79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
25.11.2025 Справа № 914/3081/25
Господарський суд Львівської області у складі судді Запотічняк О.Д.
за участю секретаря судового засідання Яремко В.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський трейд холдинг», м. Львів
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія Ойл Енерджі», с. Дуліби, Стрийський р-н, Львівська обл.,
про: стягнення 91 447, 35 грн
за участю представників сторін:
від позивача: Коковін Д.І.;
від відповідача: не з'явився;
Хід розгляду справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівський трейд холдинг» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія Ойл Енерджі» про стягнення 91 447, 35 грн.
Ухвалою від 07.10.2025 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначив судове засідання на 04.11.2025.
Подальший хід розгляду справи викладено в ухвалах суду, що містяться в матеріалах справи.
В судове засідання 25.11.2025 з'явився представник позивача в режимі відеоконференції, позовні вимоги підтримав з підстав наведених в позовній заяві.
Відповідач в жодне судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, причин неявки не повідомив.
Беручи до уваги предмет та підстави позову у даній справі, закінчення процесуальних строків, суд дійшов до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.
В судовому засіданні 25.11.2025 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Правова позиція позивача.
В обґрунтування позовної заяви позивач стверджує, що на виконання умов Договору № ЛТХ/Імперія від 09.08.2025 позивач здійснив відвантаження відповідачу нафтопродуктів - газ скраплений на суму 87 300, 00 грн, однак відповідач свого обов'язку щодо оплати газу не виконав, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість в розмірі 91 447, 35 грн, з яких 87 300, 00 грн - основна заборгованість, 3781,41 грн - пеня та 365,94 грн - 3% річних.
Правова позиція відповідача.
Відповідач відзиву чи письмових обґрунтованих пояснень суду не представив, позовні вимоги не заперечив, доказів сплати заборгованості не подав.
Згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвали суду були надіслані за юридичною адресою відповідача: 82434, с. Дуліби, Стрийський район, Львівська область, вул. Шевченка, буд. 133 Б, яка містяться у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Пунктами 4, 5 частини 6 статті 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Згідно із частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Разом з тим, суд зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному разі суду.
Аналогічний правовий висновок знайшов своє змістовне відображення у численних постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.07.2022 у справі №908/3468/13, від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 тощо.
Окрім того, за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Ухвали Господарського суду Львівської області з дотриманням вимог статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" були оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за наступною веб-адресою:://reyestr.court.gov.ua/.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Оскільки відповідач був належним чином повідомленим про час, дату та місце розгляду справи, однак не скористався своїм правом, та не з'явився в судове засідання, суд розглядає справу за наявними доказами у справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Як вбачається з матеріалів справи, 09.08.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівський трейд холдинг» (далі - Позивач/ Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Імперія Ойл Енерджі» (далі - Покупець/Відповідач) був укладений Договір постачання скрапленого газу від №ЛТХ/ІМПЕРІЯ (далі - Договір).
Відповідно до пункту 2.3. Договору передбачається, що оплати здійснюється наступним чином:
1) Попередня оплата в розмірі 100% вартості товару, в тому числі ПДВ;
2) Протягом 2 банківських днів, з дати фактичного здійснення поставки/отримання Товару.
Постачальник самостійно приймає рішення щодо оплати вартості Товару на умовах попередньої оплати чи відтермінування відносно Покупця.
Згідно розділу 11 Договору, Сторонами врегульовано відносини електронного документообігу через один з вказаних сервісів: M.E.Doc, СОТА, FlyDoc, FREDO, API.ПТАХ. «Вчасно», або інші діючі аналогічні сервіси.
На виконання Договору Позивач здійснив відвантаження Товару: нафтопродукти - газ скраплений на загальну суму 87 300 грн, що підтверджується видатковою накладною №265 від 10.08.2025 у кількості 3 000 літрів, Товарно-транспортною накладною (далі - ТТН) від 10.08.2025 та акцизною накладною форми «П» від 10.08.2025 порядковий номер 477.
Однак відповідач свої зобов'язання щодо оплати за поставлений Товар в розмірі 87 300,00 грн не виконав.
З метою досудового врегулювання спору, Позивач скерував на електронну пошту Покупця: 0935999095@ukr.net Претензію від 26.09.2025 року, у якій вимагав сплатити заборгованість за поставлений Товар на суму 87 300 грн. Однак відповіді на вказану претензію Позивач не отримав.
Відповідно до п. 4.2.1. Договору передбачається, що за порушення Покупцем строків виконання грошового зобов'язання за Договором Покупець протягом 7 (семи) банківських днів з дати вимоги Постачальника зобов'язаний сплатити Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від суми невиконаного в строк зобов'язання за кожний календарний день прострочення платежу.
На підставі до п. 4.2.1. Договору Позивач нарахував відповідачу штрафні санкції за порушення строків оплати товару, з яких 3781,41 грн - пеня; 365,9 грн - 3% річних.
Позивач зазначає, що станом на день подання позову заборгованість відповідачем не сплачена, що і стало підставою для звернення до суду.
Оцінка суду.
Згідно із статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Враховуючи правову природу укладеного між сторонами Договору, кореспондуючи права та обов'язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з договору поставки.
Згідно з частинами 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог статей 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Згідно статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Відповідно до статті 599 ЦК України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач належним чином виконав зобов'язання за вищезазначеним Договором щодо здійснення ним відвантаження нафтопродукти - газ скраплений (Товар). Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним Договором не оплатив позивачу отриманий Товар, заборгованість останнього складає 87 300, 00 грн. Дана обставина відповідачем не спростована.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 87 300, 00 грн вимоги підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.
Позивач заявив до стягнення з відповідача 3781, 41 грн- пені, 365, 94 грн - 3% річних, нарахованих за несвоєчасну сплату відповідачем вартості отриманого товару.
Відповідно пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.
Згідно з частино 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно статей 546, 549 Цивільного кодексу України є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України.
Згідно статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.
Пунктом 4.2.1. Договору передбачається, що за порушення Покупцем строків виконання грошового зобов'язання за Договором Покупець протягом 7 (семи) банківських днів з дати вимоги Постачальника зобов'язаний сплатити Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від суми невиконаного в строк зобов'язання за кожний календарний день прострочення платежу.
Суд, перевіривши розмір заявлених вимог в частині стягнення пені та 3% річних не виявив завищення їх розміру з боку позивача, а тому вимоги в цій частині є правомірними та підлягають задоволенню повністю.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, та достовірними доказами, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо вимог позивача в частині стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000, 00 грн, суд встановив наступне.
Як зазначено в ст. 221 Господарського процесуального кодексу України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Позивачем у позовній заяві було заявлено орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 20 000,00 грн, які Позивач поніс та очікує понести у зв'язку з розглядом справи.
Відшкодування витрат Позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
До правової (правничої) допомоги належать надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру тощо.
Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (ст. 30 Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Судом встановлено, що на підтвердження факту надання правничої допомоги та понесення витрат Позивачем на професійну правову допомогу адвоката в сумі 20 000,00 грн ним надано: Договір про надання правничої допомоги від 09.09.2025; Додаткова угода №1 від 09.09.2025; Акт приймання-передачі наданих послуг від 02 жовтня 2025 року; Акт приймання-передачі №1 від 25 вересня 2025 року; Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Коковіна Дмитра Ігоровича та Ордер на надання правничої (правової) допомоги серія АА №1624757 від 02.10.2025.
Згідно додаткової угоди до Договору про надання правничої допомоги від 09.09.2025 року сторонами погоджено, що ТОВ «Львівський трейд холдинг» зобов'язується сплатити на користь адвоката Коковіна Дмитра Ігоровича - витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн у фіксованому розмірі протягом десяти робочих днів з дня набрання судовим рішенням законної сили.
Згідно акту приймання-передачі наданих послуг від 02 жовтня 2025 року Адвокат надав а Позивач отримав наступну правничу допомогу:
1. Усна консультація з приводу стягнення заборгованості з ТОВ «Імперія Ойл Енерджі», яка виникла в ході виконання господарського договору постачання скрапленого газу від 09.08.2025 №ЛТХ/1МПЕРІЯ, у зв'язку із несплатою грошових коштів за поставлений Клієнтом товар на суму 87 300 грн (основної заборгованості) та штрафних санкцій (включаючи аналіз наданих клієнтом документів, чинного законодавства, судової практики) - 09.09.2025.
2. Підготовка тексту претензії, погодження із Клієнтом та відправка на адресу ТОВ «Імперія Ойл Енерджі» через електронну пошту ТОВ «Львівський трейд холдинг» - 26.09.2025.
3. Підготовка позовної заяви з додатками, та вчинення всіх необхідних дій з метою її подання до Господарського суду Львівської області- 02.10.2025.
В силу приписів ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України, сторона може заявити клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу в разі неспівмірності відповідних витрат. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Верховний Суд неодноразово, зокрема у постанові Об'єднаної Палати від 02.02.2024 у справі №910/9714/24, зазначав, що чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати суду при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Зокрема, згідно з положеннями ч.4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
У ч.5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу, та не покладати такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч.5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч.4 ст. 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково - керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою ст. 129 ГПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.
Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (ст.ст. 126, 129 ГПК України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов'язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у ст. 126 та ч.ч.5-7,9 ст. 129 ГПК України.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладено в пунктах 33- 34, 37 додаткової постанови від 07.07.2021 у справі №910/12876/19, зокрема, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Також, відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що: - не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21); при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц); суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).
У постанові Об'єднаної Палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, у вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у ст.ст. 15 та 2 ГПК України має обов'язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Враховуючи викладене, дослідивши матеріали справи, оцінивши складність справи, на думку суду, заявлена до стягнення сума витрат на правничу допомогу є неспівмірною із складністю справи, у зв'язку із чим стягненню з відповідача підлягають витрати на правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.
Відтак заява про стягнення судових витрат підлягає до задоволення частково у розмірі 6 000,00 грн, в решті вимог слід відмовити.
Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судові витрати.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на зазначене, на відповідача покладається 2422, 40 грн витрат на оплату судового збору.
Керуючись ст. ст. 2, 10, 12, 20, 46, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 191, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 247-252 ГПК України, суд
1. Позовні вимоги задоволити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія Ойл Енерджі» (82434, Львівська обл., Стрийський р-н., с. Дуліби, вул. Шевченка, 133 Б, код ЄДРПОУ 45505888) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський трейд холдинг» (79022, м. Львів, вул. Городоцька, буд. 172, кабінет 202, код ЄДРПОУ 45867489) 91 447, 35 грн заборгованості 2 422, 40 грн судового збору та 6 000, 00 грн витрат на правову допомогу.
Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом IV ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 01.12.2025.
Суддя Запотічняк О.Д.