Справа № 199/1449/25
(2/199/2317/25)
Іменем України
14.10.2025 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпра
у складі головуючого - судді Авраменка А.М.,
при секретарі судового засідання - Куземі О.Г.,
за участю: представника позивача - ОСОБА_1 ,
відповідача - ОСОБА_2 ,
представника третьої особи - Кравцова В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_4 , про стягнення коштів за договором позики, -
04 лютого 2025 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернувся позивач із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що 08 березня 2024 року між сторонами укладено договір позики, за яким відповідач отримав від відповідача грошові кошти, з урахуванням додаткових угод, в загальному розмірі 31500 доларів США, які відповідач зобов'язався повернути до 10 липня 2024 року в розмірі 17000 доларів США зі сплатою відсотків в розмірі 5100 доларів США, до 10 жовтня 2024 року в розмірі 14500 доларів США зі сплатою відсотків в розмірі 4350 доларів США, а в сукупності - 40950 доларів США. Оскільки відповідач свої договірні зобов'язання не виконав належним чином, позивачем на підставі п.п.6.3, 6.4 договору позики нараховано штраф в розмірі 7875 доларів США, а також відсотки за користування позикою понад встановлений строк позики в розмірі подвійної облікової ставки НБУ - 2339,22 доларів США за період з 11 липня 2024 року по 06 грудня 2024 року та 763,27 доларів США за період з 11 жовтня 2024 року по 06 грудня 2024 року. За таких обставин позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому просив суд стягнути з відповідача означену суму заборгованості в загальному розмірі 51927,49 доларів США.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 березня 2025 року, постановленою без оформлення окремого документу, однак із занесенням до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 березня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви відповідача про відвід судді.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 квітня 2025 року задоволено клопотання відповідача про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову, ОСОБА_4 .
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 20 серпня 2025 року, постановленою без оформлення окремого документу, однак із занесенням до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні заяви про залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову, ОСОБА_5 .
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 20 серпня 2025 року, постановленою без оформлення окремого документу, однак із занесенням до протоколу судового засідання, підготовче провадження закрито, а справу призначено до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги свого довірителя підтримав, наполягав на задоволенні позову в повному обсязі з викладених у ньому підстав та обставин.
Відповідач в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, пославшись на те, що в порушенні договірного зобов'язання його вини немає, оскільки позикові кошти отримувалась відповідачем для надання їх у позику третій особі по справі із розрахунку, що ОСОБА_4 поверне кошти відповідачу до спливу строку повернення позики відповідачем позивачу. Оскільки ж третя особа свої зобов'язання перед відповідачем не виконав, відповідач не зміг вчасно повернути кошти позивачу.
Представник третьої особи в судовому засіданні просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, надав суду письмові пояснення третьої особи, в яких заперечив обставини спірних правовідносин, вказані у позові та відповідачем в ході розгляду справи. Зокрема представник заперечив факт наявності договірних зобов'язань із надання позики між сторонами по справі, а також між відповідачем та третьою особою, пославшись на неподання позивачем суду оригіналів розписок щодо отримання коштів, доказів спроможності позивача надати заявлені пошти у позику відповідачу. Крім того, в судовому засіданні представник третьої особи послався на неправомірність нарахування процентів за користування позикою на підставі ст.1048 ЦК України вже після спливу строку повернення позики, вказав на неможливість нарахування штрафних санкцій у позикових правовідносинах в період дії в Україні воєнного стану згідно перехідних положень ЦК України.
За таких обставин, керуючись нормами ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе провести судове засідання та здійснити розгляд справи по суті за наведеної явки учасників розгляду справи.
Вислухавши учасників справи, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.
Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Так, в судовому засіданні встановлено, що 08 березня 2024 року між позивачем, як позикодавцем, та відповідачем, як позичальником, укладено у простій письмовій формі договір позики, за умовами якого (п.п.1.1, 2.1-2.3, 3.1-3.3, 4.1, 5.1-5.3) відповідач отримав у позику у готівковій формі 6500 доларів США, що є еквівалентом 247520 гривень за курсом НБУ, зобов'язавшись повернути позику в готівковій або безготівковій формі у доларах США до 10 липня 2024 року, сплативши за користування позикою 30% річних від фактичною суми позики, що становить 1950 доларів США. Умовами договору (п.п.2.3, 4.4.) передбачена можливість надання у позику додаткової суми грошових коштів, умови повернення якої визначаються у відповідній додатковій угоді, а в незмінній частині - вказаним первісним договором позики. Передача грошових коштів у позику позичальнику підтверджується розпискою. Пунктом 6.3 договору передбачена відповідальність позичальника у виді штрафу в розмірі 25% від суми неповернутої/несвоєчасно повернутої позики за прострочення повернення позики понад 10 днів. Пунктом 6.4 договору передбачено обов'язок позичальника сплатити позикодавцю відсотки за користування не повернутою сумою позикою та процентів у розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Викладені обставини, зокрема факт отримання коштів позичальником, підтверджується копіями договору позики та розписки про отримання коштів, оригінал розписки оглянуто судом в ході дослідження доказів по справі.
11 березня 2024 року між тими ж сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору позики від 08 березня 2024 року, за умовами якої відповідач отримав від позивача у позику грошові кошти в розмірі 10500 доларів США, що еквівалентно 400470 гривень за курсом НБУ, зобов'язавшись повернути позику до 10 липня 2024 року, сплативши за користування позикою 30% річних від фактичною суми позики, що становить 3150 доларів США. Пунктом 5 додаткової угоди передбачена відповідальність позичальника у виді штрафу в розмірі 25% від суми неповернутої/несвоєчасно повернутої позики за прострочення повернення позики понад 10 днів. Пунктом 6 додаткової угоди передбачено обов'язок позичальника сплатити позикодавцю відсотки за користування не повернутою сумою позикою та процентів у розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Викладені обставини, зокрема факт отримання коштів позичальником, підтверджуються копією додаткової угоди та копією розписки про отримання коштів, оригінал якої оглянуто судом в ході розгляду справи.
26 березня 2024 року між тими ж сторонами було укладено додаткову угоду №2 до договору позики від 08 березня 2024 року, за умовами якої відповідач отримав від позивача у позику грошові кошти в розмірі 2500 доларів США, що еквівалентно 98075 гривень за курсом НБУ, зобов'язавшись повернути позику до 10 жовтня 2024 року, сплативши за користування позикою 30% річних від фактичною суми позики, що становить 750 доларів США. Пунктом 5 додаткової угоди передбачена відповідальність позичальника у виді штрафу в розмірі 25% від суми неповернутої/несвоєчасно повернутої позики за прострочення повернення позики понад 10 днів. Пунктом 6 додаткової угоди передбачено обов'язок позичальника сплатити позикодавцю відсотки за користування не повернутою сумою позикою та процентів у розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Викладені обставини, зокрема факт отримання коштів позичальником, підтверджуються копією додаткової угоди та копією розписки про отримання коштів, оригінал якої оглянуто судом в ході розгляду справи.
29 березня 2024 року між тими ж сторонами було укладено додаткову угоду №3 до договору позики від 08 березня 2024 року, за умовами якої відповідач отримав від позивача у позику грошові кошти в розмірі 4000 доларів США, що еквівалентно 156880 гривень за курсом НБУ, зобов'язавшись повернути позику до 10 жовтня 2024 року, сплативши за користування позикою 30% річних від фактичною суми позики, що становить 1200 доларів США. Пунктом 5 додаткової угоди передбачена відповідальність позичальника у виді штрафу в розмірі 25% від суми неповернутої/несвоєчасно повернутої позики за прострочення повернення позики понад 10 днів. Пунктом 6 додаткової угоди передбачено обов'язок позичальника сплатити позикодавцю відсотки за користування не повернутою сумою позикою та процентів у розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Викладені обставини, зокрема факт отримання коштів позичальником, підтверджуються копією додаткової угоди та копією розписки про отримання коштів, оригінал якої оглянуто судом в ході розгляду справи.
04 квітня 2024 року між тими ж сторонами було укладено додаткову угоду №4 до договору позики від 08 березня 2024 року, за умовами якої відповідач отримав від позивача у позику грошові кошти в розмірі 3000 доларів США, що еквівалентно 117600 гривень за курсом НБУ, зобов'язавшись повернути позику до 10 липня 2024 року, сплативши за користування позикою 30% річних від фактичною суми позики, що становить 900 доларів США. Пунктом 5 додаткової угоди передбачена відповідальність позичальника у виді штрафу в розмірі 25% від суми неповернутої/несвоєчасно повернутої позики за прострочення повернення позики понад 10 днів. Пунктом 6 додаткової угоди передбачено обов'язок позичальника сплатити позикодавцю відсотки за користування не повернутою сумою позикою та процентів у розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Викладені обставини, зокрема факт отримання коштів позичальником, підтверджуються копією додаткової угоди та копією розписки про отримання коштів, оригінал якої оглянуто судом в ході розгляду справи.
05 квітня 2024 року між тими ж сторонами було укладено додаткову угоду №5 до договору позики від 08 березня 2024 року, за умовами якої відповідач отримав від позивача у позику грошові кошти в розмірі 2000 доларів США, що еквівалентно 78040 гривень за курсом НБУ, зобов'язавшись повернути позику до 10 жовтня 2024 року, сплативши за користування позикою 30% річних від фактичною суми позики, що становить 600 доларів США. Пунктом 5 додаткової угоди передбачена відповідальність позичальника у виді штрафу в розмірі 25% від суми неповернутої/несвоєчасно повернутої позики за прострочення повернення позики понад 10 днів. Пунктом 6 додаткової угоди передбачено обов'язок позичальника сплатити позикодавцю відсотки за користування не повернутою сумою позикою та процентів у розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Викладені обставини, зокрема факт отримання коштів позичальником, підтверджуються копією додаткової угоди та копією розписки про отримання коштів, оригінал якої оглянуто судом в ході розгляду справи.
12 квітня 2024 року між тими ж сторонами було укладено додаткову угоду №6 до договору позики від 08 березня 2024 року, за умовами якої відповідач отримав від позивача у позику грошові кошти в розмірі 3000 доларів США, що еквівалентно 117510 гривень за курсом НБУ, зобов'язавшись повернути позику до 10 жовтня 2024 року, сплативши за користування позикою 30% річних від фактичною суми позики, що становить 900 доларів США. Пунктом 5 додаткової угоди передбачена відповідальність позичальника у виді штрафу в розмірі 25% від суми неповернутої/несвоєчасно повернутої позики за прострочення повернення позики понад 10 днів. Пунктом 6 додаткової угоди передбачено обов'язок позичальника сплатити позикодавцю відсотки за користування не повернутою сумою позикою та процентів у розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Викладені обставини, зокрема факт отримання коштів позичальником, підтверджуються копією додаткової угоди та копією розписки про отримання коштів, оригінал якої оглянуто судом в ході розгляду справи.
Із матеріалів цивільної справи, а також у відповідності до ст.82 ч.1 ЦПК України судом встановлено, що позичальник, на відміну від позикодавця, свої договірні зобов'язання належним чином не виконав, позику в обумовлені договором строк та розмірі, а також проценти за користування позикою не повернув, внаслідок чого в нього перед позикодавцем виникла заборгованість за договором позики, розмір якої станом на даний час в загальному розмірі становить 40950 доларів США, з яких: 31500 доларів США - заборгованість за тілом позики, 9450 доларів США - заборгованість за процентами за користування позикою. Крім того, позивачем на підставі наведених вище положень п.п.6.3, 6.4 договору позики, а також п.п.5, 6 додаткових угод до договору позики нараховано штраф в розмірі 7875 доларів США, а також відсотки за користування позикою понад встановлений строк позики в розмірі подвійної облікової ставки НБУ - 2339,22 доларів США за період з 11 липня 2024 року по 06 грудня 2024 року та 763,27 доларів США за період з 11 жовтня 2024 року по 06 грудня 2024 року. Дані обставини підтверджуються копією розрахунку заборгованості, копією вимоги про погашення заборгованості з копіями поштової документації.
Правовідносини, які виникли між сторонами у справі, окрім положень зазначеного вище договору, врегульовані нормами ЦК України.
Так, відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право у встановленому законом порядку звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до норм ст.ст.11, 525, 629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір, який є обов'язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Різновидом договору є договір позики (ст.1046 ЦК України).
Нормою ст.1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмові формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
За змістом ст.ст.202, 205, 207, 626, 639 ЦК України договір, як різновид правочину, вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Частинами 1, 3 ст.1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, того самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Згідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Нормою ст.545 ЦК України встановлено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Частиною 1 ст.612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.ст.610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 1 ст.1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нормою ст.549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В той же час, п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст.625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указами Президента України №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14 березня 2022 року, №259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 18 квітня 2022 року, №341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 17 травня 2022 року, №573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 12 серпня 2022 року, №757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 07 листопада 2022 року, №№58/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 6 лютого 2023 року, №254/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 01 травня 2023 року, №451/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 26 липня 2023 року, №734/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06 листопада 2023 року, №49/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 05 лютого 2024 року, №271/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06 травня 2024 року, №469/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 23 липня 2024 року, №740/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 28 жовтня 2024 року, №26/2025 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14 січня 2025 року, №235/2025 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 15 квітня 2025 року, №478/2025 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14 липня 2025 року продовжено строк дії воєнного стану в Україні - останній раз з 05 години 30 хвилин 07 серпня 2025 року строком на 90 діб.
Згідно ст.16 ЦПК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.
За змістом ст.ст.12, 13, 76, 81, 89 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. У постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі №917/2101/17.
Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (Постанова Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі №645/5557/16-ц).
Оцінюючи дослідженні в ході розгляду справи докази в їх сукупності та взаємозв'язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.
Аналізуючи встановлені в ході розгляду справи на підставі таких доказів фактичні обставини спірних правовідносин сторін в контексті наведених вище норм законодавства, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.
Так, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Наявність оригіналу розписки у позивача (позикодавця), згідно зі статтею 545 ЦК України, свідчить, що зобов'язання з повернення позики позичальником не виконано. Наведений правовий висновок суду узгоджується із правовими позиціями Великої Палат Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року по справі №464/3790/16-ц, а із правовими позиціями Верховного Суду у постановах від 15 липня 2020 року по справі №185/1265/17, від 08 жовтня 2020 року по справі №194/1126/18, від 17 лютого 2021 року по справі №750/13632/18, від 14 вересня 2022 року по справі №130/82/2015.
У постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі №544/174/17 зроблено висновок щодо застосування положень ст.545 ЦК України і вказано, що «у 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку. У контексті презумпції належності виконання обов'язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов'язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов'язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов'язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов'язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов'язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов'язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов'язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов'язку».
Законодавством, чинним на момент виникнення спірних правовідносин сторін та розгляду справи, не передбачено заборони на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення ч.1 ст.1046 ЦК України, а також ч.1 ст.1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Такі правові висновки суду підтверджуються правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду у постановах від 04 липня 2018 року по справі №761/12665/14-ц, від 16 січня 2019 року по справах №373/2054/16-ц, №464/3790/16-ц, від 23 жовтня 2019 року по справі №723/304/16-ц.
Стосовно обставин спірних правовідносин сторін у даній цивільній справі, то в ході розгляду справи знайшов підтвердження факт укладення між сторонами договору позики від 08 березня 2024 року, а також додаткових угод до нього №1 від 11 березня 2024 року, №2 від 26 березня 2024 року, №3 від 29 березня 2024 року, №4 від 04 квітня 2024 року, №5 від 05 квітня 2024 року, №6 від 12 квітня 2024 року, які за своїм змістом і формою відповідають вимогам, визначеним законом на момент їх укладення, а також, з огляду на зміст розписок про отримання коштів у позику, складених на виконання умов зазначених договору та додаткових угод до нього, є правовою підставою для виникнення у сторін прав та обов'язків, передбачених цим договором та додатковими угодами, зокрема у відповідача виник обов'язок повернути отриману від позивача суму позики та процентів за користування нею. Свої договірні зобов'язання позивачем виконано в повному обсязі та надано позичальнику позику в обумовленій договором та додатковими угодами сумі та формі. Натомість, відповідач своє зобов'язання у визначений договором строк не виконав, оскільки тіло позики та проценти за користування позикою залишилось неповернутими і станом на час розгляду справи. За таких обставин, враховуючи наявність у сторони позивача оригіналів боргових документів, визнання відповідачем неповернення ним ані тіла позики, ані процентів на користування позикою у передбачений договором строк, суд приходить до висновку про правомірність, обґрунтованість і доведеність заявлених позовних вимог, а отже і про можливість їх задоволення, однак часткового - шляхом відмови у стягненні нарахованих позивачем процентів саме за понадстрокове користування позикою у вигляді подвійної облікової ставки НБУ, а також неустойки у вигляді штрафу, тобто позов підлягає задоволенню лише шляхом стягнення заборгованості у вигляді тіла позики та процентів за користування позикою протягом встановленого договором та додатковими угодами до нього строку.
Частковість задоволення позовних вимог зумовлена наступним.
Так, відповідно до усталеної судової практики після спливу строку кредитування (строку, на який надавалась позика) внаслідок закінчення цього строку, визначеного у відповідному договорі, або внаслідок реалізації кредитором свого права на дострокове стягнення всієї суми заборгованості за кредитом (позикою) в порядку ст.1050 ч.2 ЦК України (шляхом направлення позичальнику відповідної вимоги або шляхом подання відповідного позову до суду) припиняється право кредитора нараховувати передбачені кредитним договором (договором позики) проценти за користування кредитом, а також неустойку. В таких правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання, та підлягає застосуванню до всього періоду прострочення виконання грошового зобов'язання від дати спливу строку кредитування (строку, на який надається позика). Зазначена вище правова позиція суду підтверджується правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 04 липня 2018 року по справі №310/11534/13-ц, 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц, від 04 червня 2019 року по справі №916/190/18, від 08 листопада 2019 року по справі №127/15672/16-ц, від 23 жовтня 2019 року по справі №723/304/16-ц, від 04 лютого 2020 року по справі №912/1120/16, від 23 червня 2020 року по справі №536/1841/15-ц, від 26 січня 2021 року по справі №522/1528/15-ц.
Законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто за період до прострочення виконання зобов'язання боржником підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. При цьому кредитний договір (договір позики) може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання, у зв'язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем (позикодавцем) й після спливу визначеного кредитним договором (договором позики) строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. Наведена вище правова позиція знайшла своє відображення у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року по справі №910/1238/17, від 04 лютого 2020 року по справі №912/1120/16, від 25 травня 2021 року по справі №149/1499/18, від 18 січня 2022 року по справі №910/17048/17, а також у постанові Верховного Суду від 05 березня 2019 року по справі №5017/1987/2012.
Облікова ставка НБУ є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ встановлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні. Висновок, що чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти, міститься у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-2667цс16. У разі отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов'язання, як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої ст.1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування. Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки НБУ в національну валюту України - гривню буде суперечити частинам першій, третій статті 1049 ЦК України щодо обов'язку позичальника. Під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки НБУ, згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України необхідно мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі: 1) якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний; 2) предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України - гривні; 3) період нарахування процентів від суми позики - є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась. Вказаний висновок викладений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16, а також знайшов своє подальше застосування у постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року по справі №757/27034/19-ц.
Отже, спираючись на наведені вище правові висновки судів касаційної інстанції, а також норми цивільного законодавства, враховуючи неможливість застосування подвійної облікової ставки НБУ до правовідносин позики, наданої в іноземній валюті, неправомірність нарахування процентів за користування позикою після спливу строку позики, неможливість в період дії воєнного стану в Україні стягнення неустойки (штрафу, як різновиду), а також процентів за понадстрокове користування позикою, які за своїм змістом є процентами, передбаченими ч.2 ст.625 ЦК України, суд приходить до висновку про неможливість задоволення позовних вимог в частині вимог про стягнення штрафу в розмірі 7875 доларів США, а також відсотків за користування позикою понад встановлений строк позики в розмірі подвійної облікової ставки НБУ - 2339,22 доларів США за період з 11 липня 2024 року по 06 грудня 2024 року та 763,27 доларів США за період з 11 жовтня 2024 року по 06 грудня 2024 року.
Критично суд оцінює та не приймає до уваги як підставі для відмови у задоволенні позову повністю чи частково посилання відповідача на те, що невиконання ним своїх позикових договірних зобов'язань перед позивачем зумовлено невиконання третьою особою вже перед відповідачем своїх позикових договірних зобов'язань, оскільки вказані обставини за змістом ч.1 ст.625 ЦК України не правовою підставою для звільнення відповідача від його договірного обов'язку перед позивачем.
Також суд критично оцінює і посилання представника третьої особи на неможливість задоволення позову ні повністю, ні частково через ненадання оригіналів боргових документів, оскільки судом під час розгляду справи були оглянути надані позивачем такі оригінали боргових документів, копії яких знаходяться у справі. Щодо посилань представника третьої особи на не доведення позивачем своєї фінансової можливості надати відповідачу заявлену до стягнення суму позики, то вказані обставини не входять до обов'язкових складових предмету доказування у справі, а третьою особою не подано суду жодних доказів, які б ставили під сумнів фінансову спроможність позивача надати відповідачу позику у вказаному в матеріалах справи розмірі. Відповідачем же факт отримання позики визнано.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, керуючись нормами ст.ст.133, 137, 141 ЦПК України, враховуючи види судових витрат по справі та результат розгляду справи, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог сплачений останнім при зверненні до суду судовий збір в розмірі 9551,52 гривень, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 23657,98 гривень, а всього - 33209,5 гривень
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.11, 15, 16, 202, 205, 207, 525, 526, 530, 541, 543, 545, 549, 610-612, 625, 626, 629, 639, 1046-1050, п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_4 , про стягнення коштів за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути зі ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса місця проживання АДРЕСА_2 ) заборгованість за договором позики від 08 березня 2024 року (додаткові угоди №1 від 11 березня 2024 року, №2 від 26 березня 2024 року, №3 від 29 березня 2024 року, №4 від 04 квітня 2024 року, №5 від 05 квітня 2024 року, №6 від 12 квітня 2024 року) в загальному розмірі 40950 доларів США, з яких: 31500 доларів США - заборгованість за тілом позики, 9450 доларів США - заборгованість за процентами за користування позикою.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
У порядку розподілу судових витрат по справі стягнути зі ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса місця проживання АДРЕСА_2 ) судовий збір в розмірі 9551,52 гривень, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 23657,98 гривень, а всього - 33209,5 гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя А.М. Авраменко