27 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 346/4669/23
провадження № 51-454 км 25
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника цивільного відповідача ПрАТ «Страхова група «ТАС» - адвоката ОСОБА_8 на вироки Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 20 серпня 2024 року й Івано-Франківського апеляційного суду від 23 січня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023090000000149, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця й жителя АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 20 серпня 2024 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки і звільнено від відбування основного покарання на підставі ст. 75 цього Кодексу з іспитовим строком 3 роки та покладанням на нього обов'язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України.
Суд у вироку задовольнив частково цивільний позов ОСОБА_9 і ухвалив стягнути на його користь:
- з ПрАт «Страхова група «ТАС» 317 000 грн у відшкодування шкоди, заподіяної смертю ОСОБА_10 та 80 400 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди;
- з ТДВ «Коломийське автотранспортне підприємство» 219 600 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та франшизу в розмірі 3000 грн.
Також суд задовольнив частково цивільний позов ОСОБА_11 і ухвалив стягнути на його користь:
- з ПрАт «Страхова група «ТАС» 32 393,1 грн у відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю, 1769,66 грн у відшкодування моральної шкоди та 157 000 грн у відшкодування майнової шкоди, заподіяної пошкодженням автобусу «Volkswagen LT35» (р. н. НОМЕР_1 );
- з ТДВ «Коломийське автотранспортне підприємство» 124 670 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди, заподіяної пошкодженням того ж автобусу, 148 230,34 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та франшизу в розмірі 3000 грн.
Крім того, суд у вироку вирішив цивільний позов ОСОБА_12 , судові рішення в цій частині в касаційному порядку не оскаржені.
Суд у вироку вирішив долю речових доказів, зокрема ухвалив повернути автобус «Volkswagen LT35» (р. н. НОМЕР_1 ) за належністю власнику ПрАТ «Добробут АГ», а також розподілив процесуальні витрати.
Івано-Франківський апеляційний суд скасував вирок у частині призначеного покарання та ухвалив новий вирок від 23 січня 2025 року, яким призначив ОСОБА_7 покарання із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки, а в решті вирок місцевого суду залишив без змін.
ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 18 березня 2024 року близько 07:30, керуючи маршрутним автобусом БАЗ А079.24 (р. н. НОМЕР_2 ), рухаючись по міжміському міжобласному автобусному маршруту регулярних перевезень «Коломия - Мукачево» ділянкою автодороги Т0905 Делятин-Раківчик у с. Товмачик Коломийського району Івано-Франківської області в напрямку смт. Делятин із поворотом праворуч, порушивши вимоги пунктів 1.2, 1.5, підпунктів «б» і «д» п. 2.3, пунктів 10.1, 11.3, 12.1 Правил дорожнього руху, проявив неуважність, не обрав безпечної швидкості руху, не врахував дорожньої обстановки і стану транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, не справився з керуванням і виїхав на смугу зустрічного руху, де вчинив зіткнення із зустрічним автобусом «Volkswagen LT35» (р. н. НОМЕР_1 ) під керуванням водія ОСОБА_11 . Унаслідок порушення водієм ОСОБА_7 правил безпеки дорожнього руху сталася дорожньо-транспортна пригода, де пасажир автобуса «Volkswagen LT35» ОСОБА_10 померла на місці події від поєднаної травми тіла, а пасажирам цього ж автобуса ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_12 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_11 , ОСОБА_19 заподіяно середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження, які викликали тривалий розлад здоров'я і не є небезпечними для життя в момент їх спричинення.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі представник цивільного відповідача ПрАТ «Страхова група «ТАС» - адвокат ОСОБА_8 просить скасувати судові рішення в частині вирішення цивільних позовів ОСОБА_9 і ОСОБА_11 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Вважає, що місцевий суд під час вирішення цивільного позову ОСОБА_9 у частині стягнення зі страхової компанії шкоди, заподіяної життю і здоров'ю потерпілого, не зважив на норми спеціального закону у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, яким установлено ліміт відповідальності страховика.
Також зазначає, що суд, стягнувши зі страхової компанії на користь ОСОБА_11 страхове відшкодування майнової шкоди за пошкодження автобусу, не врахував, що він не є власником цього автобусу.
Водночас представник цивільного відповідача наголошує, що місцевий суд не дотримався законодавчих приписів під час визначення розміру цього страхового відшкодування майнової шкоди за фізично знищений транспортний засіб, оскільки не вирахував зі страхової суми вартості його залишків.
На ці порушення, як твердить представник цивільного відповідача, не звернув уваги апеляційний суд, постановивши рішення, що не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
Під час касаційного розгляду прокурор ОСОБА_5 , засуджений ОСОБА_7 і його захисник ОСОБА_6 просили залишити судові рішення без зміни як законні, а касаційну скаргу - без задоволення як необґрунтовану.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 286 КК України, а також вид і розмір призначеного йому покарання в касаційній скарзі не оспорюються.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1).
Підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого (ст. 438 КПК України).
Частиною 1 ст. 412 КПК України передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Як визначено у ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Однак суди попередніх інстанцій не дотрималися вказаних вимог кримінального процесуального закону під час вирішення цивільних позовів, пред'явлених потерпілими ОСОБА_9 і ОСОБА_11 у межах кримінального провадження.
Як установив суд першої інстанції, внаслідок вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, настала смерть ОСОБА_10 , у зв'язку з чим її чоловіка ОСОБА_9 визнано потерпілим у цьому кримінальному провадженні.
З метою відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, потерпілий ОСОБА_9 пред'явив цивільний позов до ТДВ «Коломийське автотранспортне підприємство» і ПрАТ «Страхова групи «ТАС», з котрим власник автобуса уклав договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року № 1961-IV (далі - Закон № 1961-IV), який діяв на час виникнення правовідносин, що є предметом розгляду в цій справі.
У позові було заявлено вимоги про стягнення зі страхової компанії на користь потерпілого, зокрема, шкоди, пов'язаної зі смертю ОСОБА_10 внаслідок ДТП, у розмірі 317 000 грн і моральної шкоди в розмірі 80 400 грн, а з автотранспортного підприємства - моральної шкоди в розмірі 300 000 грн і франшизи.
Ухваливши обвинувальний вирок щодо ОСОБА_7 , суд задовольнив згаданий цивільний позов у частині стягнення відшкодування за майнову і моральну шкоду зі страховика у вказаному розмірі, а також ухвалив стягнути з автотранспортного підприємства моральну шкоду в розмірі 219 600 грн і франшизу. Тобто за рішенням суду зі страхової компанії стягнуто шкоду, пов'язану зі смертю ОСОБА_10 , в загальному розмірі 397 000 грн, з чим погодився апеляційний суд.
Однак таке правозастосування не узгоджується з наведеними далі законодавчими приписами.
З матеріалів справи видно, що на момент вчинення злочину засуджений ОСОБА_7 експлуатував забезпечений транспортний засіб, зазначений у договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеному між ТДВ «Коломийське АТП» і ПрАТ «Страхова група «ТАС».
Як передбачено положеннями ст. 22 Законом № 1961-IV, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно з полісом про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності № АТ/3575725 від 26 грудня 2022 року при настанні страхового випадку страхова компанія зобов'язується здійснити виплату страхового відшкодування, зокрема, за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю потерпілого та його майну, у сумі нанесених збитків, але не більше встановленого в договорі ліміту страхової суми: 320 000 грн - за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю; 160 000 грн - за шкоду, заподіяну майну.
Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № № 755/18006/15-ц, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом № 1961-VI порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.
Отже, враховуючи, що потерпілі пред'явили цивільний позов до роботодавця засудженого і страхової компанії, яка за законом несе цивільно-правову відповідальність за заподіяну ним шкоду, під час вирішення позову суди попередніх інстанцій повинні були керуватися, крім вимог кримінального процесуального закону, також вимогами вже згаданого спеціального Закону у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Страхова сума - це грошова сума, у межах якої (тобто не більше) страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Страхові виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування (ст. 9 Закону № 1961-IV).
Шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок ДТП, є, зокрема, шкода, пов'язана із смертю потерпілого (ст. 23.1 Закону № 1961-IV), у разі чого страховик (у випадках, передбачених цим Законом, - МТСБУ) відповідно до ст. 27 вказаного Закону відшкодовує:
- шкоду, заподіяну смертю потерпілого, на умовах, встановлених ст. 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку;
- моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами;
- особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред'явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Водночас за приписами ст. 27.5 Закону № 1961-IV загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.
Отже, страхова виплата за шкоду, пов'язану зі смертю особи, що настала внаслідок ДТП, здійснюється особам, які мають право на таке страхове відшкодування відповідно до Закону № 1961-IV. Якщо особи, визнані потерпілими у кримінальному провадженні, мають право на таке страхове відшкодування, і до участі у кримінальному провадженні залучено страховика, то суд визначає його розмір для кожної такої особи в порядку, передбаченому вказаним Законом, з урахуванням страхової суми, зазначеної у страховому полісі.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що ОСОБА_9 , котрого визнано потерпілим у кримінальному провадженні, має право на страхове відшкодування шкоди, пов'язаної зі смертю дружини ОСОБА_10 . Однак не зважив на ліміт відповідальності страховика та всупереч зазначеним вище законодавчим приписам ухвалив стягнути із ПрАТ «Страхова група «ТАС» страхове відшкодування на його користь в загальному розмірі 397 000 грн, тоді як розмір страхової виплати на нього не може перевищувати страхової суми за цю шкоду на одного померлого, що відповідно до згаданого вище поліса становить 320 000 грн.
Стосовно тверджень представника цивільного відповідача про безпідставне стягнення зі страхової компанії майнової шкоди на користь ОСОБА_11 , котрий не є власником пошкодженого автобусу «Volkswagen LT35», Суд зазначає таке.
Право на відшкодування майнової шкоди, завданої майну фізичних та юридичних осіб, має власник (ч. 3 ст. 386 ЦК України) та/або особи, які мають речове право на чуже майно (ст. 396 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України володільцем джерела підвищеної небезпеки є юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Згідно з пунктом 2.2. ПДР, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Якщо порушення речового права на чуже майно, з вини третіх осіб, завдало певних майнових збитків особі, якій належить це право, то ця особа може звернутися за захистом належних їй прав на підставі ст. 396 ЦК України. Спричинення шкоди користувачу майна випливає з факту його користування цим майном на достатній правовій підставі відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху (висновок Верховного Суду України в постанові від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14).
Позивач, який правомірно керував транспортним засобом, має право на відшкодування майнової шкоди, заподіяної цьому майну за рахунок страховика (страхової компанії) винної особи, а понад розмір страхового відшкодування, зокрема, франшизи, за рахунок винної особи.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду в постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 200/21325/15-ц, від 03 квітня 2019 року в справі №299/2811/16-ц, від 17 жовтня 2019 року у справі № 300/193/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 607/3007/16-ц, Верховний Суд України в постанові від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14, така практика є сталою.
Факт правомірності володіння особою транспортним засобом є достатньою підставою, щоб звернутися за захистом права щодо відшкодування шкоди, заподіяної автомобілю, яким керувала особа під час ДТП.
Аналогічні висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17.
У цьому кримінальному провадженні суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_11 правомірно володів указаним вище автобусом на підставі договору оренди і довіреності на ОСОБА_11 , виданої власником транспортного засобу ПрАТ «Добробут АГ» в особі директора, котрий також передав йому відповідні реєстраційні документи. Тому, всупереч аргументам представника цивільного відповідача, потерпілий ОСОБА_11 є належним позивачем щодо відшкодування заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди майнової шкоди через пошкодження автобусу «Volkswagen LT35» з вини засудженого за рахунок страховика (страхової компанії).
Водночас аргументи представника цивільного відповідача в касаційній скарзі про те, що місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, не додержався законодавчих приписів під час визначення розміру майнової шкоди за фізично знищений транспортний засіб, є частково обґрунтованими.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в цивільному позові, поданому через представника, потерпілий ОСОБА_11 просив стягнути на його користь, серед іншого, майнову шкоду, пов'язану з фізичним знищенням автобуса «Volkswagen LT35», в розмірі його вартості до настання ДТП, що становить 281 670 грн. Місцевий суд, урахувавши висновок транспортно-товарознавчої експертизи від 15 вересня 2023 року № СЕ-19/109-23/10231-АВ, задовольнив позов у цій частині та стягнув зі страхової компанії майнову шкоду на його користь за фізично знищений автобус у межах ліміту відповідальності страховика за виключенням франшизи, яку разом із різницею між вказаним розміром шкоди та страховим відшкодуванням стягнув із ТДВ «Коломийське автотранспортне підприємство».
У касаційній скарзі представник цивільного відповідача посилається на те, що в цьому випадку підлягала відшкодуванню не повна вартість знищеного транспортного засобу, а лише різниця між його вартістю до та після ДТП. Щодо цих доводів потрібно зазначити таке.
