01 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 939/958/23
провадження № 61-5910св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 25 липня 2023 року у складі судді Унятицького Д. Є. та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2024 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Верланова С. М., Нежури В. А.,
Короткий зміст позовних вимог
В квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив визнати договори оренди земельних ділянок від 13 жовтня 2017 року з кадастровими номерами 3221055300:04:001:0001 площею 2,8658 га, 3221055300:04:001:0002 площею 2,8117 га, 3221055300:04:001:0003 площею 3,6672 га, 3221055300:04:001:0008 площею 6,8827 га, які розташовані на території Бабинецької селищної ради Бородянського району Київської області (далі - земельні ділянки) недійсними.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до договорів оренди земельних ділянок від 13 жовтня 2017 року ОСОБА_1 отримав в оренду від ОСОБА_2 земельні ділянки для ведення садівництва. Відповідно до пункту 3.1 договорів строк їх дії становить 8 років, тобто до 12 жовтня 2025 року. Однак навесні 2018 року було виявлено недоліки земель у вигляді їх затоплення, які суттєво вплинули на можливість їх використання. Відповідно до інформації Державного агентства водних ресурсів України вказані земельні ділянки перебувають на меліоративних землях внутрішньогосподарської осушувальної системи з гончарним дренажем; експлуатаційні заходи та ремонтні роботи на зазначеній осушувальній системі останні роки ніхто не проводив; використання меліоративних земель з гончарним дренажем для індивідуального садівництва із забудовою може призвести до порушення інфраструктури меліоративної системи та викликати вторинне заболочення території. Вказані земельні ділянки належать до земель сільськогосподарського призначення, були у користуванні Немішаївського радгоспу технікуму для дослідницьких і навчальних цілей та перебувають на меліоративних землях внутрішньогосподарської осушувальної меліоративної системи з гончарним дренажем. Земельні ділянки, одержані громадянами внаслідок приватизації земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, на яких розташовані та функціонують меліоративні системи, використовуються спільно на підставі угоди. У разі відсутності згоди щодо спільного використання зазначених земельних ділянок питання вирішується в судовому порядку (стаття 26 ЗК України). Відповідач використовував земельні ділянки з недотриманням правил та установленого режиму експлуатації меліоративної системи, що призвело до підтоплення, заболочення ділянок, не попередив позивача про особливі властивості та недоліки земельних ділянок. Кожен з договорів оренди не відповідає трьом істотним умовам договору оренди землі, тому на підставі статті 15 Закону України «Про оренду землі» просив позов задовольнити. У зв'язку із наявністю сервітутів площі земельних ділянок менші ніж передбачені договорами оренди.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 25 липня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 січня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, що відносно земельних ділянок встановлені обмеження та обтяження, про які на момент укладення угод позивачу відомо не було, що ці земельні ділянки використовуються спільно на підставі угоди, оскільки на них функціонують меліоративні системи, що внаслідок використання відповідачем земельних ділянок з недотриманням правил та установленого режиму експлуатації меліоративної системи відбулось їх підтоплення та заболочення.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції та зазначив, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що позивач здійснив оспорювані договори оренди земельних ділянок під впливом помилки щодо предмета договорів. Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватись на момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, що виникли на підставі оспорюваного договору. Договори, укладені сторонами 13 жовтня 2017 року, містять всі істотні умови, визначені статтею 15 Закону України «Про оренду землі». Позивачем не наводяться документальні факти про взаємозв'язок орендованих земельних ділянок в розрізі уявного підтоплення та наявністю старої меліоративної системи, оскільки тип меліоративної системи також невідомий.
Немає необхідності застосування позовної давності, оскільки сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави.
Аргументи учасників справи
16 квітня 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені судові рішення і передати справи на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач надав суду докази, які свідчать про те, що на момент підписання договорів оренди земельних ділянок існували обставини, які мають істотне значення. Позивач не знав і не міг знати про існування зазначених обставин, помилився щодо властивостей і якостей земельних ділянок, які значно знижують їх цінність та можливість використання за цільовим призначенням. Наслідки помилки неможливо усунути, оскільки для усунення цих обставин позивачу необхідно здійснити значні витрати, що не передбачені договорами оренди. Предметом договорів оренди є земельні ділянки, які належить орендодавцю на підставі державних актів на право власності, виданих управлінням земельних ресурсів Бородянському районі Київської області. На момент видачі актів відповідно змісту статті 193 ЗК України (в редакції 2007 року) Державний земельний кадастр як єдина державна геоінформаційна система не містив відомості про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж. Після підписання договорів оренди земельних ділянок позивач дізнався, що земельні ділянки відноситься до меліорованих земель з зруйнованою меліоративною системою.
