19 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 766/20475/18
провадження № 61-10932св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А, Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Херсонської міської ради, державний реєстратор Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Херсонської міської ради Остапенко Сергій Миколайович,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана представником ОСОБА_3 , на постанову Херсонського апеляційного суду від 18 червня 2024 року в складі колегії суддів: Кутурланової О. В., Базіль Л. В., Воронцової Л. П.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Державна служба реєстрації Херсонської міської ради Херсонської області, про припинення права власності на предмет іпотеки, скасування рішення державного реєстратора.
У липні 2020 року ОСОБА_1 подав уточнену позовну заяву до ОСОБА_2 , третя особа - Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Херсонської міської ради, про припинення права власності на предмет іпотеки, скасування рішення державного реєстратора та скасування запису про реєстрацію права власності.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 16 вересня 2004 року належала двокімнатна квартира АДРЕСА_1 .
23 січня 2006 року між ОСОБА_1 та ТОВ Комерційний банк «Західінкомбанк» укладений кредитний договір № 2301-Д-06. В забезпечення виконання кредитних зобов'язань між ними укладений договір іпотеки від 23 січня 2006 року № 349.
У подальшому на підставі договору про відступлення права вимоги від 22 березня 2017 року №2017-03-01-000045 право вимоги за кредитним договором від 23 січня 2006 року № 2301-Д-06 та договором іпотеки від 23 січня 2006 року № 349 набув ОСОБА_2
19 червня 2017 року державний реєстратор Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Херсонської міської ради Остапенко С. М. (далі - державний реєстратор) на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 21 червня 2017 року, індексний номер 35797467 вніс до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно оспорюваний запис, відповідно до якого за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на належну позивачу двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 з посиланням на те, що право власності виникло на підставі іпотечного договору від 23 січня 2006 року № 349, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Стадник І. В.
Позивач вважав, що перехід права власності до відповідача є незаконним, вчинений з порушенням визначеної чинним законодавством процедури, проведений за відсутності вимоги до боржника про задоволення вимог кредитора, здійснений за застереженням іпотечного договору під час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (від 03 червня 2014 року № 1304-VII, далі - Закон № 1304-VII), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, що є підставою для скасування рішення державного реєстратора разом із записом про набуття відповідачем права власності на спірний об'єкт нерухомості.
Позивач, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив суд:
скасувати рішення державного реєстратора Херсонської міської ради Остапенка С. М., індексний номер 35797467 від 21 червня 2017 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 ;
скасувати запис № 21035834, вчинений 19 червня 2017 року державним реєстратором Херсонської міської ради Остапенком С. М. про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 ;
припинити право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 .
Ухвалою суду від 07 вересня 2020 року, яка постановлена без прийняття окремого процесуального документа, залучено третю особу - державного реєстратора Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Херсонської міської ради Остапенка С. М.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Справа переглядалась судами неодноразово.
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 18 березня 2021 року у складі судді Ус О. В. відмовлено повністю в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Херсонська міська рада в особі відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про припинення права власності, скасування рішення державного реєстратора. Заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 31 липня 2020 року, у вигляді накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 , що належить на праві власності ОСОБА_2 скасовано. Роз'яснено, що на підставі частини десятої статті 158 ЦПК України заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Рішення суду мотивоване тим, що:
право іпотекодержателя на реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно виникло на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі), згоду на яке надано іпотекодавцем шляхом підписання відповідного договору, тому суд зробив висновок про наявність згоди ОСОБА_1 на перехід права власності на іпотечне майно до іпотекодержателя. При укладанні іпотечного договору, сторонами було досягнуто згоди щодо можливого способу позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі письмового застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке міститься в договорі іпотеки, про що згода власником/іпотекодавцем була надана при підписанні договору іпотеки та є способом його волевиявлення в розумінні статей 205, 207, 628 ЦК України щодо визначення можливого позасудового звернення стягнення. За таких обставин положення Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюються на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі).
Твердження позивача про неотримання письмової вимоги про усунення порушень, суд вважав необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами. Матеріали реєстраційної справи містять відповідне повідомлення, яке надіслано рекомендованим листом з повідомленням позивачеві 04 квітня 2017 року та отримано ОСОБА_1 особисто 26 квітня 2017 року. Ні Законами України «Про іпотеку» та «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ні умовами кредитного чи іпотечного договору, укладеного з ОСОБА_1 не передбачено обов'язку направлення повідомлення рекомендованим листом з описом вкладення. Крім того, ОСОБА_1 не довів, що 26 квітня 2017 року він отримав від ОСОБА_2 інший документ, ніж письмову вимогу про усунення зобов'язань за кредитним договором № 2301-Д-06 від 23 січня 2006 року (в порядку статті 35 Закону України «Про іпотеку»).
Постановою Херсонського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року апеляційну скаргу Петрової О. О. , яка діє від імені ОСОБА_1 , залишено без задоволення, а рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 18 березня 2021 року - без змін. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 11 500 грн.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суд від 26 січня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Херсонського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційний суд вказав, що суд апеляційної інстанції не встановив, чи станом на момент переходу права власності спірна квартира використовувалася ОСОБА_1 як місце його постійного проживання та чи у його власності знаходилося інше житло. Апеляційний суд вважав, що обставини непроживання позивача підтверджуються наданими стороною відповідача доказами, а саме довідкою ОСББ «Патона 2/1» від 18 вересня 2020 року № 35, з якої відомо, що ОСОБА_1 постійно проживає з ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_3 ; інформацією відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб, згідно з якою за адресою: АДРЕСА_4 зареєстровані особи відсутні. Водночас апеляційний суд залишив поза увагою, що інформація відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб від 23 вересня 2020 року та довідка ОСББ «Патона 2/1» від 18 вересня 2020 року № 35 не містить відомостей, що саме на момент переходу права власності у червні 2017 року позивач не проживав за адресою знаходження іпотечного майна. При цьому колегія суддів врахувала і те, що згідно з відповіддю виконавчого комітету Херсонської міської ради від 14 липня 2020 року ОСОБА_1 знятий з місця реєстрації 26 червня 2017 року у зв'язку з відчуженням майна за адресою: АДРЕСА_4 . Разом з цим факт проживання позивача після позбавлення його права власності на предмет іпотеки за іншою адресою немає правового значення у спірних правовідносинах. З огляду на викладене, касаційний суд зауважив, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки аргументам позивача про наявність підстав для застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» в розрізі зазначених обставин і фактів та дійшов передчасного висновку про непоширення на спірні правовідносини цього Закону.
Короткий зміст оскарженої постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Херсонського апеляційного суду від 18 червня 2024 року апеляційну скаргу адвоката Петрової О. О., яка діє від імені ОСОБА_1 , задоволено частково.
Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 18 березня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - державний реєстратор Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Херсонської міської ради Остапенко С. М., про скасування рішення державного реєстратора та припинення права власності задоволено частково.
Скасовано рішення державного реєстратора Херсонської міської ради Остапенка С. М., індексний номер 35797467 від 21 червня 2017 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 .
Припинено право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 .
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 39 645,00 грн.
У задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
оскільки відомості про оцінку майна на момент переходу права власності до відповідача в матеріалах справи відсутні, з чого слідує, що в реєстраційній справі відсутня інформація про вартість нерухомого майна, за якою відбулося зарахування вимог, а також зважаючи на те, що ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна, що узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19), посилання відповідача щодо законності реєстрації права власності за ним, є такими, що не ґрунтуються на законі. Апеляційний суд вказав, що до правовідносин з реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем на підставі іпотечного застереження застосовуються положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» щодо тимчасової заборони відчуження. Суд вважав помилковими висновки суду першої інстанції про непроживання ОСОБА_1 в іпотечній квартирі, оскільки такі висновки суду не грунтуються на наявних у справі доказах. Так, з наявної в матеріалах справи копії паспорта ОСОБА_1 вбачається, що останній був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 з 09 лютого 1977 року. Згідно інформації виконавчого комітету Херсонської міської ради від 14 липня 2020 року ОСОБА_1 знятий з місця реєстрації новим власником 26 червня 2017 року у зв'язку з відчуженням майна за адресою: АДРЕСА_4 . Наявні в матеріалах справи інформація відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб від 23 вересня 2020 року та довідка ОСББ «Патона 2/1» від 18 вересня 2020 року № 35 не містить відомостей, що саме на момент переходу права власності у червні 2017 року позивач не проживав за адресою: АДРЕСА_4 . Отже, зважаючи на те, що проживання позивача після позбавлення його права власності на предмет іпотеки за іншою адресою немає правового значення у спірних правовідносинах та приймаючи до уваги, що квартира АДРЕСА_2 використовувалася позивачем як місце постійного проживання, вона є предметом іпотеки у забезпечення вимог за кредитним договором від 23 січня 2006 року, укладеного в іноземній валюті, а також з огляду на відсутність у власності позивача іншого нерухомого майна, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що на спірну квартиру не могло бути звернуто стягнення шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем у зв'язку із дією Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Також апеляційний суд вказав, що з 16 січня 2020 року матеріально-правове регулювання спірних реєстраційних відносин істотно змінилося (згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону № 1952-IV викладено в новій редакції). Тому ефективним способом захисту порушених прав є саме вимога про скасування рішення суб'єкта державної реєстрації щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно за іпотекодержателем.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2024 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій просить постанову Херсонського апеляційного суду від 18 червня 2024 рокускасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:
залишив поза увагою, що в позовній заяві (заяві про уточнення позовних вимог) відсутня така підстава як відсутність оцінки предмета іпотеки на момент звернення стягнення на нього. Тому в силу положень частини другої статті 264 ЦПК України, ухвалюючи оскаржуване рішення суд апеляційної інстанції, вийшов за межі позовних вимог і порушив принцип диспозитивності цивільного судочинства, передбаченого статею 13 ЦПК України;
не надав правової оцінки способу захисту порушеного права. Вказує, що відповідно до правової позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду у пункті 84 постанови від 09 листопада 2021 року по справі № 466/8649/16-ц, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість, вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права;
не виконав вимоги постанови Верховного Суду, не надав належної оцінки аргументам позивача про наявність підстав для застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» в розрізі обставин справи.
Крім того, відповідач вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19) та вказати, що неподання державному реєстратору документа про оцінку предмета іпотеки при проведенні державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем не може бути єдиною підставою для задоволення позову про скасування такої державної реєстрації, оскільки при здійсненні державної реєстрації безспірність заборгованості не перевіряється, а права іпотекодавця можуть у такому випадку бути ефективно захищені шляхом відшкодування перевищення вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині задоволених позовних вимог, тому в іншій частині не оскаржується та в касаційному порядку не переглядається.
Позиція інших учасників справи
У вересні 2024 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_6 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову апеляційного суду - без змін.
Відзив обґрунтований тим, що доводи касаційної скарги про вихід за межі позовних вимог є безпідставним, оскільки відповідно до положень частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. Для правильного застосування положень статті 37 Закону України «Про іпотеку», врахуванню у цій справі підлягає правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2024 року у справі № 201/15228/17 за схожих спірних обставин щодо відсутності оцінки на момент прийняття державним реєстратором спірного рішення. Тому вважає, що суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові правильно вважав, що спірне рішення державного реєстратора було прийнято без надання іпотекодержателем інформації про вартість майна, а ціна набуття права власності на предмет іпотеки з власником нерухомого майна не погоджувалася, що є істотною обставиною, яка впливає на визначення правомірності державної реєстрації переходу права власності на іпотечне майно при позасудовому врегулюванні. Вказує, що оскільки касаційне провадження не відкривалося Верховним Судом у цій справі з підстав необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 306/2053/16-ц та врахованого судом апеляційної інстанції в оскарженій постанові (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України), а відтак вказані доводи касаційної скарги, з урахуванням положень статті 400 ЦПК України, не підлягають перевірці у касаційному порядку. Зазначає, що між сторонами спору наявні договірні відносини, які ґрунтуються на іпотечному договорі, яким врегульовано порядок звернення стягнення на спірне нерухоме майно. Відповідач звернув стягнення на спірне нерухоме майно на підставі зазначеного договору. Тому віндикація не може застосовуватися до спірних правовідносин. Та обставина, що спірна квартира була єдиною належною позивачу житловою нерухомістю на час звернення стягнення на предмет іпотеки, є підставою для застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано з суду першої інстанції справу.
У вересні 2024 року справа № 766/20475/18 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 04 вересня 2024 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановахВерховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 23 січня 2006 року між ТОВ Комерційним банком «Західінкомбанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 2301-Д-06, за умовами якого ОСОБА_1 отримав споживчий кредит у вигляді відкриття відкличної поновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом у розмірі 10 000,00 дол. США на умовах, визначених цим кредитним договором, зі сплатою 15% річних.
Пунктом 1.2 договору визначений термін користування кредитними коштами до 23 січня 2009 року включно, а в разі невиконання (неналежного виконання) позичальником будь-якої з умов договору до першої письмової вимоги кредитора.
23 січня 2006 року між ТОВ Комерційний банком «Західінкомбанк» та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір, за умовами якого іпотекодавець передав нерухоме майно, визначене в розділі 3 договору, в іпотеку іпотекодержателю для забезпечення зобов'язань за кредитним договором № 2301-Д-06 від 23 січня 2006 року та додатковими до нього договорами.
Згідно з пунктом 3.2 договору, предмет іпотеки знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .
Відповідно до пункту 6.5 іпотечного договору, звернення стягнення на предмет іпотеки проводиться на вибір іпотекодержателя за рішенням господарського або загального судів, виконавчого напису нотаріуса або згідно з умовами, передбаченими розділом 7 договору.
Згідно з пунктом 6.6 зазначеного договору, у разі порушення іпотекодавцем (позичальником) будь-якої з умов кредитного договору, додаткових до нього договорів та/або умов даного договору, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю (позичальнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця), письмову вимогу про усунення порушення. В цій вимозі викладається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушення зобов'язання у тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов даного договору.
Відповідно до пункту 7.2.3 іпотечного договору іпотекодавець передає іпотекодержателю за даним договором право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, що є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Згідно з розділом 8 договору іпотеки, звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом:
переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов'язаний письмово повідомити іпотекодавця;
продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку», для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця.
22 березня 2017 року між ПАТ «Західінкомбанк» та ОСОБА_2 укладений договір № 2017-03-01-000045 про відступлення прав вимоги, за умовами якого новий кредитор в день укладення цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів відповідно до пункту 4 договору, набуває права кредитора за основними договорами в частині права вимоги сплати грошових коштів, які підлягають сплаті боржниками на користь банку у сумі, визначеній на момент такого набуття права вимоги за основними договорами відповідно до цього договору та вказаній у додатку 1 до цього договору, право вимоги передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов'язань у випадках та на умовах, встановлених основними договорами.
22 березня 2017 року між ПАТ «Західінкомбанк» та ОСОБА_2 укладений договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, за умовами пункту 1.1 якого, на умовах, викладених у цьому договорі, та у зв'язку з укладенням договору від 22 березня 2017 року № 2017-03-01-000045 про відступлення прав вимоги між ПАТ «Західінкомбанк» та ОСОБА_2 22 березня 2017 року, первісний іпотекодержатель відступає новому іпотекодержателю права за договором іпотеки, визначеним в пункті 1.2 цього договору, а новий іпотекодержатель приймає це відступлення.
Згідно з пунктом 1.2 договору, новому іпотекодержателю відступаються права вимоги за іпотечним договором, що укладений між ТОВ КБ «Західінкомбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Західінкомбанк») та іпотекодавцем ОСОБА_1 , який посвідчено 23 січня 2006 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Херсонської області Стадник І. В. за № 349, з усіма договорами про внесення змін до нього, що є його невід'ємною частиною, відповідно до якого іпотекодавець передав первісному іпотекодержателю в іпотеку наступне майно, а саме двокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .
04 квітня 2017 року ОСОБА_2 направлено на адресу ОСОБА_1 письмову вимогу про усунення порушення зобов'язань за кредитним договором №2301-Д-06 від 23 січня 2006 року, у якій відповідач повідомив про порушення ОСОБА_1 умов кредитного договору та попередив, що в разі невиконання вимоги іпотекодержателем буде прийнято рішення про прийняття предмету іпотеки у власність та задоволення своїх вимог на підставі пунктів 7.2.3, 8 іпотечного договору шляхом реєстрації права власності на своє ім'я на предмет іпотеки.
Вказана вимога отримана особисто ОСОБА_1 26 квітня 2017 року, про що свідчить поштове повідомлення.
Із матеріалів реєстраційної справи на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 вбачається, що ОСОБА_2 , від імені якого діяв представник ОСОБА_7 , 19 червня 2017 року. подав заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Державним реєстратором прав на нерухоме майно Остапенком С. М. 21 червня 2017 року прийнято рішення № 35797467 про проведення державної реєстрації права власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 за ОСОБА_2 , форма власності: приватна.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 90216373 від 21 червня 2017 року, 19 червня 2017 року державним реєстратором Херсонської міської ради Остапенком С. М. зареєстровано право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 за ОСОБА_2 .
Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 94693989 від 16 серпня 2017 року, 19 червня 2017 року державним реєстратором Херсонської міської ради Херсонської області Остапенком С. М. прийнято рішення про державну реєстрації прав та їх обтяжень, індексний номер: 35797467 від 21 червня 2017 року та зареєстровано право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 за ОСОБА_2 (номер запису про право власності: 21035834), підставою виникнення права власності вказано Іпотечний Договір, серія та номер: 349, виданий 23 січня 2006 року, видавник: приватний нотаріус Стадник Інна Володимирівна. Підставою внесення запису є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 35797467 від 21 червня 2017 року.
Відповідно до матеріалів реєстраційної справи, підставами для вчинення Остапенком С. М. таких дій були:
заява ОСОБА_2 , від імені якого діяв представник ОСОБА_7 , від 19 червня 2017 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень;
квитанція про сплату адміністративного збору за державну реєстрацію від 16 червня 2017 року;
довіреність ОСОБА_2 від 04 квітня 2017 року на уповноваження відповідних осіб представляти його інтереси;
іпотечний договір, посвідчений 23 січня 2006 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Стадник І. В. за реєстровим № 349;
додатковий договір № 2, посвідчений 21 квітня 2011 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Грушицькою В. В. за реєстровим № 2425;
договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, посвідчений 22 березня 2017 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волкодав В. Г. за реєстровим № 4398;
письмова вимога від 04 квітня 2017 року про усунення порушення зобов'язань за кредитним договором № 2301-Д-06 від 23 січня 2006 року;
поштове рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ОСОБА_1 .
Позиція Верховного Суду
Щодо позовної вимоги про скасування рішення державного реєстратора
У разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. У разі порушення іпотекодавцем обов'язків щодо збереження чи страхування предмета іпотеки іпотекодержатель може скористатися правами, визначеними згідно з частиною першою цієї статті, або вжити заходів для збереження чи страхування предмета іпотеки у власних інтересах та за власний кошт. Іпотекодавець зобов'язаний негайно на вимогу іпотекодержателя відшкодувати останньому всі витрати, понесені у зв'язку з вжиттям заходів щодо збереження та страхування предмета іпотеки (стаття 12 Закону України «Про іпотеку», тут і далі Закон в редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частин першої, четвертої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону (частина третя статті 36 Закону України «Про іпотеку»).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) вказано, що «за загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов'язані зобов'язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту. Отже, враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України. Слід ще раз звернути увагу, що судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою».
07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого було передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Отже, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на таке відчуження.
Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).
Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).
Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, проте є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнень на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20 листопада 2019 року в справі № 802/1340/18-а, від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18, від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19).
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20 (провадження № 61-475св22)).
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову (частина шоста статті 367 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
при зверненні з цим позовом ОСОБА_1 посилався на те, що йому належала спірна квартира, яка в забезпечення виконання кредитних зобов'язань перед ТОВ Комерційний банк «Західінкомбанк» була передана в іпотеку. У подальшому на підставі договору про відступлення права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки набув ОСОБА_2 , за яким на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено оспорюваний запис, відповідно до якого за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на належну позивачу спірну квартиру. Таке рішення прийнято всупереч вимог Закону «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки кредит був в іноземній валюті, в його приватній власності не знаходиться жодне нерухоме житлове майно;
під час нового перегляду справи в апеляційному порядку, апеляційний суд задовольнив позов в частині вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 , зазначивши, що в реєстраційній справі та матеріалах справи відсутня інформація про вартість нерухомого майна, за якою відбулося зарахування вимог, ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна. Також апеляційний суд вказав, що до правовідносин з реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем на підставі іпотечного застереження застосовуються положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» щодо тимчасової заборони відчуження;
апеляційний суд не врахував, що аналіз змісту позовної заяви свідчить, що позивач підставою позову не зазначав відсутність документа про експертну оцінку предмета іпотеки при проведення державної реєстрації права власності, отже висновок суду апеляційної інстанції про незаконність рішення державного реєстратора в зв'язку з відсутністю інформації про вартість нерухомого майна є помилковим;
в той же час є обгрунтованими висновки апеляційного суду щодо застосування до спірних правовідносин Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що є самостійною підставою для задоволення позовних вимог в цій частині;
апеляційний суд встановив, що спірна квартира використовувалася позивачем як місце постійного проживання, вона є предметом іпотеки у забезпечення вимог за кредитним договором від 23 січня 2006 року, предметом якого є споживчий кредит в іноземній валюті, у позивача відсутнє у власності інше нерухоме майно, тому зробив правильний висновок, що на неї не могло бути звернуто стягнення шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем.
Отже постанову апеляційного суду в частині задоволення позовної вимоги про скасування рішення реєстратора про державну реєстрацію права власності слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не виконав вимоги постанови Верховного Суду, не надав належної оцінки аргументам позивача про наявність підстав для застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» в розрізі обставин справи зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Доводи касаційної скарги про обрання позивачем неналежного способу захисту, є необґрунтованими з урахуванням обставин справи та висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21).
Щодо позовної вимоги про припинення права власності
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 155).
У справі, що переглядається:
при зверненні з позовом ОСОБА_1 просив, зокрема, припинити право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 ;
задовольняючи позовні вимоги в цій частині апеляційний суд виходив з того, що відомості про оцінку майна на момент переходу права власності до відповідача в матеріалах справи відсутні, до правовідносин з реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем на підставі іпотечного застереження застосовуються положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» щодо тимчасової заборони відчуження;
проте апеляційний суд не врахував того, що позовна вимога про припинення права власності на об'єкт нерухомого майна не підлягала задоволенню незалежно від задоволення інших позовних вимог, адже пред'явлення такої вимоги не є належним способом захисту порушеного права. При цьому обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові в цій частині;
скасування рішення реєстратора про державну реєстрацію права власності забезпечуватиме відновлення порушених прав позивача, а тому пред'явлення інших вимог не є необхідним.
Схожий за змістом висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 жовтня 2025 року у справі № 757/11748/22 (провадження № 61-6738св25).
З огляду на викладене, постанову апеляційного суду в цій частині слід скасувати, рішення суду першої інстанції змінити з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена частково з порушенням норм матеріального права. Тому колегія суддів вважає, що:
касаційну скаргу слід задовольнити частково,
постанову апеляційного суду в частині задоволення позовної вимоги про скасування рішення реєстратора змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови,
постанову апеляційного суду в частині задоволення позовної вимоги про припинення права власності скасувати, рішення суду першої інстанції в цій частині змінити,виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.
Постанову Херсонського апеляційного суду від 18 червня 2024 року в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанову Херсонського апеляційного суду від 18 червня 2024 року в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності скасувати.
Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 18 березня 2021 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
З моменту ухвалення постанови судом касаційної інстанції постанова Херсонського апеляційного суду від 18 червня 2024 року в скасованій частині втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко