27 листопада 2025року
м. Київ
справа № 489/5744/17
провадження № 51-2794 км 25
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, на вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 січня 2025 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 04 червня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017150040005413, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Жовті Води Дніпропетровської області та жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого:
1) вироком Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 квітня 2014 року за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік;
2) вироком Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 червня 2014 року за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, звільненого на підставі ст. 75 КК України з випробуванням;
3) вироком Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 квітня 2015 року за ч. 1 ст. 28, ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 185 КК України до покарання на підставі ч. 1 ст. 70 у виді позбавлення волі на строк 2 роки;
4) вироком Білозерського районного суду Херсонської області від 02 лютого 2022 року за ч. 1 ст. 125 до покарання у виді громадських робіт на строк 200 годин;
5) вироком Херсонського апеляційного суду від 08 травня 2024 року за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 2000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 34000 грн. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків призначено остаточно покарання у виді штрафу в розмірі 2000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 34000 грн, та 200 годин громадських робіт, які відповідно до ч. 3 ст. 72 КК України, виконувати самостійно,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 січня 2025 року ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання за вироком Херсонського апеляційного суду від 08 травня 2024 року, більш суворим за цим вироком, остаточно визначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ч. 3 ст. 72 КК України невідбуте покарання за вироком Херсонського апеляційного суду від 08 травня 2024 року у виді штрафу в розмірі 2000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 34000 грн, постановлено виконувати самостійно
Вирішено питання процесуальних витрат речових доказів у провадженні.
Запобіжний захід ОСОБА_6 не обирався.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 04 червня 2025 року апеляційну скаргу заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури задоволено. Вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 змінено. Вважати ОСОБА_6 засудженим за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання за вироком Херсонського апеляційного суду від 08 травня 2024 року, більш суворим покаранням, призначеним вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 січня 2025 року, остаточно визначити ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. Виключити з резолютивної частини вироку посилання про самостійне виконання невідбутого покарання, призначеного вироком Херсонського апеляційного суду від 08 травня 2024 року у виді штрафу в розмірі 2000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 34000 грн.
В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
За обставин, установлених судом та детально викладених у вироку, ОСОБА_6 визнано винуватими у тому, що він, 02 листопада 2017 року, приблизно о 05:10 год, перебуваючи в приміщення кафе-бару по просп. Миру, 21, в м. Миколаєві, таємно, повторно, викрав майно ОСОБА_7 на загальну суму 2000 грн, розпорядившись викраденим на власний розсуд.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності на підставі положень ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження щодо нього відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України. В обґрунтування своїх вимог зазначає про те, що встановивши обставини, які дають підстави для закриття кримінального провадження, суд повинен був їх дослідити і в разі згоди особи, ухвалити рішення про її звільнення від кримінальної відповідальності. Проте, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновку, викладеного в постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 06 грудня 2021 року щодо застосування норм ст. 49 КК України, з огляду на те, що на час ухвалення судових рішень щодо ОСОБА_6 минуло більше 5 років.
Прокурор під час касаційного розгляду підтримав частково подану касаційну скаргу та просив судові рішення щодо ОСОБА_6 змінити, на підставі ст. 49, 74 КК України звільнити останнього від призначеного покарання за ч. 2 ст. 185 КК України.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).
Пунктом 1 ч. 1 ст. 413 КПК України визначено, що неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.
Вимогами кримінального процесуального закону передбачено, що рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.
Викладені в касаційній скарзі прокурора доводи зводяться до твердження про наявність підстав для звільнення засудженого ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, при цьому посилається на правовий висновок, викладений в постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 06 грудня 2021 року (справа № 521/8873/18).
Положеннями ч. 5 ст. 74 КК України встановлено, що особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених ст. 49 цього Кодексу.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 49 КК України передбачено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло 5 років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини.
З огляду на зміст положень ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 185 КК України, є нетяжким злочином, за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п'яти років.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суди попередніх інстанцій встановили, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 185 КК України, ОСОБА_6 вчинив 02 листопада 2017 року.
Таким чином, до постановлення судами попередніх інстанцій судових рішень (28 січня та 04 червня 2025 року) минуло понад 5 років.
Однак, ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд на вказане уваги не звернув, , не застосував до ОСОБА_6 положення п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України (звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності) або ж положення п. 1 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України (звільнення від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності), що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосуванням закону, який підлягав застосуванню.
З огляду на компетенцію суду касаційної інстанції, передбачену положеннями статей 436-437 КПК України щодо можливості зміни судових рішень судів попередніх інстанцій, а також з огляду на характер допущеного порушення, суд касаційної інстанції у даному конкретному кримінальному провадженні має процесуальну можливість ухвалити остаточне рішення.
Оскільки ОСОБА_6 у судове засідання не з'явився, клопотань про свою обов'язкову участь не подавав, думку щодо реалізації його права на звільнення від кримінальної відповідальності у жоден із доступних процесуальних способів не висловив, то Суд вважає за можливе у даному кримінальному провадженні прийняти рішення про звільнення засудженого від призначеного за ч. 2 ст. 185 КК України покарання у зв'язку із закінченням строків давності, тобто застосувати положення п. 3 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України.
При цьому, з огляду на таке прийняте рішення, у цьому кримінальному провадженні також відсутні правові підстави для подальшого застосування положень ч. 4 ст. 70 КК України, тому відповідне посилання підлягає виключенню з судових рішень.
Невідбуте покарання, призначене вироком Херсонського апеляційного суду від 08 травня 2024 року у виді штрафу в розмірі 2000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 грн, необхідно виконувати самостійно.
Враховуючи те, що у своїй касаційній скарзі сторона обвинувачення ставила перед Судом вимогу про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності, то вона підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436-438, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, задовольнити частково.
Вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 січня 2025 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 04 червня 2025 рокущодо ОСОБА_6 змінити.
На підставі ч. 5 ст. 74 та ст. 49 КК України звільнити ОСОБА_6 від призначеного покарання за ч. 2 ст. 185 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.
Виключити із судових рішень посилання про призначення ОСОБА_6 покарання за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ч. 4 ст. 70 КК України.
В решті судові рішення залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_8