05 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 755/14104/21
провадження № 61-16276св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (судді-доповідача), Калараша А. А., Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державне підприємство «Обслуговування повітряного руху України»,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: первинна профспілкова організація «Інженерно-технічних фахівців», всеукраїнська профспілка «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв'язку України»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Казак Кирило Ігорович, на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 14 листопада 2022 року у складі судді Ішуніної Л. М.та постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року у складі колегії суддів Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О., Гуля В. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Державного підприємства «Обслуговування повітряного руху України» (далі - Украерорух), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: первинна профспілкова організація «Інженерно-технічних фахівців» (далі - ППО «ІТФ»), всеукраїнська профспілка «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв'язку України» (далі - ВП «ФПАРРіЗУ»), про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення із займаної посади, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов обґрунтований тим, що 18 серпня 2020 року рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області його було поновлено на посаді керівника проектів та програм групи з реалізації програм капітального будівництва Украероруху з 13 квітня 2020 року. 19 серпня 2020 року позивач приступив до виконання своїх посадових обов'язків. 12 липня 2021 року наказом № 753/о його було звільнено із займаної посади - керівника проектів та програм групи з реалізації програм капітального будівництва Украероруху за скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Після отримання повідомлення про скорочення він подав заяви на переведення його на вакантні посади (заява від 15 червня 2021 року - про переведення на посаду директора РСП «Київцентраеро»; заява від 17 червня 2021 року - про переведення на посаду начальника управління кадрового забезпечення Украероруху), але в день звільнення відповідач відмовив позивачу у розгляді його заяв на переведення, оскільки щодо однієї з посад він не відповідав кваліфікаційним вимогам, а інша посада не була вакантною. Водночас посада начальника управління кадрового забезпечення Украероруху була запропонована роботодавцем позивачу як вакантна, а тому він вважав, що ця посада відповідає його досвіду та кваліфікації. Отже, відповідач поновив позивача на старій посаді, зазначивши в штатному розписі в розділі «Примітка»: «посада введена на виконання рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 серпня 2020 року в справі № 359/3506/20 поза чинною організаційною структурою Украероруху», про що свідчить додаток до наказу вiд 18 серпня 2020 року № 850.
Просив визнати незаконним та скасувати наказ Украероруху від 12 липня 2021 року № 753/о про звільнення його з посади керівника проектів та програм групи з реалізації програм капітального будівництва Украероруху, поновити його на вказаній посаді з 12 липня 2021 року, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 12 липня 2021 року до винесення рішення по справі.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 14 листопада 2022 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року, в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що позивач не довів факту порушення відповідачем норм трудового законодавства при звільненні його на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, позаяк судом установлено, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, а саме скорочення штату. Відповідач повідомив позивача про майбутнє звільнення за два місяці та надав йому весь перелік вакантних посад, які існували на день звільнення, тобто виконав обов'язок щодо можливого працевлаштування вивільненого працівника. Рішення вищого виборного органу профспілки щодо відмови у наданні згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 є необґрунтованим, оскільки воно недостатньо аргументовано і не підтверджене доказами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Казак К. І., через підсистему «Електронний суд» надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 14 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року, просить їх скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, у постановах Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17, у постановах Верховного Суду від 02 серпня 2018 року у справі № 465/2454/16-ц, від 24 червня 2020 року у справі № 742/1209/18, від 10 листопада 2022 року у справі № 525/983/21.
Роботодавець вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявні вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з'явилася на підприємстві протягом цього періоду.
Роботодавець не спростував доводи позивача про те, що станом на 02 вересня 2020 року, 05 січня 2021 року, 15 червня 2021 року, 17 червня 2021 року були вакантні посади, і які не були запропоновані роботодавцем позивачу.
Станом на дату втрати чинності штатним розписом 09 квітня 2021 року позивачу не вручено попередження про скорочення посади та наступне вивільнення, тому його позбавлено можливості взяти участь у відборі, передбаченому процедурою, внаслідок чого його не переведено на іншу посаду в новій організаційній структурі або звільнено за результатами відповідних процедур відбору.
Позивачу не запропоновано всі вакантні посади, які з'явились в Украерорусі у зв'язку із введенням нового штатного розпису.
