майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
20 листопада 2025 р. м. Житомир Справа № 906/614/25
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Вельмакіної Т.М.
секретар судового засідання: Андрощук О.М.
за участю представників сторін:
від позивача: не прибув;
від відповідача2: Родіонова О.В. - довіреність №10283 від 15.01.2025;
від відповідачів1,3: не прибули;
прокурор Дереча І.В. - сл. посвідчення №078984 від 30.01.2024,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Керівника Коростишівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України
до 1) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях
2) Акціонерного товариства "Укртелеком"
3) Закладу професійної (професійно-технічної) освіти "Поліський індустріальний професійний коледж"
про визнання недійсним додаткового договору про продовження дії та внесення змін до договору оренди та повернення нежитлового приміщення
Керівник Коростишівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України звернувся до суду з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях, Акціонерного товариства "Укртелеком", Головинського вищого професійного училища нерудних технологій, у якому просить:
- визнати недійсним додатковий договір №10/27/473/21 від 23.07.2021 про продовження дії та внесення змін до договору оренди від 29.12.2004 №171, укладений між Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях, Акціонерним товариством "Укртелеком" з балансоутримувачем Державним професійно-технічним навчальним закладом "Радомишльський професійний ліцей", предметом якого є державне нерухоме майно - нежитлові приміщення площею 24,61 кв.м, першого поверху двоповерхової будівлі за адресою: Житомирська область, м. Радомишль, вул. Пушкінська, 12;
- зобов'язати Акціонерне товариство "Укртелеком" повернути Головинському вищому професійному училищу нерудних технологій за актом приймання-передачі нерухоме майно - нежитлові приміщення площею 24,61 кв.м, першого поверху двоповерхової будівлі за адресою: Житомирська область, м. Радомишль, вул. Пушкінська, 12.
Ухвалою від 14.05.2025 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 17.06.2025 об 11:30.
19.05.2025 до суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача1 надійшов відзив на позовну заяву.
26.05.2025 через систему "Електронний суд" від представника відповідача2 надійшли наступні документи:
- заява, згідно якої останній просить суд залучити його у справу в якості представника та надати доступ до електронної справи №906/614/25 в підсистемі "Електронний суд";
- відзив на позовну заяву;
- клопотання про проведення судового засідання у справі №906/614/25, яке призначене на 17.06.2025 об 11:30, у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яке було задоволено ухвалою суду від 27.05.2025.
10.06.2025 до суду через систему "Електронний суд" від прокурора надійшла відповідь на відзив.
16.06.2025 через систему "Електронний суд" від представника відповідача2 надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Протокольною ухвалою від 17.06.2025 суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та відклав підготовче засідання на 21.07.2025 о 10:30.
Ухвалою від 21.07.2025 суд закрив підготовче засідання та призначив справу до судового розгляду по суті на 25.08.2025.
05.08.2025 на адресу суду від представника відповідача3 надійшла заява від 01.08.2025, згідно якої останній просить суд провести розгляд справи без участі сторони.
12.08.2025 до суду від представника відповідача3 надійшла заява від 01.08.2025, згідно якої останній просить суд провести розгляд справи без участі сторони.
25.08.2025 через систему "Електронний суд" від представника відповідача2 надійшла заява про закриття провадження у справі №906/614/25, у зв'язку з відсутністю предмета спору від 24.08.2025, згідно якої останній зазначає про те, що 22.08.2025 було повернуто Балансоутримувачу орендованого майна Закладу професійної (професійно-технічної) освіти "Поліський індустріальний професійний коледж" нежитлові приміщення площею 24,61 м2, першого поверху двоповерхової будівлі за адресою: Житомирська обл., м. Радомишль, вул. Пушкінська, 12, що підтверджується Актом повернення з оренди нерухомого/іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності та додатком до Акту від 22.08.2025, також, 22.08.2025 між сторонами, а саме: Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях, Акціонерним товариством "Укртелеком" в особі Житомирської філії АТ "Укртелеком" та Закладом професійної (професійно-технічної) освіти "Поліський індустріальний професійний коледж" було підписано договір про припинення договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 29.12.2004 №171 з урахуванням змін від 05.04.2007, від 15.12.2008, від 14.12.2009, від 03.12.2010, від 31.12.2010, від 30.11.20212, від 28.11.2014, від 24.11.2016, від 30.11.2018 та від 23.07.2021.
У зв'язку з перебуванням судді Вельмакіної Т.М. на лікарняному, судове засідання у справі №906/614/25, призначене на 25.08.2025 о 10:00, не проводилось, тому суд ухвалою від 03.09.2025 продовжив строк розгляду справи по суті на підставі ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, призначив судове засідання для розгляду справи по суті на 30.09.2025.
