Справа № 461/10547/23 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/464/25 Доповідач: ОСОБА_2
26 листопада 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в режимі відеоконференції кримінальне провадження про обвинувачення
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого, -
у вчиненні кримінального правопорушення, передбачених ч.4 ст. 185 КК України,
з участю прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_6
за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Галицького районного суду м. Львова від 17 січня 2024 року за ч.4 ст. 185 КК України, -
встановила:
цим вироком визнано ОСОБА_6 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
Призначено ОСОБА_6 покарання за ч. 4 ст. 185 КК України у виді п'яти років позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_6 до набрання вироком законної сили не обирати.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_6 обчислювати з 17.01.2024 року.
Вирішено питання з речовими доказами.
Згідно вироку суду, ОСОБА_6 25.01.2023, приблизно о 07 год. 14 хв., тобто у період дії воєнного стану на території України, перебуваючи за адресою: м. Львів, вул. Університетська, 1, діючи умисно, з корисливих мотивів, шляхом віджиму вікна, незаконно проник у кав'ярню «Coffeelab», звідки таємно викрав грошові кошти у сумі 7056 гривень, які належать ОСОБА_8 , чим спричинив потерпiлiй матеріальну шкоду на загальну суму 7056 гривень.
На вирок суду обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, просить зменшити йому розмір призначеного покарання, застосувати ст. 69 КК України. Стверджує, що суд першої інстанції не взяв до уваги ряд пом'якшуючих обставин, а саме те, що у нього на утриманні є двоє неповнолітніх дітей, матір пенсійного віку, те, що він перебуває на обліку у лікаря нарколога-психіатра, лікується.
Заслухавши доповідь судді, виступ обвинуваченого, який підтримав подану апеляційну скаргу, думку прокурора, який заперечив апеляційну скаргу обвинуваченого, обговоривши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Апеляційний суд переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги на підставі ч.1 ст. 404 КПК України.
Фактичні обставини справи, доведеність вини та кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_6 в апеляційній скарзі не оспорюється.
Щодо призначеного обвинуваченому ОСОБА_6 покарання, то слід вказати наступне.
Доводи апеляційної скарги в частині суворості призначеного покарання, на думку колегії суддів є необгрунтованими виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України та правових позицій Верховного Суду України, що містяться у п. 1, 2 постанови Пленуму «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2003 року, вирішуючи питання про вид та розмір покарання щодо особи, яка визнається винною у вчиненні злочину, суди зобов'язані дотримуватися загальних засад призначення покарання, через які реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, приймати до уваги ступінь тяжкості вчиненого винною особою злочину, дані про особу винного та обставини справи, що обтяжують та пом'якшують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Коли санкція закону, за яким особу визнано винною, нарівні з позбавленням волі на певний строк передбачає більш м'які види покарання, при постановленні вироку потрібно обговорювати питання про призначення покарання, не пов'язаного з позбавленням волі. У разі обрання покарання у виді позбавлення волі це рішення повинно бути вмотивовано у вироку.
Покарання згідно ч. 2 ст. 50, ч. 2 ст. 65 КК України має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених та запобігання вчиненню нових злочинів, і має бути необхідним та достатнім для досягнення цієї мети. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатнім для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
В своїй апеляційній скарзі апелянт, по суті, вказує, що вирок є надто суворим та таким, що не відповідає принципам достатності покарання для виправлення винного.
Так, термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
При цьому повноваження суду (його права та обов'язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.
Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов'язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
Ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), та в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 рішення від 16.10.2008р.) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував на принцип пропорційності, коли призначене особі покарання вважалося непропорційним втручанням держави у права людини (рішення у справі «Швидка проти України»).
Дотримання принципу пропорційності є дотриманням стандартів прав людини, передбачених ЄСПЛ у вирішенні питань покарання, та дає можливість встановити орієнтири для держави у виборі адекватних засобів реагування на конкретні кримінально-карані діяння.
З урахуванням ступеня тяжкості, обставин злочину, його наслідків і даних про особу, судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом менш суворого покарання особам, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки.
Згідно вимог ч. 1 ст. 69 КК України призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за цей злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання може мати місце лише за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.
Отже, підставами призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, визнано дві групи чинників, які характеризують як вчинений злочин, так і особу винного, та мають враховуватися в їх сукупності, а саме: наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину; дані, які певним чином характеризують особу винного.
Крім цього, норми КК наділяють суд правом вибору у встановлених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає взяття до уваги й оцінку відповідно до визначених законом критеріїв усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою.
Доводи наведені в апеляційній скарзі у тій частині, що суд першої інстанції призначив обвинуваченому покарання явно несправедливе через суворість, без врахування положень ст. 69 КК України, свого підтвердження під час апеляційного розгляду не знайшли та колегія суддів вважає такі безпідставними і необґрунтованими.
На переконання колегії суддів, покарання призначене обвинуваченому ОСОБА_6 судом першої інстанції, відповідає вищенаведеним нормам, так, суд першої інстанції врахував що скоєне обвинуваченим кримінальне правопорушення, ч. 4 ст. 185 КК України, є тяжким злочином. ОСОБА_6 характеризується посередньо, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше судимий, покарання відбув повністю. Пом'якшуючою покарання обставиною суд визнав щире каяття. Обтяжуючих покарання обставин судом не встановлено.
Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції оцінивши в сукупності обставини справи, належним чином призначив обвинуваченому ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
Колегія суддів вважає, що доводи обвинуваченого про те, що у нього на утриманні є двоє неповнолітніх дітей, матір пенсійного віку, те, що він перебуває на обліку у лікаря нарколога-психіатра, лікується не є тими правовими підстави для призначення обвинуваченому покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання, тобто на підставі ст.69 КК України, враховуючи конкретні обставини справи в їх сукупності та дані про особу винного, а описані вище дані про особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують покарання, дають лише підстави для призначення покарання не у максимальних його межах, передбачених санкцією відповідної статті, у виді позбавлення волі, а не застосування ст.69 КК України.
Розгляд справи у суді першої інстанції проведено повно, всебічно та об'єктивно.
Доводи апелянта правильних висновків суду першої інстанції не спростовують, є необґрунтованими і безпідставними.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законне та обґрунтоване рішення, не встановлено.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що призначене обвинуваченому ОСОБА_6 покарання є необхідним для його виправлення та попередження нових злочинів, вирок суду ухвалений з дотриманням вимог глави 29 КПК України, є законним, обґрунтованим та вмотивованим, і підстав для його зміни немає.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
постановила:
вирок Галицького районного суду м. Львова від 17 січня 2024 року щодо ОСОБА_6 за ч.4 ст. 185 КК України залишити без змін, апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з дня її оголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з часу отримання копії рішення суду.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4