Суд апеляційної інстанції проігнорував факти, які доводять обґрунтованість відмови первинної профспілкової організації у звільненні позивача та свідчать про неповне з'ясування ними обставин, які мають значення для справи.
Аргументи інших учасників справи
У березні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив Украероруху на касаційну скаргу, у якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що судами першої та апеляційної інстанцій досліджено справу повно та об'єктивно без порушень норм процесуального права і з правильним застосуванням норм матеріального права, а заявник у касаційній скарзі не послався на чітку правову підставу для перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій та не аргументував її, не довів її належними та обґрунтованими доказами, тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У березні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченоїпунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 11 листопада 1999 року ОСОБА_1 працював у відповідача на посадах в апараті управління, зокрема з 22 жовтня 2019 року був переведений на посаду керівника проектів та програм групи з реалізації програм капітального будівництва та 13 квітня 2020 року звільнений з роботи за скороченням штату працівників.
Наказом відповідача від 18 серпня 2020 року № 850, на виконання рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 серпня 2020 року в справі № 359/3506/20 щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді керівника проектів та програм групи з реалізації програм капітального будівництва, вказану посаду було включено до штатного розпису апарату управління Украероруху.
Наказом від 03 грудня 2020 року № 1124 введено в дію з 15 грудня 2020 року оновлену організаційну структуру Украероруху.
31 грудня 2020 року наказом № 1237, відповідно до оновленої організаційної структури Украероруху, затверджено штатний розпис підрозділів головного підприємства Украероруху та введено його в дію з 04 січня 2021 року, визнано таким, що втратив чинність з 09 квітня 2021 року штатний розпис підрозділів головного підприємства Украероруху, затверджений наказом Украероруху від 08 січня 2020 року № 9.
Відповідно до вказаного штатного розпису посада начальника керівника проектів та програм групи з реалізації програм капітального будівництва, яку обіймав позивач, відсутня.
Зазначена посада була відсутня і в штатному розписі, затвердженому 08 січня 2020 року № 9, оскільки була введена на виконання рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області 18 серпня 2020 року, поза чинною організаційною структурою Украероруху, що підтверджується додатком до наказу від 18 серпня 2020 року № 850.
Наказом від 25 березня 2021 року № 207 з метою уникнення дублювання функцій у відділі капітальних інвестицій управління майнових питань та капітальних інвестицій, для виконання заходів з економії коштів та поліпшення фінансового стану підприємства, було затверджено зміни до штатного розпису апарату управління Украероруху, затвердженого наказом Украероруху від 18 серпня 2020 року № 850, а саме виключено із штатного розпису посаду керівника проектів та програм групи з реалізації програм капітального будівництва, яку було введено на виконання рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 серпня 2020 року поза чинною організаційною структурою Украероруху. Введено зміни у дію 29 червня 2021 року.
18 травня 2021 року ОСОБА_1 отримав попередження про скорочення посади та наступне вивільнення від 22 квітня 2021 року за № 1-24.2/3254/21 з переліком вакантних посад станом на 22 квітня 2021 року.
Також роботодавцем були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом усього періоду, з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, і існували на день звільнення, що підтверджується переліком вакантних посад по підприємству станом на 19 травня 2021 року, 03 червня 2021 року, 15 червня 2021 року, 12 липня 2021 року.
15 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про переведення його на посаду директора РСП «Київцентраеро». 09 липня 2021 року йому було надано відповідь, в якій зазначено, що посада директора РСП «Київцентраеро» не є вакантною, оскільки посада, на яку прийнятий працівник як виконуючий обов'язки у разі відсутності у нього іншого трудового договору та без зазначення терміну обмежень виконання обов'язків за даною посадою не вважається вакантною.
17 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про переведення його на посаду начальника відділу з кадрового забезпечення управління персоналу Украероруху. 09 липня 2021 року йому було надано відповідь, що за результатами голосування тимчасової комісії його кандидатуру не погоджено, враховуючи невідповідність кваліфікаційним вимогам до посади.
Наказом від 12 липня 2021 року № 753/о позивача звільнено з роботи 12 липня 2021 року за скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, з яким він був ознайомлений цього ж дня та який ОСОБА_1 вважає незаконним, про що зазначив при ознайомленні з ним.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Предметом спору у цій справі є трудовий спір щодо дотримання роботодавцем законодавства при звільненні працівника за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Згідно зі статтею 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв'язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.
Втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.
Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц (провадження № 61-312св17), від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15ц (провадження № 61-1214св18) суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов'язаний тільки з'ясувати наявність підстав для звільнення.
Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
У статті 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне звільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення (постанова Верховного Суду від 03 лютого 2022 року у справі № 225/494/21).
При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має керуватися тим, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.
Водночас роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Таким чином, однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Суди встановили, що наказом від 03 грудня 2020 року № 1124 введено в дію з 15 грудня 2020 року оновлену організаційну структуру Украероруху.
31 грудня 2020 року наказом № 1237, відповідно до оновленої організаційної структури Украероруху, затверджено штатний розпис підрозділів головного підприємства Украероруху та введено його в дію з 04 січня 2021 року, визнано таким, що втратив чинність з 09 квітня 2021 року штатний розпис підрозділів головного підприємства Украероруху, затверджений наказом Украероруху від 08 січня 2020 року № 9.
Відповідно до вказаного штатного розпису посада начальника керівника проектів та програм групи з реалізації програм капітального будівництва, яку обіймав позивач, відсутня.
Зазначена посада була відсутня і в штатному розписі, затвердженому 08 січня 2020 року № 9. Вона була введена на виконання рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області 18 серпня 2020 року, поза чинною організаційною структурою Украероруху, що підтверджується додатком до наказу від 18 серпня 2020 року № 850.
Наказом від 25 березня 2021 року № 207 з метою уникнення дублювання функцій у відділі капітальних інвестицій управління майнових питань та капітальних інвестицій, для виконання заходів з економії коштів та поліпшення фінансового стану підприємства, було затверджено зміни до штатного розпису апарату управління Украероруху, затвердженого наказом Украероруху від 18 серпня 2020 року № 850, а саме виключено із штатного розпису посаду керівника проектів та програм групи з реалізації програм капітального будівництва, яку було введено на виконання рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 серпня 2020 року поза чинною організаційною структурою Украероруху. Введено зміни у дію 29 червня 2021 року.
Враховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій зробили висновок, що в Украерорусі відбулися зміни в організації виробництва та праці, а посада, яку обіймав позивач виключена зі штатного розпису.
Як зазначають суди першої та апеляційної інстанцій, позивачу було запропоновано усі вакантні посади, що підтверджується переліком вакантних посад по підприємству станом на 22 квітня 2021 року. У попередженні про наступне вивільнення від 22 квітня 2021 року зазначено, що додатком до нього є перелік вакантних посад на 28 аркушах. Також роботодавцем були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом усього періоду, з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, і існували на день звільнення, що підтверджується переліком вакантних посад по підприємству станом на 19 травня 2021 року, 03 червня 2021 року, 15 червня 2021 року, 12 липня 2021 року.
З таким висновком погодися не можна з огляду на таке.
15 червня 2021 року позивач звернувся із заявою про переведення його на посаду директора РСП «Київцентрарео», однак 09 липня 2021 року йому було надано відповідь, в якій зазначено, що посада директора РСП «Киїцентраеро» не є вакантною, оскільки посада, на яку прийнятий працівник як виконуючий обов'язки у разі відсутності у нього іншого трудового договору та без зазначення терміну обмежень виконання обов'язків за цією посадою не вважається вакантною, тому заява не може бути розглянута.
Крім того, відповідно до переліку вакантних посад по Головному підприємству станом на 03 червня 2021 року на посаду провідного інженера з експлуатації споруд було призначено тимчасово виконуючого обов'язки головного інженера, а на посаду начальника будинку відпочинку «Микільське» призначено виконуючого обов'язки.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зроблено висновок, що за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов'язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.
Враховуючи, що позивачу не були запропоновані усі вакантні посади, зокрема на які були призначені виконуючі обов'язки, тому твердження позивача, що йому не запропоновано переведення на інші вакантні посади заслуговують на увагу.
У частині третій статті 252 КЗпП України визначено, що звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об'єднання професійних спілок).
Судами встановлено, що позивач є членом та одночасно головою ППО «ІТФ», а також членом Центральної Ради ВП «ФПАРРіЗУ».
