79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
06.11.2025 Справа № 914/2649/24
Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. за участю секретаря судового засідання Перейми Х.О., розглянув матеріали позовної заяви
за позовом: Товариства з додатковою відповідальністю «Агро-Сервіс», м. Кам'янка-Бузька, Львівська область
до відповідача: Приватного підприємства Приватна агрофірма «Желдець», с. Желдець, Львівська область
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Кам'янка-Бузьке міжгосподарське сортонасінницьке підприємство, с. Тадані, Львівська область
про: витребування майна з чужого незаконного володіння
за участю представників:
від позивача: Прокопик І.А. - адвокат;
від відповідача: Фостяк О.Я. - адвокат;
від третьої особи: не з'явився;
Обставини розгляду справи.
28.10.2024 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з додатковою відповідальністю «Агро-Сервіс», м. Кам'янка-Бузька, Львівська область до Приватного підприємства Приватна агрофірма «Желдець», с. Желдець, Львівська область про витребування майна з чужого незаконного володіння.
29.10.2024 на розгляд Господарського суду Львівської області від Товариства з додатковою відповідальністю «Агро-Сервіс» надійшла заява про забезпечення позову.
Ухвалою суду від 31.10.2024 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою від 31.10.2024 суд відмовив в задоволенні заяви про забезпечення позову.
15.11.2024 на адресу суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 20.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 09.12.2024, залучено до участі у справі Кам'янка-Бузьке міжгосподарське сортонасінницьке підприємство як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.
Ухвалою від 09.12.2024 суд відклав підготовче засідання на 23.12.2024.
Ухвалою від 23.12.2024 суд відклав підготовче засідання на 20.01.2025.
17.01.2025 через канцелярію суду від Приватного підприємства Приватна агрофірма «Желдець» надійшов відзив на позовну заяву (вх. №1366/25 від 17.01.2025).
17.01.2025 через канцелярію суду від Кам'янка-Бузького міжгосподарського сортонасінницького підприємства надійшли пояснення (вх. №1349/25 від 17.01.2025).
В підготовчому засіданні 20.01.2025 було оголошено перерву до 06.02.2025.
06.02.2025 через канцелярію суду від Приватного підприємства Приватна агрофірма «Желдець» надійшла заява (вх. №3213/25 від 06.02.2025, вх. №3214/25 від 06.02.2025).
Ухвалою від 06.02.2025 суд відклав підготовче засідання на 03.03.2025.
Ухвалою від 03.03.2025 суд продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів, відклав підготовче засідання на 24.03.2025.
24.03.2025 через канцелярію суду від Кам'янка-Бузького міжгосподарського сортонасінницького підприємства надійшло клопотання про долучення доказів (вх. №7458/25 від 24.03.2025).
Ухвалою від 24.03.2025 суд відклав підготовче засідання на 10.04.2025.
09.04.2025 через канцелярію суду від Кам'янка-Бузького міжгосподарського сортонасінницького підприємства надійшло клопотання про долучення доказів (вх. №9223/25 від 09.04.2025).
10.04.2025 через канцелярію суду від Товариства з додатковою відповідальністю «Агро-Сервіс» надійшло клопотання про долучення доказів (вх. №9370/25 від 10.04.2025).
Ухвалою від 10.04.2025 суд відклав підготовче засідання на 08.05.2025.
Ухвалою від 08.05.2025 суд відклав підготовче засідання на 29.05.2025.
Ухвалою від 29.05.2025 суд відклав підготовче засідання на 23.06.2025.
Ухвалою від 23.06.2025 суд відклав підготовче засідання на 14.07.2025.
Ухвалою від 14.07.2025 суд відклав підготовче засідання на 31.07.2025.
31.07.2025 розгляд справи не відбувся у зв'язку з тим, що у період з 28.07.2025 по 31.07.2025 суддя Мазовіта А.Б. перебував у відпустці. Ухвалою суду від 05.08.2025 підготовче засідання призначено на 08.09.2025.
Підготовче засідання, призначене на 08.09.2025, не відбулось у зв'язку із надходженням повідомлення про замінування будівлі Господарського суду Львівської області. Ухвалою суду від 08.09.2025 підготовче засідання призначено на 25.09.2025.
09.09.2025 через канцелярію суду від Приватного підприємства Приватна агрофірма «Желдець» надійшло клопотання про долучення доказів (вх. №23713/25 від 09.09.2025).
З огляду на те, що за результатами підготовчого провадження було вирішено усі необхідні завдання, сторонами подані усі докази, які доводять обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, суд ухвалою від 25.09.2025 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 13.10.2025.
В судовому засіданні 13.10.2025 було оголошено перерву до 27.10.2025.
В судовому засіданні 27.10.2025 було оголошено перерву до 06.11.2025.
31.10.2025 через канцелярію суду від Приватного підприємства Приватна агрофірма «Желдець» надійшла заява про розподіл витрат на професійну правничу допомогу (вх. №29077/25 від 31.10.2025).
Заяв про відвід суду не поступало.
Суть спору та правова позиція сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що у 1986 році було створено та побудовано зерноочисний комплекс (ЗОК), будівництво якого відбувалося за рахунок пайових внесків чотирьох колективних господарств (колгоспів). 17.02.1987 було прийнято рішення про створення на базі існуючого зерноочисно-сушильного комплексу міжгосподарського сортонасінницького підприємства. Одним з учасників цього підприємства в результаті правонаступництва була Приватна агрофірма «Желдець».
Як ствердив представник позивача, за результатами розгляду справи № 4/1172-20/247 та подальшої мирової угоди між позивачем та відповідачем, право власності на пайову частку в Кам'янка-Бузькому міжгосподарському сортонасінницькому підприємстві перейшло з власності Приватної агрофірми «Желдець» в повному обсязі у власність ВАТ «Агросервіс».
Разом з тим, відповідно до рішення загальних зборів уповноважених представників Кам'янка-Бузького міжгосподарського сортонасінницького підприємства, фактично, учасником підприємства визнано саме відповідача. За результатами цього рішення відбулося внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, якими відповідача було включено у склад учасників підприємства.
Відтак, зважаючи на вищенаведене, пайова частка в Кам'янка-Бузькому міжгосподарському сортонасінницькому підприємстві, яка належить позивачу, фактично перебуває у чужому незаконному володінні.
Таким чином, позивач просив суд стягнути (витребувати з чужого незаконного володіння) з відповідача на користь позивача пайову частку у статутному капіталі Кам'янка-Бузького міжгосподарського сортонасінницького підприємства.
В судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов. Зокрема, представник відповідача зазначив, що відповідач є учасником (засновником) Кам'янка-Бузького міжгосподарського сортонасінницького підприємства. Згідно із відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі, частка відповідача у статутному капіталі Кам'янка-Бузького міжгосподарського сортонасінницького підприємства становить 0,0 грн. Частки учасників (засновників) Кам'янка-Бузького міжгосподарського сортонасінницького підприємства (зокрема й відповідача) є невизначеними та незатвердженими/ незареєстрованими; відповідних рішень про затвердження внесків учасників (засновників) Кам'янка-Бузьке міжгосподарське сортонасінницьке підприємство не приймалось. Не затвердженим (відсутнім) є і статутний капітал Кам'янка-Бузького міжгосподарського сортонасінницького підприємства. Відтак, майно (пайова частка), яке є предметом позовних вимог, фактично відсутня, а тому і не може бути витребувана (стягнута) у відповідача на користь позивача. Окрім того, у розпорядженні відповідача відсутні мирова угода, укладена між сторонами, ухвала Господарського суду Львівської області від 29.04.2004 у справі №4/1172-20/247 (про затвердження мирової угоди), акт передачі-приймання майна від 12.04.2004, відтак відповідач піддає такі сумніву.
Третя особа проти позову заперечила з підстав, викладених у письмових поясненнях. Зокрема, зазначила, що у третьої особи відсутній затверджений статутний капітал. Також не визначені та не затверджені частки його учасників (засновників). Вищим органом управління третьої особи рішень про визначення розміру статутного капіталу чи його затвердження не приймалось. Аналогічно, як і рішень про затвердження внесків учасників. В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань відомості про розмір статутного капіталу третьої особи та розмір внесків кожного з засновників (учасників) відсутні на даний час і ніколи до такого не вносились.
Крім того, частка відповідача у статутному капіталі третьої особи становить 0,0 грн. Відповідач дійсно був включений до складу засновників третьої особи відповідно до рішення загальних зборів уповноважених представників підприємства від 03.08.2024, як правонаступник колишнього учасника СВСГ «ім. Л. Українки».
Тобто зміна учасника відбувалась внаслідок універсального правонаступництва, яке передбачає безумовний перехід всіх прав та обов'язків від правопопередника до правонаступника. Зокрема, це стосується й участі у колективному підприємстві. При цьому, вказаній зміні інформації про учасника не передувала передача частки в статутному капіталі підприємства і не визначалась така частка.
Також обставини, встановлені ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.04.2004 року у справі № 4/1172-20/247, не є преюдиційними та такими, що не можуть бути спростовані у даній справі. Назва та адреса юридичної особи, яка вказана в ухвалі суду, не відповідає назві та адресі третьої особи у даній справі. Станом на 22.03.2004 року (день укладення мирової угоди) та на 29.04.2004, жодної частки в статутному чи пайовому капіталі третьої особи за відповідачем визначено не було. Відповідно, за вказаною мировою угодою відповідач намагався передати позивачу право участі в Кам'янка-Бузькому міжгосподарському сортонасінницькому підприємстві, зокрема, здійснити це без прийняття відповідних рішень вищого органу управління підприємства. З моменту укладення мирової угоди у справі № 4/1172-20/247, її затвердження ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.04.2004, позивач не звертався до Кам'янка-Бузького міжгосподарського сортонасінницького підприємства з заявою щодо включення його до складу учасників (засновників) підприємства.
У процесі розгляду справи суд встановив наступне.
У 1986 році було створено та побудовано Зерноочисний комплекс (ЗОК). Будівництво цього комплексу відбувалося за рахунок пайових внесків чотирьох колективних господарств (колгоспів):
- Колгоспу ім. Жданова;
- Колгоспу ім. Б. Хмельницького;
- Колгоспу ім. Леніна;
- Колгоспу «Україна».
17.02.1987 відбулися збори уповноважених представників господарств - учасників Кам'янка-Бузького міжгосподарського сортонасінницького підприємства Львівської області, на яких було прийнято рішення про створення на базі існуючого зерноочисно-сушильного комплексу міжгосподарського сортонасінницького підприємства та надання йому права юридичної особи, затвердження розміру пайових внесків на 1987 рік для створення оборотних коштів в сумі 500 тис. крб. згідно додатку №3, звернення до виконкому Кам'янка-Бузької районної Ради народних депутатів про затвердження рішення зборів-уповноважених про створення Кам'янка-Бузького районного міжгосподарського сортонасінницького підприємства та реєстрацію статуту підприємства.
Відповідно до додатку №3 «Склад господарств-учасників та їх пайова участь у створенні районного міжгосподарського сортонасінницького підприємства» одним з учасників зазначено колгосп «Ім. Ілліча» та розмір його пайової участі у Кам'янка-Бузькому міжгосподарському сортонасінницькому підприємстві.
19.02.1987 Виконавчий комітет Кам'янка-Бузької районної ради народних депутатів прийняв рішення №28, яким затвердив рішення зборів уповноважених представників господарств-учасників міжгосподарського районного сортонасінницького підприємства від 17.02.1987; зареєстрував статут Кам'янка-Бузького міжколгоспного сортонасінницького підприємства та зобов'язав Кам'янка-Бузьке відділення Держбанку відкрити новоствореній юридичній особі відповідні банківські рахунки.
Рішенням №134 від 30.03.1992 Виконавчого комітету Кам'янка-Бузької районної ради народних депутатів Львівської області «Про реєстрацію Статутів спілок власників селянських господарств», з огляду на ліквідацію колгоспів і створення на їх базі спілок власників селянських господарств, зареєстровано статут новоствореної спілки селянських господарств «Ім. Лесі Українки».
Відповідно до листа Кам'янка-Бузької районної державної адміністрації Львівської області від 05.06.2014 за вих. №1417/02-18, правонаступником колгоспу «Ім. Ілліча» стало СВСГ «ім. Л. Українки».
Згідно статуту Кам'янка-Бузького міжгосподарського сортонасінницького підприємства в редакції від 1992 року, додатку до нього, СВСГ «ім. Л. Українки» зазначене у переліку сільськогосподарських підприємств, на паях яких створене Кам'янка-Бузьке міжгосподарське сортонасінницьке підприємство.
Надалі СВСГ «Ім. Лесі Українки» було реорганізовано, правонаступником всіх прав та обов'язків СВСГ Ім. Лесі Українки стало Приватне підприємство «Приватна агрофірма «Желдець», про що зазначено у п. 1.2. розділу І «Загальні положення» статуту Приватного підприємства «Приватна агрофірма «Желдець».
У 2003 році на розгляді у Господарському суді Львівської області перебувала справа №4/1172-20/247 за позовом ВАТ «Агросервіс» до Приватної агрофірми «Желдець» про стягнення 50 383,16 грн.
29.04.2004 Господарський суд Львівської області у справі №4/1172-20/247 постановив ухвалу, якою затвердив мирову угоду від 22.03.2004 між ВАТ «Агросервіс» та Приватною агрофірмою «Желдець», згідно якої Приватна агрофірма «Желдець» зобов'язувалась передати у власність ВАТ «Агросервіс» майно, зокрема частку у пайовій участі в Кам'янка-Бузькому сортонасінницькому підприємстві.
12.05.2004 між Відкритим акціонерним товариством «Агросервіс» та Приватною агрофірмою «Желдець» було укладено акт приймання-передачі майна Відкритому акціонерному товариству «Агросервіс» відповідно до мирової угоди по справі №4/1172-20/247.
Відповідно до п. 1 Акту приймання-передачі, на виконання мирової угоди по справі №4/1172-20/247 від 22.03.2004, затвердженої ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.04.2004, боржник передав, а кредитор прийняв у власність майно, зокрема пайову частку в Кам'янка-Бузькому міжгосподарському сортонасінницькому підприємстві.
Згідно з п. 2 акту пайова частка, що вказана у пп. 1.5., в повному об'ємі належить боржнику станом на дату підписання цього акту.
У п. 3 акту зазначено, що відповідно до умов мирової угоди відбувся перехід права власності від боржника до кредитора на пайову частку, що вказана у пп. 1.5. в повному об'ємі.
30.04.2011 загальні збори акціонерів Відкритого акціонерного товариства «Агросервіс» прийняли рішення про припинення Відкритого акціонерного товариства «Агросервіс» шляхом зміни організаційно-правової форми - перетворення у Товариство з додатковою відповідальністю «Агро-Сервіс». 01.09.2011 було проведено відповідну реєстрацію у Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
03.08.2024 відбулися загальні збори уповноважених представників Колективного підприємства «Кам'янка-Бузьке міжгосподарське сортонасінницьке підприємство» (ідентифікаційний код 04527862), де одним з питання порядку денного були зміни у складі учасників підприємства їхніми правонаступниками. Зокрема, на загальних зборах уповноважених представників було прийнято рішення щодо заміни учасника/засновника - Колективного підприємство СВСГ «Ім. Л. Українки» (ідентифікаційний код 05291077) правонаступником - Приватним підприємство Приватна агрофірма «Желдець».
Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Згідно з пунктом 4 «Прикінцевих і перехідних положень» ЦК України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності цим кодексом, його положення застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Аналогічний за змістом припис передбачений у пункті 4 розділу ІХ «Прикінцеві положення» ГК України, який втратив чинність 28.08.2025.
Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку (частина перша статті 80 ЦК України). Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом (частина перша статті 83 ЦК України).
Суб'єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку (пункт 1 частини другої статті 55 ГК України).
Підприємство - це самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу) (частина перша статті 1 Закону України «Про підприємства в Україні» у редакції, чинній на момент створення підприємства; цей Закон втратив чинність 01.01.2004).
Підприємство - це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами (частина перша статті 62 ГК України).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про підприємства в Україні» в Україні могли діяти колективні підприємства, засновані на власності трудового колективу підприємства. Крім того, з огляду на існування згідно з частиною четвертою статті 2 Закону України «Про власність» (який втратив чинність 20.06.2007) такої форми власності як колективна у частині першій статті 63 ГК України одним із видів підприємств залежно від форм власності було передбачене підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності).
За іншою класифікацією - залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу - в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні (частина третя статті 63 ГК України). Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства (частина п'ята статті 63 ГК України).
З огляду на вказане за способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу колективне підприємство як різновид підприємства колективної власності (стаття 93 ГК України) є корпоративним. Учасники колективного підприємства незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між ними та цим підприємством щодо його створення, діяльності, управління або припинення діяльності є корпоративними (стаття 167 ГК України). Аналогічний висновок Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пункті 34 постанови від 13.11.2019 у справі № 146/616/15-ц, у пункті 57 постанови від 28.01.2020 у справі № 924/641/17.
В силу статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 190 ЦК України, встановлено, що майном, як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Корпоративні права є різновидом майнових прав.
Відчуження власником свого майна визначено частиною першою статті 346 ЦК України як одна з підстав припинення права власності, які залежать від волі власника.
У той же час статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів.
Як вбачається з позовної заяви, предметом позову є стягнення (витребування з чужого незаконного володіння) з відповідача на користь позивача пайової частки у статутному капіталі колективного підприємства, набутого позивачем у відповідача на підставі мирової угоди, затвердженої судом.
Верховний Суд неодноразово у своїй практиці висловлював правову позицію, що оскільки колективні підприємства за їх ознаками відповідають визначенню виробничих кооперативів, то до таких спірних правовідносин слід застосувати правове регулювання, передбачене для виробничих кооперативів (постанова від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, від 04.08.2020 у справі №902/495/19).
Так, за змістом ст. 163 ЦК України виробничим кооперативом є добровільне об'єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об'єднанні його членами майнових пайових внесків.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про кооперацію» виробничий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних осіб для спільної виробничої або іншої господарської діяльності на засадах їх обов'язкової трудової участі з метою одержання прибутку.
Однак, з огляду на те, що серед учасників Колективного підприємства «Кам'янка-Бузьке міжгосподарське сортонасінницьке підприємство» відсутні фізичні особи, та, відповідно, відсутня обов'язкова трудова участь, таке підприємство не можна віднести до виробничого кооперативу.
Водночас, згідно з ст. 2 Закону України «Про кооперацію» кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.
За приписами ст. 6 Закону України «Про кооперацію» кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об'єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану.
Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.
Таким чином, до колективного підприємства може застосовуватись правове регулювання, передбачене для інших типів кооперативів: обслуговуючого, споживчого.
Статтею 8 Закону України «Про кооперацію» визначено, що статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність.
Згідно з положеннями ст. 10 Закону України «Про кооперацію» членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і користуються правом ухвального голосу.
Кооператив зобов'язаний вести облік своїх членів та видати кожному з них посвідчення про членство.
Згідно ст. 11 Закону України «Про кооперацію», вступ до кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви. Особа, яка подала заяву про вступ до кооперативу, вносить вступний внесок і пай у порядку та розмірах, визначених його статутом.
Положеннями ст. 12 Закону України «Про кооперацію» визначені основні права та обов'язки члена кооперативу.
Так, основними правами члена кооперативу є: участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; одержання кооперативних виплат та виплат на паї; одержання паю у разі виходу з кооперативу в порядку і в строки, визначені його статутом; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов'язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.
Рішення правління чи голови кооперативу про прийняття до кооперативу підлягає затвердженню загальними зборами його членів. Порядок прийняття такого рішення та його затвердження визначається статутом кооперативу.
Однак, окрім загальних норм щодо прийняття нових членів кооперативу, положенням Закону України «Про кооперацію» не врегульовано порядок переходу права власності на частку (внесок, пай). Відсутні такі положення і у статуті Кам'янка-Бузького міжгосподарського сортонасінницького підприємства.
У постанові Верховного Суду від 18.09.2019 у справі №902/671/18 також було висловлено позицію, про те, що відповідні положення Цивільного кодексу України та інших законів, якими регулюються діяльність господарських товариств, можуть бути застосовані до спірних правовідносин (які стосуються колективних підприємств) лише в частині, не врегульованій нормативно-правовими актами з питань кооперації.
Підставою для переходу права власності на частку в статутному капіталі до третьої особи та, відповідно, припинення права власності учасника на таку частку з набуттям його третьою особою, є спрямований на відчуження частки правочин, вчинений учасником товариства та іншою особою.
Будь-який правочин з відчуження (відступлення) частки є двостороннім, тобто на його укладення необхідна згода учасника, який відчужує (відступає) частку, і згода набувача частки.
Відступлення частки у статутному капіталі є правовим механізмом, за яким відбувається її відчуження на підставі договору купівлі-продажу, міни, дарування або іншого правочину. Наслідком відчуження частки є набуття іншою стороною договору права на частку.
Учинення правочину з відчуження частки не має наслідком автоматичний перехід корпоративних прав від первісного власника до набувача. Договором (іншим правочином) може бути передбачено, що право власності на частку переходить до набувача з моменту підписання договору, однак для переходу володіння часткою є необхідним волевиявлення обох сторін щодо цього. Передання частки від учасника набувачу може бути, зокрема, кінцевим етапом виконання договору (наприклад, після сплати покупної ціни), що можливо значно пізніше від укладення зобов'язального договору. Відтак акт приймання-передачі частки є документом, що відображає волевиявлення сторін щодо передання володіння від учасника товариства до набувача частки. Для передання частки у статутному капіталі товариства положеннями Закону №755-ІV передбачено нотаріальне засвідчення справжності підписів сторін на акті приймання-передачі частки.
За загальним правилом частини першої статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини другої цієї статті ЦК України переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки; до передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.
Отже, як передання майна зазвичай розуміють надання набувачу можливості користування майном, здійснювати панування над ним, мати у своєму господарстві, володіти майном. Тому як передання частки у статутному капіталі товариства слід розуміти надання набувачу можливості здійснювати права учасника товариства.
За законодавством, яке діяло до набрання чинності Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», дії учасника та особи, якій передається частка у статутному капіталі товариства, полягали в доведенні ними до відома товариства їх волевиявлення про передання частки. Таке волевиявлення могло міститися, зокрема, в заяві учасника товариства та особи, якій передається частка (набувача), або могло бути доведено до відома товариства іншим чином.
Унаслідок доведення до відома товариства волевиявлення учасника товариства та набувача про передання частки відбувалася зміна у складі учасників. На підставі такого волевиявлення товариство в особі загальних зборів було зобов'язано прийняти рішення про внесення змін до статуту товариства та здійснити державну реєстрацію таких змін і зміни складу учасників. Загальні збори мали прийняти рішення про внесення змін до статуту за участі набувача частки, а не за участі колишнього учасника, який передав частку набувачу. При цьому загальні збори не повинні були приймати рішення про виключення учасника зі складу учасників, про вступ або надання згоди на вступ набувача до складу учасників, про прийняття набувача до складу учасників товариства тощо.
Подальша державна реєстрація зміни складу учасників товариства та відображення нового складу учасників в ЄДРЮОФОПГФ має значення для третіх осіб, оскільки статтею 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» установлено спростовану презумпцію відомостей, внесених до ЄДРЮОФОПГФ. Такий висновок сформульований, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №813/6286/15, від 06.02.2019 у справі №462/2646/17, від 19.06.2019 у справі № 826/5806/17, від 17.06.2020 у справі №826/10249/18.
За законодавством, яке діє після набрання чинності Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», більше не вимагається вказувати у статуті товариства склад учасників та розмір належних їм часток. Відповідно зміна учасників не потребує ні внесення змін до статуту, ні проведення загальних зборів учасників для внесення таких змін. Статутом товариства може бути встановлено, що відчуження частки (частини частки) та надання її в заставу допускається лише за згодою інших учасників. Відповідне положення може бути внесене до статуту або виключене з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь усі учасники товариства (частина друга статті 21 Закону № 2275-VІІІ).
Натомість відповідно до частини п'ятої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю подаються такі документи: заява про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі; документ про сплату адміністративного збору; акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю. Справжність підписів на такому акті засвідчується нотаріально. У випадку, якщо відповідно до статуту товариства вимагається згода інших учасників на вихід з товариства, подається така згода, справжність підписів на якій засвідчується нотаріально.
З моменту державної реєстрації частки у статутному капіталі товариства за набувачем до нього переходить володіння часткою, набувач набуває статусу учасника товариства, що надає йому можливість реалізовувати права з частки, оскільки відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Тобто відомості Єдиного державного реєстру виконують функцію оголошення прав на частку невизначеному колу третіх осіб (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13). З цього ж моменту до набувача частки у статутному капіталі товариства переходить право власності на частку за договором, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відтак момент набуття права на частку у статутному капіталі (права власності) та момент набуття права з частки (права участі в господарському товаристві) різняться та можуть не збігатися у часі. Укладення правочину з відчуження частки у статутному капіталі є правовою підставою набуття права на частку (права власності на частку), а тому момент набуття права на частку може визначатися умовами такого правочину. Разом з тим моментом переходу корпоративних прав з частки у статутному капіталі, яка була передана іншій особі, є юридичний факт реєстрації в державному реєстрі зміни складу учасників за актом приймання-передачі, наданим однією із сторін.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №906/1336/19.
Водночас, як встановлено судом, інші учасники Кам'янка-Бузького міжгосподарського сортонасінницького підприємства, окрім відповідача, не приймали участі в обговоренні умов мирової угоди, на підставі якої було відчужено частку, матеріали справи не містять доказів на підтвердження тих обставин, що вказаними суб'єктами корпоративних прав Кам'янка-Бузького міжгосподарського сортонасінницького підприємства надавалась згода на укладення мирової угоди.
Судом також встановлено, що розмір часток в Кам'янка-Бузькому міжгосподарському сортонасінницькому підприємстві як відповідача, так і інших учасників, ні у грошовому, ні у відсотковому розмірах не визначено.
Також в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що позивачем та відповідачем було доведено до відома Кам'янка-Бузького міжгосподарського сортонасінницького підприємства їх волевиявлення про передання частки. Таке волевиявлення могло міститися, зокрема, в заяві учасника Кам'янка-Бузького міжгосподарського сортонасінницького підприємства та особи, якій передається частка (набувача), або могло бути доведено до відома іншим чином.
Унаслідок доведення до відома Кам'янка-Бузького міжгосподарського сортонасінницького підприємства волевиявлення учасника та набувача про передання частки мала відбуватися зміна у складі учасників. На підставі такого волевиявлення Кам'янка-Бузьке міжгосподарське сортонасінницьке підприємство в особі загальних зборів було зобов'язано прийняти рішення про внесення змін до статуту та здійснити державну реєстрацію таких змін і зміни складу учасників.
Проте, в матеріалах справи докази на підтвердження вчинення відповідних дій відсутні (як сторонами правочину, спрямованого на відчуження частки, так і Кам'янка-Бузьким міжгосподарським сортонасінницьким підприємством). Також в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження вчинення позивачем відповідних дій після відповідних змін до законодавства (спрямованих на вчинення лише реєстраційних дій).
Таким чином, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що на момент розгляду даної справи до позивача перейшло право власності на частку в повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом частини 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до частини 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України).
Витребування власником свого майна із чужого володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. За допомогою цього позову власник захищає не тільки свої права на володіння та користування майном, а також і право на розпорядження ним, оскільки перебування майна у чужому володінні обмежує і право власника на розпорядження майном.
Таким чином, предмет віндикаційного позову становлять вимоги неволодіючого майном власника до володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а відповідно до ч. 1 ст. 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
У спірних правовідносинах, що склалися між сторонами у цій справі, поновлення порушених корпоративних прав позивача у разі здійснення їх захисту в судовому порядку безпосередньо пов'язане зі здійсненням державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі та склад учасників, тобто пов'язане з відносинами у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а тому обраний позивачем спосіб захисту є неефективним.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оскільки спір виник з вини позивача, судові витрати по розгляду справи в відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на позивача.
31.10.2025 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн.
Згідно ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 4 ст. 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідачем на підтвердження його витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 20 000,00 грн надано копії ордера ВС №1339367 від 17.01.2025, договору про надання адвокатської допомоги від 16.01.2025, акту здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) від 28.10.2025.
Згідно відомостей з Єдиного реєстру адвокатів України (https://erau.unba.org.ua) Фостяк Олег Ярославович має право здійснювати адвокатську діяльність відповідно до свідоцтва №1001 від 23.06.2004, виданого Радою адвокатів Львівської області.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Ознайомившись з вищезазначеними документами, оцінивши наявні матеріали справи, суд прийшов до висновку, що заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн є співмірними із складністю справи та виконаною адвокатом роботою.
Матеріалами справи підтверджується факт отримання відповідачем послуг адвоката та понесення ним витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, а саме адвокатом сторони складалися документи як по суті справи, так і з процесуальних питань, адвокат брав участь в судових засіданнях по даній справі.
Щодо недотримання відповідачем вимог частин 1 та 2 статті 124 Господарського процесуального кодексу України, то суд зазначає наступне.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово притримувався позиції, що право на відмову у відшкодуванні витрат належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи.
Положення статті 124 Господарського процесуального кодексу України не містять імперативних приписів про те, що у випадку неподання разом з першою заявою по суті спору попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, суд зобов'язаний відмовити у відшкодуванні судових витрат.
Натомість частиною 2 статті 124 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Тобто, застосування відповідних положень статті 124 Господарського процесуального кодексу України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин кожної справи, а також інших чинників, зокрема, дій або бездіяльності сторони або її представника під час розгляду справи.
Враховуючи положення пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, якими передбачено, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, метою впровадження якого є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору, а також положення частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, сторони не позбавляються права на відшкодування судових витрат у разі їх підтвердження та подання у порядку та строки, встановлені процесуальним законом.
Подібні висновки щодо застосування частини 2 статті 124 Господарського процесуального кодексу України містяться у постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 922/1897/18, від 24.12.2019 у справі № 909/359/19, від 13.02.2020 у справі № 911/2686/18, від 19.02.2020 у справі № 910/16223/18, від 21.05.2020 у справі № 922/2167/19, від 10.12.2020 у справі № 922/3812/19, від 31.03.2021 у справі № 916/2087/18.
Водночас, відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Таким чином, зважаючи на те, що у позові відмовлено, витрати на професійну правничу допомогу підлягають покладенню на позивача.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326, 327 ГПК України, суд
1. В задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивача.
3. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Агро-Сервіс», м. Кам'янка-Бузька, вул. Шевченка, буд. 52, корп. Д, Львівський район, Львівська область (ідентифікаційний код 05489856) на користь Приватного підприємства Приватна агрофірма «Желдець», с. Желдець, вул. Клубна, буд. 38, Львівський район, Львівська область (ідентифікаційний код 05291077) 20 000,00 витрат на професійну правничу допомогу.
4. Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 17.11.2025.
Суддя Мазовіта А.Б.