Справа № 302/1657/25
Провадження № 2-о/302/106/25
02.12.2025 селище Міжгір'я Закарпатської області
Міжгірський районний суд Закарпатської області у складі:
головуючого, судді Пухальського С. В.,
за участі секретаря судового засідання Сита Л. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_2 , заінтересована особа: Хустський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Хустському районі Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України,
ОСОБА_1 від імені якої діє ОСОБА_2 звернулася до суду із завою про встановлення факту смерті її чоловіка. Вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт Нижні Сірогози Херсонської області помер чоловік заявниці - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, у зв'язку з тим, що вказана частина території Херсонської області на даний час визнана тимчасово окупованою територією України, вона не має змоги у встановленому законом порядку зареєструвати смерть чоловіка.
ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася. Її представник ОСОБА_2 подала заяву з проханням розглянути справу без участі як заявниці, так і самої представниці. Заявлені вимоги підтримує у повному обсязі (а.с. 26).
Хустським відділом ДРАЦС у Хустському районі Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції явку представника в судове засідання не забезпечено. У встановлений судом строк жодних пояснень чи заперечень щодо поданої заяви не надійшло.
Фіксація судового розгляду справи технічними засобами не проводилась, згідно частини 2 статті 247 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Правилами статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За правилами статті 293, пункту 8 частини 1 статті 315, статті 317 ЦПК України в порядку окремого провадження, яке є видом непозовного цивільного судочинства, розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
У відповідності до статті 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім'ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов'язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника. Справи про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, розглядаються невідкладно з дня надходження відповідної заяви до суду.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі:
1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою;
2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Судом установлені наступні обставини.
З копії свідоцтва про смерть від 19 серпня 2025 року, виданого 99500003 Нижньосірогозьким районним відділом записів актів цивільного стану Управління РАЦС Херсонської області вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець смт Нижні Сірогози Херсонської області, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Нижні Сірогози Херсонської області (а.с. 7).
Заявниця є дружиною померлого ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_1 від 05 листопада 1988 року (а.с. 9).
17 липня 2020 року Верховна Рада України прийняла Постанову № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів», відповідно до якої утворено у Херсонській області, зокрема, Генічеський район (з адміністративним центром у місті Генічеськ) у складі територій Генічеської міської, Іванівської селищної, Нижньосірогозької селищної, Новотроїцької селищної територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженим Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 28.02.2025 № 376, вся територія Генічеського району Херсонської області тимчасово окупована рф.
Пунктом 1 глави 5 розділу III Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18 жовтня 2000 року № 52/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції від 24 грудня 2010 року № 3307/5) встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма №106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 року № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 року за № 1150/13024 (далі - лікарське свідоцтво про смерть); б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 року № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 року за № 1150/13024 (далі - фельдшерська довідка про смерть); в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована російською федерацією територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частина 1 статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачає, що на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину адміністративної межі та лінії зіткнення між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.
Відповідно до частин 2-4 статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану. Встановлення зв'язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
Згідно із частиною 1 статті 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Положеннями статей 3, 8, 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН) сформульовані як «Намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання спричиняє серйозні порушення або обмеження прав громадян.
Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, рішення від 18 грудня 1996 року, § 45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, рішення від 10 травня 2001 року) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, рішення від 23 лютого 2016 року) Суд приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.
При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] є далеким від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, рішення від 10 травня 2001 року, § 96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, рішення від 10 травня 2001 року, § 92).
Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, рішення від 23 лютого 2016 року, § 142).
Таким чином, суд може застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, у контексті як мінімум «реєстрації народжень, смертей і шлюбів», виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі № 753/8033/22 (провадження № 61-1428св23), від 26 квітня 2023 року у справі № 337/3725/22 (провадження № 61-1746св23), від 25 жовтня 2023 року у справі № 607/1612/23 (провадження № 61-6323св23).
Визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо смерті людини, з метою захисту прав громадян України ніяким чином не легітимізує таку владу. Розгляд державними органами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади. Проте держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, оскільки ОСОБА_1 не має можливості звернутися до відповідних органів за місцем смерті ОСОБА_3 та надати для реєстрації смерті документи, передбачені законодавством України, з метою захисту її законних прав та інтересів, як громадянина України, суд вважає необхідним встановити факт смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у смт Нижні Сірогози Генічеського району Херсонської області.
Відповідно до частини 4 статті 317 ЦПК України ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, підлягає негайному виконанню. Рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Відповідно до частини 7 статті 294 ЦПК України, при ухваленні рішення судом у справах окремого провадження, судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 76-81, 89, 265-263, 273, 293, 315, 317, 319 Цивільного процесуального кодексу України, з урахуванням статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», суд
Заяву задовольнити.
Встановити факт, що громадянин України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець смт Нижні Сірогози Херсонської області, який проживав за адресою: АДРЕСА_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт Нижні Сірогози Генічеського району Херсонської області у віці 59 років.
Рішення підлягає негайному виконанню. Оскарження рішення не перешкоджає його виконанню.
Копію рішення надіслати до Хустського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Хустському районі Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, для державної реєстрації смерті.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Закарпатського апеляційного суду безпосередньо або через Міжгірський районний суд Закарпатської області з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Пухальський С. В.