12 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 404/10098/23
провадження № 61-280св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Кіровоградська обласна лікарня Кіровоградської обласної ради»,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 20 травня 2024 року в складі судді Мохонько В. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 27 листопада 2024 року в складі колегії суддів: Дуковського О. Л., Голованя А. М., Єгорової С. М.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Кіровоградська обласна лікарня Кіровоградської обласної ради» (далі - КНП «КОЛ КОР») про визнання незаконним та скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Позов мотивований тим, що вона з 02 серпня 1985 року прийнята на посаду сестри медичної неврологічного відділення Кіровоградської обласної лікарні. З 1988 року працює на посаді сестри медичної відділення консультативної поліклініки Кіровоградської обласної лікарні. Її обов'язки визначені посадовою інструкцією сестри медичної відділення консультативної поліклініки.
Наказом КНП «КОЛ КОР» від 23 серпня 2023 року № 311 їй оголошено догану за систематичне і грубе порушення трудової дисципліни у зв'язку із систематичним порушенням трудової дисципліни в умовах воєнного стану, а саме відсутність її 04 серпня 2023 року на своєму робочому місці в кабінеті судинного хірурга, проктолога та відсутність її 14 серпня 2023 року на робочому місці, яке визначене наказом від 31 липня 2023 року № 201-к/тм, в ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Будь-яких порушень трудової дисципліни з її боку не було, оголошення догани немає законного підґрунтя та є наслідком неприязних стосунків, що склалися між позивачем та керівництвом лікарні, а також проявом дискримінації та мобінгу.
ОСОБА_1 просила:
визнати незаконним та скасувати наказ КНП «КОЛ КОР» від 23 серпня 2023 року № 311 про притягнення її до дисциплінарної відповідальності;
визнати фактом мобінгу (цькування) винесення наказу КНП «КОЛ КОР» від 23 серпня 2023 року № 311 та систематичне протягом 2020 - 2023 років порушення трудових прав шляхом неодноразового винесення незаконних дисциплінарних стягнень, звільнення, психологічного тиску, безпідставне негативне виокремлення працівника з колективу, перешкоджання виконанню ним своєї трудової функції, недопущення працівника на робоче місце та припинення вказаних дій без подальшого припинення працівником трудової діяльності на період розгляду провадження у справі.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 20 травня 2024 року, яке залишене без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 27 листопада 2024 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, обставини, які вказані в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності мали місце, тому оспорюваний наказ є законним та обґрунтованим, а отже підстави для його скасування та для задоволення позову в цій частині немає. Позивач як у позовній заяві, так само й під час судових засідань у справі не розмежував, які саме дії (бездіяльність) відповідача сприймаються нею окремо як мобінг та як дискримінація, тому суд першої інстанції вважав, що в частині позовних вимог про визнання фактів дискримінації та мобінгу слід відмовити.
Апеляційний суд вважав твердження щодо мобінгу в період роботи позивача в установі відповідача суб'єктивним припущенням ОСОБА_1 . Додаткові непритаманні вимоги до позивача ні в адміністрації, ні у колективу КНП «КОЛ КОР» не доведені.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У січні 2025 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний Суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 20 травня 2024 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 27 листопада 2024 року скасувати, передати справу на новий розгляд (продовження розгляду) або ухвалити нове судове рішення (змінити рішення) в справі.
Касаційна скарга з урахуванням уточнення мотивована тим, що:
суд першої інстанції помилково застосував частину першу статті 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Проте оскаржені накази не містять посилань на вказану норму. Більш того, висновку Верховного Суду щодо застосування статті 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у подібних правовідносинах не має;
суди не дослідили належним чином положення наказів № 311 та № 201-к/тм, а також посадову інструкцію позивача, зокрема пункт 2.29;
суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про виклик свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які могли дати пояснення щодо відсутності обставин вказаних у оспорюваному наказі, а також відхилив клопотання про приєднання до матеріалів справи копії витягу із журналу реєстрації амбулаторних хворих хірургічного кабінету за 04 серпня 2023 року і про витребування оригіналу журналу реєстрації амбулаторних хворих хірургічного кабінету від 21 квітня 2023 року.
