Справа № 305/986/18
Закарпатський апеляційний суд
02.10.2025 м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі суддів: ОСОБА_1 (головуючого), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , обвинуваченої ОСОБА_6 та її захисника-адвоката ОСОБА_7 , розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді кримінальне провадження 11-кп/4806/64/23, за апеляційними скаргами потерпілого ОСОБА_8 та прокурора Рахівського відділу Тячівської окружної прокуратури ОСОБА_5 на вирок Рахівського районного суду Закарпатської області від 13.12.2022.
Цим вироком:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка та мешканка АДРЕСА_1 , зареєстрована в АДРЕСА_2 , громадянка України, з середньою освітою, особа з інвалідністю другої групи, несудима, визнана невинуватою в пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України та виправдана на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, а кримінальне провадження, що внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120170701409001218 від 07.11.2017 щодо неї,-закрито.
У задоволенні цивільного позову потерпілого ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про стягнення матеріальної та моральної шкоди відмовлено.
Відповідно до обвинувального акту, ОСОБА_6 , згідно рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 03.07.2017, у цивільній справі № 305/1696/16-ц, яке набрало законної сили 19.05.2017, була зобов'язана усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_8 , мешканцем АДРЕСА_1 , водопроводом до його будинку, шляхом відновлення водопостачання до даного будинку. Однак, ОСОБА_6 у порушення вказаного рішення Рахівського районного суду Закарпатської області, діючи умисно, перешкоду в користуванні водопроводом шляхом відновлення водопостачання до будинку № 95 не усунула, чим не виконала вказане рішення суду.
Такі дії ОСОБА_6 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 1 ст. 382 КК України, як умисне невиконання рішення суду, що набрало законної сили.
Виправдовуючи ОСОБА_6 за вказаним обвинуваченням, суд першої інстанції, оцінивши докази, досліджені за клопотанням сторони обвинувачення, проаналізувавши їх достатність, доведеність фактичних обставин кримінального правопорушення, винуватості обвинуваченої у його вчиненні, прийшов до висновку про недоведеність, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 382 КК України вчинено обвинуваченою та наявність передбачених п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України підстав для
-2-
виправдання ОСОБА_6 . Такі висновки суд обгрунтував дослідженими доказами (показами обвинуваченої, свідків сторони обвинувачення, письмовими доказами, наданими стороною обвинувачення) у їх взаємозв'язку. Зокрема судом констатовано, що до відділу Державної виконавчої служби Рахівського РВ ДВС ГТУЮ в Закарпатській області надійшов виконавчий лист Рахівського районного суду Закарпатської області від 31.07.2017 щодо примусового виконання судового рішення, а саме, зобов'язати ОСОБА_6 та ОСОБА_10 , усунути перешкоди ОСОБА_8 у користуванні водопроводом до його будинку АДРЕСА_3 , шляхом відновлення водопостачання до даного будинку, однак згідно вказаного виконавчого листа боржником зазначено лише одну особу ОСОБА_6 . На підставі чого старшим державним виконавцем ОСОБА_11 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 30.08.2017, лише щодо одного боржника, що не відповідає рішенню Апеляційного суду Закарпатської області від 03.07.2017, яким зобов'язано усунути перешкоди у користуванні водопроводом одразу двох осіб, однією з яких є саме обвинувачена. Окрім того, 06.11.2017 державний виконавець надіслав до органу досудового розслідування подання про порушення кримінального провадження за ст. 382 КК України щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою АДРЕСА_2 . Окрім іншого судом враховано, що доказів добровільного виконання рішення суду зобов'язального характеру іншим боржником ОСОБА_10 також не надано, тобто вищевказане подання державного виконавця, щодо порушення кримінального провадження за ст. 382 КК України, повинно було бути складено одразу відносно двох боржників, зазначених у рішенні Апеляційного суду Закарпатської облсті від 03.07.2017. Крім того, суд першої інстанції, дослідивши акти державного виконавця від 14.09.2017 проте, що рішення суду про усунення перешкод у користуванні водопроводом не виконано й винесено постанову про накладення штрафу від 14.09.2017 за невиконання рішення суду та вимог державного виконавця без поважних причин, а також акт від 05.10.2017 проте, що рішення суду про усунення перешкод у користуванні водопроводом не виконано і винесено постанову про накладення штрафу від 02.11.2017 за невиконання рішення суду та вимог державного виконавця без поважних причин, зазначив про те, що дані акти не відповідають вимогам Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, оскільки в них не зазначено місце складання актів, такі складені тільки за участю стягувача, без присутності боржника. Крім того, у акті від 15.10.2017 зазначено невірні реквізити виконавчого листа, а саме «305/1696/13-ц» замість вірного «305/1696/16-ц». Окрім того, встановлено, що виконавчі дії повинні були проводитись за місцем знаходження земельної ділянки боржника, і де повинні бути встановлені факти невиконання рішення суду, що стверджується актом державного виконавця від 05.10.2017. Таким чином, в обвинувальному акті повинно бути зазначено місце вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_6 , однак таке в обвинувальному акті не зазначено. Самі по собі вище вказані матеріали виконавчого провадження не свідчать про умисне невиконання обвинуваченою ОСОБА_6 , або направлених на ухиляння від виконання, чи перешкоджання виконанню рішення суду, оскільки остання під час судового розгляду, пояснила, що самостійно виконувати рішення суду вона не змогла, умислу на невиконання рішення суду в неї не було. З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що державним виконавцем не виконано всіх необхідних дій для примусового виконання рішення суду, не попереджено ОСОБА_6 про кримінальну відповідальність за ст. 382 КК України, не вжито достатніх заходів щодо притягнення до відповідальності особи за невиконання рішення суду, відповідно до вимог статті 75 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку з чим не може наступати кримінальна відповідальність за умисне невиконання рішення суду.
