вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
про повернення позовної заяви
"02" грудня 2025 р. м. Київ Справа №911/3476/25
Господарський суд Київської області у складі судді Третьякової О.О., розглянувши матеріали
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вісманн» (01104, м.Київ, вул.Болсуновська, 13-15)
до 1. Російської Федерації в особі Міністерства юстиції РФ (РФ, 119991, м.Москва, вул.Житня, 14, буд.1)
2. Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ» (РФ, 125009, м.Москва, вул.Воздвиженка, 10)
3. Акціонерного товариства «Газпромбанк» (РФ, 117420, м.Москва, вул.Наметкина, 16, корп.1)
про стягнення 57003402 грн
встановив:
До Господарського суду Київської області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява від 12.11.2025 Товариства з обмеженою відповідальністю «Вісманн» (позивач) про солідарне стягнення з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції РФ (відповідач-1), Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ» (відповідач-2) та Акціонерного товариства «Газпромбанк» (відповідач-3) 57003402 грн збитків, завданих внаслідок широкомасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України, надалі - позовна заява від 12.11.2025.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.11.2025 вказана позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Вісманн» залишена без руху для усунення недоліків позовної заяви, а саме:
1) надання засвідченого перекладу на українську мову усіх письмових та електронних доказів, які були додані до позовної заяви, але викладені іноземною мовою;
2) доказів сплати судового збору в розмірі 684040,82 грн за подання позовної заяви в частині вимог до відповідача-2 та відповідача-3, які не звільнені від сплати судового збору.
Позивач у встановлений судом строк та спосіб вищевказані недоліки не усунув, однак подав до суду заяву про усунення недоліків від 21.11.2025, у якій позовну заяву виклав в новій редакції (вх №1636/25 від 24.11.2025), надалі - позовна заява в новій редакції. У позовній заяві в новій редакції:
1) позивач виключив посилання на письмові та електронні докази, які були додані до первісної позовної заяви та викладені іноземною мовою і про необхідність надання перекладу яких на українську мову було зазначено в ухвалі суду від 20.11.2025. Позивач переклад на українську мову вказаних доказів не надав;
2) доказів сплати судового збору в розмірі 684040,82 грн, про необхідність надання яких позивачем було зазначено в ухвалі суду від 20.11.2025 у зв'язку із наявністю позовних вимог до відповідача-2 та відповідача-3, які не звільнені від сплати судового збору, позивач суду також не подав, однак в новій редакції позовної заяви позивач виключив відповідача-3 із числа співвідповідачів, а позовні вимоги до відповідача-2 (Державної корпорація розвитку «ВЕБ.РФ») перефразував як вимоги до відповідача - «Російської Федерації в особі Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ».
Дослідивши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку про повернення позовної заяви, зважаючи на наступне.
У статтях 162 та 164 Господарського процесуального кодексу України встановлені вимоги, які мають бути дотримані позивачем при поданні позовної заяви. Суд зазначає, що дотримання необхідних вимог до позовної заяви, які встановлені положеннями цього Кодексу, пов'язане з виконанням завдання господарського судочинства щодо справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення спору.
Приписами частини 2 статті 174 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
У випадку усунення позивачем недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 176 цього Кодексу. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
Згідно з позовною заявою в новій редакції позивач просить суд стягнути 57003402 грн збитків солідарно: 1) з держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції РФ та 2) з держави Російської Федерації в особі Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ». У первісній позовній заяві від 12.11.2025 позивач просив стягнути 57003402 грн збитків солідарно з: 1) Російської Федерації в особі Міністерства юстиції, 2) Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ» та 3) Акціонерного товариства «Газпромбанк».
Залишаючи позовну заяву без руху, суд в ухвалі від 20.11.2025 зазначав, що на підставі пункту 22 частини 1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно. Водночас ТОВ «Вісманн» на підставі пункту 22 частини 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» не звільнено від сплати судового збору за пред'явлення відповідних позовних вимог про стягнення збитків до інших відповідачів, ніж до держави-агресора Російської Федерації, а саме до Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ» та Акціонерного товариства «Газпромбанк», вимоги про солідарне стягнення збитків з яких також були заявлені позивачем у первісній позовній заяві від 12.11.2025.
У зв'язку з цим суд в ухвалі від 20.11.2025 про залишення позовної заяви без руху зазначав про необхідність подання позивачем доказів сплати судового збору в розмірі 684040,82 грн за подання позову в частині вимог до відповідача-2 та відповідача-3, які не звільнені від сплати судового збору.
Та обставина, що позивач після отримання ухвали суду від 20.11.2025 про залишення позовної заяви без руху подав позовну заяву в новій редакції, у якій свою вимогу про солідарне стягнення 57003402 грн збитків з Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ» (відповідача-3) перефразував як вимогу до «Російської Федерації в особі Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ», не змінює той факт, що позовні вимоги про солідарне стягнення 57003402 грн збитків позивачем як в позовній заяві від 12.11.2025, так і в позовній заяві в новій редакції фактично заявлені не тільки до держави Російської Федерації як єдиного відповідача, а й до Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ» як юридичної особи, за рахунок майна якої позивач прагне задовольнити свої вимоги про солідарне стягнення збитків за цим позовом.
Зокрема, позивач обґрунтовує свою вимогу до Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ» тим, що, як посилається позивач в позовній заяві в новій редакції від 21.11.2025, «наявні всі підстави для застосування при вирішенні даної справи доктрини підняття корпоративної завіси у формі alter ego та залучення Російської Федерації в особі ДКР «ВЕБ.РФ», як Відповідача 2 при розгляді даної справи». У позовній заяві в новій редакції позивач заявляє вимогу про стягнення 57003402 грн збитків не лише з держави-агресора, а вимогу про стягнення вказаних збитків солідарно з більше, ніж одного боржника.
Із положень частини 4 ст.56 Господарського процесуального кодексу України випливає, що держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади відповідно до його компетенції, або через представника.
Позивач у позовній заяві органом державної влади, який відповідно до його компетенції представляє державу-агресора, визначив Міністерство юстиції РФ. Натомість позивач юридичну особу Державну корпорацію розвитку «ВЕБ.РФ» визначив в якості співвідповідача (відповідача-2) не з тих підстав, що ця юридична особа є органом державної влади, який відповідно до його компетенції представляє державу-агресора, а з тих підстав, що позивач прагне задовольнити свої вимоги про солідарне стягнення збитків за цим позовом як за рахунок майна держави-агресора Російської Федерації, так і за рахунок майна Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ» як юридичної особи та співвідповідача-боржника у спорі.
За таких умов позивач не звільнений відповідно до пункту 22 частини 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору в частині позовних вимог до ДКР «ВЕБ.РФ», навіть якщо ця юридична особа заснована вказаною державою-агресором.
Суд зазначає, що за змістом пункту 22 частини 1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі у справах за відповідними позовами саме до держави-агресора Російської Федерації, а не до будь-яких юридичних осіб, які засновані вказаною державою-агресором та/або контролюються нею. Не вбачається підстав для розширеного тлумачення кола відповідачів, визначеного пунктом 22 частини 1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», позовні вимоги до яких звільнені від сплати судового збору на підставі вказаних положень Закону України «Про судовий збір». Схожа позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 17.04.2025 у справі №905/1640/24.
Однак докази сплати судового збору в розмірі 684040,82 грн за подання позову в частині вимог до Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ», які не звільнені від сплати судового збору, позивач суду не подав ні при зверненні з первісною позовною заявою, ні при зверненні з позовною заявою в новій редакції.
Статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
В рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України», від 30.05.2013 у справі «Наталія Михайленко проти України», від 18.12.2018 у справі «Абрамова проти України» зазначалось, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Враховуючи, що позивач не виконав вимог ухвали суду Господарського суду Київської області від 20.11.2025, а надав позовну заяву в новій редакції та не сплатив судовий збір за подання позову в частині вимог, які не звільнені від сплати судового збору, позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Вісманн» про солідарне стягнення 57003402 грн збитків підлягає поверненню разом з додатками позивачу.
Відповідно до частини 4 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
При цьому суд зазначає, що у відповідності до частини 8 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків.
Керуючись статтями 2, 4, 6, 11, 46, 48, 162, 164, 174, 233-235 Господарського процесуального кодексу України, суд
ухвалив:
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Вісманн» від 12.11.2025 (вх.№7846 від 13.11.2025) про солідарне стягнення 57003402 грн повернути заявнику разом з додатками відповідно до частини четвертої статті 174 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені статтями 256 та 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.О. Третьякова