суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у провадженні № 51-2553 км 24 (справа 334/3871/23), за касаційною скаргою захисника ОСОБА_3 , який діє в інтересах особи, щодо якої застосовано примусові заходи медичного характеру - ОСОБА_4 на ухвали Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 червня 2023 року та Запорізького апеляційного суду від 10 квітня 2024 року.
Постановою Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 24 листопада 2025 року залишено без задоволення касаційну скаргу захисника ОСОБА_3 , який діє в інтересах особи, щодо якої застосовано примусові заходи медичного характеру - ОСОБА_4 , а ухвали Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 червня 2023 року та Запорізького апеляційного суду від 10 квітня 2024 року - без змін.
При ухваленні постанови ми голосували проти та викладаємо окрему думку з огляду на таке.
Так, ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 червня 2023 року, залишеною без зміни ухвалою Запорізького апеляційного суду від 10 квітня 2024 року, було задоволено клопотання прокурора про застосування до ОСОБА_4 примусових заходів медичного характеру за вчинення ним суспільно-небезпечного діяння, передбаченого ч. 2 ст. 4362 КК України, у виді поміщення до закладу з надання психіатричної допомоги в умовах, що виключають його небезпечну поведінку у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу з посиленим наглядом.
Не погодившись з зазначеними рішеннями, захисник ОСОБА_3 звернувся з касаційною скаргою, відповідно до змісту якої, серед іншого, просив скасувати судові рішення як такі, що ухвалені всупереч вимогам кримінального процесуального закону, та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Стверджує, що в порушення норм кримінального процесуального закону, а саме положень ст. 365 КПК України, суд першої інстанції після стадії судових дебатів, не надаючи ОСОБА_4 останнього слова, видалився до нарадчої кімнати, що є безумовною підставою для скасування судових рішень. Такі порушення, як зазначив захисник, залишилися поза увагою апеляційного суду, який постановив рішення без дотримання вимог ст. 419 КПК України. Крім того, апеляційний суд помилково вказав, що ОСОБА_4 не набув статусу обвинуваченого, що прямо суперечить положенням ст. 506 КПК України.
Вважаємо, що переглядаючи дане кримінальне провадження в касаційному порядку за вказаною касаційною скаргою, касаційному суду слід було б оскаржувані судові рішення щодо ОСОБА_4 скасувати у зв'язку з істотним порушенням кримінального процесуального закону, а касаційну скаргу, відповідно, задовольнити частково.
Прокурор під час касаційного розгляду також стверджував, що судами попередніх інстанцій було істотно порушено вимоги кримінального процесуального закону щодо ненадання ОСОБА_4 можливості виступити з останнім словом, а тому касаційну скарг слід було задовольнити частково і в цій частині скасувати судові рішення з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
Так, як передбачено ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Частиною 1 ст. 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Статтею 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод визначено право на справедливий суд, а Верховний Суд в свою чергу неодноразово наголошував та констатував у свої рішеннях, що судове рішення у будь-якому разі має відстоювати права людини.
Норми ст. 7 КПК України вказують, що зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться рівність перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 22 КПК Україникримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до положень ст. 363 КПК України, після з'ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами головуючий у судовому засіданні з'ясовує в учасників судового провадження, чи бажають вони доповнити судовий розгляд і чим саме. За відсутності клопотань або після вирішення клопотань, якщо вони були подані, суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами і переходить до судових дебатів.
В подальшому, після оголошення судових дебатів закінченими суд надає обвинуваченому останнє слово. Суд не має права обмежувати тривалість останнього слова обвинуваченого певним часом. За змістом ст. 365 КПКУкраїни останнє слово є персоніфікованим етапом судового провадження і полягає в особистому зверненні обвинуваченого до суду.
Згідно з положенням ст. 3 КПК України особа, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру, та його законний представник є сторонами кримінального провадження. Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру відбувається в особливому порядку, який викладено в главі 39 КПК України.
