19 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 487/1536/23
провадження № 61-4732св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача Литвиненко І. В.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗОДІАК-СБ»,
розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗОДІАК-СБ» на постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 березня 2025 року у складі колегії суддів: Локтіонової О. В., Крамаренко Т. В., Ямкової О. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗОДІАК-СБ» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
Короткий зміст позовних вимог
В березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- поновити його на роботі на раніше займаній посаді;
- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 лютого 2023 року до дня поновлення на роботі.
В обґрунтування вимог вказував, що з вересня 2020 року він працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «ЗОДІАК-СБ» (далі - ТОВ «ЗОДІАК-СБ») за безстроковим трудовим договором, укладеним на невизначений строк, на посаді інспектора охорони з посадовим окладом 16 400 грн.
26 лютого 2023 року позивач згідно з графіком змін з'явився до свого робочого місця, однак охорона відмовилася його пропустити, посилаючись на те, що ТОВ «ЗОДІАК-СБ» повідомило про його звільнення з займаної посади.
У зв'язку з цим, ОСОБА_1 зателефонував своєму безпосередньому керівнику, який підтвердив його звільнення, однак від надання копії відповідного наказу та проведення повного розрахунку відмовився.
Позивач вважав своє звільнення безпідставним, оскільки порушень трудової дисципліни він не допускав та дисциплінарних стягнень не отримував. Звільнення відбулося з порушенням вимог статей 40, 47, 48, 49, 116 КЗпП України, які передбачають дотримання та застосування відповідного порядку у разі звільнення працівника з ініціативи роботодавця.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заводський районний суд м. Миколаєва рішенням від 04 липня 2024 року у задоволенні позову відмовив.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що надані перепустки не можуть бути прийняті судом як належний доказ перебування позивача саме у трудових відносинах з відповідачем, а отже не може бути доказом безспірності звільнення позивача або розміру грошових вимог позивача до відповідача, оскільки мають лише інформативний характер та свідчать лише про допуск його на територію підприємства.
Відеозаписи робочих журналів також не підтверджують перебування позивача у трудових відносинах з відповідачем, оскільки містять лише інформацію про прийом-передачу чергування.
Позивач не надав суду належних та допустимих доказів подання відповідачу заяви про прийняття на роботу, надання документу, що посвідчує особу та трудової книжки, винесення відповідачем наказу про прийняття на роботу на певну посаду, встановлення посадового окладу, а також виплати заробітної плати.
Судом не встановлено виконання позивачем трудових функцій в ТОВ «ЗОДІАК-СБ», підпорядкування його правилам внутрішнього трудового розпорядку відповідача, забезпечення останнім позивачу умов праці та виплати винагороди за виконану роботу, а також не встановлено, що за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу позивачем провадилася робота в цьому товаристві.
Миколаївський апеляційний суд постановою від 17 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.
Змінив мотивувальну частину рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 липня 2024 року виклавши її в редакції постанови апеляційного суду.
В іншій частині рішення суду залишив без змін.
Апеляційний суд виходив з того, що висновок суду першої інстанції про не встановлення факту перебування позивача у трудових відносинах з ТОВ «ЗОДІАК-СБ» є передчасним.
З огляду на заперечення відповідачем факту перебування у трудових відносинах з позивачем, належною вимогою, яку може заявити ОСОБА_1 , є вимога про встановлення факту перебування у трудових відносинах у поєднанні з вимогами про стягнення належних сум за виконану роботу, поновлення права на допуск до роботи, тощо.
Саме вимога про встановлення юридичного факту - встановлення факту перебування у трудових відносинах є такою, що забезпечить ефективний захист прав позивача у цій справі.
ОСОБА_1 така вимога не заявлялася, що в свою чергу свідчить про неправильно обраний позивачем спосіб захисту, що зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.
Верховний Суд постановою від 22 січня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.
Постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року скасував.
Справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Суд касаційної інстанції зазначив, що обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту перебування у трудових відносинах у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
При цьому встановлення факту перебування у трудових відносинах у справах позовного провадження щодо поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є лише підставою для вирішення такої справи та не потребує обов'язкового звернення особи з окремою вимогою саме про встановлення вказаного юридичного факту.
При таких обставинах суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу саме з підстав неправильно обраного позивачем способу захисту.
Разом з тим, висновків суду першої інстанції щодо вирішення спору по суті заявлених вимог апеляційний суд не перевірив.
Миколаївський апеляційний суд постановою від 12 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 липня 2024 року скасував та ухвалив нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Поновив ОСОБА_1 на посаді інспектора охорони ТОВ «ЗОДІАК-СБ» з 26 лютого 2023 року.
Стягнув з ТОВ «ЗОДІАК-СБ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 лютого 2023 року до 12 березня 2025 року у сумі 265 702,50 грн (сума зазначена без утримання податків та інших обов'язкових платежів).
Стягнув з ТОВ «ЗОДІАК-СБ» на користь держави судовий збір за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій у сумі 9 326,55 грн.
Апеляційний суд виходив з того, що між сторонами з 04 вересня 2020 року існували трудові відносини, що підтверджується наданими позивачем доказами.
Факт звільнення позивача з посади 26 лютого 2023 року доводиться фактом недопуску його до роботи, про що свідчить повідомлення у поліцію.
Незаконність звільнення позивача підтверджується недотриманням відповідачем порядку звільнення, який передбачений нормами КЗпП України. Зокрема, відповідач не виніс наказу про звільнення, не видав працівнику копію наказу, не видав трудову книжку та письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні, не здійснив розрахунок, тощо.
У позовній заяві ОСОБА_1 вказував, що його щомісячна заробітна плата становила 16 400 грн. Проте, жодними доказами це не доведено.
Отже, колегія суддів виходила з величини заробітної плати, яка встановлена частиною шостою статті 235 КЗпП України, а саме середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді.
Під час воєнного стану ця середня заробітна плата з січня 2022 року у Миколаївській області є незмінною 10 845 грн (надання інших видів діяльності). Таким чином, на користь позивача підлягав стягненню з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 лютого 2023 року до 12 березня 2025 року у сумі 265 702,50 грн.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги
У квітні 2025 року ТОВ «ЗОДІАК-СБ» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 березня 2025 року, в якій просить оскаржене судове рішення скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Заявника зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2023 року у справі № 754/12104/20-ц, від 05 березня 2025 року у справі № 463/10998/23.
В матеріалах справи відсутні докази про те, що позивач подавав заяву про прийняття на роботу, паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку тощо. Крім того, відсутні накази про прийняття на роботу та звільнення позивача і ознайомлення з такими наказами, докази ознайомлення позивача з правилами внутрішнього трудового розпорядку, графіку роботи підприємства, ознайомлення з трудовими функціями, посадовою інструкцією, проходження інструктажів перед допуском до роботи з питань техніки безпеки та охорони праці, пожежної безпеки, докази нарахування на виплати позивачу заробітної плати.
Апеляційний суд не звернув уваги на судове рішення, яке набрало законної сили, у справі № 487/1539/23, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «ЗОДІАК-СБ» про стягнення заборгованості по заробітній платі відмовлено. У зазначеній справі встановлено, що позивач не перебував у трудових відносинах, відповідно і заробітна плата його не могла нараховуватися та виплачуватися.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2025 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Зазначав, що відповідач жодним чином не спростував докази, які беззаперечно підтверджують наявність факту існування трудових відносин.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 30 травня 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Заводського районного суду м. Миколаєва.
30 червня 2025 року цивільна справа № 487/1536/23 надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 10 листопада 2025 року справу призначив до розгляду колегією у складі п'яти суддів.
Фактичні обставини справи, з'ясовані судами
На підтвердження доводів позову щодо перебування з відповідачем у трудових відносинах позивач надав до суду копії щомісячних тимчасових перепусток, виданих у період з 04 вересня 2020 року до 01 грудня 2021 року Миколаївською філією ДП «Адміністрація морських портів України» ОСОБА_1 , у яких зазначено: Підприємство: ТОВ «ГРІНТУР-ЕКС», Посада: охоронник. Занесення/винос техніки: Ні. ТОВ «ЗОДІАК-СБ»; перепустку, яку видана 01 січня 2022 року на ім'я ОСОБА_1 , охоронця «ЗОДІАК-СБ» ТОВ «ГРІНТУР-ЕКС» Миколаївською філією ДП «АМПУ»; копію виданого 01 січня 2021 року посвідчення № 5 на ім'я ОСОБА_1 охоронника служби охорони «ЗОДІАК-СБ», яке дійсне до 31 грудня 2021 року; копію виданого 01 січня 2022 року посвідчення № 18 на ім'я ОСОБА_1 охоронника служби охорони «ЗОДІАК-СБ», яке дійсне до 31 грудня 2022 року; копію виданого 01 січня 2023 року посвідчення № 18/2 охоронника служби охорони «ЗОДІАК-СБ», яке дійсне до 31 грудня 2023 року.
За інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ «ЗОДІАК-СБ» зареєстровано 11 липня 2014 року. Видами економічної діяльності, зокрема, є - 80.10 Діяльність приватних охоронних служб (основний). Директором з 04 серпня 2022 року є ОСОБА_2 .
Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи, наданої Головним управлінням ДПС у Миколаївській області від 20 квітня 2023 року, за період з 3 кварталу 2022 року по 4 квартал 2022 року відсутні доходи у ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).
За інформацією ТОВ «ГРІНТУР-ЕКС» від 13 лютого 2024 року № 1302-1, за період з січня 2021 року по лютий 2023 року між ТОВ «ГРІНТУР-ЕКС» та ТОВ «ЗОДІАК-СБ» існували договірні відносини на підставі договору про охорону об'єкта від 20 травня 2020 року № 20/05-1, предметом якого є цілодобова охорона єдиного майнового комплексу Товариства, що розташований у Миколаївському морському порту.
Згідно з відповіддю Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» від 22 січня 2024 року № 93/18-04-03/вих., з 01 січня 2021 року до 01 грудня 2021 року ОСОБА_1 видавались тимчасові перепустки, а 01 січня 2022 року постійна перепустка за посадою «охоронник», організація-ініціатор оформлення перепустки - ТОВ «ГРІНТУР-ЕКС», режим перебування - цілодобово, підприємство-контрагент ініціатора запиту ТОВ «ЗОДІАК-СБ».
Згідно з талоном-повідомленням єдиного обліку від 27 лютого 2023 року № 2122 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію Відділення поліції № 2 (м. Миколаїв) Миколаївського районного управління поліції ГУНП в Миколаївській області 26 лютого 2023 року о 07:30 год від ОСОБА_1 надійшло повідомлення про те, що його при наявності перепустки, не допускають на територію нафтобази.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Справа є малозначною, проте Верховний Суд переглядає оскаржуване судове рішення, оскільки доводи касаційної скарги стосуються питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 43 Конституції України установлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
За приписами статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.
Згідно зі статтею 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи.
При укладенні трудового договору громадянин, який вперше приймається на роботу, має право подати вимогу про оформлення трудової книжки.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45) (пункт 4 частини першої статті 36 КЗпП України).
Частиною першою статті 235 КЗпП України визначено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Згідно з частини першої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Отже, суд може визнати трудовий договір укладеним за відсутності наказу чи розпорядження, лише за умови дотримання інших умов, необхідних для його укладення, зокрема виконання працівником обов'язку щодо надання паспорта або іншого документу, що посвідчує особу, трудової книжки, а у випадках, передбачених законодавством, також документу про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інших документів, за наявності письмових чи інших доказів дотримання цих умов, окрім показань свідків.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Апеляційний суд встановив, що наявність трудових відносин позивача з ТОВ «ЗОДІАК-СБ» підтверджується перепустками на робоче місце з вересня 2020 року та посвідченнями служби охорони ТОВ «ЗОДІАК-СБ», останнє з яких строком з 01 січня до 31 грудня 2023 року. Посвідчення на ім'я ОСОБА_1 мають печатки відділу кадрів ТОВ «ЗОДІАК-СБ» та підписи директорів товариства, прізвища яких відповідають інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Також вказаний факт підтверджують журнали прийому-передачі чергувань, журнал обліку виїзду машин, журнал відвідування автолабораторії, зображення яких міститься на цифровому носії. У цих журналах відображені чергування позивача на посаді інспектора охорони ТОВ «ЗОДІАК-СБ» у вказаний позивачем період.
З повідомлення Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» від 22 січня 2024 року вбачається, що з 01 січня до 31 грудня 2021 року ОСОБА_1 (охоронник) видавались тимчасові перепустки, а з 01 січня 2022 року - постійна перепустка, організація-ініціатор оформлення перепустки - ТОВ «ГРІНТУР-ЕКС», режим перебування - цілодобово, підприємство-контрагент ініціатора запиту - ТОВ «Зодіак-СБ».
Таким чином, суд апеляційної інстанції, встановивши, що зазначені докази підтверджують існування між сторонами з 04 вересня 2020 року трудових відносин, проте відповідач не дотримався порядку звільнення, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Доводи касаційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні належні докази, які підтверджують існування між сторонами трудових відносин спростовуються матеріалами справи.
Посилання в касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не звернув уваги на судове рішення у справі № 487/1539/23 не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Так, з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що Заводський районний суд м. Миколаєва рішенням від 20 червня 2024 року у справі № 487/1539/23 відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «ЗОДІАК-СБ» про стягнення заборгованості по заробітній платі.
Миколаївський апеляційний суд постановою від 27 серпня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 червня 2024 року залишив без змін.
Проте в справі № 487/1539/23 суди першої та апеляційної інстанцій встановили фактичні обставини справи на підставі інших доказів ніж в цій справі.
У встановленні факту трудових відносин слід зважати на концепцію прихованого працевлаштування (deemed employment), яка знайшла своє втілення у Рекомендаціях Міжнародної організації праці 2006 року № 198 «Про трудові відносини», у яких зазначено, що держави-члени МОП повинні передбачити можливість визначення у своїх законодавчих та нормативно-правових актах або інших засобах конкретні ознаки існування трудових правовідносин, які можуть включати:
- той факт, що робота: виконується відповідно до вказівок і під контролем іншої сторони; припускає інтеграцію працівника в організаційну структуру підприємства; виконується винятково або головним чином в інтересах іншої особи; повинна виконуватися особисто працівником; виконується відповідно до певного графіка або на робочому місці, що вказується або узгоджується стороною, яка замовила її; має певну тривалість і передбачає певну спадкоємність; вимагає присутності працівника; або передбачає надання інструментів, матеріалів і механізмів стороною, що замовила роботу;
- періодичну виплату винагороди працівникові;
- той факт, що дана винагорода є єдиним або основним джерелом доходів працівника; здійснення оплати праці в натуральному виразі шляхом надання працівникові, приміром, харчових продуктів, житла або транспортних засобів; визнання таких прав, як щотижневі вихідні дні й щорічна відпустка; оплата стороною, що замовила виконання роботи, поїздок, що здійснюються працівником у цілях виконання роботи; або те, що працівник не несе фінансового ризику.
Встановлені судом обставини у сукупності свідчать про наявність трудових відносин між ТОВ «ЗОДІАК-СБ» та ОСОБА_1 .
Ураховуючи наведене, апеляційний суд, правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, встановив фактичні обставини, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про поновлення позивача на роботі та стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2023 року у справі № 754/12104/20-ц, від 05 березня 2025 року у справі № 463/10998/23 колегією суддів відхиляються, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення залишити без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 406, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗОДІАК-СБ» залишити без задоволення.
Постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Литвиненко
Судді А. І. Грушицький
А. А. Калараш
Є. В. Петров
В. В. Пророк