65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"01" грудня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/3976/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Літвінов С.В., дослідивши матеріали позовної заяви за позовом Фізичної особи-підприємця Спіріної Дар'ї Глібівни ( АДРЕСА_1 ) до відповідача: Фізична особа-підприємець Давиденко Катерина Анатоліївна ( АДРЕСА_2 ) про стягнення 36580 грн.
Відповідно до ч. 13 ст. 8, ч. 2, 5 ст. 252 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Фізична особа-підприємець Спіріна Дар'я Глібівна звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Давиденко Катерини Анатоліївни 36580 грн. заборгованості.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.10.2025 відкрито провадження у справі. Справу прийнято розглядати за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін). Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст. 165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив із урахуванням вимог ст. 166 ГПК України протягом 10 днів з дня отримання відзиву. Встановлено відповідачу строк для подання заперечень із урахуванням вимог 167 ГПК України, протягом 10 днів з дня отримання відповіді на відзив.
Відповідачу ухвала про відкриття провадження у справі була надіслана в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України до електронного кабінету.
Згідно сформованих довідок про доставку електронного листа, ухвала суду була доставлена до електронного кабінету відповідча 07.10.2025.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.
Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Зі змісту ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Відповідач надав відзив на позов відповідно якому просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.
Обгрунтовуючи відзив, відповідач посилається на те, що відсутні будь які документи що підтверджують про те, що роботи за даним Договором виконані.
Відповідач зазначає, що позивач не надав підписаного акта приймання-передачі, який є обов'язковим для підтвердження виконаних послуг.
Отже, відповідач стверджує, що відсутність підписаного акту приймання-передачі означає, що Відповідач не має зобов'язання сплачувати заявлену суму.
Позивач надав відповідь на відзив відповідно якої вважає обставини викладені у відзиві на позов не обгрунтованими та просить суд задовольнити позовні вимоги з підстав викладених у відповіді на відзив.
Крім того, позивач вважає, що посилання на факт відсутності акту прийому - передачі послуг є недоречним та не має доказового значення у даній справі.
Розглянувши матеріали справи суд встановив.
Позивач вказує, що між ФОП Спіріна Дар'я Глібівна (надалі Позивач, Виконавець за договором) та ФОП Давиденко Катерина Анатоліївна (надалі Відповідач, Замовник за договором) з 16.05.2025 тривали перемовини щодо укладання договору про надання позивачем відповідачу інформаційно-консультаційних послуг з питання налаштування для відповідача контекстної реклами. 16.05.2025, за взаємним погодженням сторін спору, позивачем на електронну скриньку відповідача: turbosto5@gmail.com, направлено договір надання інформаційно-консультаційних послуг.
Позивач зазначає, що 20.05.2025, останнім отримано підтвердження, що вищевказаний договір буде підписаний з боку відповідача. Сторонами було погоджено, що укладання даного договору має проводиться сторонами із використання онлайн-сервісу "Вчасно ЕДО".
Позивач вказує, зважаючи, що враховуючи запевнення з боку відповідача, що договір буде підписано у найближчий час через зазначений сервіс, 21.05.2025 позивач підписала договір надання інформаційно-консультаційних послуг No20/05-2025 від 20.05.2025 (змінивши нумерацію договору та дату підписання, з огляду на час, протягом якого відповідач опрацьовував зміст такого договору та надав відповідь щодо згоди на укладання). Відповідачем даний договір отримано та переглянуто 21.05.2025. У свою чергу, надання послуг позивач розпочала 20.05.2025 з надання доступу до рекламного кабінету відповідача. Листування з приводу виконання умов даного договору проводилось зокрема, але не виключно сформований робочий чат у месенджері "Telegram". Сторони обмінювались пропозиціями щодо пошукових слів, сформованими 2 таблицями/корегуванням даних таблиць, пропозиціями умов розміщення тощо.
Позивач зазначає, що умовами п.п 1.2. даного договору сторони узгодили надання позивачем відповідачу послуг із налаштування для відповідача контекстної реклами для проєкту відповідача - "Vaghoff" (https://vaghoff.com.ua) із наданням доступу позивача до рекламного кабінету відповідача: GoogleADSVaghoff (Ідентифікатор клієнта 593-988-3507). 21.05.2025 позивачу відповідачем надано дистанційний доступ до рекламного кабінету відповідача: GoogleADSVaghoff.
Як стверджує позивач, згідно з положеннями п/п 2.2.2 даного Договору обов'язком Замовника визначено забезпечення Виконавця всією необхідною інформацією для надання послуг. Замовник мав самостійно забезпечувати повноту, актуальність, достовірність такої інформації, а також дотримуватись вимог Виконавця щодо формату надання такої інформації. Згідно з положеннями п.3.1 даного Договору сторонами узгоджено, що вартість послуг Виконавця при їх виконанні протягом місяця становить 42000,00 (сорок дві тисячі гривень 00 копійок) грн. Сторонами договору для виконання умов даного договору призначено відповідальних осіб, які, в т.ч. працювали над виконання його умов.
Позивач також стверджує, що договір про надання інформаційно-консультаційних послуг No20/05-2025 від 20.05.2025 є укладеним сторонами спору так як дії відповідача після отримання пропозиції позивача укласти договір в запропонованій позивачем редакції, а саме, надання 21.05.2025 відповідачем позивачу доступ до рекламного кабінету відповідача; активна співпраця сторін спору по виконанню умов даного договору, є підтвердженням бажання відповідача укласти договір з позивачем.
06.06.2025 надійшла від відповідача пропозиція внести зміни до договору, які стосувались включенням до договору пункту про укладання договору та обмін сторонами документами із використанням онлайн-сервісу "Вчасно ЕДО" (доказ листування з приводу побажання внесення змін до договору додаються).
Позивач зазначає, що станом на 06.06.2025 доступ до рекламного кабінету відповідача позивачу не припинявся, предмет договору та його ціль (налаштування контекстної реклами) не змінювались, порядок взаємодії сторін не змінювався, умови оплати не змінювались, а також між сторонами продовжувався інформаційний обмін пропозиціями / таблицями, тривав процес з налаштування контекстної реклами відповідача / узгодження змісту розроблених позивачем таблиць тощо.
Позивач вважає, що у такий спосіб між сторонами фактично продовжено дію раніше укладеного договору. У свою чергу, 09.06.2025 відповідач підписала договір із вище запропонованими із використанням онлайн-сервісу "Вчасно ЕДО". Підписання між сторонами даного договору позивач визначає як укладання договору про внесення змін до договору No 20/05-2025 від 20.05.2025.
Позивач посилається на те, що умовами п.п. 8.2, 8.4 даного Договору передбачено право сторони достроково розірвати в порядку і на підставах, передбачених законодавством та цим Договором. Сторона має право розірвати даний Договір в односторонньому порядку, письмово попередивши про це іншу Сторону за 30 календарних днів до дати фактичного розірвання договору.
Позивач зазначає, що 17.06.2025 відповідач, без жодних попередніх повідомлень про дострокове розірвання договору "припинила" доступ позивача до рекламного кабінету відповідача: GoogleADSVaghoff.
18.06.2025 позивачем через мессенджер "Telegram" від відповідальної особи відповідача отримано письмове повідомлення, що намір подальшої співпраці відсутній та зазначено, що оплата послуг позивача буде проводитись із розрахунку 40 годин робочого часу, тобто 1/4 робочого місяця у сумі 10000,00грн.
Позивач стверджує, що послуги за договором надавались позивачем відповідачу з 21 травня 2025 по 16 червня 2025. Таким чином, ціна послуги, яка мала бути сплачена відповідачем на користь позивача становить 36580,68 грн. ( 42000,00 грн / 31 к.дн у травні 2025 = 1354,84 грн на день; - 1354,84 грн х 27 к.дн ). Отже, загальна сума до сплати за надані послуги на користь позивача становила 36580,68 грн.
30.06.2025, позивач, із використання онлайн-сервісу "Вчасно ЕДО", направив відповідачу на підписання акт приймання-передачі послуг No 2, рахунок на оплату послуг, претензію щодо погашення заборгованості на загальну суму 38580,00 грн. Відповідачем, в т.ч. після отримання вищевказаних документів надано позивачу відповідь (вих. No 01/07-25) від 01.07.2025 про відмову від приймання послуг.
Позивач вважає необґрунтованою відмову відповідача від приймання фактично наданих послуг, оскільки визначені відповідачем підстави для відмови у прийнятті наданих послуг не тільки належно не мотивовані, але є такими, що суперечать умовам укладеного договору.
За таких обставин, позивач вважає, що відповідь відповідача розцінюється як визнання факту надання послуг з боку позивача та його відповідальної особи, а також є доказом того, що відповідач ухиляється від приймання фактично наданих позивачем послуг та відповідно ухиляється від обов'язку по оплаті наданих послуг у суму 38580,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, Фізична особа-підприємець Спіріна Дар'я Глібівна звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Давиденко Катерини Анатоліївни 36580 грн. заборгованості, а також суму судових витрат.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства суд дійшов наступних висновків.
У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: припинення правовідношення.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Він може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст.ст.202, 205 Цивільного кодексу України).
За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За правилами ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст.530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст.627 ЦК України, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ч.1 ст.510 ЦК України визначено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу.
Згідно з ч.1 ст.903 ЦК України замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч.2 ст. 903 ЦК України, у разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Якщо б Замовник вважав, що послуги, які надавалися у процесі виконання Договору не відповідать умовам Договору або якості надання послуг, або вони надавалися із недоліками, то Замовник мав би заявити про це Виконавцю. Відповідні дії не були вчинені Замовником, що означає, що послуги Виконавця за Договором надавалися у відповідності до умов Договору.
Як встановлено судом, 09.06.2026 між позивачем та відповідачем укладено договір надання інформаційно-консультаційних послуг № 09/06-25.
Відповідно до умов договору, Виконавець за завданням замовника зобов'язується надати замовнику інформаційно-консультаційні послуги, а замовник зобов'язується здійснювати оплату за надані послуги в строки, в порядку та на умовах, визначених в договорі.
Відповідно до п.3.1. Договору, ціна послуг за один календарний місяць, які надаються виконавцем за умовами договору, становить 42 000грн. сума без ПДВ. Надання послуг підтверджується Актом прийму-передачі наданих послуг.
Що стосується укладання договору №20/05-2025 від 20.05.2025 року суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.
Згідно із частиною першою статті 7 Закону України «Про електронний цифровий підпис» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Судом встановлено, що договір №20/05-2025 від 20.05.2025 року не містить одного з обов'язкових реквізитів електронного документа, а саме підпису відповідача тому не може вважатись належним доказом укладення договору №20/05-2025 від 20.05.2025 року.
Що стосується доказу, який позивач назвав «копія переписки між сторонами», суд зазначає, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.
Такі висновки наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21
Після дослідження поданої позивачем переписки у месенджері "Telegram", як додатки до позовної заяви, неможливо встановити з ким саме позивач вів спілкування та в межах яких відносин. Не можливо встановити чи є особи з якими вів переписку позивач уповноваженими, на представництво інтересів відповідача у відносинах з третіми особами.
В свою чергу інших належних та допустимих доказів, з яких можливо було б дійсно встановити обставини надання послуг, позивачем надано не було, а наявні матеріли справи не містять.
За загальним правилом, при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів стосовно надання послуг/виконання робіт, як зі сторони замовника, так і виконавця (підрядника), суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами діям на його виконання у їх сукупності з огляду саме на умови кожного договору (договорів) у конкретній справі, оскільки відповідно до статей 11, 509 Цивільного кодексу України саме договір є підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором прав і обов'язків сторін.
Проте, господарський суд вважає, що передбачена відповідним договором умова щодо оплати за надані послуги (виконані роботи) з прив'язкою до підписання відповідних актів приймання не може бути єдиною підставою, яка зобов'язує замовника таку оплату, адже основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як то надання послуг чи виконання робіт, є її реальність, а наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою.
Неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема непідписання замовником актів приймання робіт/послуг без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи;
Таким чином, під час розгляду спору між сторонами, який стосується виконання умов договорів щодо надання послуг/виконання робіт, до предмета доказування, серед іншого, входить не лише встановлення обставин щодо обсягу, якості та вартості послуг (робіт), що є предметом відповідного договору, строків їх надання (виконання) та порядку прийняття, а й аналіз у сукупності інших обставин та доказів, які можуть свідчити про реальне надання/ненадання послуг (виконання/невиконання робіт). Встановленню підлягає також відповідність визначеної в договорі вартості послуг (робіт) фактично наданим послугам (виконаним роботам).
Також варто враховувати, що виконавець (підрядник) не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання актів наданих послуг (виконаних робіт), а має лише констатувати факт відмови від підписання актів, в яких ним зафіксовано обсяг та вартість наданих послуги (виконаних робіт).
Визначаючи наявність/відсутність підстав для оплати наданих послуг (виконаних робіт) робіт у випадку непідписання замовником відповідних актів прийняття наданих послуг (виконаних робіт), суд повинен виходити з доведення/недоведення сторонами факту реального надання послуг (виконання робіт).
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права, а також підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (Постанова ВС у справі 908/2646/18 від 12.05.2020).
Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
17 жовтня 2019 року набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
У відповідності до статті 86 ГПК України, докази, які подаються до господарського суду, підлягають оцінці. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд зобов'язаний дотримуватися принципу оцінки доказів, згідно з яким на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовує доводи і заперечення сторін.
Як же було зазначено судом, предметом доказування у даній справі є встановлення обставин надання послуг, обсяг виконаних робіт, оплата за надані послуги, наявність прострочки щодо оплати, наявність/відсутність претензій замовника до виконавця за наслідками виконання робіт по Договору №09/06-25 від 09.06.2025.
Разом з тим звертаючись з відповідним позовом до суду Позивачем не доведено належними, допустимими та вірогідними доказами факт того, що саме позивачем, відповідно до договору №09/06-25 від 09.06.2025 надані інформаційно- консультаційні послуги відповідачу.
Інші посилання позивача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.
При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України"
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Таким чином, враховуючи вищезазначені обставини, аналізуючи норми законодавства та наявні в матеріалах справи докази, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця Спіріної Дар'ї Глібівни в повному обсязі.
Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача згідно ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. В задоволені позову Фізичної особи-підприємця Спіріної Дар'ї Глібівни до Фізичної особи-підприємця Давиденко Катерини Анатоліївни про стягнення 36580 грн. - відмовити повністю.
2. Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Літвінов