Іменем України
27 листопада 2025 року
м. Київ
Справа № 643/10144/24
Провадження № 61-9363ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження
за касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - скаржниця), інтереси якої представляє адвокат Говтвяниця Марія Василівна (далі - адвокат),
на рішення Московського районного суду м. Харкова від 14 березня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 червня 2025 року
у справі за позовом скаржниці до ОСОБА_2 (далі - відповідач) за участю Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради (далі - Департамент) як третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, про позбавлення батьківських прав і
1. У вересні 2024 року скаржниця звернулася до суду з позовом, у якому просила позбавити відповідача батьківських прав щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , народжених ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - діти).
2. 14 березня 2025 року Московський районний суд міста Харкова ухвалив рішення, згідно з яким відмовив у задоволенні позову. Мотивував так:
(1) висновок органу опіки та піклування щодо потреби в позбавленні відповідача батьківських прав недостатньо обґрунтований, має рекомендаційний характер і не містить відомостей щодо наявності підтверджених відповідними доказами виключних обставин свідомого нехтування відповідачем обов'язками, що могли би бути підставою для позбавлення його батьківських прав.
Так, Департамент під час вирішення питання про доцільність цього позбавлення не врахував те, що батько проживає у російській федерації, що обмежує можливості його участі у вихованні дітей; узагалі не з'ясував, якими є стосунки дітей із батьком-відповідачем, не поцікавився думкою дітей;
(2) скаржниця не надала докази невиконання відповідачем батьківських обов'язків з утримання дітей. Стягнення з одного із батьків на користь іншого аліментів на дітей не може означати свідоме ухилення від виконання батьківського обов'язку їх утримувати, бо таке стягнення є одним зі способів захисту прав дітей на належне матеріальне забезпечення, що спонукає батька до надання відповідного утримання. З доходу відповідача здійснюються відрахування аліментів на дітей, які скаржниця не може отримати з причин, що не залежать від волі відповідача. Його перебування на території держави-агресора є об'єктивною причиною, яка ускладнює спілкування з дітьми, участь у їхньому вихованні й утриманні;
(3) лише те, що відповідач не звертався до вихователів, вчителів, класного керівника, лікаря-педіатра дітей не є достатніми доказами невиконання відповідачем батьківських обов'язків, не означає безумовне їхнє невиконання щодо піклування про здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток дітей, забезпечення здобуття ними повної загальної середньої освіти, готування їх до самостійного життя.
3. 24 червня 2025 року Харківський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції. Мотивував аналогічно до попередньої.
4. 17 липня 2025 року скаржниця подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила скасувати зазначені судові рішення й ухвалити нове - про задоволення позову. Мотивувала скаргу так:
- лист Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» № 2698 від 17 липня 2023 року доводить лише те, що відрахування аліментів на дітей проводилися востаннє 25 лютого 2022 року, а не на момент ухвалення оскаржених судових рішень. Тому висновок судів першої й апеляційної інстанцій, що відрахування аліментів продовжується, не відповідає обставинам справи;
- суди неповно дослідили висновок Департаменту № 492 від 18 грудня 2024 року в частині того, що відповідач не цікавився навчанням дітей, не відвідував батьківські збори, з класним керівником зв'язок не підтримував;
- за змістом постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2024 року у справі № 760/15928/22 суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про позбавлення батьківських прав щодо дитини, яка за віком здатна сформулювати власні погляди, мав виконати обов'язок держави, визначений у статті 171 Сімейного кодексу України (далі - СК України), та безпосередньо заслухати думку дитини;
- відповідно до положень статті 12 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляд, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини, при чому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що її стосується, безпосередньо або через представника чи відповідний органу у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 вересня 2018 року у справі № 752/22028/16-ц);
- за змістом постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 травня 2023 року у справі № 607/2631/15-ц перебування батька за кордоном не звільняє його від виконання батьківських обов'язків та за наявності бажання не є перешкодою для спілкування з дитиною за допомогою існуючих засобів комунікації;
- за змістом постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2024 року у справі № 760/15928/22 батько, який проживає на територіях України, окупованих росією, не брав участі у вихованні малолітньої доньки, не був обізнаним із її потребами, бажаннями, не брав участі у формуванні її особистості, не забезпечував її підготовку до самостійного життя, з нею не спілкувався, дитина його як батька майже не пам'ятала; належних доказів того, що йому вчиняли перешкоди у спілкуванні з донькою, суду не надав; апеляційний суд не зазначив, які саме обставини життя батька перешкоджали йому брати участь у вихованні доньки, в тому числі за допомогою сучасних телекомунікаційних засобів зв'язку, чи дійсно він був позбавлений фізичної можливості її відвідувати, чому сплатив аліменти на доньку лише у липні 2023 року, і які мав об'єктивні перешкоди для сплати раніше; висновок суду про відсутність доказів свідомого тривалого нехтування батьківськими правами щодо дочки не ґрунтується на вивченні усіх чинників, які б дозволи вирішити спір з урахуванням найкращих інтересів дитини.