-3-
Таким чином, стверджувати, що ОСОБА_6 була зобов'язана виконати певні дії та навмисно ухилялась від їх виконання, не можна, такі твердження є тільки припущенням, як встановлено вище судом, оскільки відсутні докази того, що обвинувачена навмисно ухилялась чи перешкоджала виконанню рішення суду, на думку суду, ОСОБА_6 , не могла виконати рішення суду одноособово, враховуючи що згідно рішення суду зобов'язано вчинити певні дії одразу двох осіб, а також зважаючи на те, що обвинувачена є особою з інвалідністю другої групи (пенсійне посвідчення сереї ААК № НОМЕР_1 , вид пенсії: по інвалідності 2 групи, загальне захворювання). Отже, суд дійшов висновку, про відсутність належних та допустимих доказів того, що у ОСОБА_6 був умисел на вчинення дій (бездіяльності), направлених на ухилення або протидію (перешкоджання) виконання судового рішення та, відповідно, законних вимог державного виконавця. Стороною обвинувачення не надано жодного допустимого доказу в підтвердження того, що ОСОБА_6 умисно не виконувала рішення суду та мала реальну можливість виконати судове рішення. Крім того, стороною обвинувачення не надано доказів, що ОСОБА_6 діяла умисно, в своїх особистих інтересах, демонструючи явну неповагу до суду. Досліджений у судовому засіданні протокол огляду місця події від 17.04.2018, судом визнано неналежним та недопустимим доказом, оскільки такий складений у присутності понятих: ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Однак, в кінці протоколу у графі «поняті» підписався ОСОБА_14 , у графі «учасники» зазначений ОСОБА_8 , у графі «За участю власника (користувача) приміщення чи іншого володіння особи» взагалі відсутні будь-які записи, тобто огляд на земельній ділянці обвинуваченої проводився без її участі та без її дозволу. Окрім того, на долученій потерпілим ксерокопії фотосвітлин зображені обвинувачена ОСОБА_6 , державний виконавець ОСОБА_11 та працівник поліції. Таким чином, судом аналізуючи покази обвинуваченої ОСОБА_6 проте, що вона на виконання рішення однією рукою викопувала грунт на своїй земельній ділянці, відшуковуючи водопровідну лінію, дані фотосвітлини, на переконання суду, лише підтверджують покази обвинуваченої ОСОБА_6 та спростовують показання потерпілого ОСОБА_8 про пошкодження його водопровідної лінії, у присутності державного виконавця та працівника поліції. Таким чином жодний із наданих стороною обвинувачення доказів як сам по собі, так і в сукупності з іншими, з точки зору достатності та взаємозв'язку, не дає достатніх підстав стверджувати поза розумним сумнівом про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, наявність у діях ОСОБА_6 умислу на невиконання рішення суду. Крім того, сумнів в доведеності обвинувачення викликає також та обставина, що у викладі фактичних обставин кримінального правопорушення, інкримінованого обвинуваченій ОСОБА_6 , органом досудового розслідування не вказано, коли саме ОСОБА_6 вчиняла дії, спрямовані на невиконання рішення суду із зазначенням конкретного місця, способу вчинення кримінального правопорушення, враховуючи, що відповідно до викладу фактичних обставин, які зазначені в обвинувальному акті, не наведено жодної конкретної дії, які вчиняла ОСОБА_6 . Наявність таких обґрунтованих сумнівів давали суду підстави відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України для постановлення виправдувального вироку про обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України.
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду від 13.12.2022 щодо ОСОБА_6 скасувати та ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_6 винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України з призначенням їй покарання у виді позбавлення волі на строк 02 (два) роки та на підставі ст. 75 КК України звільнити обвинувачену від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 01 (один) рік з покладенням на неї відповідних
-4-
обов'язків. В обґрунтування апеляційних вимог прокурор зазначає проте, що виправдувальний вирок відносно ОСОБА_6 є незаконним, оскільки прийнятий з численними порушеннями КПК та КК України; є необґрунтованим, оскільки висновки суду суперечать з'ясованим у ході судового розгляду обставинам та дослідженим в ході судового розгляду доказам; є невмотивованим, оскільки ухвалений за відсутності мотивів, достатніх для прийняття такого рішення. Висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, що полягає у тому, що за заявою стягувача ОСОБА_8 Рахівським районним судом Закарпатської області видано виконавчий лист від 31.07.2017 стосовно одного боржника ОСОБА_6 щодо зобов'язання останньої усунути перешкоди у користування водопроводом до його будинку АДРЕСА_3 шляхом відновлення водопостачання до даного будинку. Таким чином, стягувачем ОСОБА_8 пред'явлено до відділу ДВС виконавчий лист, виданий згідно рішення Апеляційного суду Закарпатської області лише до одного боржника та на підставі ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочав примусове виконання рішення. Зокрема: 30.08.2027 державним виконавцем на підставі заяви ОСОБА_8 від 21.08.2017 винесено постанову про відкриття виконавчого провадженя лише щодо одного боржника та зобов'язано останню виконати рішення суду протягом 10 робочих днів. Дану постанову ОСОБА_6 отримала 05.09.2017. У подальшому 14.09.2017 державним виконавцем здійснено вихід за місцем виконання виконавчого документу - м. Рахів, вул. Вільшинський, 94, про що складено акт, згідно якого боржником ОСОБА_6 перешкоди в користуванні водопроводом ОСОБА_8 до його будинку шляхом його відновлення не усунуто. Даний акт засвідчений підписами державного виконавця ОСОБА_11 , головним державним виконавцем ОСОБА_15 та стягувачем ОСОБА_8 , боржник ОСОБА_6 під час виконання виконавчого документу була відсутня. 14.09.2017 винесено постанову про накладення штрафу та повторно зобов'язано виконати рішення суду протягом 10 робочих днів, та вразі невиконання попереджено про кримінальну відповідальність, яку ОСОБА_6 отримала 16.09.2017, що підтверджується її підписом. 05.10.2017 державним виконавцем повторно здійснено вихід за місцем виконання виконавчого документа за адресою м. Рахів, вул. Вільшинський, 95, за результатами якого складено акт, згідно якого рішення суду та вимоги державного виконавця щодо відновлення водопостачання до житлового будинку ОСОБА_8 не виконано. Акт засвідчено підписами учасниками, державним виконавцем ОСОБА_11 , головним державним виконавцем ОСОБА_15 , боржником ОСОБА_8 , боржник ОСОБА_6 знову під час виконання виконавчого документу була відсутня. 10.10.2017 з метою встановлення причини невиконання рішення суду державним виконавцем знову направлено рекомендованою кореспонденцією з відміткою про вручення боржника ОСОБА_6 який остання отримала 17.10.2017, але на виклик до державного виконавця ОСОБА_6 не з'явилась, про що складено акт державного виконавця. 02.11.2017 державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на боржника ОСОБА_6 , повторно зобов'язано виконати рішення суду протягом 10 робочих днів, та вразі невиконання попереджено про кримінальну відповідальність. Висновки суду про те, що акти державного виконавця не відповідають вимогам пункту 8 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, так як не зазначено місце складання актів, які складені тільки за участю стягувача, без присутності боржника є безпідставними, оскільки в актах державного виконавця від 14.09.2017 та 05.10.2017 зазначено місце складання м. Рахів, вул. Вільшинський, 95, та складений без присутності боржника ОСОБА_6 , оскільки остання була відсутня, а тому відсутні реквізити її підпису у вказаних актах. З приводу невірного реквізиту в акті державного виконавця від 15.10.2017, то такий акт державного виконавця як зазначено в рішення не
-5-
додавався як доказ, лише акт державного виконавця від 05.10.2017, що відповідно державним виконавцем помилково зазначено реквізити виконавчого провадження, а саме «305/1696/13-ц» замість вірного «305/1696/16-ц», однак при дослідженні судом таких доказів зауважень не надходило, тому такі зауваження сторонами не спростовувались, а у даному випадку має місце описка. Також не відповідають дійсності твердження суду про невиконання державним виконавцем всіх необхідних дій для примусового виконання рішення суду, не попереджено ОСОБА_6 про кримінальну відповідальність за ст. 382 КК України, не вжито достатніх заходів щодо притягнення до відповідальності особи за невиконання рішення суду у відповідності до вимог ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки державним виконавцем з часу винесення постанови про відкриття виконавчого провадження з 30.08.2017 боржника ОСОБА_6 було повідомлено про виконання рішення суду від 03.07.2017, якою таке не виконувалось, за результатами чого державним виконавцем 14.09.2017 та 05.10.2017 складались акти про невиконання боржником ОСОБА_6 рішення суду, виносились постанови 14.09.2017 та 02.11.2017 про накладення штрафу за невиконання рішення суду та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення, в тому числі відповідно до ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження». Такі дії обвинуваченої ОСОБА_6 свідчать про свідоме, умисне невиконання рішення суду від 03.07.2017. Зокрема, боржником ОСОБА_6 з часу відкриття виконавчого провадження виконавчі документи складені державним виконавцем (акти, постанови про накладення штрафу чи інші винесені рішення) не оскаржувались, що в свою чергу підтверджує умисне невиконання останньою рішення суду. У зв'язку з чим, 06.11.2017 державним виконавцем надіслано до органу досудового розслідування подання про порушення кримінального провадження за ст. 382 КК України стосовно ОСОБА_6 . Також судом безпідставно зазначено про відсутність доказів добровільного виконання рішення суду зобов'язального характеру іншим боржником, оскільки як зазначено в матеріалах справи, стягувачем ОСОБА_8 пред'явлено до відділу ДВС про взяття до примусового виконання виконавчий лист по справі № 305/1696/16-ц від 03.07.2017, згідно рішення Апеляційного суду Закарпатської області лише до одного боржника - ОСОБА_6 , тому у відповідності до ст. 3, 4 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем винесено постанову про відкриття провадження та подальше його примусове виконання по виконавчому листу від 31.07.2017 лише стосовно ОСОБА_6 . Окрім того, судом, у порушення принципу змагальності, а також процесуальних прав потерпілого, не взято до уваги та не досліджено долучені до матеріалів судової справи потерпілим ОСОБА_8 , заяву з додатками до неї, а саме акт державного виконавця відділу ДВС від 03.08.2018 про примусове виконання виконавчого листа № 305/1696/16-ц виданого Рахівським районним судом від 31.07.2017 про зобов'язання ОСОБА_6 усунути перешкоду ОСОБА_8 у користуванні водопроводом до будинку АДРЕСА_3 , належного ОСОБА_8 шляхом відновлення до даного будинку та диск технічного запису даної події. Також, судом першої інстанції в ході судового розгляду було досліджено долучені стороною обвинувачення докази, однак не надано їм оцінку з точки зору належності та допустимості, та не зазначено, що саме доводять ці докази у пред'явленому ОСОБА_6 обвинуваченні. Зокрема, судом не взято до уваги долучену до матеріалів судової справи стороною обвинувачення ухвалу Рахівського районного суду від 20.04.2018 (справа № 305/1696/16-ц) про задоволення подання старшого державного виконавця Рахівського РВ ДВС ГТУЮ в Закарпатській області про надання дозволу про примусове проникнення для проведення виконавчих дій на земельну ділянку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , що перебуває у володіння ОСОБА_6 , а саме розкопування грунту де проходить водопровідна лінія до житлового будинку належного ОСОБА_8
-6-
Таким чином, долучені стороною обвинувачення та потерпілим докази, підтверджують, що обвинувачена ОСОБА_6 вкотре не бажає виконувати рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 03.07.2017 або перешкоджає такому виконанню, які судом першої інстанції не взято до уваги та не надано правову оцінку цим доказам, а взято лише ті докази, які визнають невинуватість ОСОБА_6 . Крім того, протокол огляду місця події від 17.04.2018 є належним і дорпустими доказом винуватості ОСОБА_6 . Слідчим 17.04.2018 проводився огляд місця події, де відповідно об'єктом огляду є дворогосподарство та прилегла до нього земельна ділянка АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_8 , а не обвинуваченій ОСОБА_6 , а тому в протоколі огляду відсутні відомості щодо учасника ОСОБА_6 , а зазначення у протоколі огляду прізвища ОСОБА_14 є власноручною опискою самого понятого. Також, всупереч тверджень суду, свідок ОСОБА_11 не був присутнім під час допиту обвинуваченої ОСОБА_6 , тому не міг підтримати показання обвинуваченої у тому числі про те, що вона на виконання рішення суду однією рукою викопувала грунт на своїй земельній ділянці, відшуковуючи водопровідну лінію і такі слід підати критичній оцінці. Що стосується висноків суду про відсутність в обвинувальному акті формулювання обвинувачення за ч. 1 ст. 382 КК України, а також не вказано коли саме ОСОБА_6 вчиняла дії, спрямовані на невиконання рішення суду із зазначенням конкретного місця та способу вчинення кримінального правопорушення, то стороною обвинувачення було взято ті обставини, які зазначені у рішенні Апеляційного суду Закарпатської області від 03.07.2017. Зокрема, в формулюванні пред'явленого обвинуваченні ОСОБА_6 обвинуваченні зазначено те, що згідно рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 03.07.2017 у цивільній справі № 305/1696/16-2, остання зобов'язана усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_8 , мешканцем АДРЕСА_1 водопроводом до його будинку, шляхом відновлення водопостачання до даного будинку, тобто за АДРЕСА_3 . Однак, діючи умисно, перешкоду у користуванні водопроводом шляхом його відновлення водопостачання до будинку № 95 не усунула, чим не виконала рішення суду, тобто з 03.07.2017 до направлення обвинувального акту до суду ОСОБА_6 , умисно усунулась від виконання даного рішення суду та яке було фактично виконано лише 03.08.2018.
В апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_8 порушує питання про скасування вироку від 13.12.2022 та ухвалення нового про визнання ОСОБА_6 винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України з призначенням їй покарання у виді штрафу. Вважає, що вирок суду незаконним й необґрунтованим, оскільки суд помилково взяв до уваги неправдиві показання обвинуваченої ОСОБА_6 та не звернув увагу на ухвалу суду від 20.04.2018, якою суд надав державному виконавцю дозвіл на примусове проникнення для проведення виконавчих дій на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , яка перебуває у власності у ОСОБА_6 . Окрім того, 03.08.2018 складено п'ятий акт про примусове виконання рішення суду, ним було найнято відповідну особу, яка відновила водопровідну лінію до його будинку, однак ОСОБА_6 зі своїм сином умисно відкопали 15 метрів шлангу водопровідної лінії по земельній ділянці, якою користується ОСОБА_6 . Також зазначає, що з наданих ним фотосвітлин чітко вбачається, як ОСОБА_6 , умисно, двома руками відкопує грунт на водопровідній лінії, яка нею пошкоджена вже втретє. З відеозапису також прослідковується, що громадянин ОСОБА_16 відкопує водопровідну лінію та з'єднує шланги, а громадянка ОСОБА_6 , умисно перешкоджає відновленню водопровідної лінії. Окрім того, звертає увагу на те, що судом не досліджувались його заяви від 26.09.2022 та 23.11.2022, які мають істотне значення для справи та тривалий час розглядав кримінальне провадження через неналежну процесуальну поведінку обвинуваченої, яка ухилалась від явки до суду.
-7-
Судове провадження розглядається за відсутності потерпілого, неявка якого з урахуванням положень ч. 4 ст. 405 КПК України не перешкоджає його розгляду. При цьому, враховується, що потерпілий ОСОБА_8 належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги на вирок суду, а також те, що від нього не надходили заяви чи клопотання про відкладення розгляду судового провадження на інший термін та відомості про поважність причин його неявки. Також враховується заява потерпілого про розгляд апеляційних скарг у його відсутності.
Заслухавши доповідь судді про суть вироку, повідомлення про те, ким і в якому обсязі він оскаржений, промову прокурора на підтримання поданих апеляційних скарг, пояснення обвинуваченої ОСОБА_6 та її захисника-адвоката ОСОБА_7 про необґрунтованість апеляційних скарг прокурора та потерпілого, дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів уважає, що апеляційні скарги прокурора та потерпілого підлягають частковому задоволенню, з таких підстав.
Статтею 2 КПК України передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
За приписами ч. 1 ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Судове рішення - це акт правосуддя, ухвалений згідно з нормами матеріального та процесуального права та згідно з конституційними засадами і принципами судочинства. Судове рішення має бути законним, обґрунтованим, зрозумілим та чітким, і не повинно містити положень, які б суперечили або виключали одне одного, ускладнювали чи унеможливлювали його виконання.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 закріплено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Наведеним вимогам кримінального процесуального закону вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 не відповідає.
Стосовно доводів апеляційних скарг прокурора та потерпілого щодо наявності у діянні ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК, колегія суддів зазначає про таке.
Суд першої інстанції у своєму рішенні зазначив про відсутність у діях ОСОБА_6 умислу на невиконання рішення суду.
-8-
Проте колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 2 КК України зазначено, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.
Складом кримінального правопорушення визнається сукупність закріплених у кримінальному законі ознак, за наявності яких реально вчинене суспільно небезпечне діяння визнається злочином.
Обов'язковими елементами складу будь-якого кримінального правопорушення є: об'єкт злочину, об'єктивна сторона злочину, суб'єктивна сторона злочину та суб'єкт злочину.
Відсутність хоча б одного з цих елементів свідчить про те, що дії (бездіяльність) особи, поведінка якої оцінюється у даному конкретному випадку, не є кримінальним правопорушенням.
ОСОБА_6 висунуто обвинувачення у тому, що вона згідно рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 03.07.2017, у цивільній справі № 305/1696/16-ц, яке набрало законної сили 19.05.2017, була зобов'язана усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_8 , мешканцем АДРЕСА_1 , водопроводом до його будинку, шляхом відновлення водопостачання до даного будинку. Однак, ОСОБА_6 у порушення вказаного рішення Рахівського районного суду Закарпатської області, діючи умисно, перешкоду в користуванні водопроводом шляхом відновлення водопостачання до будинку № 95 не усунула, чим не виконала вказане рішення суду.
Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, полягає в одному з таких альтернативно зазначених у диспозиції діянь, як: невиконання (ухилення від виконання) вироку, ухвали, постанови, рішення суду або перешкоджання їх виконанню. За цією нормою матеріального права склад злочину є формальним, адже його об'єктивна сторона вичерпується вчиненням одного із зазначених у законі діянь - дії (перешкоджання) чи бездіяльності (невиконання). І саме з цього моменту злочин визнається закінченим. Невиконання судового акта - це бездіяльність, що полягає в незастосуванні заходів, необхідних для його виконання, за умови, якщо суб'єкт був зобов'язаний і мав реальну можливість виконати судовий акт.
Однією з форм (способу) невиконання судового рішення є пряма й відкрита відмова від його виконання, тобто висловлене в усній чи письмовій формі небажання його виконати.