Відповідно до пункту 8.1 Розділу 8 Статуту ВП «ФПАРРіЗУ» вищим виборним органом профспілки в період між з'їздами є Центральна Рада, яка утворюється із керівників організацій профспілки та затверджується на звітно-виборному з'їзді.
На виконання вказаних норм, 05 червня 2021 року адміністративний директор відповідача звернувся до президента ВП «ФПАРРіЗУ» з поданням про розірвання трудового договору з ОСОБА_1 .
Рішенням пленуму Центральної Ради Всеукраїнської профспілки «ФПАРРіЗУ» від 01 липня 2021 року не надано згоду на розірвання трудового договору з керівником проектів та програм групи з реалізації програм капітального будівництва ОСОБА_1 , який є головою профспілкового комітету ППО «ІТФ» ВП «ФПАРРіЗУ» та членом Центральної Ради ВП «ФПАРРіЗУ».
Вказане рішення мотивовано тим, що адміністрацією Украероруху не надано переліку посад підприємства на які призначені виконуючі обов'язки, що позбавляє ОСОБА_1 можливості претендувати на ці посади та конкурувати з іншими фахівцями щодо призначення на ці посади на підставі критеріїв статті 42 КЗпП України з урахуванням високої кваліфікації та досвіду, що є фактичним приховуванням вакантних посад і порушенням вимог статті 49-2 КЗпП України; адміністрація Украероруху не провела консультацій з ППО «ІТФ» ВП «ФПАРРіЗУ» щодо заходів запобігання звільненню чи пом'якшення несприятливих наслідків звільнення, що є порушенням статті 49-4 КЗпП України; обґрунтування дублювання функцій у відділі капітальних інвестицій необхідності внесення змін до штатного розпису апарату управління Украероруху з метою скорочення посади керівника проектів та програм групи з реалізації програм капітального будівництва є безпідставним з боку адміністрації Украероруху, оскільки обов'язки, покладені на керівника проектів та програм групи з реалізації програм капітального будівництва, визначені окремими наказами та дорученнями Украероруху; спроба незаконного звільнення ОСОБА_1 за скасованим судовим рішенням про незаконність наказу Украероруху вiд 13 квітня 2020 року № 402/о, безпідставне та незаконне намагання керівництва Украероруху перевести ОСОБА_1 з робочого місця у м. Бориспіль на робоче місце у м. Запоріжжя, намагання керівництва Украероруху притягнути ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за результатами безпідставного службового розслідування, яке до того ж було здійснено з порушенням внутрішніх процедур, свідчить про упереджене ставлення керівництва Украероруху до голови профспілкового комітету ППО «ІТФ» ВП «ФПАРРізУ'та члена Центральної Ради ВП «ФПАРРіЗУ» Бакало В. М., висококваліфікованого та досвідченого фахівця Украероруху.
Крім того, представник ППО «ІТФ» у судовому засіданні та в письмових поясненнях, наданих до суду 04 серпня 2022 року, зазначив, що підтримує аргументи, викладені в рішенні ВП «ФПАРРіЗУ» від 01 липня 2021 року щодо ненадання згоди на звільнення позивача із займаної посади.
Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
Частиною шостою статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» визначено, що рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.
Суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з'ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.
Суд зобов'язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права.
Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 27 липня 2023 року у справі № 243/10624/21.
Обґрунтованість рішення профспілкового органу повинна оцінюватись судом, виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України).
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 липня 2023 року у справі № 947/1843/21.
Рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.
Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.
Суди першої інстанції дійшов передчасного висновку, що рішення профспілкового органу про відмову у наданні згоди на звільнення позивача не ґрунтується на фактичних обставинах справи та не містить належного правового обґрунтування, а апеляційний суд не перевірив зазначених обставин під час перегляду рішення суду першої інстанції.
Апеляційний суд в межах наданих повноважень не спростував доводи позивача про те, що станом на 02 вересня 2020 року, 05 січня 2021 року були вакантні посади які не були запропоновані роботодавцем позивачу, не встановив реальну кількість вакантних посад та не перевірив дотримання роботодавцем порядку звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення Солом'янського районного суду міста Києві від 14 листопада 2022 року, яким відмовлено у позові.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).
Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим.
Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції не усунув усіх порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий апеляційний розгляд.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
Отже, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Щодо судових витрат
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Казак Кирило Ігорович, задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
А. А. Калараш
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк