8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"02" грудня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/3427/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аюпової Р.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного підприємства «Проммонтаж - Сервіс» (51911, Дніпропетровська обл., м. Кам"янське, пр.Сагайдачного, 4-11);
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеграл Сістемс» (61052, м. Харків, вул. Велика Панасівська, 183),
про стягнення коштів у розмірі 535 252, 21 грн
без виклику учасників справи
Позивач - Приватне підприємство «Проммонтаж - Сервіс», м. Кам"янське, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеграл Сістемс», м. Харків, про стягнення заборгованості за договором про надання послуг № 14 від 25.09.2023, у загальному розмірі 535 252, 21 грн. Також просить суд покласти на відповідача понесені судові витрати зі сплати судового збору та витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 грн.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду. Справу № 922/3427/25 визнано малозначною та її розгляд вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу, відповідно до ст. 251 ГПК України, строк 15 календарних днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов.
Відповідач правом на участь у розгляді даного спору не скористався, відзив на позов не надав, заборгованість не спростував. Про розгляд даного спору Господарським судом Харківської області повідомлений належним чином, про що свідчить довідка про направлення до Електронного кабінету ТОВ «Інтеграл Сістемс» ухвали суду про відкриття провадження у справі № 922/3427/25.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Оскільки відповідач відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, враховуючи сплив процесуального строку, встановленого для розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Будь-яких заяв або клопотань, про можливість подання яких було роз'яснено ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.09.2025, на адресу суду від учасників справи не надходило, як і не надходило клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до ст. 252 ГПК України.
Ч. 4 ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
25 вересня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтеграл Сістемс» (замовник, відповідач) та Приватним підприємством "Проммонтаж-Сервіс" (виконавець, позивач) було укладено договір № 14 про надання послуг по експлуатації будівельних машин та механізмів.
Вищезазначений договір засвідчено підписами уповноважених представників сторін та скріплено печатками підприємств.
Відповідно до п.1.1. договору, виконавець надає замовнику послуги щодо експлуатації будівельних машин і механізмів для виконання будівельно-монтажних робіт на будівельних об'єктах замовника, а замовник приймає виконані послуги та оплачує їх вартість на умовах цього договору.
Порядок оплати передбачений розділом 3 договору, яким сторони погодили, що оплата здійснюється на підставі виставлених рахунків на умовах 100 % передоплати та техніка надається на повну зміну 8 годин (п. 3.2 договору).
Сума договору складається з суми вартості актів наданих послуг на протязі дії цього договору (п.3.1 договору).
Факт надання послуг підтверджується підписанням актів наданих послуг.
П. 6.2. договору визначено, що у разі прострочення сплати послуг виконавця більш ніж на 10 календарних днів, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Як вказує позивач, за весь період дії договору про надання послуг виконавцем надано послуги на загальну суму 3 856 088, 00 грн, що підтверджується підписаними сторонами актами наданих послуг, які містяться у матеріалах справи.
Натомість, замовником сплачено лише 3 410 888, 00 грн, що підтверджується випискою по рахунку, яка додана до матеріалів справи.
Так, в порушення умов договору замовник не виконав свої зобов'язання стосовно оплати рахунків по актам наданих послуг:
№ 18 від 17.02.2025 на суму 90 000, 00 грн;
№ 31 від 26.02.2025 на суму 43 200, 00 грн;
№ 02 від 03.03.2025 на суму 43 200, 00 грн;
№ 07 від 07.03.2025 на суму 86 400, 00 грн;
№ 10 від 10.03.2025 на суму 36 000, 00 грн;
№ 12 від 13.03.2025 на суму 64 800, 00 грн;
№ 15 від 17.03.2025 на суму 60 000, 00 грн;
№ 19 від 17.03.2025 на суму 21 600, 00 грн.
Отже, борг відповідача за договором № 14 станом на 22.09.2025 становить 445 200, 00 грн.
03.09.2025 на адресу відповідача було направлено акт звірки взаєморозрахунків та вимога про погашення заборгованості.
Натомість, відповідач направлену на його адресу вимогу проігнорував, заборгованість за договором № 14 не погасив, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду за захистом своїх порушених прав.
Позивач просить суд стягнути на свою користь 445 200,00 грн - суму основного боргу; 68 727, 78 грн - пені, 6950, 00 грн - 3 % річних, 14 374, 43 грн - борг з урахуванням встановленого індексу інфляції.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності до ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
За приписами ст. 525-526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачем належно виконано свої зобов'язання по договору, протягом дії договору виконавцем надано послуги на загальну суму 3 856 088,00 грн, що підтверджується підписаними сторонами актами наданих послуг. При цьому в даних актах зазначено про надання відповідачу узгоджених послуг у повному обсязі.
Втім, відповідачем не виконано належним чином свої зобов'язання за договором, послуги виконавця по рахунках оплачені лише частково, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість за договором № 14 в сумі 445 200, 00 грн, що підтверджується випискою по рахунку відповідача.
Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтеграл Сістемс» зазначена сума заборгованості не спростована, доказів сплати даної суми заборгованості відповідачем суду не надано.
Ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості за договором № 14 в розмірі 445 200, 00 грн є обґрунтованими, доведеними належними і допустимими доказами, не спростованим відповідачем, тому суд задовольняє позовні вимоги в цій частині в повному обсязі.
Також позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 68 727, 78 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.
За приписами ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).
В силу приписів ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
У відповідності до п. 6.2. договору, у разі прострочення сплати послуг виконавця більш ніж на 10 календарних днів, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Враховуючи невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором № 14 від 25.09.2023, позивач нарахував відповідачеві пеню, яка, станом на 22.09.2025, складає 68 727, 78 грн.
Розрахунок позивача перевірено судом. Заперечень стосовно заявленої до стягнення суми пені відповідачем суду не надано.
Отже, наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобов'язань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про правомірність нарахування позивачем пені в розмірі 68 727, 78 грн, у зв'язку з чим позов в цій частині підлягає задоволенню.
Також позивач просить стягнути з відповідача нараховані на суму простроченої заборгованості на підставі ст. 625 ЦК України інфляційні втрати в розмірі 14 374, 43 грн та 3 % річних у розмірі 6 950, 00 грн за період з 28.02.2025 по 22.09.2025.
Порядок нарахування 3% річних та інфляційних втрат регулюється ст. 625 ЦК України.
Ч. 1 ст. 625 ЦК визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, з аналізу ст. 625 ЦК України вбачається, що право на звернення з позовними вимогами про стягнення коштів на підставі ч. 2 зазначеної статті виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання.
За змістом ч. 3 ст. 11, ч. 1 ст. 13 ЦК України, цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює в межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно до правового висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду, зокрема в постановах: від 09.02.2021 у справі № 520/17342/18, від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц та від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Заперечень стосовно заявлених розрахунків відповідачем суду не надано.
На підставі викладеного, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат, суд вважає їх арифметично вірними, у зв'язку з чим заявлені інфляційні втрати в розмірі 14 374, 43 грн та 3 % річних у розмірі 6 950, 00 грн підлягають стягненню на користь позивача.
Згідно зі ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Таким чином, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів, які б спростовували наведені у позові обставини, судом здійснено розгляд справи з урахуванням наявних у ній матеріалів, які підтверджують правомірність вимог позивача, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Здійснюючи розподіл судових витрат суд зазначає наступне.
За приписами п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на зазначене, враховуючи, що позовні вимоги судом задоволені повністю, у відповідності до ст. 129 ГПК України на відповідача покладаються витрати щодо сплати судового збору в розмірі 6 462, 63 грн.
Щодо клопотання позивача про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в зв'язку з розглядом даної справи у розмірі 10 000, 00 грн, суд зазначає таке.
У відповідності до ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. До розподілу підлягають витрати, що складаються із: 1) розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розміру суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Тобто, за змістом зазначених норм, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Водночас, здійснюючи розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу між сторонами спору, суд має врахувати результати розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також надати належну оцінку в порядку ст. 86 ГПК України поданим стороною, яка понесла витрати на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За приписами ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Суд зазначає, що відповідач не звертався до суду із клопотанням про зменшення заявлених позивачем витрат на оплату правничої допомоги.
За загальним правилом розподілу судових витрат, визначеним ч. 4 ст. 129 ГПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/ дії/ бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу, а саме: якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку (ч. 6 ст. 129 ГПК України); якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми (ч. 7 ст. 129 ГПК України); у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 ГПК України).
Таким чином, зважаючи на вищенаведені норми, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України (щодо співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання послуг, обсягом наданих адвокатом послуг і ціною позову та (або) значенням справи для сторони) суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Одночасно, керуючись критеріями, визначеними ч. 5-7 та 9 ст. 129 ГПК України, господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000, 00 грн, позивачем надано копію договору № 12-09/25 від 19.09.2025; копію звіту про виконану роботу від 23.09.2025; копію рахунку від 23.09.2025 № 12-09/25/1; копію платіжної інструкції про оплату від 23.09.2025 № 555.
Суд зауважує, що виключною прерогативою суду є надання оцінки обставинам справи та доказам сторін на предмет відповідності критеріям розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу, їх співмірності складності справи, реальності (встановлення їхньої дійсності та необхідності) у певній конкретній господарській справі.
З огляду на викладене та враховуючи те, що позов задоволено повністю, оскільки відповідачем не надано жодних заперечень щодо наданої позивачем заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу, суд вважає за доцільне заяву представника позивача про розподіл витрат на правову допомогу задовольнити в повному обсязі та покласти заявлені витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 грн на відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 129 Конституції України, ст. 13, 46, 73-74, 76-79, 86, 123, 126, 129, 236-242, 252 ГПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеграл Сістемс" (61052, м. Харків, вул. Велика Панасівська, 183; код ЄДРПОУ 37851081) на користь Приватного підприємства "Проммонтаж - Сервіс" (51911, Дніпропетровська обл., м. Кам'янське, провулок Черняховського, 4-11; код ЄДРПОУ 32540750) 445 200, 00 грн основного боргу; 68 727, 78 грн пені; 14 374, 43 грн інфляційних втрат; 3 % річних у розмірі 6 950, 00 грн, судовий збір у розмірі 6 462, 63 грн та 10 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Позивач - Приватне підприємство "Проммонтаж - Сервіс" (51911, Дніпропетровська обл., м. Кам'янське, провулок Черняховського, 4-11; код ЄДРПОУ 32540750);
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтеграл Сістемс" (61052, м. Харків, вул. Велика Панасівська, 183; код ЄДРПОУ 37851081).
Повне рішення складено 02.12.2025
Суддя Р.М. Аюпова
справа № 922/3427/25