суди при ухваленні рішення послалися на протокол засідання комісії з проведення службової перевірки від 18 серпня 2023 року № 4, наказ від 14 серпня 2023 року № 296 «Про створення комісії для проведення службової перевірки», наказ від 11 серпня 2023 року № 294 «Про створення комісії для службової перевірки». Проте перелічені документи не зазначені у тексті і не є підставами для винесення оспорюваного наказу;
протокол засідання комісії з проведення службової перевірки від 18 серпня 2023 року № 4 містить недостовірні дані, а службове розслідування мало формальний характер та є лише імітацією законності його проведення;
суд апеляційної інстанції не взяв до уваги доводи, які викладені в апеляційній скарзі щодо визначення робочого місця позивача, а також не дослідив факти і докази, що їх підтверджують. Позивач 04 серпня 2023 року знаходилася на своєму робочому місці у відділенні консультативної поліклініки, що спростовує твердження відповідача щодо відсутності позивача на робочому місці. При цьому приміщення кабінету судинного хірурга або проктолога не є робочим місцем у розумінні та згідно з посадовою інструкцією позивача. Робочим місцем позивача - сестри медичної відділення консультативної поліклініки згідно з пунктом 2.29 посадової інструкції є приміщення відділення консультативної поліклініки, а не конкретний кабінет того чи іншого лікаря. Жодних обмежень щодо пересування медичних сестер у межах робочого місця (відділення консультативної поліклініки) адміністрацією КНП «КОЛ КОР» не встановлено, а розподіл обов'язків медичних сестер за кабінетами ніяк документально не оформлений;
вирішальне значення для визначення складу дисциплінарного проступку є вина. Вина може бути у формі умислу або необережності і визначається як суб'єктивне ставлення особи до вчинених нею дій. Позивач, розуміючи свої посадові обов'язки, які визначені посадовою інструкцією, усвідомлювала, що її робочим місцем є приміщення відділення консультативної поліклініки, і відповідно, знаходячись у приміщенні відділення консультативної поліклініки, вона перебуває на робочому місці. Тому вона не могла усвідомлювати, що була відсутня на робочому місці, адже у своїх діях керувалася власною посадовою інструкцією;
суди не звернули уваги на те, що у матеріалах справи міститься відомість обліку відвідування пацієнтів за серпень 2023 року, де позивач власною рукою робила відмітки щодо кількості прийнятих пацієнтів протягом дня. Так, 04 серпня 2023 року, позивач зробила запис про 8 прийнятих осіб. Ця відомість свідчить, що позивач працювала 04 серпня 2023 року в кабінеті лікаря-проктолога.
у позовній заяві та апеляційній скарзі були наведені доводи щодо суттєвих порушень законодавства, яке регламентує складання організаційно-розпорядчої документації (наказу), що позбавляє позивачу можливості його виконання належним чином. Проте суди на вказане уваги не звернули. Зокрема, наказ від 31 липня 2023 року № 201-к/тм «Про направлення та відрядження», невиконання якого стало приводом до винесення оспорюваного наказу, не відповідає вимогам законодавства щодо організаційно-розпорядчої документації, а відповідно є незаконним і не має характеру обов'язкового для виконання. Жодного заперечення, пояснення чи спростування зазначених порушень від відповідача не надійшло;
відповідач при винесенні наказу від 31 липня 2023 року № 201-к/тм, не посилався, що його видано відповідно до Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Позивачу не гарантувалася оплата праці не нижче середньої заробітної плати за попередньою роботою. У статті 3 вказаного Закону зазначено, що у період дії воєнного стану роботодавець має право перевести працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди (крім переведення на роботу в іншу місцевість, на території якої тривають активні бойові дії), якщо така робота не протипоказана працівникові за станом здоров'я, лише для відвернення або ліквідації наслідків бойових дій, а також інших обставин, що ставлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей, з оплатою праці за виконану роботу не нижче середньої заробітної плати за попередньою роботою. В наказі чітко не зазначається, які обставини, що становлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей, з якими пов'язується переведення;
положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю - мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем. Відповідно до статті 33 КЗпП України роботодавець має право перевести працівника строком до одного місяця на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди, якщо вона не протипоказана працівникові за станом здоров'я, лише для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій, а також інших обставин, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, з оплатою праці за виконану роботу, але не нижчою, ніж середній заробіток за попередньою роботою. Проте відповідачем у наказі від 31 липня 2023 року № 201-к/тм не визначений конкретний строк такого направлення, як це вказано для інших працівників, що зазначені поряд з позивачем. Крім того, позивачу не гарантувалося збереження середньої заробітної плати. Наведені аргументи і доводи позивача суди проігнорували;
суд апеляційної інстанції не звернув уваги на доводи щодо недопустимості посилань у рішенні суду першої інстанції на пункти 1.2, 1.7 посадової інструкції сестри медичної відділення консультативної поліклініки, статті 139 КЗпП України, оскільки відповідач у наказі від 23 серпня 2023 року № 311 не пов'язує притягнення до дисциплінарної відповідальності із порушенням цих приписів;
до застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. Як підстава оспорюваного наказу у матеріалах справи міститься лист про надання пояснень, що адресований позивачу 15 серпня 2023 року. Проте у цьому листі не зазначається що він стосується саме порушень позивачем трудової дисципліни або невиконання чи неналежного виконання посадових обов'язків, а сам лист містить підпис в. о. заступника директора з амбулаторно-поліклінічної допомоги ОСОБА_7 (особи, яка займає посаду заступника директора по амбулаторно-поліклінічній допомозі, але не є роботодавцем, який наділений правом вимагати письмові пояснення щодо будь-яких обставин чи порушень). Крім того, у листі встановлений строк для надання пояснень - до 17 серпня 2023 року. Водночас до спливу вказаного строку, 16 серпня 2023 року, відповідач склав акт про відмову надати пояснення. Разом з цим, вказаний акт складався за відсутності позивача, з його змістом позивача не ознайомлювали, не міститься у матеріалах справи;
відповідач не був заінтересований у з'ясуванні дійсних обставин, а мав за мету лише формальне документування «дисциплінарного проступку». Тому роботодавець позбавив позивача однієї з гарантій наданих для захисту прав і законних інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення, а саме надання працівником, що притягується до дисциплінарної відповідальності, можливості надати пояснення щодо обставин вчинення імовірного порушення трудової дисципліни і врахувати ці обставини під час вирішення питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності;
для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов'язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов'язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності. При застосуванні статті 149 КЗпП України суди не врахували висновки, які викладені у постановах Верховного Суду;
суди не врахували, що в оспорюваному наказі не зазначено, які саме, визначені правилами трудового розпорядку та посадовою інструкцією, трудові обов'язки були порушені позивачем. Єдине нормативне посилання у тексті наказу зроблено на статтю 147 КЗпП, яка є загальною нормою і передбачає, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосована догана;
жодних доказів невиконання позивачем своїх трудових функцій, безпосередньо передбачених посадовою інструкцією, суду не надано. Відповідач також не з'ясував обставини того, які саме конкретно трудові обов'язки було порушені позивачем, із посиланням у наказі про накладення стягнення на конкретні частини, пункти, статті нормативно-правових актів (законів, правил внутрішнього трудового розпорядку, посадової інструкції), які були порушені позивачем, без визначення наявності чи відсутності ступеня тяжкості вчиненого, без визначення наявності чи відсутності заподіяної діями чи бездіяльністю позивача шкоди, без визначення усіх обставин подій, які були кваліфіковані саме як дисциплінарний проступок. Жодних актів службового розслідування, які стали основою для прийняття оскаржуваного наказу не складалося.