Невиконання може мати і завуальований характер, коли зобов'язана особа хоча відкрито і не відмовляється від виконання судового акта, але вживає певних зусиль, які фактично роблять неможливим його виконання.
Злочин, передбачений ч. 1 ст. 382 КК України, є триваючим злочином, оскільки особа, будучи зобов'язаною рішенням суду, яке набрало законної сили, вчинити певні дії, умисно утрималася від їх учинення, тобто об'єктивна сторона злочину полягає у формі протиправної бездіяльності, яка тривала протягом певного періоду часу.
Висновки суду щодо відсутності в діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 382 КК України не ґрунтуються на вимогах закону і є передчасними з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 03.07.2017, у цивільній справі № 305/1696/16-ц, яке набрало законної сили 19.05.2017, ОСОБА_6 була зобов'язана усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_8 , мешканцем АДРЕСА_1 , водопроводом до його будинку, шляхом відновлення водопостачання до даного будинку.
-9-
За заявою стягувача ОСОБА_8 Рахівським районним судом Закарпатської області видано виконавчий лист від 31.07.2017 стосовно одного боржника ОСОБА_6 щодо зобов'язання останньої усунути перешкоди у користування водопроводом до його будинку АДРЕСА_3 шляхом відновлення водопостачання до даного будинку.
Таким чином, стягувачем ОСОБА_8 пред'явлено до відділу ДВС виконавчий лист, виданий згідно рішення Апеляційного суду Закарпатської області лише до одного боржника та на підставі ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочав примусове виконання рішення. Зокрема: 30.08.2027 державним виконавцем на підставі заяви ОСОБА_8 від 21.08.2017 винесено постанову про відкриття виконавчого провадженя лише щодо одного боржника та зобов'язано останню виконати рішення суду протягом 10 робочих днів. Дану постанову ОСОБА_6 отримала 05.09.2017. У подальшому 14.09.2017 державним виконавцем здійснено вихід за місцем виконання виконавчого документу - м. Рахів, вул. Вільшинський, 94, про що складено акт, згідно якого боржником ОСОБА_6 перешкоди в користуванні водопроводом ОСОБА_8 до його будинку шляхом його відновлення не усунуто. Даний акт засвідчений підписами державного виконавця ОСОБА_11 , головним державним виконавцем ОСОБА_15 та стягувачем ОСОБА_8 , боржник ОСОБА_6 під час виконання виконавчого документу була відсутня. 14.09.2017 винесено постанову про накладення штрафу та повторно зобов'язано виконати рішення суду протягом 10 робочих днів, та вразі невиконання попереджено про кримінальну відповідальність, яку ОСОБА_6 отримала 16.09.2017, що підтверджується її підписом. 05.10.2017 державним виконавцем повторно здійснено вихід за місцем виконання виконавчого документа за адресою м. Рахів, вул. Вільшинський, 95, за результатами якого складено акт, згідно якого рішення суду та вимоги державного виконавця щодо відновлення водопостачання до житлового будинку ОСОБА_8 не виконано. Акт засвідчено підписами учасниками, державним виконавцем ОСОБА_11 , головним державним виконавцем ОСОБА_15 , боржником ОСОБА_8 , боржник ОСОБА_6 знову під час виконання виконавчого документу була відсутня. 10.10.2017 з метою встановлення причини невиконання рішення суду державним виконавцем знову направлено рекомендованою кореспонденцією з відміткою про вручення боржнику ОСОБА_6 який остання отримала 17.10.2017, але на виклик до державного виконавця ОСОБА_6 не з'явилась, про що складено акт державного виконавця. 02.11.2017 державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на боржника ОСОБА_6 , повторно зобов'язано виконати рішення суду протягом 10 робочих днів, та вразі невиконання попереджено про кримінальну відповідальність. Крім того, висновки суду про те, що акти державного виконавця не відповідають вимогам пункту 8 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, так як не зазначено місце складання актів, які складені тільки за участю стягувача, без присутності боржника є безпідставними, оскільки в актах державного виконавця від 14.09.2017 та 05.10.2017, зазначено місце складання м. Рахів, вул. Вільшинський, 95, та складений без присутності боржника ОСОБА_6 , оскільки остання була відсутня, а тому відсутні реквізити її підпису у вказаних актах.
З приводу невірного реквізиту в акті державного виконавця від 15.10.2017, то такий акт державного виконавця як зазначено в рішенні не додавався як доказ, лише акт державного виконавця від 05.10.2017, що відповідно державним виконавцем помилково зазначено реквізити виконавчого провадження, а саме «305/1696/13-ц» замість вірного «305/1696/16-ц», однак при дослідженні судом таких доказів зауважень не надходило, тому такі зауваження сторонами не спростовувались, а у даному випадку має місце описка.
