вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21
E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
27.11.2025 Справа № 917/1734/25
за позовною заявою ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТОРГОВА КОМПАНІЯ ОРІОН ГРУП» (01103, м. Київ, вул. Менделєєва, будинок 12, офіс №94/1, ідентифікаційний код юридичної особи 45187790)
до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УБС КРС» (36007, м. Полтава, вул. Заводська, будинок 126, кім.203, ідентифікаційний код юридичної особи 40023809)
про стягнення 3 357 085,32 грн.
Суддя Киричук О.А.
Секретар судового засідання Тертична О.О.
Представники сторін: згідно протоколу
ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТОРГОВА КОМПАНІЯ ОРІОН ГРУП» звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УБС КРС» про стягнення заборгованості за договором поставки нафтопродуктів №11/02/2025/1 від 11.02.2025 року у сумі 3 357 085,32 грн.
Ухвалою від 10.09.25 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду і відкрити провадження у справі, справу розглядати в порядку загального позовного провадження, призначити підготовче засідання у справі на 07.10.25.
19.09.25 від відповідача надійшов відзив на позов.
26.09.25 від позивача надійшла відповідь на відзив.
Також, 26.09.25 від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, згідно якої він просить суд подальший розгляд заявлених позовних вимог проводити у наступній редакції: стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УБС КРС» на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТОРГОВА КОМПАНІЯ ОРІОН ГРУП» заборгованість за договором поставки нафтопродуктів №11/02/2025/1 від 11.02.2025 року у сумі 3 163 590,85 грн. Суд прийняв до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог та ухвалив здійснювати подальший розгляд справи з урахуванням зменшених позовних вимог.
Ухвалою від 07.10.25 суд постановив відкласти підготовче засідання на 21.10.2025 р., запропонувати учасникам справи вчинити дії на виконання завдання підготовчого провадження.
Ухвалою від 21.10.25 суд постановив закрити підготовче провадження у справі, призначити справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 06.11.2025.
29.10.25 від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
04.11.25 представник позивача надав клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою від 06.11.25 суд постановив відкласти розгляд справи на 18.11.25.
17.11.25 представник позивача надав клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою від 18.11.25 суд постановив відкласти ухвалення та проголошення судового рішення у справі на 27.11.2025
18.11.2025 відповідача надійшла заява про визнання позову в частині вимог про стягнення основного боргу у сумі 3 163 590,85 грн.
Від позивача 18.11.25 надійшла заява про проведення судового засідання без участі його представника. При цьому, позивач повідомив, що позов підтримує у повному обсязі.
Сторони явку представників не забезпечили.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
У судовому засіданні 27.11.2025 було складено вступну та резолютивну частини рішення.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.
« 11» лютого 2025 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТОРГОВА КОМПАНІЯ ОРІОН ГРУП» (далі за текстом - Позивач або Постачальник) та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УБС КРС» (далі за текстом - Відповідач або Покупець) було укладено договір поставки нафтопродуктів №11/02/2025/1 (далі за текстом - Договір).
При цьому сторони узгодили, зокрема, наступне:
- за цим Договором Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця нафтопродукти: дизельне паливо, паливо для реактивних двигунів, бензин марки А-92, А-95, газ вуглеводний скраплений, масла та інше (далі- «Товар»), а Покупець прийняти Товар та сплатити за нього, відповідно до умов цього Договору (п. 1.1. Договору);
- Покупець зобов'язується оплатити поставлений Товар на умовах, визначених цим договором. Приймати Товар в кількості зазначеної в товаросупровідних документах (п.п. 2.2.2. Договору);
- Покупець зобов'язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений Постачальником Товар, а також витрати, пов'язані з транспортуванням Товару (п.п. 2.2.3. Договору);
- поставка кожної партії Товару здійснюється ча повною (100%) оплатою на умовах СРТ (Інкотермс 2010) (п. 3.1. Договору);
- поставка Товару здійснюється протягом трьох календарних днів з моменту здійснення Покупцем оплати за товар, в порядку визначеному п. 3.4. Договору (п. 3.2. Договору);
- поставка здійснюється на підставі замовлень Покупця, які передаються засобами телефонного або електронного зв'язку (п. 3.3 Договору);
- замовлений Товар підлягає обов'язковому прийманню Покупцем. Покупець не має права безпідставно відмовитися від приймання замовленого Товару (п. 3.5. Договору);
- право власності на Товар переходить від Продавця до Покупця з моменту підписання товарно- супровідних документів уповноваженими представниками Сторін. Ризик втрати та випадкового пошкодження Товару переходить одночасно з переходом права власності на Товар (п. 3.8. Договору);
- Покупець здійснює 100% передплату за Товар шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника до моменту поставки Товару згідно рахунку-фактури Постачальника (п. 5.2. Договору);
- Постачальник має право відвантажити Покупцю Товар без передплати. Сторони домовилися, що у такому випадку Покупець зобов'язується сплатити за поставлений Товар на підставі договору протягом трьох банківських днів з дати поставки Товару, визначеної п.п. 3.4. цього Договору (п. 5.3. Договору);
- цей Договір вступає в силу з моменту його підписання Сторонами і діє до 31 грудня 2025 року, а в частині взаєморозрахунків - до їх повного завершення (п. 9.1. Договору).
На виконання умов договору Позивачем було поставлено і передано у власність Покупця товар та, що підтверджується: видатковою накладною № 83 від 11.02.2025 року на суму 202 751,14 (з ПДВ), товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів №81 від 11.02.2025 року, видатковою накладною № 118 від 21.02.2025 року на суму 302 447,88 (з ПДВ), товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів №117 від 21.02.2025 року, видатковою накладною № 131 від 28.02.2025 року нз суму 307 447,38 (з ПДВ), товарно-трансцортною накладною на відпуск нафтопродуктів №128 від 28.02.2025 року, видатковою накладною № 134 від 28.02.2025 року на суму 202 260,67 (з ПДВ), ' товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів №129 від 28.02.2025 року, видатковою накладною № 338 від 04.04.2025 року на суму 296 740,49 (з ПДВ), товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів №330 від 04.04.2025 року, видатковою накладною № 368 від 10.04.2025 року на суму 296 754,48 (з ПДВ), товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів №351 від 10.04.2025 року, видатковою накладною № 413 від 16.04.2025 року на суму 288 916,58 (з ПДВ), товарно-транспортною накладною на. відпуск нафтопродуктів №392 від 16.04.2025 року, видатковою накладною № 443 від 21.04.2025 року на суму 194 978,95 (з ПДВ), товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів №419 від 21.04.2025 року, видатковою накладною № 455 від 22.04.2025 року н^ суму 194 985,55 (з Г1ДВ), товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів №419 від 22.04.2025 року, видатковою накладною № 522 від 30.04.2025 року на суму 308 862,72 (з ПДВ), товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів №501 від 30.04.2025 року, видатковою накладною № 597 від 09.05.2025 року на суму 196 935,82 (з ПДВ), товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів №580 від 09.05.2025 року, видатковою накладною № 604 від 10.05.2025 року на суму 196 935,12 (з ПДВ), товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів №587 від 10.05.2025 року, видатковою накладною № 681 від 23.05.2025 року на суму 206 424,05 (з ПДВ). товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів №648 від 23.05.2025 року, видатковою накладною № 682 від 23.05.2025 року на суму 196 924,55 (з ПДВ), товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів №660 від 23.05.2025 року, видатковою накладною № 771 від 07.06.2025 року на суму 196 349,33 (з ПДВ), товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів №749 від 07.06.2025 року, видатковою накладною № 799 від 12.06.2025 року на суму 302 263,10 (з ПДВ), товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів №783 від 12.06.2025 року, видатковою накладною № 809 від 16.06.2025 року на суму 204 890,40 (з ПДВ), товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів №807 від 16.06.2025 року, видатковою накладною № 853 від 21.06.2025 року на суму 389 037,30 (з ПДВ), товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів №844 від 21.06.2025 року, видатковою накладною № 991 від 07.07.2025 року на суму 235 574,16 (з ГІДВ), товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів №985 від 07.07.2025 року, видатковою накладною № 1023 від 12.07.2025 року на суму 245 473,67 (з ПДВ), товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів №1019 від 12.07.2025 року.
Відповідач частково розрахувався за надані послуги, сума заборгованості за Договором становить 3 163 590,85 гривень 85 копійок.
Позивач просить суд стягнути з відповідача вказаний вище розмір заборгованості.
Відповідач у відзиві та у заяві від 18.11.25 визнав наявність заборгованості у розмірі 3 163 590,85 гривень 85 копійок і позов у частині вимог про стягнення вказаного розміру заборгованості.
Судом досліджено всі докази наявні в матеріалах справи.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення, та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Дослідивши зміст укладеного між сторонами Договору, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ст.692 ЦК України).
Матеріалами справи підтверджено, що
Судом встановлено, що на виконання умов договору Позивачем було поставлено і передано у власність Покупця товар, що підтверджується відповідними видатковими накладними та товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів, перелік яких наведено вище.
Умовами договору сторони погодили, що Покупець здійснює 100% передплату за Товар шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника до моменту поставки Товару згідно рахунку-фактури Постачальника (п. 5.2. Договору); Постачальник має право відвантажити Покупцю Товар без передплати. Сторони домовилися, що у такому випадку Покупець зобов'язується сплатити за поставлений Товар на підставі договору протягом трьох банківських днів з дати поставки Товару, визначеної п.п. 3.4. цього Договору (п. 5.3. Договору).
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається. Зазначені положення викладені і в ст.193 ГК України.
За приписами ст. 252, 253 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Враховуючи, що сторони узгодили строк оплати, а також приймаючи до уваги те, що матеріали даної справи не містять обґрунтованих заперечень та належних і допустимих доказів, які б спростовували факт отримання відповідачем товару за названими позивачем видатковими накладними та товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів, строк оплати за отриманий за Договором товар є таким, що настав.
За розрахунком позивача, який не заперечувався відповідачем при розгляді справи, несплачена сума за отриманий товар склала 3 163 590,85 грн. (із врахуванням здійсненої відповідачем оплати згідно платіжної інструкції №26 від 08.09.2025 року на суму 193 494,47 грн, про яку зазначили сторони у відзиві на позов та заяві про зменшення позовних вимог).
Суд зауважує, що відповідач у відзиві зазначив, що визнає наявність заборгованості перед позивачем у сумі 3 163 590,85 грн.
Згідно із ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Отже, визнання обставин, які не підлягають доказуванню, можливе, зокрема, за умов: визнання їх усіма учасниками справи та відсутності в суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин.
У суду відсутній обґрунтований сумнів щодо достовірності цих обставин.
Доказів оплати заборгованості за Договором поставки у розмірі 3 163 590,85 грн. відповідач суду не надав.
Таким чином, станом на дату подання позову заборгованість відповідача зі сплати вартості отриманого товару становить 3 163 590,85 грн.
Як передбачено ч.ч. 1,2 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Відповідно до ст.13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У ст. 76 ГПК України вказано, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
У ч. 1 ст. 79ГПК України зазначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.
Допустимих доказів в спростування зазначеного чи будь-яких обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав.
При цьому, у відзиві та у заяві від 18.11.25 визнав наявність заборгованості у розмірі 3 163 590,85 гривень 85 копійок і позов у частині вимог про стягнення вказаного розміру заборгованості.
Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 46 ГПК України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.
Частиною 1 ст. 191 ГПК України встановлено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Згідно з ч. 4 ст. 191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Таким чином, визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб, наявність заборгованості підтверджена матеріалами справи, позовні вимоги про стягнення з ТОВ «УБС КРС» на користь ТОВ «ТОРГОВА КОМПАНІЯ ОРІОН ГРУП» заборгованості за договором поставки нафтопродуктів №11/02/2025/1 від 11.02.2025 року у сумі 3 163 590,85 гривень 85 копійок підлягають задоволенню у повному обсязі.
