ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.12.2025Справа № 910/9139/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вельмона»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельна компанія «Укрм'ясо»
про стягнення заборгованості 231 347,47 грн,
Суддя Зеленіна Н.І.
Без виклику представників сторін.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Вельмона» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельна компанія «Укрм'ясо» про стягнення суми заборгованості за договором поставки у сумі 200 000 грн, інфляційні втрати у розмірі 7 893,92 грн, 3% річних у розмірі 2 426,23 грн, пеню у розмірі 21 027,32 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем своїх обов'язків за договором поставки №12/06/24 від 12.06.2024 в частині повної оплати поставленого товару, а тому у останнього виникла заборгованість з оплати поставленого товару у розмірі 200 000 грн, на яку нараховані штрафні санкції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач відзиву на позов своєчасно не подав, проте, про розгляд справи був повідомлений належним чином з урахуванням такого.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з ч. 2 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
З метою забезпечення принципів змагальності та рівності учасників судового процесу, судом було направлено ухвалу від 30.07.2025 у справі на юридичну адресу відповідача, яка вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а саме: 04128, м. Київ, вул. Туполєва Академіка, будинок 18-в, офіс 4, код ЄДРПОУ 44814860.
Конверт з ухвалою суду було повернуто на адресу господарського суду з відміткою" за закінченням встановленого терміну зберігання".
Наразі, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Частиною 10 ст.165 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд має право вирішити справу за наявними матеріалами також у разі, якщо відзив подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його і не навела поважних причин невиконання такого обов'язку.
За приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Одночасно, з огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
12.06.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вельмона» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговельна компанія "Укрм?ясо" (покупець) укладений договір поставки №12/06/24 (надалі - договір).
Згідно із п. 1.1 договору постачальник, зобов'язується поставити Покупцеві товар, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість в порядку та на умовах визначених цим Договором.
Найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що поставляється за цим Договором, ціна, за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) визначаються Сторонами в рахунках-фактурах та видаткових накладних, складених Постачальником на підставі замовлення Покупця. Видаткові накладні оформлюються Постачальником на кожну окрему партію товару. (п.1.2. договору).
Покупець проводить оплату товару на умовах відстрочення платежу протягом 7 (семи) робочих днів з моменту поставки шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника згідно виставленого рахунку-фактури. Датою (моментом) оплати вважається дата зарахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника. (п.2.3. договору).
Оплата здійснюється у розмірі повної вартості поставленого товару шляхом безготівкового переказу коштів на поточний рахунок Постачальника, вказаний у реквізитах Постачальника в цьому Договорі. (п.2.4. договору).
Поставка кожної партії товару здійснюється на підставі замовлення Покупця. Замовлення приймаються Постачальником телефоном, по електронній пошті або іншими способами зв'язку, прийнятними для Сторін. (п.3. 1. договору).
Замовлення вважається прийнятим Постачальником від Покупця у випадку, якщо протягом одного робочого дня після його отримання Постачальник не сповістить Покупця про свою незгоду з умовами замовлення або про неможливість його виконання та виставить Покупцю відповідний рахунок-фактуру (п.3.2. договору).
Передача товару від Постачальника Покупцеві здійснюється на складі Постачальника, а його подальше перевезення здійснюється транспортом Покупця та за його рахунок.
Передача товару за домовленістю Сторін може здійснюватися в інший спосіб, якщо зміна способу передачі товару попередньо узгоджена Сторонами під час приймання Постачальником замовлення Покупця. (п.3.4. договору).
Відповідно до п.6.4., за порушення грошових зобов'язань за цим Договором Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період не сплати зобов'язань, від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожний день порушення виконання. Пеня нараховується за весь період прострочення виконання грошових зобов'язань.
Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2024 в частині поставки, а частині оплати - до повного виконання зобов'язання по даному договору (п.10.1. договору).
На виконання умов договору поставки №12/06/24 від 12.06.2024 ТОВ «Вельмона» поставило, а відповідач прийняв товар на суму 620 713,94 грн., що підтверджується видатковими накладними №717 від 13.06.2024 на суму 78 947,74 грн., №721 від 17.06.2024 на суму 451 040,26 грн., №722 від 17.06.2024 на суму 90 725,94 грн., а також товарно-транспортними накладними№130624/2 від 13.06.2024 року, №170624/1 від 17.06.2024.
В свою чергу відповідач здійснив часткову оплату за поставлений товар, а саме у сумі 470 713,94 грн, що підтверджується виписками по рахунку від 15.03.2024, від 26.03.2024, від 05.04.2024.
У зв'язку із тим, що відповідачем не здійснено повну оплату поставленого товару, у відповідача по договору наявна заборгованість у сумі 200 000,00 грн.
Крім того, через прострочення відповідачем грошового зобов'язання, ТОВ «Вельмона» нараховано наступні штрафні санкції: інфляційні втрати у сумі 7 893,92 грн (за період з 24.06.2024 по 18.11.2024), 3% річних у сумі 2 426,23 грн та пеню у сумі 21 027,32 грн, тому загальна сума заборгованості відповідача становить 231 347,47 грн.
Вказане зумовило звернення до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.2 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Як підтверджено наявними у матеріалах справи видатковими накладними №717 від 13.06.2024 на суму 78 947,74 грн., №721 від 17.06.2024 на суму 451 040,26 грн., №722 від 17.06.2024 на суму 90 725,94 грн., а також товарно-транспортними накладними№130624/2 від 13.06.2024 року, №170624/1 від 17.06.2024 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 620 713,94 грн.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
У пункті п. 5.2. договору сторони погодили, що оплата товару здійснюється на умовах повної передоплати, якщо інше додатково не погоджено сторонами.
Однак, як підтверджено матеріалами справи сторонами фактично змінено строки оплати за поставлений товар (після прийняття товару), а відтак строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч.1 ст.692 ЦК України.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
У розумінні наведеної норми, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
З огляду на наведене, відповідно до приписів ст. 692 ЦК України, відповідач зобов'язаний оплатити поставлений позивачем товар після його прийняття, а отже строк оплати поставленого відповідачу товару настав.
Матеріали справи свідчать, що відповідач здійснив лише часткову оплату за поставлений товар, а саме у сумі 470 713,94 грн, що підтверджується виписками по рахунку від 15.03.2024, від 26.03.2024, від 05.04.2024.
Невиконане зобов'язання за договором поставки у сумі 200 000 грн підтверджується матеріалами справи, доказів у спростування заборгованості відповідачем не надано.
Наразі, суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У ст. 77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зауважує, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від" достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Згідно із ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Ураховуючи викладене вище, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 200 000 грн належним чином доведена, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення заборгованості у сумі 200 000 грн.
Згідно із ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Позивач нарахував та заявив до стягнення інфляційні втрати у сумі 7 893,92 грн, 3% річних у сумі 2 426,23 грн та пеню у сумі 21 027,32 грн.
За змістом з ч.2 ст.217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч.1 ст.230 ГК України).
За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).
Згідно із ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідальність за порушення строків оплати за поставлений товар у вигляді пені встановлена в п.7.1. договору.
Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та процентів річних від простроченої суми.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пп. 3.2 п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року по справі № 910/13071/19 роз'яснив, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
З огляду на порушення покупцем зобов'язання з оплати поставленого постачальником товару, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення пеню в сумі 21 027,32 грн, інфляційні втрати в сумі 7 893,92 грн, 3% річних в сумі 2 426,23 грн. Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку, суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним, а позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вище встановлені обставини, приписи ст.74, 76, 77-79, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
У відповідності до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір сплачується у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позивачем заявлено майнову вимогу у розмірі 231 347,47 грн, судовий збір за яку передбачений у розмірі 3470,21 грн (231 347,47 грн *1,5%).
Згідно квитанції від 16.06.2025 позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3695,21 грн, що свідчить про переплату у розмірі 225 грн, яка не підлягає розподілу за результатом вирішення даної справи.
Керуючись статтями 129, 231, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельна компанія «Укрм'ясо» (04128, м. Київ, вул. Туполєва Академіка, будинок 18-в, офіс 4, код ЄДРПОУ 44814860) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вельмона» (03067, м. Київ, вул. Гарматна, 33/1, код ЄДРПОУ 37939443) заборгованості за договором поставки у сумі 200 000 (двісті тисяч) грн, інфляційні втрати у розмірі 7 893 (сім тисяч вісімсот дев'яносто три) грн 92 коп., 3% річних у розмірі 2 426 (дві тисячі чотириста двадцять шість) грн 23 грн, пеню у розмірі 21 027 (двадцять одну тисячу двадцять сім) грн 32 коп., судовий збір у розмірі 3 470 (три тисячі чотириста сімдесят) грн 21 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 20 днів з дня підписання повного тексту.
Рішення суду набирає законної сили у порядку і строки, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Н.І. Зеленіна