22.09.2025 до суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача2 надійшло клопотання від 19.09.2025 з додатками, згідно якого останній просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату, у зв'язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні.
Ухвалою від 30.09.2025 суд відклав розгляд справи по суті на 27.10.2025.
Протокольною ухвалою від 27.10.2025 суд оголосив перерву в судовому засіданні до 11.11.2025 о 10:00.
05.11.2025 через систему "Електронний суд" від прокуратури надійшло клопотання від 04.11.2025 про долучення доказів.
Під час судового засідання суд, з метою вирішення клопотань про закриття провадження у справі, оголосив перерву на 15 хвилин.
Після оголошеної перерви виявлено неналежне функціонування підсистеми відеоконференцзв'язку (vkz.court.gov.ua), які призвели до неможливості здійснення фіксування судового засідання у режимі відеоконференції, тому суд ухвалою від 11.11.2025 призначив судове засідання на 13.11.2025.
12.11.2025 до суду від відповідача3 надійшла заява про розгляд справи без участі сторони.
Ухвалою від 11.11.2025 суд постановив, зокрема, правильним найменуванням відповідача3 (Головинське вище професійне училище нерудних технологій) вважати: Заклад професійної (професійно-технічної) освіти "Поліський індустріальний професійний коледж" та закрив провадження у справі в частині вимоги про зобов'язання Акціонерного товариства "Укртелеком" повернути Закладу професійної (професійно-технічної) освіти "Поліський індустріальний професійний коледж" за актом приймання-передачі нерухоме майно - нежитлові приміщення площею 24,61 кв.м, першого поверху двоповерхової будівлі за адресою: Житомирська область, м. Радомишль, вул. Пушкінська, 12, на підставі п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України.
Протокольною ухвалою від 13.11.2025 суд оголосив перерву до 20.11.2025.
18.11.2025 до суду від відповідача3 надійшла заява про розгляд справи без участі сторони.
Прокурор, зважаючи на закриття провадження у справі в частині вимоги про повернення нерухомого майна, у судовому засіданні підтримала позовні вимоги в частині визнання недійним додаткового договору про продовження дії та внесення змін до договору оренди з підстав, викладених у позовній заяві.
Позивач повноважного представника у судове засідання не направив, хоча про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (т.2, а.с.136).
Відповідач1 у відзиві на позовну заяву (т.1, а.с.153-155) просив здійснювати розгляд справи без участі представника Регіонального відділення ФДМУ по Рівненській та Житомирській областях за наявними матеріалами справи.
Представник відповідача2 вказала, що вчинили всі можливі дії для врегулювання спору, оскільки між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях та Акціонерним товариством "Укртелеком" був укладений договір від 22.08.2025 про припинення договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 29.12.2007 №171 з урахуванням змін від 05.04.2007, від 15.12.20085, від 14.12.2009, від 03.12.2010, від 31.12.2010, від 30.11.2012, від 28.11.2014, від 24.11.2016, від 30.11.2018 та від 23.07.2021 та повернуто балансоутримувачу - Закладу професійної (професійно-технічної) освіти "Поліський індустріальний професійний коледж" об'єкт оренди за актом повернення з оренди нерухомого/іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності від 22.08.2025.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача2, суд
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що додатковий договір №10/27/473/21 від 23.07.2021 про продовження дії та внесення змін до договору оренди від 29.12.2007 №171, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях, Акціонерним товариством "Укртелеком" з балансоутримувачем Державним професійно-технічним навчальним закладом "Радомишльський професійний ліцей" підлягає визнанню недійсним як такий, що укладений з порушенням вимог Закону України "Про освіту", оскільки спірне майно не може бути об'єктом оренди для використання його в підприємницькій діяльності, а тому Акціонерне товариство "Укртелеком" зобов'язане повернути спірне приміщення балансоутримувачу - Головинському вищому професійному училищу нерудних технологій (перейменовано на Заклад професійної (професійно-технічної) освіти "Поліський індустріальний професійний коледж"). Прокурор зазначає, що додатковий договір №10/27/473/21 від 23.07.2021 про продовження дії та внесення змін до договору оренди від 29.12.2007 №171 укладено всупереч імперативних вимог ч.4 ст.80 Закону України "Про освіту", оскільки метою вказаного договору не є надання послуг, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, а навпаки згідно з п.7.1 змінюваних умов цього договору майно може бути використане за будь-яким цільовим призначенням на розсуд орендаря.
У відзиві на позовну заяву (т.1, а.с.153-155) відповідач1 просив відмовити у задоволенні позову, вказуючи на те, що 01.02.2020 вступив в силу Закону України "Про оренду державного та комунального майна", який є спеціальним законодавством та пріоритетним у відносинах оренди державного майна, яким встановлюється чіткий механізм та порядок, що регулює орендні відносини. Відповідач1 посилається на п.29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483, відповідно до якого обмеження щодо використання майна закладів охорони здоров'я, освіти, соціально-культурного призначення (майна закладів культури, об'єктів спортивної інфраструктури) не поширюються на оренду будівель, споруд, окремих приміщень та їх частин, іншого нерухомого майна, що перебуває в аварійному стані або не використовується у діяльності таких закладів та об'єктів протягом трьох років (для об'єктів площею менш як 500 кв. метрів) або п'яти років (для об'єктів площею, що становить 500 і більше кв. метрів), за умови, що це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у такому закладі або об'єкті.
У відзиві на позовну заяву (т.1, а.с.166-169) відповідач2 просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на відсутність правових підстав у прокурора для звернення до суду з вказаним позовом. Вказує, що 01.02.2020 вступив в силу Закону України "Про оренду державного та комунального майна", який є спеціальним законодавством та пріоритетним у відносинах оренди державного майна, яким встановлюється чіткий механізм та порядок, що регулює орендні відносини. Зазначає, що у орендованому приміщенні обладнання відповідача2 використовувалось для надання, в тому числі телекомунікаційних послуг мешканцям даного мікрорайону смт. Головине, освітньому закладу, а також Інтернет-послуг для забезпечення освітнього процесу учнів відповідача3. Крім того, посилається на те, що відповідачем3 у навчальному процесі орендоване приміщення не використовувалось, оскільки не мало технічних характеристик для розміщення учнів. Також вказує, що відповідно до п.29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483, обмеження щодо використання майна закладів охорони здоров'я, освіти, соціально-культурного призначення (майна закладів культури, об'єктів спортивної інфраструктури) не поширюються на оренду будівель, споруд, окремих приміщень та їх частин, іншого нерухомого майна, що перебуває в аварійному стані або не використовується у діяльності таких закладів та об'єктів протягом трьох років (для об'єктів площею менш як 500 кв. метрів) або п'яти років (для об'єктів площею, що становить 500 і більше кв. метрів), за умови, що це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у такому закладі або об'єкті.
У відповіді на відзив (т.1, а.с.192-195) прокурор зазначає, що сам факт незвернення уповноваженого суб'єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити порушені державні інтереси, свідчить про те, що вказаний суб'єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом. Наголосив на тому, що до відзиву відповідача2 не додано доказів надання телекомунікаційних послуг для забезпечення освітнього процесу та не зазначено яким чином надання телекомунікаційних послуг мешканцям смт. Головине пов'язано з освітнім процесом. Як зазначає прокурор, відповідач2 фактично підтвердив, що надання послуг телефонного зв'язку та Інтернету здійснюється з метою проведення господарської діяльності орендарем для одержання прибутку за надання телефонних послуг широкому колу осіб. Вказує, що Закон України "Про освіту" (в редакції, чинній на момент укладення договору) містить норми права, якими передбачена імперативна заборона використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням.
У запереченнях на відповідь на відзив (т.1, а.с.203-205) відповідач2 зазначає, що прокурором не надано доказів того, що спірне приміщення задіяне в навчальному процесі, а також, що оренда перешкоджає реалізації прав студентів та суперечить інтересам держави у сфері освіти. Вважає, що спірний додатковий договір укладений відповідно до вимог чинного законодавства і не порушує прав студентів та працівників відповідача3, оскільки надане в оренду приміщення не використовувалось і не могло використовуватись у навчально-виховному процесі, так як технічні характеристики даного приміщення не відповідають вимогам освітніх стандартів, технічно-санітарний стан приміщення не забезпечує безпечні та комфортні умови для навчання учнів, тому що там недостатнє освітлення, вентиляція, обігрівання.
Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд вважає правомірним звернення прокурора з даним позовом в інтересах держави в особі визначеного ним позивача.
Так, відповідно до п.3 ч.1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави у суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частина 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
У рішенні від 08.04.1999 N З-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічні позиції викладені у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи №806/1000/17 та від 08.02.2019 №915/20/18).
Аналіз ч.3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Відтак, представництво прокурором інтересів держави у суді: по-перше, може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; по-друге, прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державною здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах; по-третє, прокурор повинен пересвідчитися, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається), приміром, повідомити такий державний орган про виявлені порушення, а у разі не вчинення цим органом дій спрямованих на захист інтересів держави, представляти інтереси держави в суді відповідно до ст.23 Закону України "Про прокуратуру", навівши відповідне обґрунтування цього.
Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Частиною 4 статті 13 Конституції України визначено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
У зв'язку з цим, уповноважені державні та інші органи зобов'язані вживати (реалізувати) комплекс організаційно-правових та інших заходів, спрямованих на створення умов для такого захисту прав.
Згідно зі ст.326 ЦК України, у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі. Від імені та в інтересах держави України право власності здійснюється відповідно органами державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Частиною 1 статті 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" визначено, що суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи.
Згідно з п.30 ч.1 ст.6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань надають орендодавцям об'єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі.
Як визначено ч.2 ст.69 Закону України "Про освіту", державний нагляд (контроль) у сфері освіти здійснюється центральним органом виконавчої влади із забезпечення якості освіти та його територіальними органами.
Відповідно до п.1 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 630, Міністерство освіти і науки України (МОН) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МОН є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов'язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.
За змістом пп.89 п.4 вказаного Положення, Міністерство освіти і науки України здійснює управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління.
Як зазначає прокурор, у даному випадку спірне майно належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України, яке хоч і не є учасником спірного договору, але виконує подвійну функцію державного органу та власника майна, у зв'язку з чим є заінтересованою особою щодо спірних правовідносин, а тому Міністерство освіти і науки України зазначено прокурором у позові як позивач.
Як вбачається з матеріалів справи, Коростишівською окружною прокуратурою 14.03.2025 за вих. №53/1-1147вих25 (т.1, а.с.111-115) направлено Міністерству освіти і науки України повідомлення у порядку ст.23 Закону України "Про прокуратуру" про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів до усунення вищевказаних порушень, зокрема шляхом визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення площею 24,6 кв.м першого поверху двоповерхової будівлі, що перебуває на балансі Головинського вищого професійного училища нерудних технологій та знаходиться за адресою: Житомирська область, м. Радомишль, вул. Пушкінська, 12, та зобов'язання АТ "Укртелеком" повернути вказане майно. Попереджено Міністерство освіти і науки України про те, що у разі не звернення до суду з відповідним позовом, Коростишівська окружна прокуратура ініціюватиме відповідний позов.
Водночас Міністерство освіти і науки України заходи для усунення порушень законодавства та інтересів держави після отримання повідомлення, зокрема звернення з позовною заявою до суду, не вживали, про намір подати позов Коростишівську окружну прокуратуру не повідомили.
Таким чином, орган, уповноважений на виконання функцій захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, будучи поінформованим про їх порушення, проявив пасивність та не вжив протягом розумного строку жодних дій для захисту інтересів держави, тим самим допустивши невиконання покладених на нього функцій.
Відповідно до п.37-40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 по справі №912/2385/18 прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність такого органу.
Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України "Про прокуратуру" і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
З наведеного вбачається, що самого факту не звернення до суду з позовом в інтересах держави уповноваженого органу, що був завчасно повідомлений про наявність порушень інтересів держави незалежно від причин не звернення та їх поважності, достатньо для висновку про його бездіяльність, а отже і неналежне здійснення захисту порушених інтересів держави.
Таким чином, підставою реалізації прокурором представницьких функцій, у даному випадку, стала бездіяльність Міністерства освіти і науки України, яке не зверталося до суду, хоча було обізнане про порушення інтересів держави, що полягає у незаконному, нецільовому використанні приміщення освітнього закладу для цілей, не пов'язаних з освітньою діяльністю та навчально-виховним освітнім процесом, загрозі збереження його матеріально-технічної бази, а також забезпечення належних умов для навчання та розвитку здобувачів освіти.
Отже, внаслідок нездійснення вказаним органом належних заходів, інтереси держави залишалися незахищеними, а тому у прокурора виникло не тільки право, а й обов'язок відреагувати на їх порушення шляхом пред'явлення до суду позову у цій справі.
Суд встановив, що прокурором дотримано вимоги ст.23 Закону України "Про прокуратуру" та враховуючи не вчинення визначеним прокурором в якості позивача органом заходів щодо захисту порушених інтересів держави та те, що право на судовий захист в силу ст. 64 Конституції України, ст. 4 ГПК України не може бути обмежене, суд вважає, що прокурор правомірно звернувся з даним позовом до суду в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України.
Системний аналіз положень Конституції України (зокрема, ст.53, 92) та Закону України "Про освіту" дає підстави для висновку про те, що на державу покладено обов'язок створювати належні та якісні умови для стимулювання і розвитку освіти. Законодавцем передбачено створення навчальних закладів, в тому числі на основі державної та комунальної власності, а державне чи комунальне майно, надане навчальним закладам, повинно використовуватись виключно на освітні потреби навчального закладу та з метою сталого розвитку суспільства і держави.
Отже неналежне використання майна закладів освіти прямо порушує державний інтерес у забезпеченні конституційного права громадян на освіту, соціально-економічного і культурного розвитку суспільства, інвестування в людський потенціал, сталий розвиток суспільства і держави, оскільки освіта є державним пріоритетом і таке використання не відповідає цілям, визначеним законодавцем.
З огляду на викладене, доводи відповідача2 щодо відсутності правових підстав у прокурора для звернення до суду з вказаним позовом не заслуговують на увагу.
Враховуючи те, що внаслідок вчинених під час розгляду справи дій відповідачів ухвалою від 11.11.2025 суд закрив провадження у справі в частині вимоги про зобов'язання Акціонерного товариства "Укртелеком" повернути Закладу професійної (професійно-технічної) освіти "Поліський індустріальний професійний коледж" за актом приймання-передачі нерухоме майно - нежитлові приміщення площею 24,61 кв.м, першого поверху двоповерхової будівлі за адресою: Житомирська область, м. Радомишль, вул. Пушкінська, 12, на підставі п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України, розгляд справи здійснюється в частині позовних вимог про визнання недійсним додаткового договору №10/27/473/21 від 23.07.2021 про продовження дії та внесення змін до договору оренди від 29.12.2004 №171, укладеного між Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях, Акціонерним товариством "Укртелеком" з балансоутримувачем Державним професійно-технічним навчальним закладом "Радомишльський професійний ліцей".
За вказаного суд враховує, що 02.09.2019 здійснено державну реєстрацію права власності держави України в особі Міністерства освіти і науки України на майновий комплекс Державного професійно-технічного навчального закладу "Радомишльський професійний ліцей" за адресою: Житомирська область, Радомишльський район, м. Радомишль, вул. Пушкінська, будинок 12 (т.1, а.с.100-102).
29.12.2004 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Житомирській області (орендодавець) та Житомирською філією ВАТ "Укртелеком" (орендар) був укладений договір оренди №171 нерухомого майна, що належить до державної власності (т.1, а.с.36-37), відповідно до п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно - приміщення під ВКМ (виносний комутаційний модуль) першого поверху двоповерхової цегляної будівлі корисною площею 24,61 кв.м, що знаходиться на балансі Професійно-технічного училища №34 (балансоутримувач) та розташоване за адресою: м. Радомишль, вул. Пушкінська, 6.
Пунктом 1.2 договору визначено, що майно передається в оренду для встановлення виносного модуля АТС "Квант".
За умовами п.2.1, 2.4 договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.
У разі припинення цього договору майно повертається орендарем балансоутримувачу за участю орендодавця. Орендар повертає майно аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю цим договором. Майно вважається поверненим з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.
Згідно з актом приймання-передачі орендованого державного майна від 29.12.2004 (т.1, а.с.38), Регіональне відділення Фонду державного майна України по Житомирській області та Професійно-технічне училище №34 передали Житомирській філії ВАТ "Укртелеком" в строкове платне користування приміщення під ВКМ (виносний комутаційний модуль) першого поверху двоповерхової цегляної будівлі корисною площею 24,61 кв.м, що знаходиться на балансі Професійно-технічного училища №34 та розташоване за адресою: м. Радомишль, вул. Пушкінська, 6.
05.04.2007 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Житомирській області (орендодавець) та Відкритим акціонерним товариством "Укртелеком" (орендар) був укладений договір про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 29.12.2004 за №171 (т.1, а.с.40-41), які стосувалися орендної плати.
Також до договору оренди №171 від 29.12.2004 між сторонами були укладені додаткові договори №3 від 14.12.2009, №4 від 03.12.2010, №5 від 31.12.2010, №6 від 30.11.2012, №7 від 28.11.2014, №8 від 24.11.2016, №9 від 30.11.2018 (а.с.43-56), якими продовжувалась дія вказаного договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності.
Так, матеріалами справи підтверджується те, що Житомирська філія ПАТ "Укртелеком" у зв'язку із закінченням дії договору оренди №171 від 29.12.2004 зверталася до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях з листом від 20.07.2020 №136-ВИХ-ZT-18ЕООО-2020 (т.1, а.с.73), у якому було викладено прохання продовжити дію договору оренди приміщення загальною площею 24,61 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Радомишль, вул. Пушкінська, 12, терміном на 5 років.
Відповідно до наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях №405 від 11.05.2021, враховуючи заяву орендаря - ПАТ "Укртелеком" від 20.07.2020 №136-ВИХ-ZT-18ЕООО-2020, прийнято рішення про оголошення аукціону на продовження договору оренди, за результатами якого може бути продовжений з існуючим орендарем договір оренди від 29.12.2004 №171 - нежитлових приміщень площею 24,61 кв.м першого поверху двоповерхової будівлі, що перебуває на балансі Радомишльського професійного ліцею та знаходиться за адресою: м. Радомишль, вул. Пушкінська, 12, або укладений договір оренди з новим орендарем (т.1, а.с.70).
Так, за результатами проведення аукціону (протокол електронного аукціону №UА-РS-2021-05-25-000024-1) (т.1, а.с.74-77), 24.06.2021 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях та Акціонерним товариством "Укртелеком" був укладений додатковий договір №10/27/473/21 про продовження дії та внесення змін до договору оренди від 29.12.2004 №171 з урахуванням змін від 05.04.2007, від 15.12.2008, від 14.12.2009, від 03.12.2010, від 31.12.2010, від 30.11.2012, від 28.11.2014, від 24.11.2016 та від 30.11.2018 щодо продовження терміну його дії шляхом викладення у новій редакції (т.1, а.с.57-69).
Суд встановив, що згідно з п.4.1 змінюваних умов додаткового договору №10/27/473/21 від 23.07.2021, об'єктом оренди є нежитлові приміщення площею 24,61 кв.м першого поверху двоповерхової будівлі, що перебуває на балансі Державного професійно-технічного навчального закладу "Радомишльський професійний ліцей" та знаходиться за адресою: Житомирська область, м. Радомишль, вул. Пушкінська, 12.
Пунктом 7.1 змінюваних умов вказаного договору визначено, що майно може бути використане орендарем за будь-яким цільовим призначенням (майно не використовується у діяльності закладу протягом більш як п'ять років).
Відповідно до п.12.1 умов договору, строк договору 5 років. Цей договір діє до 29.11.2025 включно.
Суд встановив, що згідно з наказом Міністерства освіти і науки України №108 від 03.02.2023 "Про затвердження статуту Головинського вищого професійного училища нерудних технологій", відповідно до п.11 ч.1 ст.15 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", ст.15 Закону України "Про освіту", абз. 2 ч.2 ст.21 Закону України "Про професійну (професійно-технічну) освіту", п.3 ч.1 ст.6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", пп.54 п.4 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №630 (із змінами), пп.1 п.7 наказу Міністерства освіти і науки України від 25.01.2021 №74 (із змінами) "Про реорганізацію Державного професійно-технічного навчального закладу "Радомишльський професійний ліцей" та Пулинського професійного ліцею", затверджено статут Головинського вищого професійного училища нерудних технологій (нова редакція) (т.1, а.с.78).
Згідно з п.1.1 вказаного статуту, Головинське вище професійне училище нерудних технологій є підпорядкованим Міністерству освіти і науки України державним закладом професійної (професійно-технічної) освіти третього атестаційного рівня, що забезпечує реалізацію права громадян на здобуття професійної (професійно-технічної) та загальної середньої освіти.
Як визначено абз. 7 п.1.7 статуту, відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 25.01.2021 №74 "Про реорганізацію Державного професійно-технічного навчального закладу "Радомишльський професійний ліцей" та Пулинського професійного ліцею та наказу управління освіти і науки Житомирської обласної державної адміністрації від 23.02.2021 №24 "Про реорганізацію ДПТНЗ "Радомишльський професійний ліцей" та Пулинського професійного ліцею було припинено Державний професійно-технічний навчальний заклад "Радомишльський професійний ліцей" та Пулинський професійний ліцей шляхом приєднання до Головинського вищого професійного училища нерудних технологій та створені на їх базі територіальні відокремлені спеціалізовані відділення. Училище є правонаступником майна, прав та обов'язків ДПТНЗ "Радомишльського професійного ліцею" та Пулинського професійного ліцею.
У п.7.10 статуту вказано, що об'єкти права власності: навчально-виробничі, побутові, культурно-освітні, оздоровчі, спортивні будівлі та споруди, гуртожитки, комунікації, обладнання, засоби навчання, транспортні засоби та інші об'єкти є об'єктами державної власності, що закріплені за професійним ліцеєм на праві оперативного управління. Функції управління майном, що закріплені за училищем, здійснює Міністерство освіти і науки України.
У матеріалах справи міститься передавальний акт (акт приймання передачі) цілісного майнового комплексу Державного професійно-технічного навчального закладу "Радомишльський професійний ліцей" (включаючи з правами та обов'язками юридичної особи) до Головинського вищого професійного училища нерудних технологій (т.1, а.с.103-110).
Водночас наразі, згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, правильним найменуванням відповідача3 (Головинське вище професійне училище нерудних технологій) є Заклад професійної (професійно-технічної) освіти "Поліський індустріальний професійний коледж" (12325, Житомирська обл., Житомирський р-н., селище Головине, вул. Захисників України, буд. 19).
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що після відкриття провадження у справі 22.08.2025 між сторонами, а саме: Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях (Орендодавець) та Акціонерним товариством "Укртелеком" в особі Житомирської філії АТ "Укртелеком" (Орендар) та Закладом професійної (професійно-технічної) освіти "Поліський індустріальний професійний коледж" (Балансоутримувачем) було укладено договір про припинення договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 29.12.2004 №171 з урахуванням змін від 05.04.2007, від 15.12.2008, від 14.12.2009, від 03.12.2010, від 31.12.2010, від 30.11.2012, від 28.11.2014, від 24.11.2016, від 30.11.2018, від 23.07.2021, тобто припинено дію і додаткового договору № 10/27/473/21 від 23.07.2021 (а.с. 20, т.2).
При цьому з акту повернення з оренди нерухомого/іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності, та з додатку до цього акту вбачається, що 22.08.2025 нежитлові приміщення площею 24,61 м2, першого поверху двоповерхової будівлі за адресою: Житомирська область, м. Радомишль, вул. Пушкінська, 12, передані за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 29.12.2004 №171, АТ "Укртелеком" повернув балансоутримувачу (а.с.23-24, т.2).
Водночас суд враховує, що договір визнається недійсним з моменту вчинення, а укладення сторонами додаткової угоди про припинення такого договору та повернення майна не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само поданню відповідного позову не перешкоджає закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.
Аналогічний висновок Великої Палати Верховного Суду зроблено у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18).
З огляду на викладене, факт укладення договору про припинення спірного додаткового договору та факт повернення майна під час розгляду справи не позбавляють сторону права на підтримання позову про визнання такого договору недійсним, зокрема для досягнення правової визначеності, оскільки це скасовує його юридичні наслідки з моменту укладення.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Згідно зі ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, наведено у статті 203 ЦК України.
Так, відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, права та обов'язки фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти визначено положеннями Закону України "Про освіту".
Відповідно до ч.1 ст.80 Закону України "Про освіту" (в редакції станом на дату укладення додаткового договору) до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об'єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об'єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством.
Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.
Згідно з ч.4 ст.80 Закону України "Про освіту", об'єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.79 Закону України "Про освіту", джерелами фінансування суб'єктів освітньої діяльності відповідно до законодавства можуть бути, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.
Згідно з пп.2 п.8 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" №796 від 27.08.2020, передбачено можливість надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у закладі (установі) освіти.
Поряд із цим Закон України "Про освіту" не містить переліку послуг, які можуть надаватися в орендованих приміщеннях закладів освіти, проте, враховуючи загальну спрямованість положень цього Закону, такі послуги повинні мати пов'язаність з навчально-виховним процесом чи його учасниками. Звідси, питання про те, чи пов'язані послуги, які надаються в орендованих приміщеннях, з обслуговуванням учасників освітнього процесу, суди мають вирішувати виходячи з конкретних обставин справи, однак з обов'язковим урахуванням того, що надання в оренду майна закладів освіти, в тому числі для обслуговування учасників освітнього процесу, можливе виключно у випадку, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.
Відповідно до п.29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, не можуть бути використані за будь-яким цільовим призначенням такі об'єкти оренди, зокрема майно закладів освіти.
Такі об'єкти оренди можуть використовуватися лише для розміщення відповідних закладів або лише із збереженням профілю діяльності за конкретним цільовим призначенням, встановленим рішенням відповідного представницького органу місцевого самоврядування, крім випадків, що передбачають використання частини такого майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо такими закладами, пов'язаних із забезпеченням чи обслуговуванням діяльності таких закладів, їх працівників та відвідувачів. Зазначені об'єкти можуть також використовуватися для проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів.
Обмеження щодо використання майна закладів охорони здоров'я, освіти, соціально-культурного призначення (майна закладів культури, об'єктів спортивної інфраструктури) не поширюються на оренду будівель, споруд, окремих приміщень та їх частин, іншого нерухомого майна, що перебуває в аварійному стані або не використовується у діяльності таких закладів та об'єктів протягом трьох років (для об'єктів площею менш як 500 кв. метрів) або п'яти років (для об'єктів площею, що становить 500 і більше кв. метрів), за умови, що це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у такому закладі або об'єкті, крім закладів фізичної культури і спорту, баз олімпійської та паралімпійської підготовки, фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд, лікувальних (лікувально-фізкультурних) і лікувально-профілактичних закладів.
Проте положення Порядку передачі в оренду державного та комунального майна не можуть змінювати імперативних приписів ст.80 Закону України "Про освіту", адже Порядок прийнято на виконання ч.2 ст.5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" з метою лише конкретизації самої процедури (етапності) передання майна в оренду.
У свою чергу, положення ч.4 ст. 80 Закону України "Про освіту" містить імперативну заборону використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням.
Отже, виходячи зі змісту вищенаведених правових положень, в якості додаткових джерел фінансування навчальних закладів законом передбачається можливість залучати, у тому числі, доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання. Проте, надання в оренду таких приміщень, споруд, обладнання, що тимчасово не задіяні, дозволяється лише для їх використання, пов'язаного з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу, за умови, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.
Суд враховує правову позицію Верховного Суду, сформульовану у постанові від 20.01.2022 у справі №906/1551/20, згідно з якою за змістом положень частин 1, 4 статті 80 Закону України "Про освіту" нежитлові приміщення, які становлять матеріально-технічну базу об'єктів освіти, не можуть використовуватися не за освітнім призначенням, а можуть бути передані в оренду виключно для діяльності, пов'язаної з навчально-виховним чи навчально-виробничим процесом. Виняток лише становлять випадки надання в оренду майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.
Як вбачається з матеріалів справи, у довідці Державного професійно-технічного навчального закладу "Радомишльський професійний ліцей" від 23.04.2021 №144 вказано, що передане в оренду приміщення не планується до використання для потреб закладу (т.1, а.с.71), однак саме по собі невикористання навчальним закладом спірних приміщень не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов'язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об'єктів освіти для цілей, не пов'язаних з освітньою діяльністю.
Водночас відповідач2, стверджуючи, що орендоване приміщення використовувалось ним для надання телекомунікаційних послуг освітньому закладу та Інтернет-послуг для забезпечення освітнього процесу учнів відповідача3, не надав до суду жодних доказів на підтвердження наведених обставин. Поряд із цим відповідач2 підтвердив у відзиві на позовну заяву, що телекомунікаційні послуги надавалися мешканцям даного мікрорайону смт. Головине, тобто широкому колу осіб. При цьому додатковий договір не містить жодних положень щодо обслуговування учасників освітнього процесу, навпаки - сторонами передбачено можливість використання орендованих приміщень АТ "Укртелеком" за будь-яким цільовим призначенням на розсуд орендаря.
Тобто спірне приміщення, що перебувало на балансі відповідача3, було передано в оренду відповідачу2 з метою здійснення господарської діяльності, яка не пов'язана із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.
Таким чином, з урахуванням наведених вище приписів законодавства, а також встановлених фактичних обставин цього спору, суд вважає, що додатковий договір №10/27/473/21 від 23.07.2021 про продовження дії та внесення змін до договору оренди від 29.12.2007 №171 укладено всупереч імперативним приписам ч.4 ст.80 Закону України "Про освіту", оскільки метою вказаного договору не є надання послуг, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, що у свою чергу свідчить про порушення вимог законодавства під час передачі в оренду нежитлових приміщень закладу освіти та в силу ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України, тому вказаний додатковий договір визнається судом недійсним.
При цьому суд враховує, що у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01. 2020 у справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.
Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Одночасно з цим суд враховує те, що фактичне користування майном на підставі договору оренди в разі визнання його недійсним унеможливлює застосування наслідків недійсності правочину відповідно до статті 216 ЦК України, оскільки використання майна - "річ" безповоротна, і відновити первісне положення сторін практично неможливо. Також суд враховує, що саме під час розгляду справи орендоване майно було повернуто з оренди.
З огляду на задоволення позовної вимоги немайнового характеру про визнання недійсним додаткового договору, щодо якої не підлягали застосуванню приписи п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України про закриття провадження у справі та щодо якої не встановлено підстав для відмови у позові, оскільки прокурор обгрунтовано звернувся до суду, судовий збір у розмірі 3028,00 грн, відповідно до ст.129 ГПК України, покладається у рівних частинах на відповідача1 та відповідача2, які є сторонами додаткового договору №10/27/473/21 від 23.07.2021.
Керуючись статтями 2, 73-79, 86, 123, 129, 233, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити.
2. Визнати недійсним додатковий договір №10/27/473/21 від 23.07.2021 про продовження дії та внесення змін до договору оренди від 29.12.2007 №171, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях (ід. код 42956062), Акціонерним товариством "Укртелеком" (ід. код 21560766), з балансоутримувачем Державним професійно-технічним навчальним закладом "Радомишльський професійний ліцей" (ід. код 02543609).
3. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях (33001, Рівненська область, Рівненський район, місто Рівне, вул. Могили Петра, будинок 24, ід. код 42956062) на користь Житомирської обласної прокуратури (10008, Житомирська область, місто Житомир, вул. Святослава Ріхтера, будинок 11, ід. код 02909950) 1514,00 грн витрат по сплаті судового збору.
4. Стягнути з Акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, місто Київ, бульвар Тараса Шевченка, буд. 18, ід. код 21560766) на користь Житомирської обласної прокуратури (10008, Житомирська область, місто Житомир, вул. Святослава Ріхтера, будинок 11, ід. код 02909950) 1514,00 грн витрат по сплаті судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено: 01.12.25
Суддя Вельмакіна Т.М.
1 - у справу;
- прокуратурі, позивачу, відповідачу1 та відповідачу2 - через систему "Електронний суд";
2 - відповідачу3 - рек. з повід.