Доказами у справі які підтверджують вимоги позивача та підтверджують існування цих обставин, є відповіді Державного агентства водних ресурсів України та Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області. Агентство повідомило: земельні ділянки належать до меліорованих земель; внутрішньогосподарська меліоративна система побудована для забезпечення поліпшення земель з несприятливим водним режимом (перезволоження), регулювання водного режиму ґрунтів та захисту їх від шкідливої дії води (затоплення, підтоплення, ерозія тощо); відповідно до матеріалів інвентаризації меліоративних систем в Бородянському районі Київської області, з метою забезпечення збереження та раціонального використання меліорованих земель, зазначену меліоративну систему у 2009 році було передано у комунальну власність Бабинецької сільської ради; експлуатацією зазначеної системи останні роки ніхто не займався, доглядові та ремонтні роботи на системі не проводились, дренажні колодязі в переважній більшості знищені, що призвело до погіршення якості сільськогосподарських земель; для поліпшення меліоративного стану земель в межах системи необхідно провести системні заходи з відновлення її працездатності; реалізацію заходів можливо здійснити за попередньо розробленим проектом у межах Загальнодержавної цільової програми розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення басейн річки Дніпро на період до 2021 року (затверджена Законом від 24 травня 2012 року № 4836-VI), Обласної цільової програми розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення басейну річки Дніпро на період до 2021 року (затвердженої рішенням Київської обласної ради від 17 вересня 2013 року № 663-34- VI). Головне управління Держгеокадастру повідомило, що відомості про меліоративні мережі та складові частини у Державному земельному кадастрі на території Бучанської району Київської області не внесені та робота по внесенню ведеться; обмеження у використанні зазначених земельних ділянок безпосередньо встановлені актами цивільного законодавства та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами; особливості експлуатації меліоративних систем та використання меліорованих земель встановлені розділом VII Закону України «Про меліорацію земель».
Суди також не врахували завдання Програми по забезпеченню сталого функціонування та екологічної безпеки внутрішньогосподарської меліоративної системи, затвердженої Законом України від 24 травня 2012 року № 4836-VI. Доки не буде реалізована Програма, передача в оренду меліорованих земель зруйнованими меліоративними мережами не відповідає інтересам держави. Договори оренди меліорованих земель, укладені відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, який не містять відомості про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж, є нікчемними, оскільки вони не відповідають інтересам держави. Орендодавець не передав та ніяким чином не міг передати в оренду земельні ділянки з характеристиками, зазначеними у реєстрах державного земельного кадастру у 2007 році, а також обмеженнями та обтяженнями, які зазначені у пункті 7 кожного з оспорюваних договорів.
11 червня 2024 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін.
Відзив мотивований тим, що касаційна скарга необґрунтована та суперечить фактичним обставинам справи. У 2017 році позивач звернувся до відповідача з пропозицією надати в оренду земельні ділянки. Підставою для такого звернення було постійне користування ОСОБА_1 земельними ділянками з кадастровими номерами 3221055300:04:001:0005, 3221055300:04:001:0006 (що належать його батьку ОСОБА_3 ) з метою вирощування сільськогосподарської продукції (ведення садівництва), створення на цих ділянках інженерних комунікацій для використання сучасних технологій поливу тощо. Таке використання означених земельних ділянок для ведення садівництва здійснювалось родиною позивача з 2008 року. В 2008 році ОСОБА_3 було змінено цільове призначення використання земельної ділянки - із земель для ведення особистого селянського господарства на цільове призначення ? землі для ведення садівництва. При цьому саме первинне право власності на земельну ділянку виникло у ОСОБА_3 ще до 2008 року. Отже, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , користуються власними земельними ділянками вже як мінімум 8 років, а в 2017 році вирішили розширити свій бізнес та орендували прилеглі земельні ділянки, що належать ОСОБА_2 (4 земельних ділянки) та ОСОБА_4 (3221055300:04:001:0007). Тому позивачу про стан та характеристики земельних ділянок було відомо як мінімум за 8 років до укладення спірного договору оренди земельної ділянки з відповідачем з власного досвіду користування. При укладенні договорів оренди земельних ділянок сторони дотрималися істотних умов, передбачених статтею 15 Закону України «Про оренду землі». Позивач користувався орендованими земельними ділянками з моменту їх укладення з 2017 до 2021 років (до моменту ініціації стягнення заборгованості по договору оренди в судовому порядку), жодних заперечень чи зауважень не висловлював. ОСОБА_1 до 2019 року сплачував орендні платежі за користування земельними ділянками.
Меліоративна система припинила своє існування та функціонування з припиненням існування Немішаєвського радгоспу-технікуму, після 1991 року. Таким чином, меліоративна система не працює понад 30 років, а використовувалась Радгоспом технікумом для внутрішньогосподарської діяльності як експериментальної діяльності. В обліку Управління водного господарства Київської області присутні «меліоративні землі», однак відповідно до норм Закону «Про меліорацію земель» ці землі такими не є, оскільки меліоративна система не функціонує понад 30 років. На балансі відповідача жодні інженерні споруди на означеній земельній ділянці не перебувають. Відповідач не приймав від жодної установи чи організації будь-які інженерні споруди. Відповідачу не відомо про наявність зареєстрованих та функціонуючих меліоративних систем в Бородянському районі Київської області.
12 червня 2024 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_2 доповнив відзив тим, що за інформацією Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області згідно з даними Державного земельного кадастру на території Бучанського району Київської області відомості про меліоративні мережі, складові частин меліоративних мереж не внесені. Згідно з частиною четвертою статті 111 ЗК України обмеження у використанні земель (крім обмежень, безпосередньо встановлених законом та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами) підлягають державній реєстрації в Державному земельному кадастрі порядку, встановленому законом, і є чинними з моменту державної реєстрації. Обмеження у використанні земель, безпосередньо встановлені законами та прийнятими відповідно до них нормативно правовими актами, є чинним з моменту набрання чинності нормативно-правовим актами, якими вони були встановлені. Тобто інформація, яка містилась в Актах на землю на час укладання оспорюваних правочинів, була та є актуальною, а в облікових базах Державного земельного кадастру враховані всі істотні параметри земельних ділянок, наявні обтяження та обмеження сформовані з вихідних технічних та якісних параметрів. Під час укладення оспорюваних договорів нотаріусом на підставі Актів на землю здійснена перевірка по відповідних базах щодо наявності діючих обтяжень та обмежень щодо земельних ділянок, які були предметом договорів оренди. Результатом такої перевірки є відсутність будь-яких обтяжень на земельні ділянки, що належать відповідачу, і підтверджує неправомірність та необґрунтованість заявлених позивачем вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі.
17 червня 2024 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 подав додаткові пояснення у справі, у яких заперечив проти відзиву на касаційну скаргу з мотивів, зазначених у доводах касаційної скарги.
22 квітня 2025 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_2 подав доповнення до відзиву на касаційну скаргу, у якому просить врахувати висновок Верховного Суду від 17 квітня 2025 року у справі № 939/1101/23, викладений за аналогічних обставин справи.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2024 року поновлено строк на касаційне оскарження судових рішень та відкрито касаційне провадження у справі.
В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2020 року у справі № 522/25151/14-ц, від 11 червня 2020 рок у справі № 281/129/17, від 30 вересня 2020 року у справі № 559/1605/18, відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 13 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладені договори оренди земельних ділянок строком на 8 (вісім) років до 12 жовтня 2025 року для ведення садівництва, в тому числі, для вирощування багаторічних плодових дерев, кущів та інших рослин; вирощування багаторічних ягідних культур (малина, суниця, смородина, лохина та ін.)
