дитини, знала у момент реєстрації, що не є батьком дитини, або не могла не знати про це. Доводити відсутність кровного споріднення з дитиною можливо будь-якими допустимими доказами. Підставою ж для категоричного висновку для спростування батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи.
Висновок судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства. Проте його необхідно оцінювати з урахуванням положень ст.89 ЦПК України, згідно з якими жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до ст.110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст.89 ЦПК України. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Наведені двома абзацами вище правові висновки щодо предмета та засобів (категорії та видів доказів) доказування узгоджуються із правовим позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 06 квітня 2021 року по справі №676/1200/20, від 22 квітня 2021 року по справі №524/265/20, від 19 травня 2021 року по справі №363/2884/18, від 19 травня 2021 року по справі №207/789/19, від 14 червня 2021 року по справі №532/1348/19, від 24 листопада 2021 року по справі №761/27802/19, від 22 грудня 2021 року по справі №219/371/19, від 19 січня 2022 року по справі №477/267/20, від 29 квітня 2022 року по справі №201/6658/18, від 25 травня 2022 року по справі №591/5391/18, від 15 червня 2022 року по справі №727/222/20, від 13 липня 2022 року по справі №201/6130/19, від 22 серпня 2022 року по справі №559/2087/18.
Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (Калачова проти Російської Федерації № 3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року).
Верховний Суд в постановах від 17 жовтня 2018 року по справі №661/1157/16-ц, від 23 жовтня 2019 року по справі №382/2559/15-ц, від 17 лютого 2022 року по справі №521/4820/19, від 28 червня 2023 року по справі №592/6307/16-ц, від 13 вересня 2023 року в справі №552/4291/22, від 31 січня 2024 року в справі №752/13549/22 виснував, що висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є достатньою підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердження або спростування факту батьківства. У разі коли ухилення сторони у справі зазначеної категорії від участі в експертизі або від подання необхідних матеріалів, документів тощо унеможливлює її проведення, суд може визнати факт, для з'ясування якого її було призначено, або відмовити в його визнанні (залежно від того, хто зі сторін ухиляється, а також яке значення має для них ця експертиза).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри (постанова Верховного Суду від 04 вересня 2024 року по справі №161/6079/22).
Стосовно обставин спірних правовідносин сторін у даній цивільній справі, то в ході її розгляду в судовому засіданні знайшли підтвердження заявлені позивачем в обґрунтування свого позову такі фактичні обставини, як то перебування сина позивача ОСОБА_3 та відповідача з 2014 року по день смерті першого ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) у зареєстрованому шлюбі, народження відповідачем дитини - сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 , тобто вже після смерті сина позивача ОСОБА_3 , однак до спливу десяти місяців з дня такої смерті, внаслідок чого сина позивача ОСОБА_3 органом ДРАЦС записано батьком зазначеної дитини відповідача в актовому записі про народження. При цьому згідно наявних в матеріалах справи письмових доказів та показів свідків, які не заперечувались стороною відповідача, шлюбні відносини відповідача та сина позивача фактично були припинені ще з середини 2022 року, шлюб існував лише формально, ОСОБА_3 мав намір його розірвати, однак через мобілізацію до лав Збройних Сил України зробити цього не зміг, з січня 2023 року по день своєї смерті син позивача ОСОБА_3 проходив військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 , перебуваючи весь час без відпусток в місці дислокації військової частини та в місцях виконання бойових завдань, внаслідок чого, а також через припинення спілкування з відповідачем, про вагітність останньої не знав і не міг дізнатись об'єктивно. Більш того, період припинення фактичних шлюбних відносин, припинення спілкування сина позивача та відповідача, а також період проходження сином позивача військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , з огляду на дату народження дитини відповідачем, співпадають із періодом імовірного зачаття такої дитини, а отже і виключають можливість біологічного батьківства стосовного такої дитини сина позивача ОСОБА_3 . Останнє, з огляду на доведення стороною позивача необізнаності з поважної причини сина позивача ОСОБА_3 про вагітність відповідача, є не тільки самодостатньою підставою для висновку про спростування біологічного батьківства сина позивача, а й для задоволення позовної вимоги про виключення відомостей про батька з актового запису про народження. Підставою для висновку про спростування біологічного батьківства сина позивача є і та обставина, що судом у справі було призначено судову молекулярно-генетичну експертизу, однак відповідач з дитиною, на відміну від позивача, для надання зразків, необхідних для проведення призначеної судом експертизи, до експертної установи не з'явилась, про причини неявки суд не повідомила. Відтак, послуговуючись нормою ст.109 ЦПК України, суд трактує таку неявку на користь сторони позивача як підтвердження відсутності кровного споріднення між померлим сином позивача та дитиною відповідача.
Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про правомірність, обґрунтованість і доведеність позову, а отже і наявність підстав для його задоволення, однак часткового - шляхом задоволення лише вимоги про виключення запису як батька з актового запису про народження дитини.
Щодо позовної вимоги про визнати сина позивача таким, що не є біологічним батьком дитини відповідача, то суд зазначає наступне.
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності. Наведені висновки містяться у постановах Верховного Суду від 08 листопада 2023 року по справі №761/42030/21, від 11 грудня 2023 року по справі №607/20787/19.
За змістом ст.2 ЦПК України метою цивільного судочинства є саме ефективний захист прав та інтересів позивача. Отже, спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об'єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію. Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті і захищати порушене право чи інтерес («один спір - один процес»). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об'єктивно неможливо буде виконати. (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі №48/340 (пункт 6.41), від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 01 жовтня 2019 року у справі №910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі №50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі №922/4206/19 (пункт 43), від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі №469/1044/17 (пункт 67), від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі №910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі №922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах №334/3161/17 (пункт 55) і №200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі №916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі №903/1030/19 (пункт 68), від 14 вересня 2021 року у справі №359/5719/17 (пункт 119), від 16 вересня 2021 року у справі №910/2861/18 (пункт 98), від 26 жовтня 2021 року у справі №766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі №643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі №143/591/20 (пункт 8.31), від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (пункт 56), від 21 вересня 2022 року у справі №908/976/19 (пункт 5.6), від 28 вересня 2022 року у справі №483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі №477/2330/18 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі №488/2807/17 (пункт 86), від 14 липня 2023 року по справі №233/4365/18), постанову Верховного Суду від 10 вересня 2025 року по справі №815/1105/18)
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (п.8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року по справі №910/10784/16).
Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (п.6.21), від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 (п.54), від 06 квітня 2021 року у справі №910/10011/19 (п.99), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (п.76), від 02 листопада 2021 року у справі №925/1351/19 (п.6.56), від 25 січня 2022 року у справі №143/591/20 (п.8.46), від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (п.155).
Спираючись на наведені вище правові висновки судів касаційної інстанції, а також на приведені вище за текстом рішення норми сімейного законодавства, які регулюють спірні правовідносини та визначають належний та ефективний спосіб захисту у даній категорії справ, суд приходить до висновку, що таким належним та ефективним способом захисту є саме виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження (ст.ст.10, 136, 137 СК України, пп.2.13.1 п.2.13, пп.2.16.2 п.2.16 Правил внесення змін). В той же час, встановлення факту відсутності кровного споріднення між дитиною та особою, записаною батьком такої дитини, тобто спростування факту біологічного батьківства особи, є одним із елементів, однією зі складових предмету доказування у даній категорії справ, доведення чого, в свою чергу, вже є підставою для застосування означеного належного та ефективного способу захисту. Зазначення у резолютивній частині позитивного для позивача рішення щодо оспорювання батьківства всіх доведених обов'язкових елементів предмету доказування не потребується і законом не передбачено, на результат розгляду справи та на можливість виконання позитивного рішення суду не впливає. Натомість, такі фактичні обставини і складові предмету доказування, у випадку їх доведеності, встановлюються і зазначаються судом у мотивувальній частині рішення суду по суті спору, що і було зроблено судом вище. Відтак, у задоволенні позову в частині вимоги про визнати сина позивача таким, що не є біологічним батьком дитини відповідача, має бути відмовлено.
На підставі викладеного та керуючись ст.51 Конституції України, ст.ст.3, 7, 9 Конвенції про права дитини, ст.ст.9, 11, 15, 16, 1216, 1217, 1220, 1223, 1258, 1261 ЦК України, ст.ст.5, 7, 10, 18, 104, 121, 122, 133, 134, 136, 137 СК України, п.20 глави 1 розділу ІІІ Правил державної реєстрації, пп.2.13.1 п.2.13, пп.2.16.2 п.2.16 Правил внесення змін, ст.22 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», ст.ст.11, 14 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-82, 89, 95, 133, 141, 142, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ), третя особа - Амур-Нижньодніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (ЄДРПОУ 33339868; адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, пр. Слобожанський, 15), про виключення запису як батька з актового запису про народження дитини - задовольнити частково.
Виключити відомості про ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як батька дитини з актового запису №775 від 29 листопада 2023 року, складеного Амур-Нижньодніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя А.М. Авраменко