Аналіз доводів касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності, тому в іншій частині не оскаржуються та в касаційному порядку не переглядаються.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У квітні 2025 року КНП «КОЛ КОР» подало до суду відзиви, в яких просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін.
Відзив обґрунтований тим, що:
під час судового розгляду учасники процесу були вільні в доведенні переконливості своїх аргументів перед судом. При цьому суд всіляко сприяв такій можливості. Учасники процесу не були позбавлені можливості в законний спосіб надавати докази по справі (в порядку визначеному ЦПК України при розгляді справи в порядку спрощеного провадження). Натомість представник позивача постійно заявляла клопотання з порушенням вимог визначених ЦПК України, щодо строків подачі доказів та строки подачі клопотань про витребування доказів, без доведення необхідності їх витребування. За наслідками порушення стороною позивача вимог ЦПК України, суд першої інстанції відмовив позивачу в задоволенні його клопотань, які були заявлені з порушенням;
позивач та її представник, оскаржуючи рішення суду першої інстанції, за умови задоволення цим судом заявлених клопотань щодо виклику свідків, намагались в суді апеляційної інстанції повторно заявити клопотання про виклик свідків, при цьому не надавши обґрунтованих аргументів, що перешкоджало позивачу це зробити раніше, тому суд апеляційної інстанції правильно відмовив в його задоволенні;
доводи позивача про відсутність у рішенні судів посилань в спірному наказі на рішення відповідача, які були оформлені наказами від 14 серпня 2023 року № 296 та від 11 серпня 2023 року № 294, щодо утворення комісій про проведення службових перевірок не підтверджують порушень відповідачем вимог законодавства, адже розпорядчі рішення власника підприємства (відповідача) щодо проведення службової перевірки відносно позивача, не впливають на наявність доказів порушення трудової дисципліни позивачем;
роботодавець оцінює докази, перелік яких саме зазначався в наказі про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, а не наявність наказу про проведення службової перевірки, бо ці накази не стосуються порушення трудової дисципліни позивачем. Таким чином, посилання позивача про невідповідність результатів проведення службових перевірок не відповідають дійсності;
суди у межах наявних матеріалів справи, поданих письмових пояснень та доказів відповідачем, пояснень свідків, які були зафіксовані рішенням суду, чітко визначає, що є робочим місцем позивача. При цьому посилання представника позивача, яке було висловлено в касаційній скарзі, щодо не визначеності робочого місця позивача спростовано повністю;
наказ від 31 липня 2023 року № 201-к/тм «Про направлення та відрядження» виданий із додержанням вимог законодавства, має зміст, дату видачи та строк його дії. Крім того, у наказі чітко визначено кого направляє відповідач ( ОСОБА_1 ) та на який час із визначенням періоду (на період відпустки сестри медичної поліклініки цього ж відділення ОСОБА_4 ). Таким чином, відповідач не порушив вимоги законодавства стосовно визначення часу направлення позивача на роботу до ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
відповідно до позиції позивача, яка висловлена у листі від 03 серпня 2024 року, після отримання нею інформації про направлення її до роботи у відповідній медичній комісії та направлення на її адресу копії відповідного наказу, вона не зазначала про невідповідність змісту наказу нормам законодавства. Позивач вказувала виключно про небажання виконувати наказ із мотивів відсутності коштів на проїзд громадським транспортом до місця роботи (у ТЦК та СП) й те, що місце розташування ТЦК та СП знаходиться поза місцем розташування підприємства. При цьому законодавчо не визначена підстава невиконання розпорядження керівника підприємства, яка була оформлена відповідним письмовим наказом, з мотивів начебто невизнання розпорядчого документу роботодавця. До того ж позивач не ставив питання щодо встановлення факту нікчемності або визнання наказу № 201-к/тм недійсним. Відповідні обставини вказують на необґрунтованість позиції представника позивача щодо невиконання наказу з мотивів його незаконності;
посилання позивача на неправильне застосування норм Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є необґрунтованим. Відповідач повністю дотримався вимог КЗпП України та Закону, адже позивач була заздалегідь повідомлена про направлення на роботу за своєю спеціальністю із збереженням своїх обов'язків, як працівник підприємства відповідача до іншого місця роботи на підприємстві, яке було розміщено на території відповідного ТЦК та СП;
законодавець не вимагає визначення в наказі всіх законодавчо визначених підстав видачі наказу та всього переліку відповідних прав та обов'язків сторін трудових відносин, адже права та обов'язки сторін трудових відносин визначені і Законами України (КЗпП, «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та іншими), внутрішніми нормативно-правовими актами (посадова інструкція, правила внутрішнього трудового розпорядку, колективний договір та інші), а їх виконання є прямим обов'язком як працівника, так і роботодавця;
позивачу неодноразово надавалась можливість надати свої пояснення з приводу порушення нею вимог трудового законодавства, яке зафіксоване роботодавцем. Натомість вона ухилялась від надання будь-яких пояснень та сприяння встановлення всіх обставин порушення ним вимог трудового законодавства. Відповідні обставини були предметом дослідження судами;
позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження начебто незаконності прийнятого рішення щодо притягнення її до дисциплінарної відповідальності.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, надано їй строк для усунення недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2025 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Кропивницького апеляційного суду від 27 листопада 2024 року, відкрито касаційне провадження у справі № 404/10098/23 та витребувано справу з суду першої інстанції.
У березні 2025 року матеріали справи № 404/10098/23 надійшли до Верховного Суду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 06 березня 2025 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 554/9493/17, від 15 вересня 2021 року в справі № 316/1206/19, від 27 квітня 2023 року в справі № 369/3071/19, від 28 лютого 2024 року в справі № 299/2637/21, від 03 квітня 2023 року в справі № 761/12280/22, від 18 березня 2021 року в справі № 291/2474/19, від 20 вересня 2024 року в справі № 361/895/23, від 25 жовтня 2022 року в справі № 487/1491/21, від 24 липня 2024 року в справі № 752/10024/21, від 16 травня 2018 року в справі № 712/6576/17; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 02 серпня 1985 року відповідно до витягу із наказу
№ 106-Л ОСОБА_1 прийнято на посаду медичної сестри неврологічного відділення, у зв'язку з закінченням Кіровоградського медучилища, із 01 серпня 1985 року.
Службовою запискою заступник медичного директора з амбулаторно-поліклінічної допомоги ОСОБА_5 доводить до відома, що сестра медична ОСОБА_1 в свій робочий час знаходиться не на своєму робочому місці.
11 серпня 2023 року наказом Генерального директора КНП «КОЛ КОР» ОСОБА_15 № 294 створено комісію для проведення службової перевірки обставин викладених в службовій записці заступника медичного директора КНП «КОЛ КОР» ОСОБА_5 щодо перебування 04 серпня 2023 року сестри медичної відділення консультативної поліклініки КНП «КОЛ КОР» ОСОБА_1 в робочий час в кабінеті лікаря-уролога.
Службовою запискою в. о. заступник медичного директора з амбулаторно-поліклінічної допомоги ОСОБА_6 довів до відома, що згідно з наказом КНП «КОЛ КОР» від 31 липня 2023 року № 201-к/тм сестра медична відділення консультативної поліклініки ОСОБА_1 була направлено в ТЦК та СП на період планової відпустки сестри медичної ОСОБА_4 із 14 серпня 2023 року. Сестра медична ОСОБА_1 в ТЦК та СП не з'явилась, а вийшла на роботу у відділення консультативної поліклініки.
14 серпня 2023 року наказом Генерального директора КНП «КОЛ КОР» № 296 створено комісію для проведення службової перевірки обставин викладених в службовій записці в. о. медичного директора КНП «КОЛ КОР» ОСОБА_7 щодо відсутності сестри медичної відділення консультативної поліклініки КНП «КОЛ КОР» ОСОБА_1 у робочий час на робочому місці визначеного наказом від 31 липня 2023 року № 201-к/тм в ІНФОРМАЦІЯ_1 14 серпня 2023 року.
18 серпня 2023 року відбулося засідання комісії з проведення службової перевірки щодо встановлення обставин перебування сестри медичної відділення консультативної поліклініки ОСОБА_1 в кабінеті лікаря-уролога 04 серпня 2023 року та відсутності сестри медичної відділення консультативної поліклініки ОСОБА_1 на робочому місці визначеного наказом від 31 липня 2023 року № 201-к/тм в ІНФОРМАЦІЯ_1 14 серпня 2023 року в складі голови - ОСОБА_8 , секретаря - ОСОБА_16, присутні - ОСОБА_9 , на якому комісія одноголосно вирішила:
1. За наслідками вивчення матеріалів службової перевірки, встановити обставини, які вказують на систематичне невиконання сестрою медичною відділення консультативної поліклініки ОСОБА_1 вимог діючого трудового законодавства України.
2. Рекомендувати керівництву КНП «КОЛ КОР» розглянути питання притягнення сестри медичної відділення консультативної поліклініки ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення догани.
3. Рекомендувати провести позачергові інструктажі працівників КНП «КОЛ КОР» щодо додержання в роботі працівниками закладу вимог КЗпП України та неухильно дотримання наказів, розпоряджень адміністрації закладу.
Наказом КНП «КОЛ КОР» від 23 серпня 2023 року № 311 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» у зв'язку із систематичним порушенням трудової дисципліни в умовах воєнного стану, а саме відсутність 04 серпня 2023 року на своєму робочому місці в кабінеті судинного хірурга, проктолога та відсутність 14 серпня 2023 року на робочому місці визначеному наказом від 31 липня 2023 року № 201-к/тм в ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до статті 147 КЗпП України оголошено догану сестрі медичній поліклініки відділення консультативної поліклініки ОСОБА_1 .
Підставою є службова записка заступника медичного директора з амбулаторно-поліклінічної допомоги ОСОБА_10 від 07 серпня 2023 року; службова записка лікаря - уролога консультативної поліклініки ОСОБА_11 від 04 серпня 2023 року, пояснювальна записка сестри медичної поліклініки старшої відділення консультативної поліклініки ОСОБА_12 від 04 серпня 2023 року, службова записка в. о. заступника медичного директора амбулаторно-поліклінічної допомоги ОСОБА_7 від 14 серпня 2023 року; наказ від 31 липня 2023 року № 201-к/тм про направлення до ІНФОРМАЦІЯ_2 ; службові записки сестри медичної поліклініки старшої відділення консультативної поліклініки ОСОБА_13 від 14 серпня 2023 року; лист ІНФОРМАЦІЯ_2 від 14 серпня 2023 року № 9226; лист пропозиція про надання пояснень сестри медичною поліклініки відділення консультативної поліклініки ОСОБА_1 від 15 серпня 2023 року; акт про відмову сестри медичної поліклініки відділення консультативної поліклініки ОСОБА_1 надати пояснення від 16 серпня 2023 року; пояснення сестри медичної поліклініки відділення консультативної поліклініки ОСОБА_14 від 21 серпня 2023 року; посадова інструкція сестри медичної поліклініки відділення консультативної поліклініки; правила внутрішнього трудового розпорядку КНП «КОЛ КОР».
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
У статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
У частині першій статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно з статтею 31 КЗпП України власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.
Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір.
Таким чином, працівник зобов'язаний виконувати роботу, визначену трудовим договором, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов'язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов'язків.
Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано такий захід стягнення як догана.
У частині першій статті 148 КЗпП України визначено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення.
Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.
Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов'язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов'язків; вина працівника; наявність причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов'язків.
Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.
Саме на роботодавцеві лежить обов'язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, з яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов'язковому порядку має бути встановлена вина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Отже, при розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з'ясовувати, в чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок.
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Так, 15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким визначені особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Частинами першою та другою статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.