Норми ст. 512 КПК України передбачають, що судовий розгляд здійснюється одноособово суддею в судовому засіданні за участю прокурора, обов'язковою участю фізичної особи, стосовно якої вирішується питання про застосування примусових заходів медичного характеру, її законного представника та захисника згідно із загальними правилами цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 506 КПК України особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, користується правами підозрюваного та обвинуваченого в обсязі, який визначається характером розладу психічної діяльності чи психічного захворювання відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи, та здійснює їх через законного представника та захисника
При цьому норми кримінального процесуального закону не обмежують громадянина в його процесуальних правах і не забороняють йому реалізовувати їх безпосередньо.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, а саме із журналу судового засідання від 07 червня 2023 року та аудіо- і відеозапису, який міститься на технічному носії фіксації кримінального провадження в суді першої інстанції, де суд, після закінчення з'ясування обставин та перевірку їх доказами, перейшов до судових дебатів. Після закінчення стадії судових дебатів судом не було надано останнє слово ОСОБА_4 . Тобто, стадія судового розгляду як «останнє слово» фактично не була навіть розпочата. Після виходу з нарадчої кімнати, судом було проголошено ухвалу (резолютивна частина) про застосування примусових заходів медичного характеру.
Місцевий суд позбавив ОСОБА_4 його права звернутися до суду з останнім словом.
Апеляційний суд, переглядаючи оскаржуване рішення, зазначив, що доводи скарги про порушення судом першої інстанції вимог ст. 365 КПК України, є необґрунтованими, оскільки обвинуваченим є особа, обвинувальний акт щодо якої направлений до суду, а щодо ОСОБА_4 такий акт не складався та до суду не направлявся, отже останній не набув статусу обвинуваченого, а тому розгляд клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру відбувся за правилами КПК України з урахуванням особливостей, визначених у Главі 39 цього Кодексу.
Зазначене обґрунтування апеляційним судом, на нашу думку, прямо суперечать положенням, передбаченим ст. 506 КПК України.
Крім того, відповідно до правозастосовної практики Верховного Суду, у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 10 лютого 2022 року (провадження №51-4222км21) зазначено, що суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, не забезпечив сторонам необхідних рівних умов для реалізації їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, у зв'язку з позбавленням особи, щодо якої застосовані примусові заходи медичного характеру, зокрема, права звернутися до суду з останнім словом, Таке порушення, відповідно до положень ч. 1 ст. 412 КПК України, є істотним, оскільки перешкодило суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення, та таким, яке згідно з п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції. У зв'язку з чим касаційна скарга була задоволена частково, а судові рішення - скасовані з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
На нашу думку суди першої та апеляційної інстанцій у зв'язку з позбавленням ОСОБА_4 можливості виступити з останнім словом не забезпечили сторонам необхідних рівних умов для реалізації їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, чим порушили принципи рівності та змагальності сторін, що з огляду на практику Європейського суду з прав людини, не узгоджується з положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод щодо забезпечення справедливого судового розгляду.
Під час касаційного розгляду у захисту фактично не було опонентів, оскільки сторона обвинувачення також підтримала вимоги захисника в цій частині і просила скасувати судові рішення з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону (ч.1 ст. 412 КПК України).
В судовому засіданні суду першої інстанції, після виступу ОСОБА_4 в судових дебатах, суд видалився в нарадчу кімнату, а таку стадію судового розгляду як «останнє слово» не було згадано зовсім.
У зв'язку з ненаданням останнього слова ОСОБА_4 , до якого рішенням суду першої інстанції були застосовані примусові заходи медичного характеру, апеляційний суд при розгляді взагалі виснував, що останній не набув статусу обвинуваченого, а тому в неповному обсязі користується правами, визначеними ст. 42 КПК України. Хоча згідно ст. 14 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
З урахуванням вище зазначеного вважаємо, що оскаржувані судові рішення щодо ОСОБА_4 , в будь-якому випадку, необхідно було скасувати у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Судді ОСОБА_5
ОСОБА_6