Розподіл судових витрат між сторонам.
Позивач у позові прохає також покласти на відповідача судові витрати, понесені ним у цій справі.
За звернення до суду з позовом майнового характеру підлягає сплаті судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціна позову, але не менше одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який визначається станом на перше січня календарного року, в якому поданий позов.
Відповідно до Закону України "Про державний бюджет на 2025 рік" установлений розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб 3028,00 грн.
При зверненні з позовом позивач ставив вимогу про стягнення 3 357 085,32 грн.
За подачу цього позову позивач сплатив 50 356, 28 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 951 від 01.09.2025 року. Надходження судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджено випискою від 28.02.2025 р.
Разом з тим, позивач зменшив позовні вимоги, суд прийняв до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог та ухвалив здійснювати подальший розгляд справи з урахуванням зменшених позовних вимог, а саме про стягнення 3 163 590,85 грн. заборгованості. За подання позову з ціною 3 163 590,85 грн. мало бути сплачено 47 453,86 грн.
З вказаного наявний висновок, що позивачем надлишково сплачено 2 902,42 грн. судового збору.
Позивач у позові прохає також покласти на відповідача судові витрати.
Згідно ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при укладенні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому, згідно з ч.1 ст.130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
За змістом ч.3 ст.7 Закону України «Про судовий збір» у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Отже, виходячи з того, що позовні вимоги задоволено господарським судом у зв'язку із визнанням позову відповідачем, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 23 726,93 грн.
Решта 50% судового збору в розмірі 23 726,93 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету.
Щодо судового збору, що внесений позивачем у більшому розмірі, ніж встановлено законом, суд зазначає, що відповідно до пункту 1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Позивач просив у заяві про зменшення позовних вимог вирішити питання про повернення судового збору.
Тобто, судовий збір у розмірі 2 902,42 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету як такий, що внесений позивачем у більшому розмірі, ніж встановлено законом; 23 726,93 грн. підлягає поверненню позивачу з державного бюджету у зв'язку із визнанням відповідачем позову, що у сумі склало 26 629,35 грн.
Вирішуючи питання про розподіл витрат на правову допомогу суд виходив із наступного.
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до матеріалів позивач зазначив у позовній заяві орієнтовний розмір судових витрат, який він планує понести у зв'язку з розглядом справи (судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу). При цьому, посилання на відшкодування гонорару успіху позовна заява не містить
Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Право особи на отримання правової допомоги під час розгляду справи господарськими судами гарантоване нормами статті 131-2 Конституції України, статті 16 ГПК, відповідними нормами Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Виходячи із змісту положень ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.
Виходячи із змісту ст.15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст.16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст.124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст.126 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (ст.129 Господарського процесуального кодексу України).
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України).
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 1-2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 цього Кодексу).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частин п'ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постанові Об'єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції позивачем надано: ордер на надання правничої допомоги №1332775 від 10.09.2025 року, договір про надання правової допомоги №18/2025 від 01.09.2025 року, укладений між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТОРГОВА КОМПАНІЯ ОРІОН ГРУП» та адвокатом Шиян В.О, попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи від 02.09.2025 року.
Так, 01.09.2025 року, між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТОРГОВА КОМПАНІЯ ОРІОН ГРУП» та адвокатом Шиян В.О, укладено договір про надання про надання правової допомоги, відповідно до умов якого Адвокат зобов'язується надати за дорученням Клієнта правову допомогу, а Клієнт зобов'язується оплатити її надання, а також відшкодувати фактичні витрати, необхідні для виконання Договору. Конкретні види правової допомоги, які надаються Клієнту, визначаються цим Договором. Адвокатом може надаватися правова допомога таких видів: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів Клієнта, як потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, а також прав і обов'язків Клієнта, як потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; представництво інтересів Клієнта у судах під час здійснення цивільного; Господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; представництво інтересів Клієнта в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством, іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; інші види правової, які є необхідними для виконання доручення Клієнта.
Згідно п.4.1 Договору №18/2025 від 01.09.2025 року, Клієнт та Адвокат погодили наступну ціну (гонорар) за надану правничу допомогу адвокатом по справі за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТОРГОВА КОМПАНІЯ ОРІОН ГРУП» до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УБС КРС» про стягнення заборгованості за договором поставки нафтопродуктів №11/02/2025/1 від 11.02.2025 року: здійснення правничої допомоги, яка в собі містить консультації, правничий аналіз, збір необхідних доказів по справі, складання, подання необхідних документів - за 1 робочу годину надання правничої допомоги у сумі 3 000,00 грн.; участь адвоката в інтересах клієнта в судових засіданнях по справі у якості його представника з виконанням покладених на нього прав та обов'язків, незалежно від кількості витрачених годин - у сумі 3 000,00 грн. за кожне судове засідання.
Як слідує зі змісту п.4.2 Договору №18/2025 від 01.09.2025 року, за надання правової допомоги по справі за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТОРГОВА КОМПАНІЯ ОРІОН ГРУП» до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УБС КРС» про стягнення заборгованості за договором поставки нафтопродуктів №11/02/2025/1 від 11.02.2025 року, Клієнт зобов'язаний сплатити адвокату вартість наданої правової допомоги адвокатом по ціні, вказаній в п.4.1. даного договору, - не пізніше 15 днів з дати винесення рішення суду першої інстанції по справі. Можливе здійснення Клієнтом часткової або повної передоплати надання правничої допомоги.
Відповідно до п. 4.3. Договору №18/2025 від 01.09.2025 року, у випадку вирішення спору на користь Клієнта, Клієнт додатково сплачує Адвокату гонорар розмір якого становить 5 % (п'ять) відсотків від суми, що буде стягнута з відповідача у справі. Вирішенням спору на користь клієнта є задоволення заявлених клієнтом майнових позовних вимог (повністю або частково). У разі часткового задоволення позовних вимог розмір гонорару успіху встановлюється пропорційно до задоволених позовних вимог клієнта. Гонорар успіху сплачується Клієнтом Адвокату після набрання законної сили рішенням суду у справі за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТОРГОВА КОМПАНІЯ ОРІОН ГРУП» до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УБС КРС» про стягнення заборгованості за договором поставки нафтопродуктів №11/02/2025/1 від 11.02.2025 року. У разі апеляційного та касаційного перегляду рішення суду - гонорар успіху сплачується Клієнтом Адвокату після перегляду рішення суду у судах апеляційної та касаційної інстанцій та ухваленням у справі остаточного рішення відповідно до вимог діючого процесуального законодавства України.
Як вбачається з доданого до клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу розрахунку витрат на професійну правничу допомогу (детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом), адвокатом надано позивачу наступні правові послуги:
Зустріч, консультація клієнта, узгодження правової позиції. - 1 год. 00 хв.
Вивчення матеріалів справи, вивчення судової практики. - 2 год. 00 хв.
Підготовка та складання процесуальних документів по справі (позовна заява з додатками (4 год.), заява про зменшення позовних вимог (1 год), відповідь на відзив (2 год). - 7 год. 00 хв.
Разом: 10 год. 00 хв. 3000,00 грн. х 10,00 год. = 30 000,00 грн.
4 судових засідання по справі - 3000,00 грн. х 4,00 год. = 12 000,00 грн.
Гонорар успіху (5 % (п'ять) відсотків від суми, що буде стягнута з відповідача у справі) - 158 179,54 грн.
Разом витрати на правову допомогу: 200 179, 54 грн.
Критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), що застосовується як джерело права згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах відомості щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ст.19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Частинами 1 та 2 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру та погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, додаткова постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 березня 2024 року у справі № 903/135/23(903/148/23)).
У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) (пункт 128) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.
Суд зазначає, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Позивач посилається, що адвокатом надано позивачу наступні правові послуги: Зустріч, консультація клієнта, узгодження правової позиції. - 1 год. 00 хв.
Вивчення матеріалів справи, вивчення судової практики. - 2 год. 00 хв.
Підготовка та складання процесуальних документів по справі (позовна заява з додатками (4 год.), заява про зменшення позовних вимог (1 год), відповідь на відзив (2 год). - 7 год. 00 хв.
Разом: 10 год. 00 хв. 3000,00 грн. х 10,00 год. = 30 000,00 грн.
4 судових засідання по справі - 3000,00 грн. х 4,00 год. = 12 000,00 грн.
Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 листопада 2021 року у справі № 910/7520/20).
До того ж у постанові Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц звернула увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року Лавентс проти Латвії (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Ніколова проти Болгарії та Єчюс проти Литви, пункти 79 і 112 відповідно).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У відзиві на позов відповідач заявив клопотання про зменшення суми відшкодування витрат на правову допомогу, а гонорар "успiху", на його думку, це домовленість між позивачем та адвокатом, яка не підлягає стягненню з відповідача.
Суд зазначає, що спір у даній справі виник через неповну оплату відповідачем товару за договором поставки нафтопродуктів №11/02/2025/1 від 11.02.2025 року. Дані обставини визнаються останнім. Отже, справа не є складною, що виключає значні витрати часу спеціаліста в галузі права.
Зважаючи на те, що юридична кваліфікація правовідносин, що є предметом спору, є незначною та не вимагає великого обсягу надання адвокатом послуг, з урахуванням наведених відповідачем заперечень, суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 42 000,00 грн є неспівмірним з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи.
Стосовно гонорару "успiху" (5 % (п'ять) відсотків від суми, що буде стягнута з відповідача у справі) у розмірі 158 179,54 грн, суд зазначає наступне.
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі Іатрідіс проти Греці» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з гонораром успіху. ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 зауважила, що за наявності угод, які передбачають гонорар успіху, ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі Пакдемірлі проти Туреччини (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала гонорар успіху у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).
З урахуванням наведеного вище не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату гонорару успіху, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
Відтак, суд керуючись принципами справедливості, верховенства права, критеріями реальності адвокатських витрат в контексті їхньої дійсності та необхідності, а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на заперечення відповідача, не покладає на останнього весь заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу та стягує 20 000,00 грн. В іншій частині витрати на професійну правничу допомогу суд не покладає на відповідача.
При цьому, суд зазначає про відсутність втручання суду в договірні відносини позивача з адвокатом за укладеним договором, позаяк обов'язок виконання прав і обов'язків за цим договором не змінюється і не припиняється у зв'язку з покладенням судом судових витрат на правничу допомогу на відповідача не в повній сумі, про яку домовились позивач та адвокат (постанови Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 910/20792/20, від 14.06.2022 у справі №904/4876/21, від 22.06.2022 у справі №904/7334/21, від 30.05.2022 у справі №904/7347/21).
Згідно ч. 4 ст. 129 ГПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Враховуючи задоволення позову у повному обсязі, на відповідача покладаються судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.
Керуючись статтями 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УБС КРС» (36007, м. Полтава, вул. Заводська, будинок 12б, кім. 203, ідентифікаційний код юридичної особи 40023809) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТОРГОВА КОМПАНІЯ ОРІОН ГРУП» (01103, м. Київ, вул.Менделєєва, будинок 12, офіс №94/1, ідентифікаційний код юридичної особи 45187790) заборгованість у сумі 3 163 590,85 грн, 23 726,93 грн. витрат по сплаті судового збору, 20 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
3. Повернути ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТОРГОВА КОМПАНІЯ ОРІОН ГРУП» (01103, м. Київ, вул. Менделєєва, будинок 12, офіс №94/1, ідентифікаційний код юридичної особи 45187790) з Державного бюджету України 26 629,35 грн. судового збору, сплаченого згідно платіжної інструкції №951 від 01.09.2025 року.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне рішення складено 01.12.2025
Суддя Киричук О.А.