5. 14 жовтня 2025 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою залишив касаційну скаргу без руху та встановив для усунення її недоліків десятиденний строк із дня вручення тієї ухвали. Скаржниця мала надати копію квитанції про сплату судового збору для інших учасників справи та доплатити 2 420,80 грн.
6. 23 жовтня 2025 року адвокат в інтересах скаржниці подала до Верховного Суду заяву згідно з якою усунула недоліки касаційної скарги.
7. Верховний Суд вважає, що підстав для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою скаржниці немає.
7.1. Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (стаття 165 СК України).
7.2. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо і лише за наявності вини у їхніх діях (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року у справі № 127/10585/21, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 грудня 2023 року у справі № 522/20260/21).
7.3. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, зокрема, ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти (пункт 2 частини першої статті 164 СК України).
7.4. Обов'язок доведення наявності такого ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, що може бути підставою для позбавлення батьківських прав, покладений на позивачку (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2023 року у справі № 358/689/22, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 грудня 2023 року у справі № 522/20260/21, від 21 травня 2024 року у справі № 303/801/23).
7.5. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини:
- 14 лютого 2020 року судова дільниця № 4 Радянського району м. Астрахані (рф) видала судовий наказ, згідно з яким стягнула з відповідача на користь скаржниці аліменти на дітей у розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку й іншого доходу до повноліття дітей;
- відповідно до листа Акціонерного товариства «Сбербанк» від 30 серпня 2021 року кошти, зараховані на поточний рахунок скаржниці, надійшли від особи, до якої застосовані санкції; ці кошти банк облікує на рахунку, призначеному для обліку кредиторської заборгованості за операціями з клієнтами; банк звернувся до Національного банку України за роз'ясненнями з цього питання з урахуванням того, що вказані кошти мають соціальне призначення;
- згідно з листом Національного банку України від 27 серпня 2021 року скаржницю повідомили, що до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром інформ» (далі - ТОВ «Газпром інформ») застосовані санкції на три роки, а вирішення спірних питань між банком і клієнтом має відбуватися шляхом переговорів або у судовому порядку;
- згідно з адресованим скаржниці листом Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» № 2698 від 17 липня 2023 року на коррахунок банку від ТОВ «Газпром інформ» як платника надходили перекази на ім'я скаржниці (9 липня 2021 року, 12 серпня 2021 року, 10 вересня 2021 року, 8 жовтня 2021 року, 10 листопада 2021 року, 10 грудня 2021 року, 10 січня 2022 року, 10 лютого 2022 року), що станом на 25 лютого 2022 року становили 147 603,31 грн;
- згідно з довідкою Комунального закладу «Заклад дошкільної освіти (ясла-садок) комбінованого типу №366 Харківської міської ради» діти відвідували цей заклад з 1 вересня 2021 року по 30 серпня 2022 року. За час їхнього перебування там, їхнім вихованням займалася скаржниця;
- відповідно до висновку Департаменту № 492 від 18 грудня 2024 року орган опіки та піклування вважає доцільним позбавити відповідача батьківських прав щодо дітей. Згідно з цим висновком діти разом із матір'ю проживають за адресою: АДРЕСА_1 , де створені відповідні умови; згідно з медичною довідкою у скаржниці немає психіатричних протипоказань до виконання обов'язків, пов'язаних із опікою та піклуванням; відповідно до інформації Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча поліклініка № 13» Харківської міської ради діти є під наглядом фахівців закладу з 2022 року, претензій до родини немає; відповідно до інформації Комунального закладу «Харківський ліцей № 139 Харківської міської ради» скаржниця як мати приділяє належну увагу вихованню дітей, забезпечує всі необхідні умови для їхнього всебічного розвитку та здобуття освіти, а відповідач за весь час навчання дітей у ліцеї не цікавиться їхнім навчанням, не відвідував батьківські збори, з класним керівником зв'язок не підтримував; з'ясувати думку відповідача не було можливим.
7.6. Суди попередніх інстанцій не встановили обставини, які б підтверджували ухилення відповідача від виконання обов'язків щодо виховання дітей, спілкування з ними, їхнього утримання, забезпечення здобуття ними загальної середньої освіти, зокрема його остаточне та свідоме самоусунення від виконання цих обов'язків.
Скаржниця не надала доказів, які б однозначно підтверджували саме умисне ухилення відповідачем від виконання таких обов'язків, зокрема те що відповідач уникає спілкування з дітьми за допомогою доступних засобів комунікації. Його перебування на території держави-агресора, з якою Україна не має дипломатичних відносин і транспортного сполучення, ускладнює можливість участі відповідача у вихованні дітей.
З огляду на вказане необґрунтованим є довід скаржниці про неврахування судами обох інстанцій висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 травня 2023 року у справі № 607/2631/15-ц.
7.7. Скаржниця стверджувала про несплату відповідачем аліментів на дітей. Суди встановили, що 14 лютого 2020 року судова дільниця № 4 Радянського району м. Астрахані (рф) видала судовий наказ, згідно з яким стягнула з відповідача на користь скаржниці аліменти на дітей, і до лютого 2022 року на виконання того наказу до банку надходили відповідні кошти. Однак згідно з пунктом 15 постанови Правління Національного банку України від 24 лютого 2022 року № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» в Україні зупинене здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками резидентів Російської Федерації/Республіки Білорусь.
Скаржниця не підтвердила, зокрема, те, що відповідач не сплачує аліменти на виконання відповідного судового наказу, чи що останній втратив законну силу. Те, що скаржниця не отримує кошти через об'єктивні перешкоди, пов'язані з повномасштабним вторгненням рф в Україну, не може означати свідоме ухилення відповідача від виконання батьківського обов'язку утримувати дітей.
Крім того, наявність заборгованості зі сплати аліментів сама по собі не є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2018 року у справі № 204/1199/16-ц).
7.8. Отже, встановлені судами попередніх інстанцій обставини не вказують на ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків стосовно дітей, зокрема на його винну поведінку, втрату інтересу до участі у вихованні й утриманні дітей, зокрема до забезпечення здобуття ними повної загальної середньої освіти. З огляду на вказане висновок судів попередніх інстанцій про відсутність заявленої скаржницею підстави для позбавлення відповідача батьківських прав щодо дітей є правильним.
7.9. Необґрунтованим є аргумент скаржниці про те, що суди не заслухали думку дітей і не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 вересня 2018 року у справі № 752/22028/16-ц і від 20 вересня 2024 року у справі № 760/15928/22.
Спірні правовідносини у справі № 643/10144/24 не є подібними зі тими, які склалися у справі № 752/22028/16-ц щодо визначення місця проживання дитини. А у справі № 760/15928/22 Верховний Суд акцентував увагу на тому, що, ухвалюючи рішення про позбавлення батьківських прав, суд мав безпосередньо заслухати думку дитини. Тоді як у справі № 643/10144/24 суди відмовили у задоволенні позову про позбавлення відповідача батьківських прав. Тому в цій справі незаслуховування думки дітей за відсутності належних і достатніх доказів умисного ухилення відповідача від виконання обов'язків щодо їхнього виховання і забезпечення здобуття ними повної загальної середньої освіти не зумовлює незаконність судових рішень.
7.10. Верховний Суд не бере до уваги довід касаційної скарги про те, що суди не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2024 року у справі № 760/15928/22. У ній батько в апеляційній інстанції надав пояснення, а суд мав можливість їх оцінити, зокрема перевірити, які обставини життя батька перешкоджали йому брати участь у вихованні доньки, в тому числі за допомогою сучасних засобів зв'язку, чи дійсно він був позбавлений фізичної можливості відвідувати доньку, і які були об'єктивні перешкоди сплачувати аліменти. Крім того, за обставинами тієї справи, суд встановив, що батько дитини працював у силовій структурі самопроголошеного утворення (донецької народної республіки), своєю діяльністю сприяв знищенню українського народу, до якого належить і його донька. Проблемним питанням було те, чи здатний батько її виховувати в дусі поваги до мови, національної історії та культурних цінностей українського народу, миру та дружби між народами. Тоді як у справі № 643/10144/24 таких обставин, які у сукупності вплинули на скасування Верховним Судом постанови апеляційного суду та зумовили новий розгляд справи № 760/15928/22, немає.
8. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
9. Верховний Суд уже викладав у постановах висновки щодо застосування норм матеріального права, зокрема щодо позбавлення батьківських прав на підставі пункту 2 частини першої статті 164 СК України. За змістом оскаржених судових рішень і з огляду на аргументи касаційної скарги ці рішення за встановлених обставин відповідним висновкам Верховного Суду не суперечать. Апеляційний суд переглянув рішення суду першої інстанції відповідно до таких висновків. Тому касаційну скаргу скаржниці слід визнати необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 260, 261, 394 ЦПК України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 14 березня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради як третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, про позбавлення батьківських прав.
2. Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали надіслати особі, яка подала цю скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Судді Д. А. Гудима
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко