02 грудня 2025 року
м. Київ
Справа № 918/1191/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Власова Ю. Л. - головуючого, Булгакової І. В., Малашенкової Т. М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрам-Лайн»
на рішення Господарського суду Рівненської області від 18 червня 2025 року (суддя Романюк Р. В.)
та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16 жовтня 2025 року (колегія суддів у складі: головуючий Тимошенко О.М., судді: Миханюк М.В., Юрчук М.І.)
у справі №918/1191/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрам-Лайн»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Склоресурс»,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Будгруппроектінвест-2»,
про стягнення 1 195 258 грн,
13 листопада 2025 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - Верховний Суд, Суд) через систему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрам-Лайн» (далі - ТОВ «Фрам-Лайн», скаржник) на рішення Господарського суду Рівненської області від 18 червня 2025 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16 жовтня 2025 року у справі №918/1191/24.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 листопада 2025 року для розгляду зазначеної касаційної скарги у справі №918/1191/24 визначено колегію суддів у складі: Власов Ю. Л. - головуючий, Булгакова І. В., Малашенкова Т.М.
За результатами перевірки матеріалів поданої касаційної скарги Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі №918/1191/24 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке.
За змістом пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а)касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в)справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Частиною п'ятою статті 12 ГПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини сьомої зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2024 року установлено у розмірі 3 028,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у справі №918/1191/24 є стягнення 1 122 258,00 грн завданих збитків у зв'язку із поставкою товару неналежної якості, 67 000,00 грн витрат на проведення експертного товарознавчого дослідження та 6 000 грн витрат на проведення оцінки щодо розгляду кошторисної документації, що разом складає 1 195 258,00 грн і не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн х 500 = 1 514 000 грн), а тому у розумінні ГПК України справа №918/1191/24 за загальним правилом не підлягає касаційному перегляду.
Разом із тим підпункти «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України передбачають певні випадки за наявності яких рішення суду у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб може бути оскаржено в касаційному порядку. При цьому, особа, яка подає касаційну скаргу повинна обґрунтувати та довести наявність такого випадку.
ТОВ «Фрам-Лайн» підставами касаційного оскарження рішення Господарського суду Рівненської області від 18 червня 2025 року та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 16 жовтня 2025 року у справі №918/1191/24 зазначає пункти 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, при цьому суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
В обґрунтування підстав касаційного перегляду справи №918/1191/24 скаржник посилається на те, що касаційна скарга ТОВ «Фрам-Лайн» стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також на те, що справа має виняткове значення для скаржника. Такі підстави передбачені підпунктами «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
На підтвердження підстави передбаченої підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 278 ГПК України скаржник посилається на те, що в оскаржуваному судовому рішенні суди попередніх інстанцій застосували статтю 679 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20 січня 2022 року у справі №910/18335/20, від 02 липня 2024 року у справі №910/9544/23, від 07 липня 2021 року у справі №591/2641/20, від 02 липня 2024 року у справі №910/9544/23, від 10 липня 2024 року у справі №925/400/21, від 12 листопада 2024 року у справі №911/79/24, від 29 липня 2025 року у справі №921/256/24 стосовно презумпції вини постачальника (виробника) у випадку встановлення недоліків товару, на який надана гарантія щодо якості.
Згідно із доводами скаржника вказані правові позиції Верховного Суду встановлюють, що при наявності гарантійного строку вина постачальника у виникненні недоліків товару презюмується, і саме постачальник має довести, що дефекти виникли не з його вини. Попри це, суди у цій справі поклали обов'язок доведення причин виникнення дефектів товару на покупця (позивача), фактично змістивши тягар доказування, що суперечить усталеній практиці Верховного Суду та створює ризик неоднакового застосування зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Незважаючи на наявність сформованої позиції Верховного Суду щодо презумпції вини постачальника, практика судів першої та апеляційної інстанцій залишається непослідовною, що свідчить про відсутність сталого єдиного підходу до застосування зазначених норм у подібних правовідносинах.
З наведеного скаржник стверджує про фундаментальне значення справи №918/1191/24 і що її перегляд дозволить Верховному Суду підтвердити та конкретизувати свої висновки щодо застосування презумпції вини постачальника при виявленні недоліків товару у межах гарантійного строку, забезпечивши єдність судової практики.
Крім того, підтвердженням фундаментального значення справи №918/1191/24 ТОВ «Фрам-Лайн» вважає відсутність висновків Верховного Суду стосовно застосування при вирішенні спорів у подібних правовідносинах статей 7, 22, 673, 675, 676, 678, 679, 680, 1166 ЦК України та пункту 11.3 ДСТУ Б В.2.7-107:2008 у сукупності з статтями 76 - 79 ГПК України щодо гарантійного строку (гарантійних зобов'язань) на товар за договором поставки, укладеним у спрощений спосіб, а також визначення відповідальної особи при виявленні недоліків поставленого за таким договором товару, за умови відсутності визначеного законом строку гарантії на такий товар.
На думку скаржника відсутність таких висновків Верховного Суду може призвести до неоднакового застосування судами норм матеріального права у подібних правовідносинах, оскільки значна частина господарських договорів в Україні укладається саме у спрощений спосіб. Відсутність єдиного підходу щодо гарантійних строків на склопакети, які часто поставляються без підписаних сторонами договорів поставки, впливає на правову визначеність у сфері будівництва.
Верховний Суд з такими доводами скаржника не погоджується, з огляду на наступне.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, буде впливати на значну кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему та стосується питання права, вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати певні ознаки, зокрема існування кількісних або якісних критеріїв, зокрема:
- немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному;
- невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права;
- встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому.
Натомість посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не дотримались численних висновків, викладених у постановах Верховного Суду щодо застосування норми права, не свідчить про фундаментальність правового питання і не є доказом існування різної правозастосовчої практики, а навпаки підтверджує сталість правозастосування щодо наведеної норми права у подібних правовідносинах, тоді як неврахування таких висновків судами попередніх інстанцій при вирішенні справи є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Відсутність висновків Верховного Суду щодо певного правового питання також не доводить його фундаментальності без наведення конкретних прикладів такого різного вирішення судами справ у подібних правовідносинах. Посилання скаржника на те, що спори зі схожим предметом позову та обставинами справи є досить поширеними у судовій практиці не є достатнім для підтвердження наведення кількісних та якісних критеріїв, які б свідчили про суттєві суперечності правозастосовчої практики у питанні застосування норм, зазначених ним у касаційній скарзі, значної кількості справ з суперечливою правозастосовчою практикою, а посилання на можливі майбутні спори у подібних відношеннях не свідчить про фундаментальність цієї справи для правозастосовчої практики.
Отже, скаржник не довів, що ця справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, тоді як доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з судовими рішеннями щодо застосування норм законодавства, що само по собі не є підставою, передбаченою підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
При цьому, наведені скаржником постанови Верховного Суду не підтверджують наявності різної правозастосовчої судової практики при вирішенні спорів, які виникли внаслідок невиконання гарантійних зобов'язань постачальника перед покупцем, крім іншого і через те, що висновки у зазначених справах суд касаційної інстанції зробив з огляду на встановлені обставини щодо невиконання продавцями взятих на себе зобов'язань за гарантією на поставлений товар, тоді як у справі №918/1191/24 суди встановили, що сторони гарантійний строк на поставлений товар не обумовлювали, тобто ці обставини не є подібними.
В обґрунтування підстав, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, а саме стосовно того, що справа №918/1191/24 має для ТОВ «Фрам-Лайн» виняткове значення, скаржник посилається на те, що:
- відмова у задоволенні позову фактично покладає на нього надмірний фінансовий тягар - необхідність самостійно нести витрати щодо заміни неякісного товару, що призводить до значної комерційної втрати для нього, тоді як недобросовісно діяв постачальник такого товару (відповідач);
- оскаржуваними судовими рішеннями суди залишили позивача без належного правового захисту, при цьому фактично легалізували суперечливу поведінку його контрагента (відповідача), що підриває засади справедливості та добросовісності та має особливо негативний вплив на ділову репутацію скаржника як виконавця підрядних робіт на будівельних об'єктах,
Твердження щодо необхідності відкриття касаційного провадження на підставі підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, Суд відхиляє як необґрунтовані з огляду на таке.
Оцінку вжитого законодавцем словосполучення «виняткового значення» справи для учасника, Суд може зробити виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Наведені ж у касаційній скарзі доводи скаржника не є аргументованими і переконливими обґрунтуваннями щодо цих правовідносин у справі №918/1191/24, а зводяться лише до незгоди із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій і в цілому до заперечення результату розгляду цієї справи та до власного викладення обставин справи стороною у справі щодо переоцінки доказів, які були здійсненні судами, що в силу приписів статті 300 ГПК України не входить в повноваження суду касаційної інстанції.
Верховний Суд відзначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника щодо внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї з сторін є звичайним передбачуваним процесом.
За наведеного міркування Верховний Суд вважає, що подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, для перегляду справи судом касаційної інстанції.
Отже суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «Фрам-Лайн» на підставі пункту 1 частини першої статті 293 цього ж Кодексу, оскільки її подано на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 2, 12, 15, 17, 163, 232, 234, 235, 287, 293, 314 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрам-Лайн» на рішення Господарського суду Рівненської області від 18 червня 2025 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16 жовтня 2025 року у справі №918/1191/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Ю. Л. Власов
Судді І. В. Булгакова
Т. М. Малашенкова