вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"19" листопада 2025 р. м. Київ Справа № 911/1647/25
Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., за участю секретаря судового засідання Тимошенка Д.Ю., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом
товариства з обмеженою відповідальністю «Ворвартс Фарма» (03142, місто Київ, вул. Пріцака Омеляна, будинок 4, код: 42071629)
до
держави-агресора російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації (119991, російська федерація, м. Москва, вул. Житня 14, будинок 1, код 1037739668834)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:
Міністерство юстиції України(01001, місто Київ, вулиця Архітектора Городецького, будинок 13, код: 00015622)
про стягнення 439363122,25 гривень,
за участю представників учасників справи:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
від третьої особи: не з'явився.
У провадженні Господарського суду Київської області знаходиться справа № 911/1647/25 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ворвартс Фарма» до держави-агресора російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про стягнення збитків завданих пошкодженням майна в загальному розмірі 439363122,25 гривень, що складається з 393589546,88 гривень прямих збитків та 45773575,37 гривень упущеної вигоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в результаті збройної агресії російської федерації через потрапляння бойових снарядів та пожежі, було знищено майно належне позивачу, чим останньому завдано збитків у розмірі 439363122,25 гривень.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.05.2025 позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Ворвартс Фарма» прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 911/1647/25, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 09.07.2025. Цією ж ухвалою залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Міністерство юстиції України (далі по тексту - третя особа/МЮУ).
Представником третьої особи через підсистему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області 11.06.2025 сформовано письмові пояснення.
На адресу суду 03.07.2025 надійшло два клопотання позивача про долучення доказів. Так, до першого долучено докази направлення позовної заяви з додатками третій особі, в свою чергу до другого долучено договори поставки позивача, які діяли на момент завдання останньому збитків.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.07.2025 підготовче засідання відкладено на 10.09.2025.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.09.2025 підготовче провадження закрито та призначено справу до розгляду по суті на 15.10.2025.
Ухвалою суду від 15.10.2025 розгляд справи було відкладено на 19.11.2025.
На адресу суду 19.11.2025 надійшло клопотання позивача про розгляд справи за відсутності свого представника.
В судове засідання 19.11.2025 представники учасників справи не з'явилися.
Відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався, отже, позиція відповідача щодо заявленого позову суду не відома.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Враховуючи, що відповідач не скористався наданим йому правом у межах визначеного законом процесуального строку на подання відзиву, суд дійшов висновку про можливість вирішення спору за відсутності відзиву відповідача.
Суд зауважує, що до повномасштабної військової агресії російської федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території російської федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності» від 19.12.1992 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу російської федерації.
У зв'язку з Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», за зверненням Мін'юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно листа Міністерства юстиції України від 21.03.2022 № 25814/12.1.1/32-22 «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами російської федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.
Крім того, у зв'язку з агресією з боку російської федерації та введенням воєнного стану АТ «Укрпошта» з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з російською федерацією.
Міністерство юстиції України листом від 06.10.2022 № 91935/114287-22-22/12.1.1 щодо вручення судових документів резидентам російської федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист від 03.10.2022 № 71/14-500-77469) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території російської федерації та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади рф за посередництва третіх держав також не здійснюється.
З огляду на викладене вище, єдиним доступним для суду способом повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи є розміщення на офіційному веб-порталі Судової влади України відповідного оголошення-повідомлення. І такі заходи судом належним чином застосовувалися, що підтверджується матеріалами справи.
Призначення судом кожної дати підготовчого засідання, а також судового засідання щодо розгляду справи по суті, здійснювалося судом із достатніми інтервалами часу за для забезпечення відповідачу процесуальної можливості відреагувати на розгляд цієї справи та повідомити суд про своє відношення до розглядуваного позову.
Наведене вище у сукупності дає підстави стверджувати, що ті заходи, які в межах цієї справи було вчинено судом задля забезпечення обізнаності відповідача про сутність розглядуваної справи, про стадії її розгляду, відповідні дати проведення судових засідань, є достатніми для висновку про належне повідомлення відповідача, як про зміст позовних вимог, так і про рух справи, а тривалість судового розгляду справи свідчить про наявність у відповідача достатнього часу для того, щоб представити суду свої аргументи щодо позову.
Враховуючи те, що наявних у матеріалах справи доказів достатньо для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Факти встановлені судом.
Позивач, на підставі договору суборенди № 910 від 22.02.2022 орендував у приватного підприємства «Фармлогістика» нежитлові приміщення (складське приміщення - «Е») загальною площею 864 кв.м., де зберігав товар на реалізацію, відповідні приміщення розміщені за адресою: Київська область, Бучанський район, с. Мила, вул. Комарова, 23-Л. Останнім днем строку оренди за вищезгаданим договором суборенди було 15.10.2022.
Актом про пожежу складеним 21.04.2022 зафіксовано факт пожежі, що виникла орієнтовно з 10.03.3022 по 11.03.2022 на об'єкті - будівля складу розташованого за адресою: Київська область, Бучанський район, с. Мила, вул. Комарова, 23-Л, площею близько 4670 кв.м., власником якого є ТОВ «Трансвест», орендарем частини якого є вищезгаданий суборендодавець - ПП «Фармлогістика», а також факт знищення частини будівлі складу площею близько 4670 кв. м., інженерні системи будівлі складу; у орендаря - ПП «Фармлогістика» знищено товарно-матеріальні цінності, у тому числі: медичне обладнання та запчастини до нього, лікарські засоби, вироби медичного призначення, основні засоби, також знищено документацію.
Відповідно до листа Виконавчого комітету Дмитрівської сільської ради (до підпорядкування якої входить с. Мила) від 02.08.2022 № 32с пожежа за адресою: Київська область, Бучанський район, с. Мила, вул. Комарова, 23-Л є підтвердженою та взятою на облік Бучанським РУ ГУ ДСНС України у Київській області.
Актом огляду та фіксації орендованого позивачем складського приміщення від 22.04.2022, зафіксовано повне знищення товарно - матеріальних цінностей позивача, які перебували на той час в орендованому приміщенні. Підставою знищення майна стала сильна пожежа, яка виникла через потрапляння снаряду або артилерійського набою під час ворожого обстрілу.
Постановою Дарницького управління ГУ Національної поліції у місті Києві від 13.06.2023 залучено позивача, в якості потерпілого в межах кримінального провадження № 12023100020002221 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України.
Враховуючи те, що завдані збитки позивач пов'язує із вчиненням російською федерацією збройної агресії, масованими обстрілами, цивільним характером, належного йому майна, що в цілому свідчить про протиправність діянь відповідача на території України, позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом та просить стягнути суму завданої шкоди, розмір якої він обґрунтовує висновком експерта, з держави агресора - російської федерації.
Відповідач, країна агресор - російська федерація, яка обізнана про розгляд справи та повідомлена про хід судового процесу у цій справі всіма доступними для суду та позивача засобами, самоусунулася від надання суду відзиву на позовну заяву, своїх аргументів чи контраргументів проти доводів позивача.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.
Щодо юрисдикції розглядуваної справи.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Позивач визначив відповідачем державу - російську федерацію в особі Міністерства юстиції.
Згідно із ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності.
За змістом ч. 8 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України для спорів про відшкодування шкоди, заподіяної майну, встановлено альтернативну підсудність (підсудність за вибором позивача), а саме - наведеною нормою процесуального закону встановлено, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред'являтися також за місцем заподіяння шкоди.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Згідно з ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Частиною 4 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.
Отже, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Менше з тим, у п. 4 ч. 1 ст. 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об'єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Організації Об'єднаних Націй.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Статуту ООН Організація Об'єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує ст. 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, російську федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти російської федерації) зобов'язав російську федерацію припинити військову агресію проти України.
Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від російської федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Станом на час подання цього позову, російська федерація не виконала приписів (вимог) ні Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року, ні наказу Міжнародного суду ООН від 16 березня 2022 року, та продовжує військову агресію проти України та військові злочини проти цивільного населення та цивільних об'єктів в порушення норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, Женевських Конвенцій 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року № 2188-ІX «Про Заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» дії збройних сил, політичного і військового керівництва Російської Федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, визнано геноцидом Українського народу.
Дії російської федерації вийшли за межі її суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права здійснювати збройну агресію проти іншої країни. Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.
Не поважаючи державний суверенітет та територіальну цілісність України російська федерація не може розраховувати на повагу до її судового імунітету. Інший підхід ставив би жертв війни, осіб, яким завдано шкоду у ще більш вразливе становище, коли позбавляючи особу права на звернення до національного суду, та відсутність гарантій забезпечення права таких осіб на ефективний судовий розгляд їх справ в судах російської федерації, фактично позбавляє їх права на судовий захист, як такого.
Суд вважає, що судовий імунітет держави-агресора, не може бути перешкодою для реалізації правосуддя при порушенні основ міжнародного правопорядку та скоєнні міжнародних злочинів, а тому, у цій справі, російська федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення судового процесу щодо відшкодування завданих нею збитків, в ході ініційованого воєнного вторгнення на територію України.
Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (ст. 11), а також Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (ст. 12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22 в п.п. 32-34, викладено наступні правові висновки:
- російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти України, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України;
- країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно російська федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах № 490/9551/19 (провадження № 61-19853св21) та № 311/498/20 (провадження № 61-988св22);
- таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21) та у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21), зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету російської федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету російської федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет російської федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету російської федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов'язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
Згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18 травня 2022 року по справі № 428/11673/19, загальновідомим є (тобто таким, що не потребує доказування) те, що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду російської федерації.
Також, судом береться до уваги правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19, яка полягає в тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено російську федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії Російської Федерації, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Підсумовуючи, в частині розповсюдження на розглядувану справу права судового імунітету російської федерації, суд дійшов висновку про незастосування його в цій справі з огляду на обставини, що викладено вище.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право», права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Отже, з огляду на те, що подія, яка стала підставою для заявлення вимог про відшкодування шкоди, відбулася на території України, то при вирішенні цього спору підлягає застосуванню саме матеріальне право України.
Щодо застосування норм матеріального права.
Вирішуючи питання щодо застосування норм матеріального права у цій справі, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 42 Конвенції про правову допомогу зобов'язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди (знищення майна позивача) мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.
Одночасно, відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно із ст. 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.
Також, згідно із ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 3 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
З огляду на наведене вище суд дійшов висновку, що до спірних відносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно з відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.
Щодо суті позовних вимог.
Вирішуючи спір по суті та перевіряючи доводи позивача, суд виходив з наступного.
Згідно зі ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Згідно зі ст. 22 Цивільного кодексу України під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом зазначеної статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Мова йде про реальну шкоду та упущену вигоду.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами Цивільного кодексу України відповідальність настає незалежно від вини.
Так, відповідно до ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Отже, на відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми ст. 1173 Цивільного кодексу України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.
З огляду на вказане обов'язковою умовою притягнення відповідача до відповідальності за завдану шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень застосованого матеріального закону.
Відповідно до Конституції України Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 був введений воєнний стан в Україні з 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
У п. 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об'єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.
Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.
Меморандумом про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до п. 2 якого російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.
Як вже зазначалося, Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії рф проти України в порушення пункту 2 (4) статуту ООН та звернено до росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування рф з України.
Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 № 182 зобов'язано російську федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24 лютого 2022 року на території України.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.
Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав є порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача є актом немотивованої збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними, у тому числі протиправним є і обстріл майна позивача, здійснений в рамках реалізації акту агресії відповідачем.
Відповідно до ст. 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі) забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.
Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
Згідно ст. 53 IV Женевської конвенції 1949 року будь-яке знищення окупуючою Державою рухомого або нерухомого майна, що є приватною або колективною власністю приватних осіб або Держави, громад або громадських або кооперативних організацій, яке не є абсолютно необхідним для воєнних операцій, забороняється.
За змістом ст.ст. 48, 51, 52 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року:
- для забезпечення поваги й захисту цивільного населення та цивільних об'єктів сторони, що перебувають у конфлікті, повинні завжди розрізняти … цивільні й воєнні об'єкти та відповідно спрямовувати свої дії тільки проти воєнних об'єктів (ст. 48);
- напади невибіркового характеру заборонено. До нападу невибіркового характеру належать: a) напади, не спрямовані на конкретні воєнні об'єкти; b) напади, при яких застосовуються методи або засоби ведення воєнних дій, які не можуть бути спрямовані на конкретні воєнні об'єкти; або c) напади, при яких застосовуються методи або засоби ведення воєнних дій, наслідки яких не можуть бути обмежені, як це вимагається згідно з цим Протоколом; і які, таким чином, у кожному такому випадку поражають воєнні об'єкти й цивільних осіб або цивільні об'єкти, не розрізняючи їх. Серед інших належить вважати невибірковими такі види нападів: a) напад шляхом бомбардування будь-якими методами або засобами, при якому як єдиний воєнний об'єкт розглядається ряд явно пов'язаних один з одним і розрізнюваних воєнних об'єктів, розміщених у місті, у селі чи в іншому районі, де сконцентровані цивільні особи або цивільні об'єкти; і b) напад, котрий, як можна очікувати, попутно потягне за собою втрати життя серед цивільного населення, поранення цивільних осіб та шкоду цивільним об'єктам, або те й інше разом, які були б надмірними щодо конкретної і безпосередньої воєнної переваги, якої передбачається таким чином досягти (ст. 51);
- цивільні об'єкти не повинні бути об'єктом нападу або репресалій. Цивільними об'єктами є всі ті об'єкти, які не є воєнними об'єктами, як вони визначені в пункті 2. 2. Напади повинні суворо обмежуватися об'єктами. Що стосується об'єктів, то воєнні об'єкти обмежуються тими об'єктами, які через свій характер, розміщення, призначення або використання вносять ефективний вклад у воєнні дії і повне або часткове руйнування, захоплення чи нейтралізація яких за існуючих у даний момент обставин дає явну воєнну перевагу. 3. У разі сумніву в тому, чи не використовується об'єкт, який звичайно призначений для цивільних цілей, наприклад, місце відправлення культу, житловий будинок чи інші житлові будови або школа, для ефективної підтримки воєнних дій, передбачається, що такий об'єкт використовується в цивільних цілях (ст. 52).
Матеріали справи не містять будь-яких доказів використання зруйнованого майна позивача у воєнних цілях, відтак, дії відповідача, внаслідок яких знищено майно позивача, були вчинені всупереч законам і звичаям війни, а отже, відповідач несе повну відповідальність як за відповідний обстріл, так і за спричинені ним наслідки, у тому числі і за шкоду, заподіяну майну позивача.
Таким чином, до висновків про протиправність дій відповідача суд приходить з огляду на зміст наведених норм як національного так і міжнародного законодавства, як його складової частини, та з огляду на наявні у справі докази.
Також доведеним позивачем є факт заподіяння шкоди неправомірними діями відповідача та причинно-наслідковий зв'язок між цими діями відповідача та завданою майну позивача шкодою.
За приписами статей 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
До того ж в розрізі зазначених норм процесуального права, суд зазначає, що відповідно до ч. 1, 3, 6, 7 ст. 98, ч. 1, 5 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім'я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством.
У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
Учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.
У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Водночас внаслідок збройної агресії російської федерації на території України, Україна встановила спеціальний механізм для визначення всіх збитків, які завдала держава-агресор, а саме постановою Кабінету Міністрів України № 326 від 20.03.2022 (далі Постанова № 326) затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації, який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації, починаючи з 19.02.2014 (далі Порядок).
Згідно із п. п. 18 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за напрямами, зокрема економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.
Пунктом 2 Постанови № 326 доручено Міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади розробити і затвердити у шестимісячний строк методики, передбачені Порядком, затвердженим цією постановою.
Спільним наказом № 3904/1223 від 18.10.2022 Міністерства економіки України та Фонду державного майна України, затверджена Методика визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією російської федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності (далі Методика № 3904/1223).
Відповідно до положень п. п. 1, 4-7 розділу І Методики № 3904/1223 передбачено, що ця Методика застосовується під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв'язку зі збройною агресією російської федерації (далі збройна агресія), оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб'єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб'єктів господарювання.
Ця Методика є обов'язковою для використання під час оцінки збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, проведення судової експертизи (експертного дослідження), пов'язаної з оцінкою збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, та її положення переважають над іншими положеннями нормативно-правових актів, методик, рекомендацій тощо, які регулюють питання визначення розміру збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям, іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності; у разі якщо певні питання, пов'язані з оцінкою збитків, не врегульовано цією Методикою, застосовуються інші нормативно-правові акти з питань оцінки майна, що визначені такими згідно із Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», та оціночні процедури, що передбачені міжнародними та національними стандартами оцінки, міжнародною оціночною практикою; необхідність та доцільність застосування інших нормативно-правових актів з питань оцінки майна обґрунтовуються у звіті про оцінку збитків (висновку експерта).
Відповідно до цієї Методики об'єктом оцінки збитку є економічні втрати підприємств, установ та організацій, інших суб'єктів господарювання всіх форм власності, згідно з підпунктами 18 і 19 пункту 2 Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року № 326.
Оцінка шкоди та збитків, що проводиться відповідно до цієї Методики, здійснюється з метою, зокрема, визначення збитків, завданих внаслідок збройної агресії, для цілей подання позовів (у тому числі колективних) постраждалими до судових інстанцій, зокрема міжнародних, а також подання позову державою Україна до міжнародних судових інстанцій.
Така мета згідно з цією Методикою досягається шляхом визначення у вартісному виразі розміру реальних збитків та упущеної вигоди.
Оцінка збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, здійснюється шляхом проведення незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи (експертного дослідження).
На підтвердження факту заподіяння збитків внаслідок неправомірних дій відповідача позивачем до суду надано висновок експерта № 12/14-01 від 27.03.2024. Так, за результатами судово-економічної експертизи встановлено, що загальний розмір реальних збитків, заподіяних позивачу внаслідок знищення належного йому майна, що перебувало в орендованих складських приміщеннях за адресою: Київська область, Бучанський р- н, село Мила, вул. Комарова, 23-Л (приміщення «Е»), станом на 28.12.2023 становить 439363122,25 гривень, що еквівалентно за курсом Національного банку України на дату оцінки 11679163,47 доларам США, що складається з:
- суми прямих збитків, розмір яких дорівнює - 393589546,88 гривень, що є еквівалентом 10 462 408,94 доларів США на дату оцінки 28.12.2023 року (з розрахунку 1 USD = 37,6194 гривень) на дату початку здійснення судово - економічної експертизи.
- упущеної вигоди, яка складає - 45773575,37 гривень, що є еквівалентом 1216754,53 доларів США із розрахунку 1 долар США - 37,6194 грн. згідно курсу НБУ станом на 28.12.2023 (на дату початку здійснення судово - економічної експертизи).
Як вказано у вищезгаданому висновку експерта йому на здійснення судово - економічної експертизи позивачем було надано: статутні документи підприємства, всю необхідну та затребувану експертом бухгалтерську документацію, звітність, оборотно -сальдові відомості, регістри, картки рахунків, документ про проведення інвентаризації на підприємстві, копії постанови та витяг з ЄРДР, всі підтверджуючі документи про встановлення та фіксацію пожежі, контракти на поставку товарів, вантажно - митні декларації, інвойси, акти надання митних послуг, договори: відповідального зберігання, оренди складських та офісних приміщень, транспортних послуг, поставки, експертних досліджень, видаткові накладні, накладні на переміщення, акти приймання - передачі, акти наданих послуг, електронні файли на флеш - носії, а також іншу затребувану інформацію.
При проведенні дослідження експертом застосовувались методи документальної перевірки, зіставлення та економічного аналізу згідно з Методиками, що зазначені у вступній частині Висновку експерта №12/14-01 від 27.03.2024 р. Перевірені повнота та правильність заповнення реквізитів документів, відповідність їх оформлення вимогам нормативних актів. Зіставлялись дані бухгалтерського обліку по рахунку 10 «Основні засоби» та по рахунку 281 «Товари на складі» з даними матеріалів інвентаризації та даними про закупівлю, у т.ч. імпорт товарів, які були знищені в результаті пожежі.
Проведено аналіз показників фінансово-економічної діяльності Позивача за даними балансу, звіту про фінансові результати станом на відповідні дати.
Дослідження стосовно визначення розміру прямих та непрямих збитків - упущеної вигоди проведено із використанням положень «Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення т пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності», затвердженої Наказом Міністерства економіки України від 18 жовтня 2022 за № 3904/1223.
Вказаний висновок виконаний судовим експертом Горбатко О.М. та відповідає вимогам ст. 98, 101 Господарського процесуального кодексу України, зокрема стосовно того, що висновок підготовлено для подання до суду, а також обізнаності експертів про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Системний аналіз змісту вказаних норм процесуального законодавства свідчить, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування в справі, наряду з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом ст. 86 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 04.04.2023 у справі № 908/807/18.
Окремо суд зауважує, що відповідачем вищезгаданий висновок експерта під сумнів, у належний спосіб, поставлено не було, заперечень та міркувань з цього приводу не висловлено.
З огляду наведеного, суд дійшов висновку, що доводи позивача стосовно розміру завданої йому матеріальної шкоди у вигляді 393589546,88 гривень прямих збитків та 45773575,37 гривень упущеної вигоди є обґрунтованими та матеріалами справи підтвердженими.
Також суд зауважує, що відповідно до пунктів 8, 9 розділу І Методики № 3904/1223 об'єкт та мета оцінки повинні бути зазначені у звіті про оцінку збитків або висновку експерта. Для цілей цієї Методики за умовну грошову одиницю приймають долар США. Отриманий результат в еквіваленті умовної грошової одиниці переводять у гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки.
Із викладеного випливає, що розмір збитків визначається у доларах США з гривневим еквівалентом.
За таких обставин, позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Ворвартс Фарма» до держави-агресора російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про стягнення 393589546,88 гривень прямих збитків, що є еквівалентом 10462408,94 доларів США та 45773575,37 гривень упущеної вигоди, що є еквівалентом 1216754,53 доларів США є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Оскільки позивач на підставі п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, то такий судовий збір стягується з відповідача в дохід бюджету, відповідно до ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 120000,00 гривень витрат, пов'язаних із проведенням експертизи та 8793,00 гривень витрат пов'язаних з перекладом та нотаріальним посвідченням позовної заяви з додатками для подальшого міжнародного відправлення останньої відповідачу.
Відповідно до п.п. 2 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати пов'язані із залученням перекладачів, експертів та проведенням експертизи, також пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно п. 1 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються в разі задоволення позову на відповідача.
За змістом ч. 4 ст. 127 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
На підтвердження понесених витрат на проведення судових експертиз у загальному розмірі 120 000,00 грн позивачем надано наступні платіжні інструкції; № 37 від 02.01.2024 на суму 60000 гривень та № 918 від 08.04.2024 на суму 60000,00 гривень. Понесення витрат на оплату робіт перекладача підтверджується платіжною інструкцією № 734 від 14.03.2025.
Відтак, оскільки, позивачем надано суду належні докази на підтвердження понесених ним витрат, пов'язаних з проведенням експертиз у розмірі 120000,00 гривень та 8793,00 гривень витрат пов'язаних з перекладом позовної заяви, відтак такі витрати підлягають стягненню з відповідача.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Ворвартс Фарма» задовольнити повністю.
2. Стягнути з держави-агресора російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації (119991, російська федерація, м. Москва, вул. Житня 14, будинок 1, код 1037739668834) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Ворвартс Фарма» (03142, місто Київ, вул. Пріцака Омеляна, будинок 4, код: 42071629) 393589546,88 гривень прямих збитків, що еквівалентно 10462408,94 доларів США, 45773575,37 гривень упущеної вигоди, що є еквівалентом 1216754,53 доларів США, 120000,00 гривень витрат на проведення експертизи та 8793,00 гривень витрат пов'язаних з перекладом позовної заяви.
3. Стягнути з держави-агресора російської федерації в особі Міністерства Юстиції Російської Федерації на користь Державного бюджету України 1059800,00 гривень судового збору.
4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано 02.12.2025.
Суддя Р.М. Колесник