Ухвала від 25.11.2025 по справі 924/746/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84

УХВАЛА

"25" листопада 2025 р.Справа № 924/746/25

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Гладія С.В., при секретарі судового засідання Гусько О.В., розглянувши заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.Груп» про пред'явлення грошових вимог до боржника - фізичної особи у справі №924/746/25,

за заявою ОСОБА_1 , с. Гуменці Кам'янець-Подільського району Хмельницької області

про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність

За участю:

від кредитора: (ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛ. ЕН. Груп»): Бабаєва О.О. - адвокат згідно ордеру

від боржника: Редька В.М. - адвокат згідно ордеру

за участю керуючого реструктуризацією: Каратун Є.Є.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Хмельницької області із заявою про неплатоспроможність боржника - фізичної особи (від 16.07.2025), в якій просить суд, зокрема, прийняти заяву до розгляду та відкрити провадження у справі про неплатоспроможність. Як підстави для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність зазначає пп. 2, 4 ч. 2 ст. 115 КУзПБ.

Ухвалою від 04.08.2025р. заяву ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про його неплатоспроможність фізичної особи прийнято до провадження, підготовче засідання призначено на 01.09.2025р.

Ухвалою суду області від 01.09.2025р. відкрито провадження у справі №924/746/25 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ), Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Введено процедуру реструктуризації боргів боржника. Призначено керуючим реструктуризацією у справі №924/746/25 арбітражного керуючого Каратуна Євгена Євгеновича. Призначено попереднє засідання на 19.11.2025 р.

01.09.2025р. оприлюднено повідомлення про відкриття господарським судом Хмельницької області провадження у справі №924/746/25 про неплатоспроможність ОСОБА_1 с. Гуменці, Кам'янець - Подільського району, Хмельницької області.

Строк для подання заяв з грошовими вимогами до боржника по 01.10.2025р.

01.10.2025р. на адресу суду надійшла заява про визнання грошових вимог до боржника - фізичної особи у справі №924/746/25 від кредитора товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛ.ЕН.Груп». В даній заяві кредитор просить визнати грошові вимоги кредитора ТОВ «ФК «ЕЛ. ЕН. Груп» до фізичної особи ОСОБА_1 у сумі 24000,00 грн. заборгованості та 4844,80 грн. судового збору, 408,57 грн. інфляційних витрат та 7000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу і включити до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги.

Ухвалою суду від 02.10.2025 заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛ. ЕН. Груп» м. Київ з грошовими вимогами до боржника фізичної особи ОСОБА_1 , прийнято та призначено до розгляду у попередньому судовому засіданні на 19.11.2025 та запропоновано боржнику ОСОБА_1 та керуючому реструктуризації боргів ОСОБА_2 до дня судового засідання подати відзив на заяву кредитора та про результати повідомити кредитора, боржника і суд.

За результатами судового засідання 19.11.2025р. постановлено ухвалу про оголошення в судовому засіданні перерви до 25.11.2025р.

Боржник в поданій на адресу суду заяві від 17.11.2025р. та його представник в судовому засіданні 25.11.2025р. визнає грошові вимоги частково в розмірі 6237,50 грн., у зв'язку з необгрунтованістю в частині розміру процентів та необгрунтованістю в частині нарахування штрафу.

Щодо незаконного нарахування відсотків у розмірі, що перевищує 1 % денної процентної ставки зазначає, що 22 листопада 2023 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ (далі - Закон №3498-ІХ), яким внесені зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (пп. 6 п. 5 Розділу І Закону № 3498-ІХ) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» (пп.13 п.5 Розділу І Закону № 3498-ІХ).

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Вказує на те, що у Кредитному договорі розмір денної процентної ставки є вищим за встановлений максимальний розмір денної процентної ставки.

Відповідно до п. 1.4.1. Кредитного договору денна процентна ставка складає 1,5% (фіксована).

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Зауважує, що Кредитний договір укладений 24.07.2024, тобто вже після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Вважає, що застосування за Кредитним договором денної процентної ставки, що перевищує 1%, суперечить положенням ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції Закону № 3498-ІХ), у зв'язку з чим відповідні умови договору є нікчемними.

Вказує на те, що боржник та його представник адвокат Редька М.Г. частково визнаються нараховані проценти за кредитом у період з 24.07.2024 по 17.08.2024 виходячи з денної процентної ставки у розмірі 0,99% за 1 (один) день користування Кредитом у розмірі 1 237,50 гривень.

Щодо нарахування інфляційних втрат та 3 % річних кредитор у заяві просить стягнути з боржника інфляційні втрати у розмірі 408,57 грн. посилається на те, що нарахування інфляційних втрат є незаконним, оскільки статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вважає, що сплата інфляційних втрат та 3 % річних передбачена саме ст. 625 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що «… Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання».

З 17 березня 2022 набрав чинності пункт 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, яким передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому дію воєнного стану було неодноразово продовжено, він триває і станом на даний час.

Вважає, що інфляційні втрати є саме мірою відповідальності за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за Кредитним договором, отже, не нараховуються під час військового стану та підлягають списанню.

Щодо незаконного нарахування штрафних санкцій за Кредитним договором зазначає, що пункт 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» виключено на підставі Закону № 3498-IX від 22.11.2023, норма щодо звільнення споживачів від сплати штрафних санкцій за невиконання Кредитного договору залишається чинною як така, що встановлена п. 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, який має вищу юридичну силу, ніж Закон № 3498-IX від 22.11.2023.

Вважає, що у кредитора відсутні підстави для стягнення з боржника штрафних санкцій у зв'язку з тим, що з урахуванням введеного воєнного стану 24.02.2022 р., нарахування штрафних санкцій в порядку визначеному ст. 625 ЦК України, є безпідставним.

Щодо витрат на правничу допомогу зазначає, що кредитором не надано належних та допустимих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу у розмірі 7 000,00 гривень, не доведено необхідність понесення таких витрат та у будь-якому разі такі витрати не є співмірними враховуючи загальний розмір грошових вимог до Боржника у сумі 24 000,00 гривень.

Арбітражний керуючий у поданій на адресу суду письмовій позиції щодо поданої кредитором - ТОВ «Фінансова компанія «Ел. Ен. Груп» заяви з грошовими вимогами до боржника повідомив, що визнає грошові вимоги частково в розмірі 6237,50 грн., у зв'язку з необгрунтованістю в частині розміру процентів та необгрунтованістю в частині нарахування штрафу, а визначення розміру та розподілу понесених витрат на професійну правничу допомогу повинно здійснюватися судом за результатами розгляду справи.

Щодо нарахованих Кредитором процентів за користування кредитом, керуючий реструктуризацією зазначає наступне.

Відповідно до п. 1.4.1. Кредитного договору денна процентна ставка складає: (9000,00/5000,00)/120*100%=1,5%.

Вказує на те, що за результатом аналізу доданого до заяви розрахунку заборгованості за Кредитним договором керуючим реструктуризацією встановлено, що нарахування процентів за кредитом у період з 24.07.2024 по 17.08.2024 здійснювалось виходячи з денної процентної ставки у розмірі 0,99% за 1 (один) день користування Кредитом, а у подальшому виходячи з денної процентної ставки у розмірі 1,5% за 1 (один) день користування Кредитом.

Зазначає, що 22.11.2023 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», яким внесені зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (пп. 6 п. 5 Розділу І Закону № 3498-ІХ) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» (пп.13 п.5 Розділу І Закону № 3498-ІХ).

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції Закону № 3498-ІХ) максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Перехідні положення законопроекту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов'язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.

Згідно із ч. 5 ст. 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Відповідно до розділу IІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Згідно із карткою документа Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (за посиланням https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/3498-20) визначено, що дата публікації є 23.12.2023, дата набрання законної сили - 24.12.2023.

Вважає, що Кредитний договір укладений 24.07.2024, тобто вже після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

Зауважує, що застосування за Кредитним договором денної процентної ставки, що перевищує 1%, суперечить положенням ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції Закону № 3498-ІХ), у зв'язку з чим відповідні умови договору є нікчемними.

Вказує, на те, що частково визнає нараховані проценти за кредитом у період з 24.07.2024 по 17.08.2024 виходячи з денної процентної ставки у розмірі 0,99% за 1 (один) день користування Кредитом у розмірі 1 237,50 гривень.

Щодо нарахування штрафних санкцій за Кредитним договором.

Вказує на те, що кредитором з посиланням на норми п. 6 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» у редакції викладеній у Законі України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» №3498-IX здійснено нарахування штрафних санкцій (штрафу) за Кредитним договором.

Зазначає, що нарахування штрафних санкцій відбулось у період дії в Україні воєнного стану.

Проте, відповідно до пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у 30-денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про правотворчу діяльність» кодекс - це закон, який створений шляхом систематизації норм права, містить загальні засади, на підставі яких комплексно регулює однорідну сферу суспільних відносин, забезпечуючи стабільність правового регулювання. При прийнятті законів, що розвивають положення кодексу у відповідній сфері, повинні дотримуватися основні принципи правового регулювання суспільних відносин, встановлені кодексом. Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подає до Верховної Ради України проект закону, що регулює суспільні відносини інакше, ніж кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до кодексу.

Вказує на те, що відповідні зміни до Цивільного кодексу України в частині можливості нарахування штрафних санкцій за кредитними договорами у період дії в Україні воєнного стану не внесені.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).

Посилання Кредитора на лист Національного Банку України «Щодо дотримання законодавства у сфері споживчого кредитування» як на додаткову підставу для нарахування штрафних санкцій є безпідставним, оскільки, листи Національного Банку України не є нормативно-правовими актами і у жодному разі не можуть застосовуватись переважно перед нормами Цивільного кодексу України.

Вважає, що кредитором безпідставно здійснено нарахування штрафних санкцій за Кредитним договором всупереч положень Цивільного кодексу України.

Звертає увагу, що сума кредиту склала 5 000,00 гривень, а розмір штрафу за Кредитним договором складає 10 000,00 гривень, що вдвічі перевищує розмір кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування» сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов'язань на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.

Щодо інфляційних втрат за Кредитним договором.

Вказує на те, що керуючим реструктуризацією визнається тільки тіло кредиту та частково визнаються нараховані проценти, інфляційні втрати у розмірі 408,57 гривень не визнаються.

Щодо витрат на правничу допомогу, керуючий реструктуризацією зазначає наступне.

Зазначає, що відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 233 ГПК України суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті. Тобто розподіл судових витрат, понесених однією зі сторін спору на професійну правничу допомогу, здійснюється судом за результатами розгляду справи (вирішення спору по суті).

Додатково керуючий реструктуризацією звертає увагу на правові висновки Верховного Суду, у яких зазначається, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Заявник - ТОВ "ФК «ЕЛ.ЕН. ГРУП", на адресу суду надіслав додаткові пояснення від 18.11.2025р. просить визнати грошові вимоги.

Щодо нарахованих процентів за користування кредитом за укладеним Договором про надання фінансового кредиту № 27501-07/2024 від 24.07.2024 року повідомляє, що 24.07.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аванс кредит» та Боржником, було укладено Договір про надання фінансового кредиту № 27501-07/2024 (далі - Кредитний договір) підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію (п.2.18. Кредитного договору).

Відповідно до п.1.1. Кредитного договору 1, Кредитодавець надав Боржнику кредит в розмірі 5000,00 грн. зі строком кредитування 120 днів з дата погашення кредиту 20.11.2024. (п.1.2.Кредитного договору).

Денна процентна ставка складає: Денна процентна ставка складає: (9000,00/5000,00)/120*100%=1,5% (п. 1.4.1. Кредитного договору).

Зазначає, що період за який було нараховано проценти у розмірі 1,5% за користування кредитом складає з дати видачі кредитних коштів по дату погашення, що визначена у Кредитному договорі, а саме: з 24.07.2024 по 20.11.2024.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України № 3498-ІХ від 22.11.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності цим Законом установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %;протягом наступних 120 днів - 1,5 %". З урахуванням строків, встановлених цією нормою Закону, який набрав чинності 24.12.2023 року.

Відповідно до роз'яснень Національного Банку України «Щодо дотримання законодавства у сфері споживчого кредитування» (лист за вих. № 14-0004/12907 від 19.02.2024 року), встановлено максимальний розмір денної процентної ставки, який не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 % (до 22.04.2024 включно); протягом наступних 120 днів - 1,5 % (з 23.04.2024 до 20.08.2024 включно).

Вважає, що нарахування процентів за користування кредитом по Кредитному договору є правомірним у наступному порядку, розмірі та строку кредитування (120 днів), з урахуванням перехідного періоду, що зазначений чинним законодавством: з 24.07.2024 по 20.08.2024 включно, заборгованість правомірно нараховується по ставці у розмірі 1,5%, що становить 2 100,00 грн. за 28 днів користуванням кредитними коштами; з 21.08.2024 по 20.11.2024 заборгованість становить 4 600,00 грн. за 92 дні, по ставці у розмірі 1%. Таким чином, Кредитор вважає, що заборгованість по процентах за користування кредитом складає 6 700,00 грн. Проценти нараховані в межах строку кредитування та з урахуванням розміру денної процентної ставки та перехідного періоду для її застосування, встановленого на законодавчому рівні.

Щодо нарахувань штрафних санкцій за Кредитними договорами повідомляє, що кредитні договори укладені, підписані в порядку та на умовах, визначених статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» (п.1.1. Кредитного договору).

Звертає увагу, що Кредитний договір укладений на умовах споживчого кредиту в електронній формі, згідно норм чинного Закону України «Про споживче кредитування».

Зазначає що кредитор по справі здійснює свою господарську діяльність на ринку фінансових послуг згідно наданої ліцензії, що підтверджує її статус небанківської фінансової установи. Тому, правові відносини небанківських фінансових установ регулюються Законом України "Про фінансові послуги та фінансові компанії" та іншими нормативно-правовими актами, що видаються Національним банком України та іншими органами, що здійснюють нагляд за цими установами.

Відповідно до п. 8-1 ст. 7 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк здійснює державне регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі на ринках небанківських фінансових послуг за діяльністю небанківських фінансових установ, інших осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, та осіб, які надають супровідні послуги, в межах, визначених Законом України "Про фінансові послуги та фінансові компанії" та іншими законами України.

Таким чином, листи та роз'яснення Національного банку України, як регулятора небанківських установ, є обов'язковим к виконанню небанківським фінансовими установами.

Так, листом № 14-0004/12907 від 19.02.2024 Національний Банк України надає наступні роз'яснення:

«З метою забезпечення дотримання фінансовими установами вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" від 22.11.2023 № 3498-IX (далі - Закон № 3498-IX), у доповнення до листа Національного банку України за вих. № № 14-0004/3433 від 15.01.2024, Національний банк надаємо додаткові роз'яснення щодо виконання окремих вимог Закону № 3498-IX.

Звертає також увагу, що на підставі Закону № 3498-IX було виключено пункт 61 розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про споживче кредитування.

При цьому, зауважує, що відповідно до частини другої статті 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Також частиною третьою статті 1054 ЦК України визначено, що особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

У преамбулі Закону про споживче кредитування передбачено, що цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері, тобто його норми є спеціальними, які регулюють правовідносини за договорами про надання споживчого кредиту.

При цьому, додатково до Листа повідомляє, що положення пункту 6 Розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про споживче кредитування не застосовуються до договорів споживчого кредиту, які укладені після спливу тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом № 3498-IX».

Вважає, що Закон України № 3498-IX набрав чинності 24.12.2023 року, а Кредитний договір, за яким виникли грошові вимоги до Боржника по справі що розглядається, укладений 24.07.2024 році, тобто після спливу тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України № 3498-IX, тому положення п.6 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ «Про споживче кредитування» не застосовуються до Кредитного договору № 27501-07/2024. Отже, нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених кредитними договорами про споживчий кредит, є правомірними та підлягають сплаті Боржником.

Щодо нарахувань інфляційних витрат за Кредитним договором, зазначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України).

Вказує на те, що за змістом вищенаведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.

Зауважує, що інфляційні втрати та проценти річних є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання і входять до складу такого зобов'язання (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18).

З огляду на зазначені правові висновки (ВП ВС №903/602/24 від 02.07.2025 р.) та наведені в цій постанові висновки ВП ВС, враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено. При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.

Зазначає, що саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.

Вважає, що доводи позивача про те, що суд не може зменшити визначений Цивільним кодексом України мінімальний розмір трьох процентів річних, є обґрунтованими.

Що ж до інфляційних втрат - то з приводу наведених доводів Велика Палата Верховного Суду зазначила таке, що інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519).

Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини другої статті 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.

Вважає, що інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов'язання і є способом захисту майнового права та інтересу.

Заявник - ТОВ "ФК «ЕЛ.ЕН. ГРУП", на адресу суду подав заяву про зменшення грошових вимог та просить стягнути з боржника 21700,00 грн., з яких 5000,00 грн. заборгованості за тілом кредиту, 6700,00 грн. заборгованості за відсотками, 10000,00 грн. штрафу, 408,57 грн. інфляційних втрат, 4844,80 грн. судових витрат та 7000 грн. витрат на правничу допомогу.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України № 3498-ІХ від 22.11.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності цим Законом установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %". З урахуванням строків, встановлених цією нормою Закону, який набрав чинності 24.12.2023 року.

Згідно з абзацом першим частини сьомої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», зміна умов договору про споживчий кредит можлива тільки за згодою сторін. Умова договору про споживчий кредит про можливість внесення до договору змін в односторонньому порядку є нікчемною.

Звертає увагу, що будь-яких змін шляхом укладання додаткового договору та/або додаткових угод до Кредитного договору сторони не вносили. До Кредитного договору не вносилися зміни щодо складових показників, які застосовуються для обчислення денної процентної ставки (строку кредитування, загальних витрат за споживчим кредитом та загального розміру кредиту).

Внесення будь-яких змін в односторонньому порядку тягне за собою нікчемність Кредитного договору

Зазначає, що нарахування процентів за користування кредитом по Кредитному договору визначаються у наступному порядку, розмірі та строку кредитування (120 днів), з урахуванням перехідного періоду, що зазначений чинним законодавством: з 24.07.2024 по 20.08.2024 включно, заборгованість правомірно нараховується по ставці у розмірі 1,5%, що становить 2 100,00 грн. за 28 днів користуванням кредитними коштами; з 21.08.2024 по 20.11.2024 заборгованість становить 4 600,00 грн. за 92 дні, по ставці у розмірі 1%.

Розглянувши грошові вимоги кредитора до боржника, суд встановив таке.

Відповідно до ч.1 ст.122 Кодексу України з процедур банкрутства, подання кредиторами вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.

Відповідно до ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Майнові вимоги кредиторів до боржника мають бути виражені в грошових одиницях і заявлені до господарського суду в порядку, встановленому цією статтею. Копії відповідних заяв та доданих до них документів кредитори надсилають боржнику та розпоряднику майна.

Виходячи з вимог ст.ст. 45, 47 Кодексу України з процедур банкрутства у справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов'язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору. При цьому суд досліджує надані кредитором письмові докази, встановлює підстави виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характер, зміст та розмір.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу України з процедур банкрутства в ухвалі за результатами попереднього засідання суду, зокрема, зазначаються: 1) обов'язок керуючого реструктуризацією провести збори кредиторів, які мають відбутись не пізніше 14 днів з дня постановленої ухвали; дата засідання господарського суду, яке має відбутись не пізніше 60 днів з дня постановлення такої ухвали, на якому буде розглянуто погоджений кредиторами план реструктуризації боргів або прийнято рішення про перехід до процедури погашення боргів чи про закриття провадження у справі.

Статтею 133 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу, а також витрати на проведення аукціону), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.

Вимоги кредиторів за зобов'язаннями боржника, забезпеченими заставою майна фізичної особи, задовольняються за рахунок такого майна.

Кошти, отримані від продажу майна банкрута, що є предметом забезпечення, після покриття витрат, пов'язаних з утриманням, збереженням та продажем цього майна, та сплати додаткової винагороди арбітражного керуючого відповідно до положень статті 30 цього Кодексу використовуються виключно для задоволення вимог кредитора за зобов'язаннями, які таке майно забезпечує.

Вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів, задовольняються у такій черговості:

1) у першу чергу задовольняються вимоги до боржника щодо сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування;

2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та проводяться розрахунки з іншими кредиторами;

3) у третю чергу сплачуються неустойки (штраф, пеня), внесені до реєстру вимог кредиторів.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

24.07.2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Аванс Кредит» (Кредитодавець) та ОСОБА_1 (Боржник) було укладено Договір про надання фінансового кредиту №27501-07/2024 (Кредитний договір) підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію та на виконання умов п.1. Кредитного договору.

Відповідно до п. 1.1 договору Товариство надає Клієнту фінансовий кредит в розмірі 5000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності (далі - кредит), а Клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Тип кредиту: кредит. Мета отримання кредиту: на власні потреби Клієнта, не пов'язані з підприємницькою діяльністю, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Кредит надається строком на 120 днів. Дата надання кредиту 24.07.2024. Наданий кредит Клієнт зобов'язаний погасити в останній день строку кредитування. Дата погашення кредиту 20.11.2024. (п. 1.2 договору).

Згідно п. 1.4 договору за користування кредитом Товариством нараховуються проценти, що є платою за користування кредитом. Тип процентної ставки: фіксована. Денна процентна ставка складає: (9000,00/5000,00)/120*100%=1,5%. Денна процентна ставка розрахована за формулою: ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t Ч 100%, де ДПС - денна процентна ставка; ЗВСК - загальні витрати за кредитом (сума всіх нарахованих процентів згідно Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Графік платежів); ЗРК - загальний розмір кредиту (вказаний в п.1.1. Договору); t - строк кредитування у днях (вказаний в п.1.2 Договору). Загальні витрати, орієнтовна реальна річна процентна ставка за кредитом та орієнтовна загальна вартість кредиту станом на день його оформлення вказуються в Графіку платежів до цього Договору та розраховані за умови своєчасного на належного виконання Клієнтом своїх зобов'язань за цим Договором. Клієнт має право 17.08.2024 сплатити перший платіж відповідно до Графіку платежів з урахуванням знижки в розмірі 34,00%. Клієнт погоджується, повністю розуміє та поінформований, що у разі невикористання Клієнтом права на отримання знижки (прострочення сплати першого платежу) він зобов'язаний сплатити перший платіж (за перший розрахунковий період) в розмірі, визначеному Графіком платежів.

Відповідно до п. 1.5 договору детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів визначені в Графіку платежів, що є Додатком №1 до цього Договору.

Згідно п. 1.6 договору Кредит надається Клієнту в безготівковій формі у національній валюті на рахунок Клієнта включаючи використання реквізитів платіжної картки № 4441 - 11xx - xxxx - 3901 протягом одного робочого дня з дня прийняття рішення про видачу кредиту. Кредит надається без забезпечення у вигляді застави. Кредит вважається наданим в день перерахування Товариством суми кредиту за вказаними реквізитами.

Кредитодавець свої зобов'язання за договором виконало та надало Боржнику грошові кошти у розмірі 5000,00 грн. шляхом перерахування на карту Боржника, що була вказана ним при укладенні Кредитного договору, що підтверджується листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 18.06.2025р. №3466_250618175033 з Реєстру платіжної інфраструктури: №21/788-рк від 01.05.2023 року.

Однак Боржник свої зобов'язання належним чином не виконав, чим порушив свої зобов'язання, встановлені договором.

31.03.2025 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «ФК «ЕЛ. ЕН. Груп» було укладено Договір факторингу № 31032025 (далі - Договір факторингу), відповідно до якого ТОВ «Аванс Кредит» відступило своє право вимоги за Кредитним договором.

Відповідно до п. 1.1. Договору факторингу в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Клієнт передав Фактору, а Фактор прийняв і зобов'язується оплатити Клієнту права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що виникли у Клієнта за Основними договорами, укладеними між боржниками (далі - Боржники) та первісним кредитором. Права вимоги, які відступаються згідно даного Договору, включають в себе суму заборгованості за основною сумою боргу, нарахованими процентами, штрафними санкціями (у разі їх нарахування) та всіма іншими платежами за Основними договорами, право на одержання яких належить Клієнту.

Згідно п. 1.2 договору на підставі цього Договору Фактор стає Новим кредитором в зобов'язаннях, що виникли із Основних договорів, які вказані в Реєстрі боржників згідно Додатку №1 до цього Договору, та отримує права вимоги по зобов'язанням за Основними договорами, строк платежу за якими настав, а також по зобов'язанням, які виникнуть в майбутньому.

Зобов'язання Клієнта перед боржниками за Основними договорами, які полягають у наданні грошових коштів у кредит, на момент укладання цього Договору Клієнтом виконані повністю. (п. 1.3 договору).

Відповідно до п. 1.4. договору відступлення права грошової вимоги і всіх інших прав, належних Клієнту за Основними договорами, та їх перехід від Клієнта до Фактора відбувається у дату підписання Сторонами Реєстру боржників за формою, встановленою Додатку №1 до цього Договору (якщо інша форма не буде узгоджена Сторонами на - момент укладення Реєстру боржників, виходячи з предмету та умов Основного договору).

Відповідно до Реєстру прав вимог № 1 від 31.03.2025 до Договору факторингу, ТОВ «ФК «ЕЛ. ЕН. Груп» набуло право грошової вимоги до Боржника в сумі 24000,00 грн., з яких:

- 5000,00 грн. - сума заборгованості за тілом (основна сума боргу);

- 9000,00 грн. - сума заборгованості за відсотками

- 10000,00 грн. сума заборгованості за штрафними санкціями.

Згідно з ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України закріплено що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ч. 1 ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов'язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно приписів ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного чи Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовій формі (ст.ст. 205, 207 ЦКУ).

Аналогічні правові висновки викладені у Постановах Верховного суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127-33824/19.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту. Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов'язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення. Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.

Стаття 12 ЗУ «Про електронну комерцію» встановлює норму, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

1) електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину;

2) електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

3) аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачає використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію»).

Таким чином, сторони узгодили розміри кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредитні кошти, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі боржника для укладення такого кредитного договору, на таких умовах шляхом підписання кредитного договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Згідно з ч. 1 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.

Відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

За приписами ч.ч. 1-2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

За змістом ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Умови договорів приєднання розробляються товариством, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим товариство має підтвердити, що на час укладання відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг товариства) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства, грошовим зобов'язанням є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.

З огляду на наведене, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає заявлені кредиторські вимоги ТОВ "ФК "ЕЛ.ЕН.ГРУП" в розмірі 5 000,00грн заборгованості за тілом кредиту обгрунтованими та такими, що підлягають визнанню.

Щодо заявлених кредитором відсотків у сумі 9000,00 грн. за період з 24.07.2024 по 20.11.2024 суд зазначає таке.

Арбітражний керуючий стверджує, що за Кредитним договором розмір денної процентної ставки, що перевищує 1%, суперечить положенням ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції Закону № 3498-1Х), у зв'язку з чим відповідні умови договору є нікчемними.

Суд вважає за необхідне зазначити, що пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України № 3498-ІХ від 22.11.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності цим Законом установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %". З урахуванням строків, встановлених цією нормою, Закон набрав чинності 24.12.2023.

Тобто, на законодавчому рівні, надавачам фінансових послуг (кредитодавцям) був наданий перехідний період для застосування до договорів споживчого кредиту денної процентної ставки у розмірі 2,5 % та 1,5 %.

Тому, суд не погоджується з позицією арбітражного керуючого про те, що у разі укладання Кредитного договору після 24.12.2023 (строку набрання чинності Закону України № 3498-ІХ), застосування денної ставки у розмірі 1% протягом 120 днів після цієї дати є неправомірним.

За період за який було нараховано проценти у розмірі 1,5% за користування кредитом складає з дати видачі кредитних коштів по дату погашення, що визначена у Кредитному договорі, а саме: з 24.07.2024 по 20.11.2024.

Згідно розрахунку нарахування процентів за користування кредитом по Кредитному договору визначаються у наступному порядку, розмірі та строку кредитування (120 днів), з урахуванням перехідного періоду, що зазначений чинним законодавством: з 24.07.2024 по 20.08.2024 включно, заборгованість правомірно нараховується по ставці у розмірі 1,5%, що становить 2 100,00 грн. за 28 днів користуванням кредитними коштами; а з 21.08.2024 по 20.11.2024 заборгованість становить 4 600,00 грн. за 92 дні, по ставці у розмірі 1%.

Відповідно до п. 1.4.1 Кредитного договору, нараховані згідно договору проценти за користування кредитом за весь строк кредитування, складатимуть: 6700,00 грн.

Враховуючи, що нараховані проценти у розмірі 1,5% не перевищує встановлену Національним Банком України денну ставку відсотків 1,5 % (до 20.08.2024 включно), а з 21.08.2024 по 20.11.2024 денну ставку у розмірі 1%, дані відсотки що нараховані Боржнику за період з 24.07.2024 по 20.11.2024 є правомірними.

З огляду на наведене, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає заявлені кредиторські вимоги ТОВ "ФК "ЕЛ.ЕН.ГРУП" в розмірі 5000,00 грн. заборгованості за тілом кредиту та заборгованості за відсотками в сумі 6700,00 грн. є обгрунтованими та такими, що підлягають визнанню.

Щодо нарахування штрафу судом зазначається наступне.

ТОВ "ФК "ЕЛ.ЕН.ГРУП" нараховано штраф за порушення боржником зобов'язань щодо повернення кредитних коштів в сумі 10000 грн.

Пунктом 18 "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 з 05 годин 30 хвилин 24 лютого 2022 в Україні введено воєнний стан, який триває на момент розгляду даної справи.

Судом прийняті до уваги посилання кредитора на лист Національного Банку України «Щодо дотримання законодавства у сфері споживчого кредитування», в якому вказано, що положення п.6 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ «Про споживче кредитування» не застосовуються до договорів споживчого кредиту, які укладено після спливу тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" №3498-IX.

Водночас, у даному випадку підлягають застосовуванню безпосередньо норми Цивільного кодексу України, оскільки він має вищу юридичну силу.

Враховуючи наведені положення Цивільного кодексу України, беручи до уваги, що відповідно до наданих кредитором розрахунків заборгованості прострочення боржника за кредитним договором сталося у період дії воєнного стану на всій території України, а відтак, ОСОБА_1 звільняється від обов'язків сплати на користь кредитора штрафу за таке прострочення, а саме штраф, нарахований після 24.02.2022 підлягає списанню, у зв'язку з чим, безпідставними є заявлені вимоги в частині нарахованої кредитором штрафу в сумі 10000 грн.

Щодо нарахування інфляційних втрат, судом враховується наступне.

Кредитором на суму боргу 24000,00 грн. нараховано 408,57 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд здійснивши перерахунок заявленої до стягнення інфляційних втрат встановив, що правомірним буде стягнення 199,18 грн. інфляційних втрат на суму 11700 грн.. У стягненні 209,39 грн. слід відмовити у зв'язку з безпідставністю.

Таким чином, заявлені грошові вимоги ТОВ «ФК «ЕЛ. ЕН. ГРУП» в сумі 11899,18 грн., що є заборгованістю за кредитом, відсотками та інфляційними втратами, є обґрунтованими вимогами, підтверджені матеріалами справи, підлягають визнанню та включенню до реєстру вимог кредиторів в сумі 4844,80 грн. з включенням до першої черги задоволення (судовий збір), в сумі 11899,18 грн. друга черга.

У визнанні кредиторських вимог товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ЕЛ. ЕН. Груп» до ОСОБА_1 в сумі 10000 грн. штрафних санкцій та 209,39 грн. інфляційних втрат слід відмовити.

Щодо понесених витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7000, 00 грн., судом враховується наступне.

За частиною першою статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

КУзПБ за своєю правовою природою є специфічним комплексним нормативно-правовим актом, який за ознакою предметної сфери регулювання об'єднує значну кількість норм різної галузевої належності, включаючи в собі як норми процесуального права (зокрема норми щодо порядку здійснення провадження у справах про банкрутство, вчинення процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень) так і норми матеріального права.

Така специфіка КУзПБ як нормативно-правового акта під час застосування закріплених в ньому норм зумовлює необхідність урахування особливостей регулювання розгляду тих чи інших питань, що виникають в межах такої справи.

Отже у процедурі банкрутства процесуальні норми ГПК України мають універсальний характер, адже розраховані як на позовне провадження, так і на процедуру банкрутства, та їх застосування у цій процедурі здійснюється з урахуванням особливостей правового регулювання розгляду конкретного питання, передбачених КУзПБ.

Тобто норми ГПК України є загальними по відношенню до норм КУзПБ, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, які є спеціальними й мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ.

Верховний Суд неодноразово у своїй практиці під час вирішення питання співвідношення загальної та спеціальної норми звертав увагу на необхідності застосування спеціального закону перед загальним, зазначаючи, що при наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм необхідно керуватися принципом lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною (див. з-поміж іншого постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 263/15749/16-а, постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 522/799/16-ц, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 908/2637/20, від 27.12.2022 у справі № 910/21725/21).

Про необхідність застосування наведеного принципу зазначено також у рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 у справі № 5-р (II)/2020, в якому зауважено, що принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori) - "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali) - "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Крім того, про перевагу норм lex specialis над іншими загальними нормами зазначає у своїх рішеннях і Європейський суд з прав людини (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 25.03.1999 у справі "Ніколова проти Болгарії", від 24.06.2021 у справі "Шкіря проти України").

Отже, під час розгляду справ про банкрутство щодо вирішення питань, які виникають у цій справі підлягають застосуванню положення КУзПБ, які є спеціальними стосовно норм ГПК України.

У гл. 8 роз. I ГПК України закріплений інститут судових витрат.

Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи (див. п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц).

Статтею 123 ГПК України, яка визначає види судових витрат, встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (ст. 126 ГПК України).

Порядок розподілу судових витрат визначений у ст. ст. 129 - 130 ГПК України. Так, за ч. 4 ст. 129 ГПК України розподіл інших судових витрат, пов'язаних з розглядом справи та встановлює, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру заявлених вимог.

Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні.

За приписами ст. 1 цього Закону:

- договір про надання правничої допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт - оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону);

- представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 цього Закону);

- інші види правничої допомоги - це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).

Види адвокатської діяльності визначає ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", відповідно до якої ними, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Частинами 1 - 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Тобто, гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру і погодинної оплати (див. п. 4.20 постанови Верховного Суду від 15.04.2025 у справі №910/6138/24).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Водночас, за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

17.08.2025 між адвокатом Бабаєвою О.О. та ТОВ «ФК «ЕЛ.ЕН.ГРУП» укладено договір про надання правової допомоги №17082025, згідно умов якого клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором про надання правової допомоги (п. 1.1).

Адвокат приймає доручення клієнта щодо надання правової допомоги у судових справах щодо визнання кредиторських вимог боржників клієнта згідно реєстру боржників, який є додатком до цього договору, а клієнт зобов'язується виплатити адвокату гонорар за надані юридичні послуги та відшкодувати фактичні витрати адвоката, пов'язані з виконанням доручення клієнта. (п. 1.2).

За послуги щодо надання правової допомоги клієнт виплачує адвокату гонорар у розмірі 7000,00 грн. за складання заяви про кредиторські вимоги боржників (п. 3.1). Клієнт оплачує адвокату послуги шляхом перерахування коштів на банківський рахунок адвоката протягом 10 днів з дня прийняття рішення суду щодо завершення процедури реструктуризації боргів боржника або закриття провадження у справі. Якщо після направлення адвокатом заяви про грошові вимоги до суду, спір між клієнтом та боржником було врегульовано, вважається, що надав послуги у повному обсязі по конкретній справі (п. 3.2). Договір є чинним з дати його підписання сторонами та діє до 17.08.2026 включно (п. 4.1).

Додатком №2 від 25.09.2025 сторонами узгоджено реєстр боржників ТОВ «ФК «ЕЛ.ЕН.ГРУП», до якого включено Роєцького Володимира Миколайовича

25.09.2025 між адвокатом Бабаєвою О.О. та ТОВ «ФК «ЕЛ.ЕН.ГРУП» підписано акт приймання-передачі наданих послуг, детальний опис робіт (наданих послуг), згідно яких вартість наданих послуг за складання заяви про кредиторські вимоги до боржника Роєцького В.М. становить 7 000 грн.

Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у п. 6.35 постанови від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22 сформулював висновок про те, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Усталеним у судовій практиці є те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію "реальності" адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію "розумності" їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує і ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Здійснюючи аналіз вказаних вище норм права, Велика Палата Верховного Суду, Верховний Суд також неодноразово зазначали таке:

- нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (див. п. п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19);

- не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18);

- у разі недотримання вимог ч. 5 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22);

- витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України (див. п. 6.5 постанови об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.03.2019 у справі № 922/445/19).

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 126 ГПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п'ятою статті 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.4 ст.126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Отже, Верховний Суд у постанові від 12.01.2023 у справі №908/2702/21 дійшов висновку, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п'ятій-сьомій статті 129 ГПК України. При цьому таке застосовування не є тотожним застосовуванню судом критеріїв, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України, де обов'язковою умовою є наявність клопотання іншої сторони.

Однак, застосовуючи критерій співмірності витрат на оплату послуг адвоката, суд повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених як у частині четвертій статті 126 ГПК України, так і у частинах п'ятій-сьомій статті 129 ГПК України.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 відзначила, що у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц). Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

Крім того, згідно з висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 правовою позицією, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява N 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги. ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§55).

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 визначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Зважаючи на усе вищевикладене, суд дійшов висновку, що заявлені кредитором витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн., є неспівмірними зі складністю справи, наданими адвокатом обсягом послуг, втраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат.

Отже, при здійсненні розподілу витрат судом надано правову оцінку обґрунтованості заявлених витрат з врахуванням критеріїв: пов'язаності витрат з розглядом справи; обґрунтованості та пропорційності їх розміру до предмета спору, значення справи для сторін.

З огляду на такі обставини суд вважає за можливе застосувати положення частини 5 статті 129 ГПК України та врахувати під час вирішення питання про розподіл судових витрат наведені вище обставини. На думку суду заявлений кредитором розмір витрат на правову допомогу не є в повній мірі обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Оцінюючи витрати кредитора з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат, суд робить висновок про те, що обґрунтованим, розумним, справедливим та співрозмірним у даному випадку є призначення боржнику 4000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Окрім того, суд зазначає, що розподіляючи витрати за послуги адвоката останній вказує, що наявні в матеріалах справи докази понесення судових витрат пов'язаних із наданням правничої допомоги не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у такому розмірі за рахунок іншої сторони, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Адвокат та Клієнт, керуючись принципом вільного волевиявлення щодо укладення договору про надання правової допомоги, вправі погодити між собою розмір та вартість такої допомоги. Клієнт має право погодитись або не погодитися із запропонованими тарифами (вартістю послуг) зважаючи на свої фінансові можливості. У разі ж погодження та підписання відповідного договору - клієнт оплачує вартість послуг адвоката за результатами їх надання та підтвердження.

Проте, інший учасник у справі, на якого просить Клієнт покласти понесені ним витрати на правову допомогу - не зобов'язаний повністю за свій рахунок відшкодовувати усю суму заявлених витрат на правову допомогу. Як вказано вище, при визначенні суми до відшкодування суд має виходити з критерію розумності їх розміру, з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

За таких обставин, надаючи оцінку заявлених до стягнення витрат кредитора на оплату послуг адвоката у справі, суд зробив висновок про часткове покладення на боржника витрат кредитора на професійну правничу допомогу адвоката.

Враховуючи вищевикладене, заявлені грошові вимоги ТОВ «ФК «ЕЛ.ЕН.ГРУП» в сумі 4 844,80 грн витрат по сплаті судового збору, 4000 грн витрат на професійну правничу допомогу підставні та підлягають включенню до першої черги задоволення.

Керуючись ст.ст. 45, 47, 120, 122, 133 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 233-235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Визнати грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ЕЛ.ЕН.ГРУП» (01001, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, буд. 10; ідентифікаційний код 41240530) до боржника ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_1 ) у розмірі 11899,18 грн. (одинадцять тисяч вісімсот дев'яносто дев'ять гривень 18 коп.) заборгованість віднести до другої черги задоволення; грошові вимоги в сумі 4844,80 грн. (чотири тисячі вісімсот сорок чотири гривні 80 коп.) судовий збір та 4000,00 грн. (чотири тисячі гривень 00 коп.) витрат на правничу допомогу - позачергово (до задоволення вимог кредиторів).

У визнанні кредиторських вимог товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ЕЛ.ЕМ.ГРУП» до боржника ОСОБА_1 в сумі 10000 грн. штрафних санкцій, 209,39 грн. інфляційних втрат та 3000,00 грн. витрат на правничу допомогу відмовити.

Ухвала є підставою для внесення відомостей до реєстру вимог кредиторів у відповідності до ч. 6 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства.

Ухвала набирає законної сили 25.11.2025р. та може бути оскаржена до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 254-259 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено та підписано 02.12.2025 року.

Суддя Гладій С.В.

Виготовлено 5 примірники:

1 - до справи;

2 - заявнику ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1

3 - адвокату (Редьці М.Г.) (електронний суд).

4 - арб. кер. ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 )(реком. з повід.)

5 - ТОВ "ФК «ЕЛ. ЕН. Груп", (електронний суд)

Попередній документ

132237169

Наступний документ

132237171

Інформація про рішення:

№ рішення:	132237170
№ справи:	924/746/25
Дата рішення:	25.11.2025
Дата публікації:	03.12.2025
Форма документу:	Ухвала
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Хмельницької області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи про банкрутство, з них:; неплатоспроможність фізичної особи

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено до судового розгляду (19.11.2025)
Дата надходження:	21.07.2025
Предмет позову:	про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи

Розклад засідань:

Минулі засідання (6)

01.09.2025 11:00	Господарський суд Хмельницької області
19.11.2025 10:00	Господарський суд Хмельницької області
19.11.2025 10:30	Господарський суд Хмельницької області
19.11.2025 11:00	Господарський суд Хмельницької області
25.11.2025 11:00	Господарський суд Хмельницької області
25.11.2025 11:20	Господарський суд Хмельницької області