-10-
Також передчасними є висноки суду про невиконання державним виконавцем всіх необхідних дій для примусового виконання рішення суду, не попередження ОСОБА_6 про кримінальну відповідальність за ст. 382 КК України, а також не вжиття достатніх заходів щодо притягнення до відповідальності особи за невиконання рішення суду у відповідності до вимог ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки судом залишено поза увагою наявні у матеріалах кримінального кримінального провадження документи, які свідчать проте, що державним виконавцем з часу винесення постанови про відкриття виконавчого провадження з 30.08.2017 боржника ОСОБА_6 було повідомлено про виконання рішення суду від 03.07.2017, якою таке не виконувалось, за результатами чого державним виконавцем 14.09.2017 та 05.10.2017 складались акти про невиконання боржником ОСОБА_6 рішення суду, виносились постанови 14.09.2017 та 02.11.2017 про накладення штрафу за невиконання рішення суду та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення, в тому числі відповідно до ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження».
Отже судом безпідставно зазначено про відсутність доказів добровільного виконання рішення суду зобов'язального характеру іншим боржником, оскільки як зазначено в матеріалах кримінального провадження, стягувачем ОСОБА_8 пред'явлено до відділу ДВС про взяття до примусового виконання виконавчий лист по справі № 305/1696/16-ц від 03.07.2017, згідно рішення Апеляційного суду Закарпатської області лише до одного боржника - ОСОБА_6 , тому відповідно до ст. 3, 4 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем винесено постанову про відкриття провадження та подальше його примусове виконання по виконавчому листу від 31.07.2017 лише стосовно ОСОБА_6 .
Окрім того, судом, у порушення принципу змагальності, а також процесуальних прав потерпілого, не взято до уваги та не досліджено долучені до матеріалів судової справи потерпілим ОСОБА_8 , заяву з додатками до неї, а саме; акт державного виконавця відділу ДВС від 03.08.2018 про примусове виконання виконавчого листа № 305/1696/16-ц виданого Рахівським районним судом від 31.07.2017 про зобов'язання ОСОБА_6 усунути перешкоду ОСОБА_8 у користуванні водопроводом до будинку АДРЕСА_3 , належного ОСОБА_8 шляхом відновлення до даного будинку та диск технічного запису даної події.
Також, судом першої інстанції не взято до уваги долучену до матеріалів судової справи стороною обвинувачення обвинувачення ухвалу Рахівського районного суду від 20.04.2018 (справа № 305/1696/16-ц) про задоволення подання старшого державного виконавця Рахівського РВ ДВС ГТУЮ в Закарпатській області про надання дозволу про примусове проникнення для проведення виконавчих дій на земельну ділянку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , що перебуває у володіння ОСОБА_6 , а саме розкопування грунту де проходить водопровідна лінія до житлового будинку належного ОСОБА_8 .
Таким чином, поза увагою суду залишились надані стороною обвинувачення та потерпілим докази, які, на їх переконання, підтверджують факт умисного ухилення ОСОБА_6 від виконання рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 03.07.2017 та яким судом першої інстанції не надано належну правову оцінку.
Крім того, зазначаючи про відсутність в обвинувальному акті формулювання обвинувачення за ч. 1 ст. 382 КК України, через не зазначення коли саме ОСОБА_6 вчиняла дії, спрямовані на невиконання рішення суду із зазначенням конкретного місця та способу вчинення кримінального правопорушення, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що те рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 03.07.2017 у цивільній справі № 305/1696/16-2, остання зобов'язана усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_8 ,
-11-
мешканцем АДРЕСА_1 водопроводом до його будинку, шляхом відновлення водопостачання до даного будинку і ОСОБА_6 з 03.07.2017 до направлення обвинувального акту до суду усунулась від виконання даного рішення суду та яке було фактично виконано нею лише 03.08.2018.
Також суд першої інстанції визнав неналежним й недопустимим доказом протокол огляду місця події від 17.04.2018 через те, що такий складений без участі ОСОБА_6 та без її дозволу.
Однак судом залишено поза увагою те, що відповідно до протоклу огляду місця події від 17.04.2018, об'єктом огляду є дворогосподарство та прилегла до нього земельна ділянка АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_8 , а не обвинуваченій ОСОБА_6 .
З огляду на вказане, апеляційний суд приходить до переконання про те, що висновки суду першої інстанції не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду, що в свою чергу свідчить про неповноту судового розгляду, оскільки судом не досліджувались обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, вирок суду першої інстанції щодо обвинуваченої ОСОБА_6 не може бути визнано законним та обґрунтованим.
За таких обставин, вирок суду за змістом та формою не відповідає вимогам ст. 370, 374 КПК України та загальним засадам кримінального провадження, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального законодавства, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, відповідно до приписів ст. 409, 412 КПК України, а тому з урахування усіх порушень, встановлених під час апеляційного розгляду кримінального провадження, вирок підлягає скасуванню.
Оскільки зміст вироку не відповідає вимогам ст. 374 КПК України, висновки суду зроблені без ретельного аналізу та оцінки доказів, допущені судом порушення процесуального закону відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК України є істотними, оскільки ставлять під сумнів повноту встановлення судом першої інстанції обставин провадження, що суперечить як основним завданням кримінального провадження так і його основним загальним засадам, таким як верховенство права, законність та забезпечення змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів у доведенні перед судом їх переконливості, що обґрунтовано ставить під сумнів законність і справедливість вироку, а також позбавляє апеляційний суд підстав у цій частині визнавати чи не визнавати обґрунтованими доводи в межах обвинувачення чи доводи сторони захисту.
Аналогічної позиції дійшов і Касаційний кримінальний суд Верховного Суду, виклавши її у постановах від 21.03.2024 (справа № 303/5635/21, провадження № 51-5169 км 23), від 31.01.2023 (справа № 688/2017/15-к,провадження № 51-2573км21), від 03.05.2023 (справа № 443/2309/13-к, провадження № 51-1319км23), де, окрім іншого, зазначено про обов'язок суду проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні всі доводи як сторони обвинувачення, так і сторони захисту, які обґрунтовано ставлять під сумнів версію сторони обвинувачення.
За наведених вище обставин висновки суду про визнання ОСОБА_6 невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України та виправдання за цим обвинуваченням, є передчасними та зробленими без повного, всебічного, об'єктивного дослідження та аналізу наявних у кримінальному провадженні доказів, а тому вирок не може визнаватися законним та обґрунтованим.
За результатами апеляційного розгляду колегія суддів дійшла висновку, що вищезазначені істотні порушення є процесуально неприпустимими при судовому розгляді, оскільки в такий спосіб порушуються норми кримінального процесуального закону та загальні засади забезпечення права на захист, презумпції невинуватості та
-12-
забезпечення доведеності вини, безпосередності дослідження доказів і змагальності сторін у процесі, законності та одночасно обґрунтованості судового рішення, що передбачено як обов'язкова вимога у ст. 370 КПК України.
Оскільки суд апеляційної інстанції відповідно до положень ст. 404 КПК України не вправі встановлювати й доказувати факти, які не були встановлені та не доведені судом першої інстанції, долучати до матеріалів провадження докази, які не були предметом дослідження місцевого суду, колегія суддів позбавлена можливості дійти однозначного висновку щодо правильності застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність.
Перевіряючи доводи апеляційних скарг прокурора та потерпілого про безпідставне неврахування на їх думку доказів у кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує положення ч. 3 ст. 26 КПК України про те, що суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що внесені на розгляд сторонами та віднесені до його компетенції цим Кодексом.
За змістом ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Таким чином, норми ч. 3 ст. 404 КПК України зобов'язують суд апеляційної інстанції провести повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, лише коли суд першої інстанції дослідив ці обставини неповно або з порушеннями.
Як вбачається, в судовому засіданні потерпвлий ОСОБА_8 аргументує свої доводи з посиланням на неповноту судового розгляду та конкретні процесуальні порушення, не вказуючи про наявність підстав для проведення апеляційним судом допиту обвинуваченої й свідків та дослідження наданих прокурором письмових доказів. Прокурор в судовому засіданні також не наполягав на повторному дослідженні доказів, а тому апеляційний суд позбавлений можливості досліди наявні у матеріалах кримінального провадження докази.
Разом з тим, допущені судом першої інстанції порушення вимог кримінального процесуального закону, які колегія суддів не може виправити, використовуючи свої повноваження, відповідно до ст. 412, 415 КПК України, є підставою для скасування вироку із призначенням нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 415 КПК України, призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не вправі вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.
Зважаючи, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину, суд першої інстанції при новому розгляді справи має належним чином проаналізувати кожний доказ (як зазначалося вище) з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та
-13-
взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, надавши оцінку при цьому кожному суттєвому доводу сторін кримінального провадження та відобразивши це в мотивувальній частині прийнятого судового рішення.
Що стосується інших доводів апеляційних скарг, то вони не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки порушені ними питання спочатку підлягають дослідженню при новому розгляді в суді першої інстанції, а вже потім при наявності судового рішення бути предметом апеляційної перевірки, так як суд апеляційної інстанції згідно ч. 2 ст. 415 КПК України при скасуванні вироку не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.
Під час нового розгляду кримінального провадження суду першої інстанції необхідно врахувати наведене, повно й всебічно, з дотриманням вимог кримінального та кримінального процесуального закону, проаналізувати докази у кримінальному провадженні, дати їм юридичну оцінку з огляду на їх достовірність, допустимість та достатність, з урахуванням положень, передбачених ст. 17, 23, 94, 95 КПК України, з дотриманням прав учасників процесу, ретельно перевірити доводи, зазначені в апеляційних скаргах прокурора та представнирка потерпілого, і в залежності від здобутого постановити законне, обґрунтоване та справедливе судове рішення.
Враховуючи викладене, апеляційні скарги Рахівського відділу Тячівської окружної прокуратури ОСОБА_5 та потерпілого ОСОБА_8 підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 412, 415, 419 КПК України, апеляційний суд
Апеляційні скарги прокурора Рахівського відділу Тячівської окружної прокуратури ОСОБА_5 та потерпілого ОСОБА_8 задовольнити частково.
Вирок Рахівського районного суду Закарпатської області від 13.12.2022 щодо ОСОБА_17 скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції в іншому складі.
Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді