Справа № 947/4095/21
Провадження № 1-кп/947/173/25
02.12.2025 року місто Одеса
Київський районний суд м. Одеси, у складі:
Головуючого судді - ОСОБА_1 ,
при секретарях с/з - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
прокурорів - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
потерпілої - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
захисників - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
представників потерпілого - ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020160000000484 від 01.05.2020 року, у відношенні:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Олександрівка Кіровоградської області, громадянина України, з вищою освітою, офіційно не працевлаштованого, одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину 2013 року народження, раніше судимого: 08.10.2021 року вироком Приморського районного суду м. Одеси за ч.3 ст.362 КК України до штрафу у розмірі 4000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто в сумі 68000 гривень, який сплачено,зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.362 КК України -
ОСОБА_8 будучи державним реєстратором комунального підприємства « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (ЄДРПОУ НОМЕР_1 ), та будучи наділеним державою відповідними повноваженнями державного реєстратора, зобов'язаний діяти добросовісно, обґрунтовано, розсудливо, з метою, з якою ці права та обов'язки йому надано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на підставі, у межах та в спосіб, що передбачені Конституцією України та чинним законодавством про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно.
Так, згідно п. 2 ч. 1, п. 9 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 в редакції станом на 04.02.2019, державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав. Реєстраційна дія - державна реєстрація прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, скасування державної реєстрації прав, а також інші дії, що здійснюються в Державному реєстрі прав, крім надання інформації з Державного реєстру прав.
Згідно ст. 1 Закону України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» від 05.07.1994 в редакції станом на 19.04.2014, інформаційна (автоматизована) система - організаційно-технічна система, в якій реалізується технологія обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів. Захист інформації в системі - діяльність, спрямована на запобігання несанкціонованим діям щодо інформації в системі.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 (далі - Закону) державним реєстратором є громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим ІНФОРМАЦІЯ_3 , та перебуває у трудових відносинах з суб'єктом державної реєстрації прав.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004, однією із загальних засад державної реєстрації прав є внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.
Згідно ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004, державний реєстратор:
1.встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема - відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;
2.перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;
3.під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником;
4.під час проведення реєстраційних дій обов'язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень;
5.відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав;
6.присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна у випадках, передбачених цим Законом;
7.виготовляє електронні копії документів, поданих у паперовій формі, та розміщує їх у реєстраційній справі в електронній формі у відповідному розділі Державного реєстру прав (у разі якщо такі копії не були виготовлені під час прийняття документів за заявами у сфері державної реєстрації прав);
8.формує за допомогою Державного реєстру прав документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав;
9.формує реєстраційні справи у паперовій формі;
10.здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004, державна реєстрація прав проводиться в такому порядку:
1.прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;
2.виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;
3.встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;
4.перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;
5.прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);
6.відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав;
7.формування витягу державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;
8.видача правочинних документів за результатом розгляду заяви.
Відповідно до ч. 4 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004, державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданням отримання документів.
Відповідно до ч. 9 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004, датою і часом державної реєстрації прав вважається дата і час реєстрації відповідної заяви, за результатом розгляду якої державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав.
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004, розгляд заяви про державну реєстрацію прав може бути зупинено державним реєстратором виключно у таких випадках: 1) подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством; 2) неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному у пункті 3 частини третьої статті 10 цього Закону, інформації про зареєстровані до 1 січня 2013 року речові права на відповідне нерухоме майно, якщо наявність такої інформації є необхідною для державної реєстрації прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004, державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі в тому числі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ч. 9 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015 в редакції станом на 23.07.2019 (далі по тексту Порядок) під час формування та реєстрації заяви державний реєстратор, уповноважена особа встановлює особу заявника.
Відповідно до ч. 10 Порядку під час формування та реєстрації заяви державний реєстратор, уповноважена особа з оригіналів документів чи відповідно оформлених копій необхідних для державної реєстрації прав документів у випадку, передбаченому абзацом другим пункту 7 цього Порядку, обов'язково виготовляє електронні копії шляхом сканування таких документів, які додаються до заяви. Не підлягають виготовленню та долученню до заяви електронні копії такої електронної копії документа, що підтверджує сплату адміністративного збору за державну реєстрацію прав, чи документа, що підтверджує право на звільнення від сплати адміністративного збору за державну реєстрацію прав.
Згідно ч. 14 Порядку у разі, коли під час розгляду заяви встановлено наявність підстав, передбачених законом для зупинення розгляду заяви, державний реєстратор невідкладно приймає рішення щодо зупинення розгляду заяви.
Відповідно до ч. 61 Порядку, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки також подаються: 1)копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) застави (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.
Подальшим установлено, що між ОСОБА_14 та ОСОБА_15 укладено договір купівлі - продажу, посвідченого 17.07.2013 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_16 , зареєстрованого в реєстрі під № 5080, відповідно до умов якого, ОСОБА_14 передає у власність (продає), а ОСОБА_15 приймає у власність (купує): житловий будинок з господарсько - побутовими спорудами та будівлями, включаючи земельні ділянки, на яких розташований вказаний житловий будинок з господарсько - побутовими спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , а саме: житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 430,7 кв. м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 106794051101) вартістю 5 595 100 гривень, що в еквіваленті складає 700 000 доларів США, земельну ділянку площею 0, 1311 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (кадастровий номер земельної ділянки 5110136900:33:019:0038, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 102154451101), вартістю 6 234 540 гривень, що в еквіваленті складає 780 000 доларів США, земельну ділянку площею 0, 0658 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (кадастровий номер земельної ділянки 5110136900:33:019:0032, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 107034951101), вартістю 959 160 гривень, що в еквіваленті складає 120 000 доларів США.
Також встановлено, що на підставі рішення ІНФОРМАЦІЯ_4 від 08.09.2017 по справі № 522/2881/17, привід № 252/29158/17, право власності на житловий будинок та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_3 визнано за ОСОБА_17 , проте, рішенням ІНФОРМАЦІЯ_5 від 06.09.2018 вказане рішення скасовано та направлено для подальшого розгляду до ІНФОРМАЦІЯ_6 .
У подальшому, між ОСОБА_17 (від імені якого діяла ОСОБА_18 ) та ОСОБА_19 укладено договори купівлі - продажу, посвідчені 22.12.2017 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_20 , зареєстровані в реєстрі під № 545, № 546, відповідно до яких, ОСОБА_17 продає та передає у власність, а ОСОБА_19 купує та приймає у власність житловий будинок та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_3 .
Надалі, між ОСОБА_19 та ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_7 » укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_21 , зареєстрований в реєстрі під № 153, відповідно до якого, ОСОБА_19 передав в іпотеку житловий будинок та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , у якості забезпечення своїх зобов'язань по кредитному договору № ОК2018-0157 від 15.03.2018, укладеного між ОСОБА_19 та ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_7 ».
Проте, рішенням ІНФОРМАЦІЯ_6 від 21.12.2018 по справі № 520/3675/18 задоволено позовні вимоги ОСОБА_15 , визнано недійсним іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_21 , зареєстрований в реєстрі під № 153, скасовано запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_19 на житловий будинок та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , скасовано заборони відчуження майна, накладені внаслідок укладення вказаного іпотечного договору, яке залишено в силі постановою ІНФОРМАЦІЯ_8 від 24.07.2019.
Але, посадові особи ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_7 », достовірно знаючи про факт скасування іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_21 , зареєстрованого в реєстрі під № 153, уклали із ОСОБА_19 додаткову угоду від 10.01.2019 до кредитного договору № ОК2018-0157 від 15.03.2018 та в якості її забезпечення уклали із ОСОБА_19 договір про внесення змін до іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_21 , який 10.01.2019 посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_22 , зареєстрованого в реєстрі під № 30.
У подальшому, посадові особи ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_7 », достовірно знаючи про факт скасування іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_21 , зареєстрованого в реєстрі під № 153, уклали із посадовими особами ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_9 » договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_21 , зареєстрованого в реєстрі під № 153, який 22.05.2019 посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_22 та зареєстровано в реєстрі під № 903, відповідно до якого, внаслідок укладення між ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_7 » та ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 » договору відступлення права вимоги від 22.05.2019 за кредитним договором № ОК2018-0157 від 15.03.2018, ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_7 » передало, а ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 » прийняло всі права вимоги за договором іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_21 , зареєстрованого в реєстрі під № 153.
Одеською регіональною філією державного підприємства « ІНФОРМАЦІЯ_11 » ОСОБА_8 , як державному реєстратору КП « ІНФОРМАЦІЯ_2 » надано ідентифікатор доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до замовлення про надання ідентифікаторів доступу до Єдиних та Державних реєстрів від 19.11.2018 № 06/18.
Так, 05.08.2019 державний реєстратор Комунального підприємства « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) ОСОБА_8 , перебуваючи в приміщенні КП « ІНФОРМАЦІЯ_2 », яке розташовано за адресою: АДРЕСА_4 , отримавши від представника ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 » заяви про реєстрацію права власності на будинок та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , до яких долучено ряд документів, а саме: висновок про вартість майна на одному аркуші, іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_21 , зареєстрований в реєстрі під № 153, договір про внесення змін до іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_21 , який 10.01.2019 посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_22 , зареєстрованого в реєстрі під № 30, вимогу про усунення порушення основного зобов'язання в порядку Закону України «Про іпотеку» № 135/0619 від 22.05.2019, маючи право доступу до автоматизованої системи Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, усвідомлюючи, що несанкціонована зміна інформації, що оброблюється в автоматизованій системі Державного реєстру речових прав на нерухоме майно призведе до порушення її нормального функціонування, діючи умисно, всупереч вимогам законодавства у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, в тому числі ст. ст. 10, 18, 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004, Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, умисно порушуючи законодавство про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, за відсутності вичерпних правових підстав, здійснив дії, пов'язані зі зміною та внесенням інформації, яка оброблюється в автоматизованій системі Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, шляхом прийняття о 14:20:26 рішення № 48094589 та несанкціонованого внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей (запису) про скасування запису про право власності на земельну ділянку площею 0,1311 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (кадастровий номер земельної ділянки, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 102154451101), несанкціоновано вніс запис про право власності на вказаний об'єкт нерухомого майна за ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 » (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), а в подальшому, о 14:34:43 прийняв рішення № 48095070 та несанкціоновано вніс до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості (запис) щодо скасування запису про право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 106794051101) несанкціоновано внесши запис про право власності на вказаний об'єкт нерухомого майна за ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 » (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), що призвело до неможливості виконання рішень Київського районного суду м. Одеси від 21.12.2018 та ІНФОРМАЦІЯ_8 від 24.07.2019 по справі № 520/3675/18 та потягнуло за собою втрату можливості ОСОБА_7 та ОСОБА_15 законної можливості реєстрації за собою права власності на об'єкти нерухомості у вигляді земельної ділянки та житлового будинку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_3 .
Таким чином, ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 362 КК України за кваліфікуючими ознаками - несанкціонована зміна інформації, яка оброблюється в автоматизованій системі, вчинена особою, яка має право доступу до неї.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_8 , що висунуте йому обвинувачення не визнає та вважає його необґрунтованим. Пояснив, що усі дії, які він вчиняв як державний реєстратор, здійснював у межах наданих законом повноважень, на підставі поданих заявником документів, керуючись вимогами законодавства у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. За словами обвинуваченого, він не мав особистої заінтересованості у державній реєстрації прав за ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 » та не знав про існування будь-яких судових рішень, які могли б бути перешкодою для проведення реєстраційних дій. Наголосив, що працював виключно з тим пакетом документів, який був поданий заявником, та не отримував будь-яких звернень або зауважень з боку інших осіб щодо можливих недоліків чи наявності спорів відносно нерухомого майна. ОСОБА_8 пояснив, що представник заявника подав повний пакет документів, які, на його думку як державного реєстратора, відповідали вимогам закону. Будь-яких ознак підробки, суперечностей чи недійсності документів він не встановив. За його словами, він не має спеціальних можливостей самостійно перевіряти достовірність нотаріальних чи інших документів, окрім як шляхом їх формальної відповідності, оскільки реєстратор не наділений повноваженнями експертної оцінки. Він підкреслив, що діяли також інші посадові особи, які оформлювали правочини, договори та здійснювали правове супроводження операцій з нерухомістю, і саме на їхні документи державний реєстратор повинен був покладатися. На його переконання, прийняття ним заяв та внесення відповідних записів до реєстру не порушувало законодавства, а будь-які дії відбувалися у звичайному робочому порядку. ОСОБА_8 заявив, що не приховував інформації, не мав наміру завдати шкоди кому-небудь, а реєстраційні дії були результатом технічного опрацювання документів, які він отримав. Зазначив, що у випадку, якщо б документи були неповними або суперечливими, він міг би відмовити або зупинити реєстрацію, однак підстав для цього, на його думку, не було.
Він також наголосив, що в період здійснення реєстраційних дій жодні судові рішення про заборону або обмеження реєстраційних дій йому не надходили, не були надані заявником та не знаходилися у матеріалах справи на момент реєстрації. Підкреслив, що державний реєстратор не має технічної можливості самостійно моніторити наявність судових спорів, окрім інформації, яка надходить офіційно. Обвинувачений зазначив, що не здійснював умисного несанкціонованого втручання у реєстр, не змінював інформацію з метою отримання будь-якої вигоди та не передбачав можливості настання негативних наслідків для третіх осіб. Він наполягав, що його дії були технічними та обумовленими звичайним алгоритмом роботи з реєстром. ОСОБА_8 наголосив, що у разі, якби він отримав будь-які скарги, повідомлення чи рішення суду щодо цього майна, він би здійснив інші дії: зупинив, відмовив або надіслав запити, як того вимагає закон. Однак таких підстав він не мав. Він підтвердив, що інформація, внесена ним до реєстру, була внесена лише на підставі тих документів, які були подані заявником, і що він діяв у точній відповідності до наданої інформації. Будь-якого злочинного умислу в його діях, за його словами, не було. Просив суд ухвалити виправдувальний вирок.
Суд, вислухавши показання обвинуваченого, потерпілого та свідка, дослідивши документи та речові докази, оцінивши доводи обвинувачення та захисту вважає, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.362 КК України, за кваліфікуючими ознаками - несанкціонована зміна інформації, яка оброблюється в автоматизованій системі, вчинена особою, яка має право доступу до неї, та яка заподіяла значну шкоду, не знайшла свого об'єктивного підтвердження під час судового розгляду, та дії ОСОБА_8 слід кваліфікувати за ч.1 ст.362 КК України - несанкціонована зміна інформації, яка оброблюється в автоматизованій системі, вчинена особою, яка має право доступу до неї, що підтверджується нижченаведеними належними та допустимими доказами у сукупності, а саме:
Показаннями, допитаної у судовому засіданні потерпілої ОСОБА_7 , яка пояснила суду, що є особою, яка проживає у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_3 , та користується зазначеним житлом і прилеглою земельною ділянкою тривалий час. Із її слів, починаючи приблизно з 2018 року вказане нерухоме майно стало предметом численних спорів щодо належності права власності, у зв'язку з чим до будинку неодноразово намагалися проникнути сторонні особи, які пред'являли претензії на володіння нерухомістю, що спричиняло конфліктні ситуації та фактичні спроби виселення її з житла. У своїх показаннях потерпіла зазначила, що їй стало відомо про спірні реєстраційні дії, які нібито здійснювалися державним реєстратором ОСОБА_8 , а також про судові спори, пов'язані з будинком і земельною ділянкою. Вона підкреслила, що не є ініціатором цих реєстраційних процесів та не зверталася до будь-яких державних реєстраторів із заявами про перереєстрацію. Також потерпіла пояснила, що будь-яких даних про спілкування з реєстратором ОСОБА_8 не має, і їй не було відомо про якісь дії останнього щодо реєстрації права власності на спірний будинок чи земельну ділянку за третіми особами. ОСОБА_7 наголосила, що внаслідок реєстраційних дій, які згодом стали предметом судового розгляду, вона фактично втратила можливість належним чином реалізовувати свої права користування нерухомістю, оскільки виникли ситуації, коли сторонні особи пред'являли документи на будинок та намагалися зайти до нього. Вона підкреслила, що вказані події стали для неї підставою для звернення до правоохоронних органів, оскільки вбачала у таких діях незаконність та порушення своїх прав. Також потерпіла повідомила, що за її інформацією, чоловік на ім'я ОСОБА_15 , який мав відношення до попередніх правовстановлюючих документів, тривалий час перебував за межами України, а саме на території рф, що додатково ускладнювало ситуацію з перевіркою походження прав на спірний об'єкт нерухомості. Обставини щодо реєстрації права власності за іншими особами їй стали відомі лише після того, як почастішали випадки спроб проникнення до будинку третіми особами. При цьому вона підтвердила, що у 2018 році факт реєстрації будь-яких змін до прав власності на будинок та земельну ділянку їй не повідомлявся і не був їй відомий. Дії, які стали предметом кримінального провадження, призвели до ускладнення її становища, оскільки фактично поставили під сумнів її можливість законно проживати в будинку та розпоряджатися майном, яким вона користувалася тривалий час. Інших важливих даних під час допиту потерпіла не повідомила.;
Показаннями, допитаного у судовому засіданні свідка ОСОБА_19 , який пояснив суду, що підтверджує факт укладення низки договорів, зокрема договору іпотеки з АТ « ІНФОРМАЦІЯ_7 », зазначивши, що всі дії щодо майна здійснювалися в межах правовідносин, які виникли між ним та банківською установою. Разом з тим свідок наголосив, що не має будь-яких відомостей щодо обставин, пов'язаних із діяльністю державного реєстратора ОСОБА_8 , не знайомий із ним особисто та не був обізнаний про можливе внесення останнім будь-яких рішень чи реєстраційних записів стосовно вказаного майна. ОСОБА_19 зазначив, що не підтримує жодної зі сторін кримінального провадження, оскільки не має фактичних даних про дії обвинуваченого та не володіє інформацією про причини та підстави прийняття державним реєстратором рішень у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Відповідаючи на запитання прокурора та суду, свідок повідомив, що йому не відомі будь-які факти про взаємовідносини між обвинуваченим, потерпілими чи іншими учасниками процесу, а також про обставини, які стали підставою для проведення реєстраційних дій 05.08.2019 року. За його словами, правові наслідки, пов'язані з подальшим державним оформленням прав на нерухоме майно, відбувалися поза межами його обізнаності. Крім того, свідок, посилаючись на положення ст. 63 Конституції України, скористався правом не відповідати на окремі запитання сторони обвинувачення та захисту, оскільки надання відповідей могло стосуватися питань, які, на його думку, виходили за межі предмета допиту.
Суд, керуючись вимогами статей 22, 23, 91, 94 та 318 КПК України, після заслуховування показань учасників кримінального провадження перейшов до дослідження письмових доказів, долучених сторонами, оглянувши у судовому засіданні матеріали реєстраційної справи, документи, подані для проведення реєстраційних дій, рішення та витяги з Державного реєстру речових прав, копії судових рішень у пов'язаних цивільних справах, договори та інші правочини щодо спірного майна, офіційні довідки й інформаційні листи державних органів та установ, а також інші документи, що мають значення для встановлення фактичних обставин та дозволяють оцінити порядок, зміст і правові підстави дій обвинуваченого під час здійснення ним повноважень державного реєстратора, а саме: витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12020160000000484 від 01.05.2020 щодо кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 362 КК України; протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 29.04.2020, поданої ОСОБА_7 ; постанови про призначення групи прокурорів та створення слідчої групи від 06.05.2020; витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 ; постанови прокурора про заміну групи прокурорів від 03.07.2020 та про проведення слідчих (розшукових) дій на іншій території за ч. 6 ст. 218 КПК України від 09.07.2020 і 27.10.2020; доручення оперативному підрозділу від 09.07.2020; протоколи тимчасового доступу до речей і документів від 30.07.2020 та 05.11.2020 разом з описами вилучених документів і CD-R дисками; постанову про зміну правової кваліфікації від 30.09.2020; ухвалу слідчого судді про обрання ОСОБА_8 запобіжного заходу від 02.10.2020; лист ДУ « ІНФОРМАЦІЯ_12 » щодо звільнення під заставу та розписку ОСОБА_8 ; постанови про призначення та уточнення запитань до судової оціночно-будівельної експертизи; висновок експерта № 20-6071/6393 від 30.10.2020 та акт його здачі-приймання; ухвалу слідчого судді від 03.07.2020 про тимчасовий доступ; протокол тимчасового доступу від 28.07.2020 із вилученими копіями реєстраційних справ, що перебували у володінні ІНФОРМАЦІЯ_13 ; опії матеріалів реєстраційних справ, вилучених під час тимчасового доступу згідно з протоколом від 28.07.2020, що перебували у володінні ІНФОРМАЦІЯ_13 ; постанову про зупинення досудового розслідування від 26.11.2020 та постанову про його відновлення від 17.12.2020; ухвалу слідчого судді ІНФОРМАЦІЯ_6 від 17.12.2020 про продовження строку досудового розслідування до чотирьох місяців; заяву ОСОБА_15 про залучення як потерпілого та відповідну постанову про його залучення від 25.11.2020; витяг з ЄРДР № 12020160000001215 від 21.10.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України; постанову про об'єднання матеріалів досудового розслідування від 20.01.2021, а також постанову про виділення матеріалів досудового розслідування від тієї ж дати.
У ході судового розгляду прокурор, викладаючи свою процесуальну позицію, що зафіксована в журналі судового засідання та на засобах технічної фіксації, зазначив, що не наполягає на виклику та допиті інших свідків обвинувачення, внесених до реєстру матеріалів досудового розслідування, який долучений до обвинувального акта.
Прокурор пояснив, що частина цих свідків на час судового розгляду місцезнаходження не встановлено, незважаючи на здійснені заходи щодо їх розшуку та виклику. У зв'язку з цим забезпечення їх явки до суду є неможливим з об'єктивних причин.
При цьому прокурор наголосив, що наявні у кримінальному провадженні докази, у тому числі протоколи слідчих (розшукових) дій, показання потерпілої, свідків, а також інші письмові докази, сукупно та взаємопов'язано дозволяють встановити фактичні обставини події і не потребують додаткового доказового підтвердження показаннями недоступних свідків.
Суд, оцінюючи таку позицію сторони обвинувачення, виходив із положень статей 22, 23 та 327 КПК України, відповідно до яких сторони самостійно визначають обсяг доказів, які вони вважають за необхідне дослідити, а суд не зобов'язаний наполягати на виклику свідків, явка яких є неможливою через смерть або неможливість встановлення місця їх перебування. За змістом ч. 1 ст. 23 КПК України, принцип безпосередності доказування реалізується у межах фактичної можливості, а неможливість допиту свідка не перешкоджає суду оцінювати інші докази, досліджені безпосередньо.
Суд дійшов висновку, що така позиція прокурора відповідає вимогам кримінального процесуального закону, не обмежує права обвинуваченого на захист і не впливає на повноту судового розгляду, оскільки наявний доказовий матеріал є достатнім для вирішення справи по суті, а відсутність або смерть частини свідків має об'єктивний, непереборний характер.
На підставі вищезазначеного, оцінюючи отримані в суді докази, заслухавши показання обвинуваченого, потерпілої та свідка, дослідивши матеріали кримінального провадження, оцінивши всі обставини у сукупності, суд приходить до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_8 , у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.362 КК України, за кваліфікуючими ознаками - несанкціонована зміна інформації, яка оброблюється в автоматизованій системі, вчинена особою, яка має право доступу до неї - доведена у повному обсязі, зазначені докази є належними, допустимими та достовірними, а в сукупності вони є достатніми та взаємопов'язаними для винесення обвинувального вироку.
Суд, установивши наведені фактичні обставини та всебічно дослідивши зібрані у провадженні докази, на підставі аналізу доказів у їх сукупності суд дійшов висновку, що об'єктивні дані, досліджені у ході судового розгляду, не підтверджують наявності у діях ОСОБА_8 кваліфікуючих ознак складу злочину, передбаченого ч.3 ст.362 КК України, а саме - несанкціонована зміна інформації, яка оброблюється в автоматизованій системі, вчинена особою, яка має право доступу до неї, та яка заподіяла значну шкоду.
У зв'язку з цим суд вважає, що пред'явлене обвинувачення у цій частині є необґрунтованим, а вірною кваліфікацією дій ОСОБА_8 є ч.1 ст.362 КК України, яка охоплює несанкціоновану зміну інформації, що оброблюється в автоматизованій системі, вчинену особою, яка має право доступу до неї.
Враховуючи зазначене, суд вважає за доцільне навести мотиви, з яких він дійшов відповідного правового висновку.
Стаття 362 КК України встановлює кримінальну відповідальність за несанкціоновані зміну, знищення або блокування інформації, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп'ютерах), автоматизованих системах чи комп'ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, що вчиняються особою, яка має право доступу до такої інформації. Наведена норма спрямована на охорону суспільних відносин у сфері функціонування автоматизованих систем зберігання, оброблення та передачі даних, що становлять важливу частину інформаційної безпеки держави.
Безпосереднім об'єктом кримінально-правової охорони є належний порядок функціонування електронно-обчислювальних машин, автоматизованих систем і комп'ютерних мереж, а також захист комп'ютерної інформації від несанкціонованого втручання, модифікації чи фальсифікації. Саме стабільність і безперервність роботи таких систем визначають суспільну значимість даного складу кримінального правопорушення.
Предметом злочину виступає інформація, що оброблюється в електронно-обчислювальних машинах, автоматизованих системах або комп'ютерних мережах, а також інформація, що зберігається на відповідних носіях. Оброблення інформації у розумінні цієї норми включає будь-які маніпуляції з даними їх створення, зміни, пошук, передачу, структурування або інші операції, визначені програмним забезпеченням, технічними характеристиками автоматизованих систем чи службовими інструкціями.
Об'єктивна сторона складу кримінального правопорушення полягає у вчиненні несанкціонованих дій щодо комп'ютерної інформації, а саме її зміни, знищення або блокування. Обов'язковою ознакою таких дій є те, що вони здійснюються без надання на те відповідних повноважень, тобто особа не має ані реального, ані передбачуваного права на проведення таких операцій. Зміна інформації у цьому контексті охоплює будь-яку модифікацію її змісту, у тому числі перекручування, доповнення фальсифікованими даними або внесення неправдивих відомостей.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, оскільки особа усвідомлює протиправність своїх дій, розуміє несанкціонований характер доступу та бажає змінити інформацію, яка обробляється в автоматизованій системі. При цьому мотив та мета дій не є обов'язковими ознаками складу кримінального правопорушення і не впливають на юридичну кваліфікацію.
Суб'єкт злочину є спеціальним і ним може бути лише осудна фізична особа, яка досягла 16-річного віку та має право доступу до електронної інформації на підставі трудових правовідносин, договору або інших юридичних підстав. Наявність у особи ідентифікатора, логіну, ключа чи іншого технічного засобу доступу до автоматизованої системи свідчить про надання їй відповідного спеціального статусу.
Щодо заподіяння значної шкоди як кваліфікуюча ознака ч. 3 ст. 362 КК України та її відсутність у діях ОСОБА_8 .
Кваліфікуюча ознака «заподіяння значної шкоди» відповідно до ч. 3 ст. 362 КК України має винятково майновий характер і вимагає встановлення конкретного матеріального збитку, що є наслідком несанкціонованої зміни, знищення або блокування комп'ютерної інформації. Саме тому наявність значної шкоди має бути доведена стороною обвинувачення відповідно до ст. 91, 92 КПК України шляхом надання доказів реального зменшення майнового фонду потерпілої особи чи втрати нею майнового блага внаслідок протиправних дій обвинуваченого.
Верховний Суд у своїй практиці чітко визначає, що злочини, передбачені ст.362 КК України, відносяться до категорії формальних, а тому настання наслідків у вигляді майнової шкоди не є обов'язковою ознакою складу злочину за частиною першою цієї статті. Утім, якщо сторона обвинувачення ставить питання про кваліфікацію за ч.3 ст.362 КК України, вона зобов'язана довести наявність значної шкоди як окремої кваліфікуючої ознаки, яка істотно підвищує ступінь суспільної небезпечності діяння.
Сторона обвинувачення у даному провадженні посилалася на розмір матеріальної шкоди у сумі 12 676 282 грн щодо нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_3 . Однак суд встановив, що вказана сума сама по собі не доводить причинного зв'язку між реєстраційною дією ОСОБА_8 та будь-яким зменшенням майнових активів потерпілої особи. Обвинувальний акт не містить жодного доказу того, що вказані збитки настали саме внаслідок внесення запису у Державний реєстр речових прав, здійсненого ОСОБА_8 .
Державна реєстрація прав не створює право власності, а лише підтверджує його. Це прямо передбачено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і підтверджується усталеною судовою практикою Верховного Суду, зокрема постановою ІНФОРМАЦІЯ_14 від 24.01.2020 у справі № 910/1098/10. Таким чином, вчинення ОСОБА_8 реєстраційної дії не могло саме по собі спричинити втрату власності або будь-яке зменшення її вартості, оскільки державна реєстрація не є юридичним фактом набуття права власності.
У матеріалах кримінального провадження відсутні докази, що реєстраційний запис, внесений ОСОБА_8 , призвів до фактичного позбавлення особи володіння, користування або розпорядження майном, не спричинив зменшення економічної цінності об'єкта та не викликав будь-яких реальних витрат, необхідних для відновлення порушених прав.
Оцінюючи в сукупності всі наявні докази, суд доходить висновку, що сторона обвинувачення не довела факту заподіяння значної шкоди внаслідок реєстраційних дій ОСОБА_8 . Матеріали справи не містять доказів реального майнового збитку, а тому кваліфікуюча ознака «заподіяння значної шкоди» у його діях відсутня. За таких обставин застосування ч. 3 ст. 362 КК України є юридично необґрунтованим.
Отже, відсутність встановленого та доведеного факту завдання значної шкоди виключає можливість кваліфікації дій ОСОБА_8 за ч.3 ст.362 КК України і підтверджує правомірність їх кваліфікації за ч.1 ст.362 КК України.
Суд виходить із того, що відповідно до вимог ст.22 КПК України кримінальне провадження ґрунтується на засадах змагальності, які покладають на сторону обвинувачення обов'язок доведення кожної із передбачених ст.91 КПК України обставин, у тому числі виду та розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
При цьому, ч.1 ст.92 КПК України прямо визначає, що тягар доказування покладається не на суд, а виключно на сторону обвинувачення. Суд не має права самостійно відшукувати або заміщати відсутні докази, оскільки це суперечило б засаді змагальності та принципу неупередженості суду.
У ході судового розгляду не доведено фактичного настання значної шкоди. Матеріали провадження містять лише формальне посилання на розмір збитків, проте не містять доказів того, що цей розмір є наслідком дій державного реєстратора ОСОБА_8 , або що існує прямий причинно-наслідковий зв'язок між його реєстраційними діями та будь-яким майновим зменшенням у потерпілих.
Усі сумніви щодо доведеності інкримінованих обставин, відповідно до ст.62 Конституції України тлумачаться на користь обвинуваченого. Відсутність доказів, які б свідчили про настання значної шкоди, виключає можливість застосування більш тяжкої кримінально-правової кваліфікації.
З огляду на недоведеність обставин, що характеризують інший, більш тяжкий склад, суд дійшов висновку, що правильна кваліфікація дій ОСОБА_8 полягає у застосуванні ч.1 ст.362 КК України, яка передбачає відповідальність за несанкціоновану зміну інформації, що оброблюється в автоматизованій системі, вчинену особою, яка має право доступу до неї.
Досліджені докази підтверджують, що ОСОБА_8 , будучи державним реєстратором та наділеним правом доступу до автоматизованої системи Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, умисно вчинив несанкціоновану зміну інформації, яка оброблювалася в цій автоматизованій системі, використовуючи наданий йому ідентифікатор доступу. Характер внесених ним змін свідчить про модифікацію даних, яка суперечила вимогам законодавства про державну реєстрацію речових прав та була здійснена без достатніх правових підстав.
У судовому засіданні не встановлено доказів, які б підтверджували заподіяння значної шкоди, що виключає можливість кваліфікації за ч.3 ст.362 КК України.
Суд окремо підкреслює, що обсяг і зміст доказів, не містять підтвердження причинно-наслідкового зв'язку між реєстраційними діями ОСОБА_8 та будь-якими реальними, документально підтвердженими негативними майновими наслідками. Натомість установлені обставини вичерпно охоплюються конструкцією формального складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 362 КК України.
Усі сумніви, що виникли у зв'язку з відсутністю підтвердження кваліфікуючих ознак, відповідно до принципу презумпції невинуватості, тлумачаться на користь обвинуваченого.
За таких обставин суд визнає правильною та такою, що відповідає фактичним даним справи, правову кваліфікацію дій ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 362 КК України, як несанкціоновану зміну інформації, що оброблюється в автоматизованій системі, вчинену особою, яка має право доступу до неї. Такий висновок суду повністю ґрунтується на досліджених доказах, положеннях кримінального закону та принципах кримінального процесу.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України покарання повинно бути необхідним і достатнім для виправлення особи та запобігання вчиненню нею нових злочинів, а згідно з ст. 50 КК України покарання виконує не лише каральну, а й превентивну та виховну функцію. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний у кожному випадку враховувати всі обставини, що характеризують як вчинене кримінальне правопорушення, так і особу обвинуваченого.
Оцінюючи характер та ступінь суспільної небезпечності діяння, передбаченого ч.1 ст.362 КК України, суд враховує, що це кримінальне правопорушення відноситься до категорії нетяжких злочинів.
При визначенні міри покарання суд бере до уваги дані про особу ОСОБА_8 , який має сталі соціальні зв'язки, позитивно характеризується, має сім'ю та утримує неповнолітню дитину 2013 року народження. Будь-яких відомостей щодо асоціальної поведінки або схильності до протиправної діяльності не встановлено.
Суд встановив, що обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання, відповідно до ст. ст. 66, 67 КК України, відсутні.
Враховуючи зазначені обставини у їх сукупності, а також беручи до уваги цілі покарання, визначені ст.50 КК України, суд вважає, що оптимальним, пропорційним та справедливим видом покарання для ОСОБА_8 у даному випадку є штраф, передбачений санкцією ч.1 ст.362 КК України, який у повній мірі відповідатиме як ступеню суспільної небезпечності вчиненого, так і даним, що характеризують особу винного.
З огляду на принципи необхідності, достатності та справедливості покарання, а також вимоги ст.ст. 5, 50, 65 КК України, суд приходить до висновку про доцільність призначення ОСОБА_8 покарання у виді штрафу в межах санкції статті кримінального закону, без застосування додаткових видів покарання.
Під час судового розгляду даного кримінального провадження судом достеменно встановлено, що інкриміноване ОСОБА_8 кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 362 КК України, було вчинено 05 серпня 2019 року. Станом на день ухвалення вироку минуло більше ніж п'ять років.
Відповідно до вимог ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули строки давності. Для кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 362 КК України, які відносяться до категорії нетяжких злочинів, строк давності становить п'ять років.
Згідно з ч. 5 ст. 74 КК України суд має право звільнити особу від покарання на підставі, передбаченій статтею 49 КК України, у разі встановлення факту спливу строків давності.
Аналіз положень п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, ч. 4 ст. 286 та ч. 3 ст. 288 КПК України свідчить про те, що суд, незалежно від наявності чи відсутності відповідних клопотань сторін, зобов'язаний реагувати на встановлений у ході розгляду факт закінчення строків давності та забезпечити дотримання вимог кримінального закону щодо недопустимості притягнення особи до кримінальної відповідальності поза межами таких строків.
Оскільки обвинувачений ОСОБА_8 заперечував свою вину та просив суд ухвалити виправдувальний вирок, суд відповідно до вимог статей 337, 374 КПК України провів повний судовий розгляд і дав оцінку всім доказам, після чого встановив юридично правильну кваліфікацію його дій за ч. 1 ст. 362 КК України.
Разом з тим, дотримуючись імперативних положень ст. 49 КК України, а також принципів верховенства права, законності й недопустимості кримінальної репресії поза межами строків давності, суд зобов'язаний застосувати звільнення від призначеного покарання незалежно від позиції сторін.
Беручи до уваги, що з моменту вчинення кримінального правопорушення 05.08.2019 року минув п'ятирічний строк давності, передбачений для нетяжких злочинів, суд, керуючись ч. 5 ст. 74 та ст. 49 КК України, доходить висновку про необхідність звільнити ОСОБА_8 від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження закрити.
Питання про речові докази суд вирішує в порядку ст.100 КПК України.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.100, 110, 349, 368, 373-374, 376, 392-395, КПК України, суд, -
ОСОБА_8 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.362 КК України та призначити покарання у вигляді штрафу у розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень в дохід держави.
На підставі ст.ст. 49, 74 ч. 5 КК України звільнити ОСОБА_8 від призначеного покарання за ч. 1 ст. 362 КК України у вигляді штрафу на користь держави у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень - у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020160000000484 від 01.05.2020 року - закрити.
Запобіжний захід у вигляді застави, обраний у відношенні ОСОБА_8 - скасувати.
Заставу у розмірі 630 600 (шістсот тридцять тисяч шістсот) гривень, внесену за обвинуваченого ОСОБА_8 , згідно ухвали Одеського апеляційного суду від 19.10.2020 року (947/27876/20; 1-кс/947/14771/20; 11-сс/813/1665/20) повернути заставодавцю ОСОБА_23 , в 5 (п'яти) денний термін з дня постановлення вказаної ухвали суду.
Речові докази по кримінальному провадженню, а саме: письмові речові докази, а також електронні носії інформації, на яких зафіксовано хід та результати слідчих (розшукових) та процесуальних дій - зберігати в матеріалах кримінального провадження.
Вирок може бути оскаржений до Одеського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з моменту його проголошення через ІНФОРМАЦІЯ_15 .
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
Суддя Київського районного
суду м. Одеси ОСОБА_1