Справа № 461/6333/20 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/529/25 Доповідач: ОСОБА_2
26 листопада 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові кримінальне провадження про обвинувачення
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,-
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 296, ч. 2 ст. 345 КК України,
з участю прокурора ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_6
за апеляційними скаргами адвоката ОСОБА_8 захисника обвинуваченого ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Залізничного районного суду м. Львова від 14 квітня 2025 року за ч.3 ст. 296, ч.2 ст. 345 КК України, -
встановила:
цим вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 296, ч. 2 ст. 345 КК України, та призначено йому покарання за ч. 3 ст. 296 КК України у виді 2 років позбавлення волі та за ч. 2 ст. 345 КК України - у виді 2 років 6 місяців позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_6 покарання у виді 2 (двох) років 6 місяців позбавлення волі.
На підставі п.2 ч.1 ст. 49, ч.5 ст. 74 КК України звільнено обвинуваченого ОСОБА_6 від покарання у зв'язку із закінченням строку давності.
Вирішено питання з речовими доказами.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 01 травня 2025 року виправлено описку, допущену у резолютивній частині вироку Залізничного районного суду м. Львова від 14 квітня 2025 року в справі 462/6333/20, вказавши вірно: «На підставі п. 1 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнити обвинуваченого ОСОБА_6 від покарання у зв'язку із закінченням строку давності».
Згідно вироку суду, ОСОБА_6 06 вересня 2016 року близько 13.20 год., знаходячись у приміщенні Шевченківського районного суду м. Львова, що на вул. Січових Стрільців, 12 у м. Львові, вчинив хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, пов'язане з опором представникам влади, а саме діючи з хуліганських мотивів, грубо порушуючи громадський порядок, виявляючи явну неповагу до установлених норм поведінки, протиставляючи себе суспільству, проявляючи грубу силу та зухвалість, під час вручення йому, як підозрюваному, відповідно до вимог глави 11 КПК України повідомлення про завершення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12016140060001361 від 19.04.2016 року за ч. 1 ст. 125 КК України, почав штовханину з слідчим СВ Залізничного РВ ВП ГУНП у Львівській області ОСОБА_9 , а у відповідь на її зауваження розпочав конфлікт з інспекторами Залізничного РВ ВП ГУНП у Львівській області ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які були залучені до охорони порядку та забезпечення безпеки слідчого під час проведення вказаної процесуальної дії, відповідно до вимог ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», не виконуючи законних вимог працівників правоохоронного органу, висловлюючись нецензурною лайкою, ображав їхню честь та гідність і чинив їм активний опір, штовхаючи та наносячи удари руками та ногами, заподіявши при цьому ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 тілесні ушкодження.
Окрім того, ОСОБА_6 06.09.2016 року близько 13.20 год., знаходячись у приміщенні Шевченківського районного суду м. Львова, що на вул. Січових Стрільців, 12 у м. Львові, діючи умисно, у зв'язку із виконанням працівниками Національної поліції своїх службових обов'язків під час припинення його хуліганських дій, наніс удари рукою по тулубу та кінцівках слідчого Залізничного РВ ВП ГУНП у Львівській області ОСОБА_9 , спричинивши їй згідно із висновком судово-медичної експертизи синці на правому передпліччі, що відносяться до легкого тілесного ушкодження, а також наніс удари руками та ногами по тулубу та кінцівках інспекторів Залізничного РВ ВП ГУНП у Львівській області ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які припиняли його хуліганські дії, спричинивши ОСОБА_10 згідно із висновком судово-медичної експертизи синець на грудях справа та садно на лівій гомілці, що відносяться до легкого тілесного ушкодження. Таким чином ОСОБА_6 вчинив умисне заподіяння працівникам правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків.
На вирок суду адвокат ОСОБА_8 захисник обвинуваченого ОСОБА_6 та обвинувачений ОСОБА_6 подали апеляційні скаргу, які є аналогічними за змістом, просять оскаржуваний вирок скасувати, а кримінальне провадження №12016140050004022 від 06.09.2016 року - закрити у зв'язку із відсутністю в діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення.