Відповідно до ст. 62 КПК України цивільний відповідач у кримінальному провадженні має права та обов'язки, передбачені цим Кодексом для підозрюваного, обвинуваченого, в частині, що стосуються цивільного позову, а також має право визнавати позов повністю чи частково або заперечувати проти нього.
Як регламентовано ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законний інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду доказів.
Наведена норма узгоджується з положеннями ст. 12 ЦПК України про те, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Однак із матеріалів кримінального провадження видно, що під час судового провадження представник цивільного відповідача не реалізував свого права на подання до судів першої та апеляційної інстанцій доказів і доведення своєї позиції щодо обставин, на які він посилався. Тому під час ухвалення судових рішень суди попередніх інстанцій зважали на ті докази, що були в їх розпорядженні.
Відповідно до ст. 30 Закону № 1961-IV транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно зі звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП.
Визначаючи розмір завданої потерпілому майнової шкоди, місцевий суд урахував висновок згаданої вище експертизи, що була проведена за ініціативою потерпілого, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту автобуса з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу становить 358 599 грн, а його ринкова вартість до моменту пошкодження під час ДТП становить 281 670 грн, отже такий ремонт є економічно недоцільним, тому цей транспортний засіб вважається фізично знищеним, а вартість матеріального збитку, завданого власнику автобуса, відповідає вказаній ринковій вартості. Жодних даних, які б свідчили про неналежність або недопустимість цього висновку експерта, за матеріалами кримінального провадження не встановлено та представником цивільного відповідача на доведення висловленої в касаційній скарзі позиції також не зазначено. Водночас доказів на підтвердження вартості автобуса після ДТП представник цивільного відповідача й інші учасники судового провадження до судів першої та апеляційної інстанцій не подавали.
Зважаючи на те, що витрати на ремонт автобуса перевищують вартість цього транспортного засобу до ДТП, суд першої інстанції дійшов висновку, що цей транспортний засіб є фізично знищеним, оскільки його відновлювальний ремонт є економічно необґрунтованим. Тому з урахуванням наданих доказів суд визначив, що майнова шкода, завдана потерпілому внаслідок пошкодження транспортного засобу, відповідає його вартості до моменту ДТП і становить 281 670 грн.
Однак суд не зважив на те, що відповідно до усталеної судової практики у справах за позовами про відшкодування шкоди, суд, постановляючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватися за призначенням, але має певну цінність, одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.
Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду в постанові від 14 червня 2023 року у справі № 125/1216/20, у випадку економічної необґрунтованості ремонту транспортного засобу він вважається фізично знищеним, а відшкодування завданої позивачу шкоди має відбуватися в порядку, визначеному у ст. 30 Закону № 1961-IV, згідно з яким позивач має передати залишки транспортного засобу відповідачу як особі, яка відповідає за завдану шкоду, чим набути право отримати від останнього відшкодування шкоди в розмірі, що відповідає вартості транспортного засобу до ДТП.
Отже, рішення місцевого суду про стягнення на користь потерпілого ОСОБА_11 повної вартості транспортного засобу до моменту ДТП з одночасним переданням залишків цього транспортного засобу власнику ПрАТ «Добробут» не забезпечить виконання приписів ст. 30 Закону № 1961-IV.
Зазначене узгоджується із застосуванням вказаної норми права в подібних правовідносинах, зокрема в постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 17 серпня 2023 року у справі № 715/723/21, від 04 квітня 2024 року у справі № 450/3185/22 і від 04 липня 2024 року у справі № 519/1079/21.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 у частині вирішення цивільних позовів ОСОБА_9 і ОСОБА_11 , в порушення вимог ст. 419 КПК України відповідних доводів представника страхової компанії в повній мірі не перевірив та належної оцінки їм не дав, внаслідок чого передчасно залишив вирок у цій частині без змін.
Допущені судами порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними, з огляду на що вироки місцевого та апеляційних судів у частині вирішення вказаних цивільних позовів підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства, під час якого суду необхідно врахувати наведене та постановити законне й обґрунтоване рішення.
Керуючись статтями 433, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу представника цивільного відповідача ПрАТ «Страхова група «ТАС» - адвоката ОСОБА_8 задовольнити частково.
Вироки Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 20 серпня 2024 року й Івано-Франківського апеляційного суду від 23 січня 2025 року щодо ОСОБА_7 в частині вирішення цивільних позовів потерпілих ОСОБА_9 і ОСОБА_11 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді
ОСОБА_20 ОСОБА_2 ОСОБА_3