Відповідно до листа басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра Державного агентства водних ресурсів України від 08 лютого 2022 року земельні ділянки розташовані в межах одного населеного масиву на території Бучанської міської ради Бучанського району Київської області. Відповідно до матеріалів інвентаризації меліоративних систем в Київській області, проведеної у 2009 році, земельні ділянки перебувають на меліорованих землях внутрішньогосподарської осушувальної меліоративної системи з гончарним дренажем. Після реформування агропромислового сектора відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13 серпня 2003 року № 1253 «Про затвердження порядку безоплатної передачі у комунальну власність об'єктів соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі, незавершеного будівництва, а також внутрішньогосподарських меліоративних систем колективних сільськогосподарських підприємств, що не підлягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та передачі на баланс підприємств-правонаступників» вказана внутрішньогосподарська мережа осушувальної системи передана у комунальну власність Бабинецької сільської ради в 2009 році. Експлуатаційні заходи та ремонтні роботи на залученій осушувальній системі останні роки ніхто не проводив. Використання меліоративних земель з гончарним дренажем для індивідуального садівництва із забудовою може призвести до порушення інфраструктури меліоративної системи з гончарним дренажем та викликати вторинне заболочення території.
Отже, в межах спірних земельних ділянок дійсно функціонувала меліоративна система внутрішньогосподарського призначення Немішаєвського радгоспу-технікуму ? гончарного типу. Означена меліоративна система внутрішньогосподарська, до державного водогосподарського комплексу не відноситься та не відносилась, на балансі водного управління не обліковується та не обліковувалась. Меліоративна система на цих землях не функціонує понад 30 років.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21)).
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
За змістом частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Тлумачення статті 215 ЦК України свідчить, що підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину.
Згідно статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2020 року у справі № 522/25151/14-ц, на яку є посилання в касаційній скарзі.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2020 року в справі № 281/129/17зроблено висновок щодо застосування частини першої статті 203 ЦК України та вказано, що «під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім, більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із цивільно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у цивільно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних нормах».
У частині першій статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Тлумачення пункту 3 статті 3, статті 627 ЦК України свідчить, що свобода договору має декілька складових. Зокрема, свобода укладання договору; у виборі контрагента, виду договору, визначенні умов договору, форми договору. При реалізації принципу свободи договору слід враховувати вимоги ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості. Тобто законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження. Причому останні є одночасно й межами саморегулювання. Вони передбачені в абзаці 2 частини третьої статті 6 ЦК України, згідно з якою сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства в разі існування однієї з таких підстав:
наявності в акті цивільного законодавства прямої вказівки про неможливість сторін відступати від його імперативного положення (наприклад, згідно частини п'ятої статті 576 ЦК України предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких заборонена законом);
якщо зі змісту акту цивільного законодавства випливає обов'язковість його положень, яка може мати вигляд вказівки в акті цивільного законодавства на нікчемний характер відступу від його положень, або виражатися за допомогою інших правових засобів (наприклад, таким буде припис абзацу 2 частини першої статті 739 ЦК України, що умова договору, відповідно до якої платник безстрокової ренти не може відмовитися від договору ренти, є нікчемною);
якщо це випливає із суті відносин між сторонами. Ця підстава не є логічним закінченням абзацу 2 частини третьої статті 6 ЦК. Такі міркування зумовлені тим, що стаття 6 ЦК України присвячена регулюванню співвідношення актів цивільного законодавства й договору, а не їх кореляції із сутністю відносин між сторонами. Адже сутність цих відносин полягає в їх договірному характері. Тому її застосовування фактично можливе тільки за наявності будь-якої з двох попередніх підстав, тобто прямої вказівки, або ж якщо обов'язковість положень акту цивільного законодавства слідує з його змісту (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2020 року в справі № 559/1605/18).
Відповідно до статті 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. У разі якщо договором оренди землі передбачено здійснення заходів, спрямованих на охорону та поліпшення об'єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи. (частини перша - третя статті 15 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України, в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2025 року у справі № 939/1101/23, про необхідність врахування якої зазначає відповідач, вказано:
«28. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що орендована ним земельна ділянка знаходиться на меліоративних землях і відповідач використовував дану ділянку з недотриманням правил та установленого режиму експлуатації меліоративної системи, що призвело до її підтоплення, заболочення. Крім того, ОСОБА_2 не попередила про особливі властивості і недоліки земельної ділянки при укладенні оспорюваного договору, чим ввела його в оману і внаслідок чого він помилився щодо предмету договору, а також розмір орендної плати не відповідає орендованій земельній ділянці.
38. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 27 листопада 2018 року у справі №905/1227/17).
43. У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 445/1011/17 Верховний Суд вказав, що тлумачення статті 230 ЦК України дає підстави дійти висновку, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов'язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
44. При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.
45. У матеріалах справи відсутні будь-які відомості на підтвердження існування обмежень та/або обтяжень у використанні земельної ділянки з кадастровим номером 3221055300:04:001:0007 площею 6,7586 га, яка розташована на території Бабинецької селищної ради Бородянського району Київської області, як меліоративної земельної ділянки. При цьому позивачем не надано доказів перебування меліоративної системи у власності відповідача, а також обізнаності останнього щодо існування такої системи та можливості її використання, тому, укладаючи договір оренди, з урахуванням відсутності обтяжень у використанні земельної ділянки, останній сам не передбачив її наявності.
46. Отже, оспорюваний договір містить всі необхідні істотні умови, а тому посилання заявника на невідповідність оспорюваного договору положенням статті 15 Закону України «Про оренду землі» відхиляються колегією суддів.
47. Таким чином, суди, ухвалюючи судові рішення, обґрунтовано виходили із того, що позивач під час розгляду справи не надав доказів введення його відповідачем в оману при укладенні оспорюваного договору оренди та наявності умислу в діях відповідача, допущення позивачем помилки при укладенні договору оренди.
48. Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що про недоліки земельної ділянки позивач дізнався після підписання договору оренди землі, оскільки вказаний договір було укладено у 2017 році, а із вказаним позовом позивач звернувся у травні 2023 року, тобто після шести років користування земельною ділянкою».
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесений до Реєстру.
У справі, що переглядається:
звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що орендовані ним земельні ділянки знаходяться на меліоративних землях, і відповідач використовував їх з недотриманням правил та установленого режиму експлуатації меліоративної системи, що призвело до їх підтоплення, заболочення. Кожен з договорів оренди не відповідає істотним умовам договору оренди землі, передбаченим статтею 15 Закону України «Про оренду землі». Відповідач не попередив про особливі властивості і недоліки земельної ділянки при укладенні оспорюваних договорів, чим ввів його в оману, і внаслідок чого він помилився щодо предмета договору, а також розмір орендної плати не відповідає орендованій земельній ділянці;
суди встановили, що у матеріалах справи відсутні будь-які відомості на підтвердження існування обмежень та/або обтяжень у використанні земельних ділянок як меліоративних. Позивачем не надано доказів перебування меліоративної системи у власності відповідача, обізнаності останнього щодо існування такої системи та можливості її використання, що відбулось підтоплення та заболочення земельних ділянок внаслідок її використання. В межах спірних земельних ділянок дійсно функціонувала меліоративна система внутрішньогосподарського призначення Немішаєвського радгоспу-технікуму ? гончарного типу, яка до державного водогосподарського комплексу не належить та не належала, на балансі водного управління не обліковується та не обліковувалась і на цих землях не функціонує понад 30 років. Оспорювані договори містять всі необхідні істотні умови, передбачені положенням статті 15 Закону України «Про оренду землі». Позивач не надав доказів введення його відповідачем в оману при укладенні оспорюваних договорів оренди та наявності умислу в діях відповідача, допущення позивачем помилки при укладенні договору оренди;
колегія суддів також враховує доводи відзиву позивача, що ОСОБА_1 користувався орендованими земельними ділянками з 2017 року, жодних заперечень чи зауважень не висловлював, а з цим позовом звернувся до суду у квітні 2023 року після звернення ОСОБА_2 у лютому та квітні 2023 року до нього з позовами про стягнення заборгованості за вказаними договорами оренди (справи № 939/394/23 та № 939/832/23).
Тому, встановивши відсутність підстав для визнання оспорюваних договорів оренди недійсними або для кваліфікації їх як нікчемних, суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2025 року у справі № 939/1101/23, не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального права чи процесуального права, і зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржені судові рішення ? без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Бородянського районного суду Київської області від 25 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Краснощоков
Д. А. Гудима
П. І. Пархоменко