ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.12.2025Справа № 910/12689/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В. розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО», м.Київ
до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», м.Київ
про стягнення 8748,15 грн, -
Без виклику представників сторін
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» про стягнення 8748,15грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що ним як страховиком транспортного засобу BMW державний номер НОМЕР_1 , здійснено виплату страхувальнику страхового відшкодування за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась з вини водія автомобіля Hyundai державний номер НОМЕР_2 . Внаслідок чого до позивача на підставі статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 Цивільного кодексу України перейшло право вимоги до особи, винної у спричиненні шкоди страхувальнику позивача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/12689/25. При цьому, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування, суд дійшов висновку про можливість здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного провадження.
Ухвалою від 20.10.2025 встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження.
Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що останнім було здійснено відшкодування належним чином оціненої шкоди з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу.
З огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
Між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ВУСО» (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) було укладено договір страхування наземних транспортних засобів №24581687-02-16-01 від 18.03.2025, за яким страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме автомобіля BMW X5 державний номер НОМЕР_3 (рік випуску 2023).
04.04.2025 р. у м. Київ сталася дорожньо-транспортна пригода, за участю автомобіля BMW X5 державний номер НОМЕР_3 та автомобіля Hyundai Tucson державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 .
Згідно з Постановою Печерського районного суду м. Києва по справі № 757/17857/25- п від 06 червня 2025 року особою, винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди визнано ОСОБА_2 , яку було притягнуто до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України з адміністративних правопорушень.
Згідно з п. 1 ст. 354 Господарського кодексу України за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Частиною 2 ст. 8 Закону України «Про страхування» передбачено, що страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Як свідчать матеріали справи, дорожньо-транспортна пригода, яка сталася 04.04.2025, відповідно до норм чинного законодавства, була визначена позивачем страховим випадком.
На підставі заяви страхувальника про страхове відшкодування, рахунку №BBL00005518 від 12.04.2025 станції технічного обслуговування «Баварія Київ», акту виконаних робіт № BBL00005518 від 12.04.2025, позивачем було здійснено розрахунок суми страхового відшкодування та складено страховий акт №2438998-1 від 15.05.2025, згідно змісту якого страховиком прийнято рішення про виплату страхувальнику суми відшкодування в сумі 89 981,89 грн, що фактично дорівнює вартості проведеного відновлювального ремонту транспортного засобу.
Позивач, на виконання своїх зобов'язань перед страхувальником здійснив виплату страхового відшкодування підтверджується платіжною інструкцією №30928 від 15.05.2025 на суму 89 981,89 грн.
Як свідчать матеріали справи, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу транспортного засобу Hyundai Tucson державний номер НОМЕР_2 станом на 04.042025 була застрахована Приватним акціонерним товариством «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» згідно полісу №ЕР 225347765. Зі змісту позовної заяви та витягу з бази даних МТСБУ вбачається, що ліміт відповідальності страховика згідно полісу №ЕР 225347765 становить 160 000 грн, а франшиза нуль грн.
За змістом статті 980 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України «Про страхування» залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.
Згідно з положеннями статті 999 Цивільного кодексу України і статей 6, 7 Закону України «Про страхування» за вольовою ознакою страхування може бути добровільним і обов'язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.
За приписами ч.1 ст.993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до ст.1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Згідно зі ст.1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. Під час суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий, яким є страхувальник або вигодонабувач, передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.
Отже, після виплати позивачем своєму страхувальнику страхового відшкодування за шкоду, завдану 04.04.2025 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди власнику автомобіля BMW X5 державний номер НОМЕР_3 , до позивача в порядку суброгації перейшло право зворотної вимоги відшкодування збитків, яке страхувальник позивача мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО» відповідно до договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту та статей 993 і 1191 Цивільного кодексу України, набуло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, а саме - до страхової організації, якою здійснено обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності водія (власника) транспортного засобу Hyundai Tucson державний номер НОМЕР_2 , а саме до Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп».
Як свідчать матеріали справи, на підставі заяви позивача про сплату суми страхового відшкодування за наслідками настання 04.04.2025 страхового випадку, відповідачем було сплачено на рахунок позивача 81 233,74 грн. Вказана сума була розрахована відповідачем на підставі звіт №50805 від 23.06.2025 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, який складено Фізичною особою - підприємцем Рябчук А.В.
Посилаючись на обставини не вірного визначення відповідачем суми відшкодування, яке підлягає сплаті внаслідок набуття права зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, а саме - до страхової організації, якою здійснено обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності водія (власника) транспортного засобу Hyundai Tucson державний номер НОМЕР_2 , а саме до Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», позивач і звернувся до суду з розглядуваним позовом.
Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що останнім було здійснено відшкодування належним чином оціненої шкоди з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу.
Оцінюючи доводи учасників судового процесу в розрізі розміру страхового відшкодування, яке заявлено до стягнення з відповідача, судом враховано таке.
Відповідно до ч.2.1. ст.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Згідно з ч.22.1 ст.22 вказаного Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст.29 наведеного нормативно-правового акту у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Таким чином, відповідно до ст.5, п.6 ч.4 ст.6 та п.9 ч.1 ст.7 Закону України «Про страхування» добровільне страхування наземного транспорту та обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є двома різними видами страхування.
Згідно з ч.1 ст.6 та ч.1 ст.25 наведеного Закону добровільне страхування, в т.ч. наземного транспорту, - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.
Отже, розмір страхового відшкодування, його складові та порядок обрахування встановлюються повністю на розсуд сторін такого договору.
Разом з тим, ч.1 ст.993 Цивільного кодексу України та стаття 27 Закону України «Про страхування» передбачають, що страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування.
Вказівка «у межах витрат», означає, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена.
Вказівка про те, що до такого страховика переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування, служить засобом убезпечення особи, до якої пред'являється вимога, від включення страховиком та страхувальником за договором добровільного майнового страхування до такої вимоги зайвих, необґрунтованих та завищених витрат.
В свою чергу, наведені ч. 22.1 ст.22 та ст.29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в тому числі, визначають, які саме витрати у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються страховиком цивільної відповідальності.
Частина 2.1. статті 2 наведеного Закону прямо визначає пріоритет даного Закону перед положеннями інших актів цивільного законодавства України.
Спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту
. Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту суди, у разі виникнення спору щодо визначення його розміру виходять з фактичної суми, встановленої висновком судової автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, яким в даному випадку є відповідач, підлягають застосуванню саме спеціальні норми ч. 22.1 ст.22 та ст.29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Згідно зі статтею 29, пункту 32.7 статті 32 цього Закону у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Шкоду, пов'язану із втратою товарної вартості транспортного засобу, страховик не відшкодовує.
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092).
Відповідно до вимог пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою:
Сврз = С р + С м + С с Х (1- Е З), де:
С р - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн;
С м - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн;
С с - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн;
Е З - коефіцієнт фізичного зносу.
Отже, якщо для відновлення пошкодженого у дорожньо-транспортній пригоді транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач) відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 у справах №№ 910/3650/16, 910/32969/15 та у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 910/3867/16, від 01.02.2018 у справі № 910/22886/16.
Згідно Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, збільшення від нуля до одиниці коефіцієнту зносу деталей автомобіля впливає на зменшення вартості його відновлювального ремонту, та при наявності коефіцієнту зносу деталей автомобіля при встановлення вартості його відновлювального ремонту застосування такого коефіцієнту є обов'язковим.
Згідно п.7.38 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів значення Ез приймається таким, що дорівнює нулю, для нових складників та складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує:
5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД;
7 років - для інших легкових КТЗ;
3 роки - для вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів виробництва країн СНД;
4 роки - для інших вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів;
5 років - для мототехніки.
Судом було встановлено, що між між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ВУСО» (страховик) та Голик Сабіною Андріївною (страхувальник) було укладено договір страхування наземних транспортних засобів №24581687-02-16-01 від 18.03.2025, за яким страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме автомобіля BMW X5 державний номер НОМЕР_3 (рік випуску 2023).
Тобто, станом на 04.04.2025 строк експлуатації транспортного засобу BMW X5 державний номер НОМЕР_3 становив менше 7 років, а отже, відсутні підстави для застосування коефіцієнту фізичного зносу.
За таких обставин, суд вважає обґрунтованим визначений позивачем розмір витрат, які підлягають відшкодуванню страховиком цивільно-правової відповідальності, яким в даному випадку є відповідач, виходячи з вартості відновлювального ремонту транспортного засобу на підставі рахунку та акту виконаних робіт, які складені станцією технічного обслуговування. Тобто, як вірно вказує позивач, сума, яка була доплачена відповідачем становить 8748,15 грн.
В контексті означеного суд звертає увагу на те, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Проте, звіт про оцінку, наданий відповідачем, висновків суду щодо обгрунтованості визначеної позивачем суми відшкодування ніяким чином не спростовує.
Отже, враховючи наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку щодо обгрунтованості вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» до Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» про стягнення 8748,15 грн.
Враховуючи висновки суду щодо задоволення позову, судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» до Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» про стягнення 8748,15грн - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» (04050, м.Київ, вул.Глибочицька, буд.44, ЄДРПОУ 24175269) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» (03150, м.Київ, вул.Казимира Малевича, буд.31, ЄДРПОУ 31650052) страхове відшкодування в сумі 8748,15 грн та судовий збір в сумі 2422,40 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено 02.12.2025.
Суддя В.В. Князьков