В апеляційних скаргах зазначають, що з даним вироком сторона захисту не погоджується, оскільки судом першої інстанції було допущено: неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні фактичним обставинам кримінального провадження, допущено істотні порушення кримінально процесуального закону.
Також звертають увагу, що згідно до обвинувального акту потерпілих у даному кримінальному провадженні є 3 осіб. Однак лише одна з них усіх була допитана в ході судового розгляду.
На думку сторони захисту, жоден з допитаних свідків сторони обвинувачення не підтвердив того, що обвинувачений ОСОБА_6 наносив тілесні ушкодження потерпілим. Більше того усі свідки підтвердили той факт, що потерпілі були в цивільному одязі, ніхто не бачив, щоб вони пред'являли свої службові посвідчення. Окрім цього покази свідків узгоджується із відеозаписами з камер відео спостереження, на які суд згідно вироку посилається як доказ вини обвинуваченого ОСОБА_6 , однак такі докази навпаки спростовують пред'явлене йому обвинувачення та підтверджують і його покази.
Апелянти підкреслюють, під час судового розгляду було досліджено відеозапис, який надала сама потерпіла. На відео видно, що ОСОБА_6 виходить з кабінету судді ОСОБА_12 , якого сторона захисту просила допитати в якості свідка, однак суд відмовив у задоволенні такого клопотання. Звертаю увагу суду, що даний свідок був безпосереднім очевидцем того, як обвинувачений виходив з його кабінету, а потерпілі перегородили йому дорогу і не давали вийти. Троє осіб на відео не випускають його і він повертається назад у кабінет судді. Далі зображення не видно, але лише чути як говорить (потерпіла) і суддя ОСОБА_12 . ОСОБА_6 в цей час мовчить і нікого не чіпає. Далі шум, гам, викрики, але не видно нічого. На даному відео взагалі немає того, що обвинувачений наносив комусь тілесні ушкодження. Також в ході судового розгляду було досліджено Протокол огляду вищевказаного відеозапису, однак його зміст не відповідає самому відеозапису.
Також було досліджено ще один відеозапис з Шевченківського районного суду м. Львова. Починається відео з того, що на ньому ідуть полоси, погане зображення Видно потерпілу (вона в цивільному одязі, що і підтвердили усі свідки). Один з потерпілих періодично тримає руку на ручці дверей, які ведуть до виходу із 3 поверху суду. Інші двоє очікують. Двоє осіб чоловічої статі (потерпілі) теж у цивільному одязі. Далі усі чекають під кабінетом судді ОСОБА_12 , далі один знову стоїть біля дверей на виході, закрив їх собою, а інші під кабінетом. О 13:17 год з кабінету судді ОСОБА_12 виходить особа (прокурор) і за ним ОСОБА_6 .. Йому перегороджують дорогу і не випускають його. Він повертається до кабінету судді ОСОБА_12 і троє потерпілих заходять за шш. Далі погане зображення. Після цього видно як двоє потерпілих чоловічої статі заламують руки ОСОБА_6 назад і в такому положенні тримають його. Він з заламаними руками, абсолютно нікого не б'є (в принципі такої можливості немає). Далі його відпустили і він розмовляє з працівником конвою. Зробив їм зауваження, чому вони не втрутилися і не допомогли припинити свавільство цивільних осіб, що на нього напали Після чого спокійно виходить. Також було досліджено протокол огляду вищевказаного відеозапису, згідно якого ОСОБА_6 наносив удари нібито потерпілим, однак такого на відео немає. А відтак, зміст даного протоколу не відповідає самому відеозапису.