У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану роботодавець має право перевести працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди (крім переведення на роботу в іншу місцевість, на території якої тривають активні бойові дії), якщо така робота не протипоказана працівникові за станом здоров'я, лише для відвернення або ліквідації наслідків бойових дій, а також інших обставин, що ставлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей, з оплатою праці за виконану роботу не нижче середньої заробітної плати за попередньою роботою. У період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 Кодексу законів про працю України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов.
У статті 121 КЗпП України передбачено, що працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями. Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством. За відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада). Працівникам, які направлені у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
При розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з'ясовувати, у чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок. Для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов'язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов'язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності (див. постанови Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року у справі № 487/1491/21, від 24 липня 2024 року у справі № 752/10024/21).
Складовими дисциплінарного проступку є: дії (бездіяльність) працівника; невиконання або неналежне виконання покладених на нього трудових обов'язків; вина працівника; наявність причинно-наслідкового зв'язку між його діями (бездіяльністю) та невиконанням або неналежним виконанням покладених на нього трудових обов'язків. Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає можливість оцінки дій працівника як дисциплінарного проступку (див. постанову Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 712/6576/17).
Відповідно до статті 142 КЗпП України трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням роботодавця і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил. Роботодавець не може ставити у вину працівникові та притягати його до дисциплінарної відповідальності за невиконання обов'язків, не обумовлених трудовим договором, і про які працівник не був поінформований належним чином (див. постанову Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі № 343/1678/19 (провадження № 61-10738св20)).
У наказі про накладення дисциплінарного стягнення обов'язково має бути зазначено, в чому полягає порушення трудової дисципліни, тобто має бути вказівка на фактичні обставини, які послужили підставою для застосування заходу дисциплінарного стягнення. Наказ про накладення дисциплінарного стягнення повинен обов'язково містити нормативне посилання, тобто роботодавець має зазначити назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно-правового акта чи акта локального нормотворення, на підставі якого працівник притягується до дисциплінарної відповідальності. Виконання всіх цих вимог є безумовною запорукою правильного та законного оформлення прийнятого роботодавцем рішення, що одночасно виступає гарантією дотримання трудових прав працівників (див. постанови Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі № 299/2637/21, від 22 липня 2020 року в справі № 554/9493/17 та ін.).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
при зверненні до суду з позовом в цій справі ОСОБА_1 посилалась на те, що будь-яких порушень трудової дисципліни з її боку не було допущено, оголошення догани немає законного підґрунтя та є наслідком неприязних стосунків, що склалися між позивачем та керівництвом лікарні, а також є проявом дискримінації та мобінгу;
відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди виходили з того, що обставини, які вказані в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності, мали місце, тому оспорюваний наказ є законним та обґрунтованим,
таким чином, встановивши, що порушення позивачем вимог трудової дисципліни в умовах воєнного стану є доведеними, суди зробили обґрунтований висновок, що оспорюваний наказ є законним, підстав для його скасування немає;
відсутність у наказі КНП «КОЛ КОР» від 23 серпня 2023 року № 311 посилань на пункти 1.2, 1.7 посадової інструкції сестри медичної відділення консультативної поліклініки, статті 139 КЗпП України, не може бути безумовною підставою для скасування такого наказу, за умови як установлення під час розгляду справи та зазначення у самому наказі обставин щодо порушення позивачем трудової дисципліни (та яких саме), загального посилання на статтю 147 КЗпП України та інші документи, які були підставою для видання оспорюваного наказу.
За таких обставин судові рішення в оскарженій частині слід залишити без змін.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм процесуального та матеріального права. Таким чином, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в оскарженій частині - без змін.
Оскільки судові рішення в оскарженій частині підлягають залишенню без змін, то підстав для здійснення нового розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 20 травня 2024 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 27 листопада 2024 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Кіровоградська обласна лікарня Кіровоградської обласної ради» про визнання незаконним та скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
В. І. Крат