На переконання сторони захисту, виходячи із відеозаписів, допитів усіх свідків сторони обвинувачення, допиту обвинуваченого і самої потерпілої - потерпілі самі були ініціатором конфлікту та вчиняли протиправні дії відносно ОСОБА_6 . Натомість обвинувачений не наносив нікому тілесних ушкоджень, а була спроба його незаконного затримання.
Крім цього, щодо обвинуваченя ОСОБА_6 за ч.3 ст. 296 КК України, звертають увагу суду, що Глава 11 КПК України має назву виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід. Яке відношення дана Глава має до того, що слідча прийшла вручати повідомлення про завершення досудового розслідування ОСОБА_6 у Шевченківський районний суд м Львова, незрозуміло. Навпаки дії, потерпілої (слідчої) суперечать даній Главі, адже в ній передбачена чітка процедура виклику, а дії слідчої не відповідають нормам КПК.
ОСОБА_6 був у Шевченківському районному суді м. Львова у іншій справі, не знав і не міг знати, що йому заблокують вихід і будуть заламувати руки, а від так не вчиняв жодних хуліганських дій. Те, що ініціаторами конфлікту і застосування сили були саме потерпші вказують два відеозаписи, про які я зазначав вище. В чому саме проявилася його груба сила і зухвалість незрозуміло, адже таких дій я, ОСОБА_6 не вчиняв.
Потерпілі не пред'явили ані своїх службових посвідчень, а також перебували у цивільному одязі, що спростовує той факт що дії, які інкримінують обвинуваченому були здійснені відносно представника влади, або представника громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку.
Інспектори Залізничного ВП не мали жодного повноваження на участь в так званій слідчій дії - повідомлення про завершення досудового розслідування. Стаття 23 ЗУ «Про національну поліцію» на яку є посилання в обвинувальному акті має 49 пунктів, і незрозуміло на підставі якого пункту інспектори Залізничного ВП мали право перекривати вихід обвинуваченому та намагатися вручити йому повідомлення про завершення досудового розслідування, до якого вони не мали відношення.
Звертають увагу суду апеляційної інстанції, що коли дане кримінальне провадження перебувало на розгляді Галицького районного суду м. Львова, то під час підготовчого судового засідання, адвокатом ОСОБА_6 було подане клопотання про повернення обвинувального акту. Дане клопотання судом було задоволено та такий був повернутий прокурору, 07.02.2020 р. ухвалою Сихівського районного суду м.Львова, за клопотанням адвоката ОСОБА_6 було задоволено аналогічне вже друге клопотання щодо повернення обвинувального акта прокурору для усунення недоліків, яке в подальшому після оскарження прокуратурою було залишено судом апеляційної інстанції без змін. Фактично уже декілька разів обвинувальний акт після його повернення двома судами (Галицький та Сихівський) прокурору не був змінений, а його зміст залишився таким самим. З цих підстав під час підготовчого судового засідання в Залізничному районному суді м. Львова ОСОБА_6 знову було подане аналогічне клопотання про повернення обвинувального акту. Однак, суд ухвалою від 16.12.2022 р. у справі №461/6333/20 відмовив у його задоволенні.
З даною ухвалою сторона захисту категорично не погоджується, і вважає, що в цій частині судом було допущене істотне порушення вимог кримінального процесуального законодавства, зокрема що підтверджується обставинами які наведені вище згідно ухвали Галицького районного суду м. Львова. Також звертає увагу суду апеляційної інстанції, що обвинуваченому та його захиснику всупереч вимогам ст. 290, 291, 293 КПК України не було вручено обвинувального акту, що підтверджується відсутністю розписок.
Заслухавши доповідача, виступ захисника та обвинуваченого, які підтримали подані апеляційні скарги, думку прокурора, який заперечив подані апеляційні скарги, просив вирок суду першої інстанції залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційні скарги до задоволення не підлягають з огляду на таке.
Частиною 1 ст. 404 КПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і мотивованим. Законним є рішення, постановлене компетентним судом згідно норм матеріального права із дотриманням вимог кримінального провадження, передбаченого цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За приписами ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що судом першої інстанції під час розгляду даного кримінального провадження дотримано наведені вище вимоги кримінального процесуального закону, спрямовані на встановлення об'єктивної істини у справі, а його висновки про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 296, ч.2 ст. 345 КК України, за які його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджуються наявними в матеріалах справи та викладеними у вироку доказами, які судом всебічно і повно досліджені та правильно і об'єктивно оцінені в їх сукупності та взаємозв'язку.
Так, свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 296, ч.2 ст. 345 КК України, місцевий суд обґрунтував, покликаючись, зокрема, на: показання потерпілої ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , витяг ЄРДР у кримінальному провадженні № 12016140050004022 від 06.09.2016 року, рапорт слідчої СВ Залізничного РВ ВП ГУНП у Львівській області ОСОБА_9 від 06.09.2016, висновок експерта № 1786 від 06.09.2016 року, заяву слідчого СВ Залізничного РВ ВП ГУНП у Львівській області ОСОБА_9 від 16.10.2016 року, протокол огляду DVD-диска, наданого слідим СВ Залізничного РВ ВП ГУНП у Львівській області ОСОБА_9 від 16.10.2016 року, постанову про визнання предмету речовим доказом та долучення його до матеріалів кримінального провадження від 16.10.2016 року, висновок експерта № 1791 від 06.09.2016 року, висновок експерта № 1792 від 06.09.2016 року, лист Шевченківського районного суду м. Львов від 14.09.2016 року та долучений до нього DVD-диском, протокол огляду DVD-диска, отриманого 14.09.2016 року із Шевченківського районного суду м. Львова, постанову про визнання предмету речовим доказом та долучення його до матеріалів кримінального провадження від 15.09.2016 року, протокол проведення слідчого експерименту від 06.10.2016 року, протокол проведення слідчого експерименту від 06.10.2016 року, протокол проведення слідчого експерименту від 06.10.2016 року, протокол огляду 2-ох DVD-дисків від 07.12.2016 року, отриманих із Управління патрульної поліції про проведення обшуку житла ОСОБА_6 23.11.2016 року та вручення останньому повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 296, ч. 2 ст. 345 КК України, а також постановою про визнання предмету речовим доказом та долучення його до матеріалів кримінального провадження від 07.12.2016 року, відповідно до якої DVD-диски визнано речовими доказами, зміст яких детально викладено у вироку суду.
Дослідивши відповідно до ст. 94 КПК України вищевказані докази і визнавши їх належними та допустимими, оцінивши їх у сукупності з іншими фактичними даними, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ч.3 ст. 296, ч.2 ст. 345 КК України, як хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, пов'язане з опором представникам влади та умисне заподіяння працівникам правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків.
Суд не порушив вимог ст. 17 КПК України, і доводи захисту про сумнів у винуватості не підтверджуються фактично. Питання допустимості, належності та достовірності доказів розглянуто судом першої інстанції з урахуванням вимог ст. 94 КПК України.
Оцінюючи доводи апеляційних скарг, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 290 КПК України, прокурор або слідчий за його дорученням зобов'язаний надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до приміщення або місця, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем держави, і прокурор має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді.
Відкриття матеріалів досудового розслідування, що містяться в інформаційно-комунікаційній системі досудового розслідування, здійснюється шляхом надання доступу до них або надання електронних копій таких матеріалів, засвідчених в установленому порядку.
З вказаного слід зробити висновок про те, що законом не визначено де має відбуватись відкриття матеріалів кримінального провадження іншій стороні.
Місце виконання вимог статті 290 КПК України (ознайомлення сторони захисту з матеріалами досудового розслідування) визначається за взаємною домовленістю сторін, а якщо її немає, то у строки, встановлені слідчим суддею. Сторона обвинувачення надає доступ до матеріалів, а сторона захисту їх оглядає, що може відбуватися в приміщенні органу досудового розслідування або в іншому зручному для обох сторін місці, але це не є чітко визначеним у статті 290 КПК України.
Відтак, твердження сторони захисту про те, що ознайомлення з матеріалами кримінального провадження слідча здійснювала не у приміщенні СВ Залізничного ВП, а у Шевченківському районному суді м. Львова є безпідставними.
З приводу доводів апелянтів, про те, що у справі визнано 3 осіб потерпілими, однак в суді допитано лише 1, то колегією суддів встановлено, що в суді першої інстанції допитано як потерпілу ОСОБА_9 . Водночас, потерпілі ОСОБА_10 та ОСОБА_11 не прибули у судове засідання, скерували заяви про розгляд справи за їх відсутності, оскільки перебувають за межами м. Львова.
При цьому, слід зазначити, що участь у судочинстві є правом, а не обов'язком потерпілих. Якщо потерпілі добровільно відмовляються від участі в провадженні, ця обставина сама по собі не впливає на справедливість розгляду справи і не позначається на правах сторони захисту (постанова ВС від 26.09.2023 у справі № 132/3806/14-к).
Відсутність потерпілої особи можуть зумовити порушення прав захисту у разі, якщо показання потерпілої особи використовуються у якості доказу, а сторона захисту не отримала можливості піддати її перехресному допиту.
У даному провадженні клопотання про перехресний допит учасниками кримінального провадження не заявлялось.
Окрім цього, непроведення допиту потерпілого не є істотним порушенням вимог КПК, якщо потерпілий надіслав заяву про розгляд провадження без його участі, зазначав у заяві, що обвинувачення підтримує у повному обсязі, наполягав на показаннях які він надавав під час досудового розслідування та просив призначити обвинуваченим покарання на розсуд суду, а суд першої інстанції, у свою чергу, виконав всі дії передбачені для виклику потерпілого у судове засідання. Вказані обставини не є такими, що порушили право засудженого на доступ до правосуддя, якщо показання потерпілого не були єдиним та основним доказом у кримінальному провадженні, а сторона захисту під час апеляційного розгляду провадження не заявляла клопотань про допит потерпілого в апеляційному суді (постанова ВС у справі № 212/8412/17).
Зважаючи на вищевказане, якщо потерпілі відмовились від участі в судовому засіданні, це є їхнім правом, а не обов'язком, і не повинно впливати на справедливість розгляду справи, якщо тільки їхні свідчення не є єдиним і основним доказом у провадженні. У такому випадку суд може продовжити розгляд справи без участі потерпілого, враховуючи надані ним раніше показання або заяви про розгляд справи за його відсутності.
В цьому кримінальному провадженні, покази потерпілих які були відсутні у судовому розгляді не є визначальними, оскільки про конфлікт, в суді допитано потерпілу ОСОБА_9 , покази якої не відрізняються від показів інших двох свідків, які не з'явилися.
Більше того, місцевий суд, на підтвердження вини обвинуваченого покликається на протоколи проведення слідчих експериментів з потерпілими ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , під час яких відтворено обставини, які мали місце 06.09.2016, що зафіксовано на відповідні матеріальні носії інформації.
Стосовно доводів сторони обвинувачення про те, що жоден з допитаних свідків сторони обвинувачення не підтвердив того, що обвинувачений ОСОБА_6 наносив тілесні ушкодження потерпілим, то колегія суддів вважає такі необґрунтованими.
Так, судом першої інстанції досліджено протокол огляду DVD-диска, наданого слідчим у кримінальному провадженні, де зафіксовано конфлікт між потерпілою та обвинуваченим, шарпанину, внаслідок якої потерпіла отримала тілесні ушкодження. Інші свідки не були очевидцями події, а чули лише сварку, а також розмову на підвищених тонах, що пояснює те, що свідки не бачили момент самого удару.
Разом з тим, покази свідків доповнюють інші докази у справі, як наслідок доводять вину обвинуваченого у вчинені інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
Відповідно до ст. 55 КПК України. потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, яким кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.
Права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.
В даному кримінальному провадженні органом досудового розслідування саме ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_9 визнані потерпілими у кримінальному провадженні, оскільки їм спричинена шкода, відтак твердження сторони захисту, що потерпілі самі були ініціатором конфлікту та вчиняли протиправні дії проти потерпілого суперечать встановленим обставинам справи.
Колегія суддів оцінює твердження сторони захисту про те, що потерпілі не пред'явили ані своїх службових посвідчень, а також перебували в цивільному одязі, що спростовує факт того, що злочин був вчинений стосовно представника влади, як такі, що не ґрунтуються на матеріалах справи. Обставини події та досліджені докази підтверджують, що потерпілі діяли як працівники поліції, а тому перебування їх у цивільному одязі жодним чином не нівелює статусу представників влади.
При цьому, як з даного приводу зазначив місцевий суд, такий критично оцінює твердження обвинуваченого з приводу того, що він не вчиняв жодних кримінальних правопорушень, а лише гукав про допомогу через те, що не знав, що у приміщенні Шевченківського районного суду м. Львова до нього підійши особи, що є працівниками правоохоронних органів, оскільки наведене спростовується зібраними у справі доказами, показаннями свідків та оглянутим у судовому засіданні відеозаписами (а.с. 140 т.3), з яких вбачається, що потерпіла ОСОБА_16 мала намір повідомити обвинуваченому ОСОБА_6 про завершення досудового розслідування, тримаючи у руках документи, робила спробу їх вручити, в той час, як обвинувачений чинив їм опір та наніс працівникам поліції тілесні ушкодження. Окрім цього із пояснень обвинуваченого також вбачається, що, перебуваючи у кабінеті судді ОСОБА_17 , він дізнався, що потерпіла ОСОБА_16 проводить слідчі дії, однак всупереч цьому своєї протиправної поведінки він не припинив, а навпаки намагався вибити із рук потерпілої мобільний телефон.
Більше того, потерпіла ОСОБА_16 будучи слідчою проводила стосовно нього кримінальне провадження №12016140060001361 від 19.04.2016 за ч. 1 ст. 125 КК України, а тому, неправдивим є твердження обвинуваченого про те, що обвинувачений не усвідомлював того, що наносить удари працівнику правоохоронного органу.
Також, варто зазначити, що 10.06.2016 слідча ОСОБА_9 в приміщенні Залізничного ВП ГУ НП у Львівській області особисто допитала в якості свідка ОСОБА_6 , що свідчить про обізнаність обвинуваченого про те, що процесуальні документи в приміщенні Шевченківського районного суду м. Львова 06.09.2016 йому вручала саме слідча. Як працівник правоохоронного органу.
Інші доводи викладені в апеляційних скаргах не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на необхідність дотримуватися принципу юридичної визначеності, який є одним із фундаментальних аспектів верховенства права і передбачає повагу до принципу «res judicata» - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду тільки тому, що вона має на меті домогтися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою касацію, а сама можливість існування двох думок на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть бути лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України»).
Під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції було створено необхідні умови для реалізації сторонами принципів змагальності й диспозитивності, закріплених у статтях 22 та 26 КПК. Покликання потерпілої на емоційне ставлення судді, прояви неповаги чи втрати неупередженості є суб'єктивними і не підтверджуються матеріалами справи. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні й доведеності їх переконливості перед судом.
Таким чином, суд першої інстанції належно та повно оцінив і перевірив усі зібрані по справі докази. Істотних порушень кримінального процесуального закону, які б тягли скасування чи зміну вироку, колегією суддів не встановлено. Відтак вирок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і його слід залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
постановила:
вирок Залізничного районного суду м. Львова від 14 квітня 2025 року стосовно ОСОБА_6 залишити без змін, апеляційні скарги адвоката ОСОБА_8 захисника обвинуваченого ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з дня її оголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4