вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
02.12.2025м. ДніпроСправа № 904/5668/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мілєвої І.В., розглянувши справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Транс-Інвест", Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг
про стягнення 130 420,23 грн
Без виклику представників сторін
Приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС" звернулося до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Транс-Інвест" про стягнення 130 420,23 грн страхового відшкодування.
Суд ухвалою від 08.10.2025 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі. Постановив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
28.10.2025 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що постановою Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11.11.2024 у справі № 213/4149/24 ОСОБА_1 , який керував автомобілем Scania і завдав шкоди іншому транспортному засобу, визнано винним за ст. 124 КУпАП. Отже, саме ОСОБА_1 , як водій авто, є завдавачем шкоди. Пунктом 2.2 ПДР України передбачено, що власник транспортного засобу може передавати транспортний засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб. У такому випадку саме ця особа є володільцем транспортного засобу і має нести відповідальність за завдання шкоди. Відповідач є власником авто і в період, що припадав на час ДТП, передав його ОСОБА_1 для володіння і користування разом з реєстраційними документами. Керування ОСОБА_1 авто за наявності реєстраційного документу підтверджується відомостями протоколу про адміністративне правопорушення серіїААД №640180 від 22.09.2024, де зазначені дані свідоцтва про реєстрацію ТЗ. Крім того, до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП (керування транспортним засобом без реєстраційного документу) ОСОБА_1 відповідно до ЄДРСР не притягався. Наявність у водія реєстраційних документів підтверджує згоду відповідача на володіння ОСОБА_1 авто і те, що останній був законним володільцем авто в момент вчинення ДТП. Оскільки відповідач є власником авто, але в момент ДТП ним не володів і не керував, то він не є зобов'язаною особою за відшкодування шкоди. Між відповідачем і ОСОБА_1 ніколи не існувало трудових відносин, що підтверджується довідкою від 24.10.2025 і відповідно трудових обов'язків ОСОБА_1 виконувати не міг. На підтвердження відсутності трудових відносин із ОСОБА_1 у 2024-2025 р.р. також надає копії відомостей про суми нарахованого доходу, утриманого та сплаченого податку на доходи фізичних осіб та військового збору, за РНОКПП ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) відсутні жодні записи. Враховуючи, що ОСОБА_1 на момент вчинення ДТП керував авто правомірно, тобто був законним володільцем, саме він і вважається особою, яка здійснювала діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. Позивач не навів обґрунтувань і доказів на їх підтвердження, що саме відповідач завдав шкоди чи є особою, яка має її відшкодувати, хоча в цій категорії справ тягар доказування цієї обставини покладається саме на позивача. Відповідач не є належним відповідачем, а обов'язок з відшкодування наявний у ОСОБА_1 , як завдавача шкоди і володільця транспортного засобу під час ДТП. Пред'явлення позову до неналежного відповідача у свою чергу є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. У зв'язку із чим відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
31.10.2025 позивач подав до суду клопотання, в якому просить суд залучити до участі у справі в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 .
Суд ухвалою від 03.11.2025 залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 .
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд
11.09.2024 о 14-50 год. у м. Кривий Ріг, Інгулецького району, на автошляху сполученням Р74, в напрямку КПП № 13, Дніпропетровської області, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Scania», номерний знак НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_1 , та автомобіля марки «Hyundai», номерний знак НОМЕР_3 , який належить ТОВ "Охоронному Холдігу".
Постановою Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11.11.2024 (а.с. 8) у справі № 213/4149/24. ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та притягнуто до адміністративної відповідальності.
На момент дорожньо - транспортної пригоди діяв договір добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) № FO -1772919 від 26.03.2024 щодо автомобіля «Hyundai», номерний знак НОМЕР_3 , який належить ТОВ "Охоронному Холдігу".
ТОВ "Охоронний Холдіг" звернулося до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» з заявою про настання події від 22.09.2024 (а.с. 27).
Позивач зазначає, що заяву було розглянуто, а пошкодження автомобіля марки «Hyundai», номерний знак НОМЕР_3 внаслідок ДТП визнано страховим випадком. Розрахунок та виплата страхового відшкодування проводилися на основі протоколу № 73751 огляду колісного транспортного засобу (а.с. 30-31), рахунку фактури № 100 від 30.09.2024 (а.с. 32-33), страхового акту 25957/40/924 від 04.11.2024 (а.с. 34) та розрахунку суми страхового відшкодування (а.с. 34).
Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» сплатило суму страхового відшкодування в розмірі 260 840,46 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 449150 від 05.11.2024 (а.с. 35).
Позивач зазначає, що на момент настання страхового випадку цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У зв'язку із обопільністю вини обох учасників ДТП, завдані збитки відшкодовуються пропорційно ступеню вини. В даному випадку, це 50 % від суми сплаченого страхового відшкодування, що становить 260 840,46 грн : 2 = 130 420,23 грн. Таким чином, оскільки на момент дорожньо-транспортної пригоди, цивільно правова відповідальність власника автомобіля марки «Scania», номерний знак НОМЕР_2 , застрахована не була, то позивач вважає, що має право на стягнення суми сплаченого страхового відшкодування 130 420,23 грн з особи, відповідальної за завданий збиток, якою згідно з постановою Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11.11.2024 по справі про адміністративну відповідальність № 213/4149/24 є відповідач. У зв'язку із викладеним позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Транс-Інвест" 130 420,23 грн страхового відшкодування.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (ст. 1 Закону України "Про страхування").
В Україні здійснюються такі види обов'язкового страхування: страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (п. 9 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про страхування").
Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Договір страхування це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування").
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ч. 1 ст. 979 Цивільного кодексу України).
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого (ст. 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводяться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта, що складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, визначеній страховиком (ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування").
У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України (ч. 1 ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
За приписами п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частинами 1, 2 ст. 1187 та п. 1 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана, зокрема, з використанням транспортних засобів. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
За положеннями ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Згідно з п.1 ч. 2, ч. 3 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються в повному обсязі, якщо договором або законом не передбачене відшкодування в меншому або більшому розмірі.
За визначенням, наведеним у пункті 1.6. статті 1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (чинного на момент скоєння ДТП) власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.
Згідно з ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Виходячи із наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові (службові) обов'язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується останнім, а не безпосередньо винним водієм.
Особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Тлумачення ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України свідчить про те, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв'язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2028 у справі № 426/16825/16-ц зазначено, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.
Відповідно до частини першої ст. 21 Кодексу законів про працю України, трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно зі ст. 24 Кодексу законів про працю України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 власником транспортного засобу «Scania», номерний знак НОМЕР_2 є Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Транс-Інвест".
У постанові Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11.11.2024 у справі № 213/4149/24 зазначено: « ОСОБА_1 , громадянина України, не працюючого: ТОВ "Компанія Транс-інвест", водій».
Відповідач зазначає, що є власником авто, однак в період, що припадав на час ДТП, передав його ОСОБА_1 для володіння і користування разом з реєстраційними документами. Відповідач стверджує, що між ним і ОСОБА_1 ніколи не існувало трудових відносин і відповідно трудових обов'язків ОСОБА_1 виконувати не міг.
На підтвердження відсутності трудових відносин із ОСОБА_1 у 2024-2025 р.р. відповідач надав копії відомостей про суми нарахованого доходу, утриманого та сплаченого податку на доходи фізичних осіб та військового збору (додаток), відповідно до яких за РНОКПП ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) записи відсутні, а також довідку від 24.10.2025, відповідно до якої ТОВ "Компанія Транс-Інвест" засвідчує, що ОСОБА_1 ніколи не перебував у трудових відносинах із Товариством, з ним не укладався трудовий договір (контракт), він не призначався та не обіймав жодних посад у товаристві.
Господарський суд зазначає, що будь-які належні та достовірні докази перебування водія ОСОБА_1 у трудових відносинах з ТОВ «Компанія Транс-Інвест», зокрема трудовий договір, наказ про прийняття на роботу або інші докази, в матеріалах справи відсутні.
Оскільки між власником транспортного засобу (ТОВ «Компанія Транс-Інвест») - джерела підвищеної небезпеки та водієм, який керував транспортним засобом, не встановлена наявність трудових відносин - правові підстави для відшкодування завданої шкоди власником транспортного засобу відсутні.
Особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Пунктом 2.2 Правил дорожнього руху України передбачено, що власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Отже, якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа є відповідальною за завдання шкоди.
Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди.
Як вказано вище, відповідач стверджує, що в період, що припадав на час ДТП, передав автомобіль «Scania», номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_1 для володіння і користування разом з реєстраційними документами.
Керування ОСОБА_1 авто за наявності реєстраційного документу підтверджується відомостями протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 640180 від 22.09.2024, де зазначені дані свідоцтва про реєстрацію ТЗ.
Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Тобто підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, до особи, яка порушила це право, з метою його захисту.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, яка встановлює диспозитивність господарського судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 2 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною 1 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач.
При цьому суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред'явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів.
Статтею 162 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Тобто відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Частиною першою ст. 48 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача.
Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (ч. 2 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України).
Отже заміна неналежного відповідача та залучення співвідповідача відповідності до приписів ГПК України можлива лише за клопотанням позивача.
При цьому пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів), суд відмовляє у задоволенні позову.
Таким чином, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Враховуючи вищевикладене, оскільки будь-які належні та достовірні докази перебування водія ОСОБА_1 у трудових відносинах з ТОВ «Компанія Транс-Інвест» в матеріалах справи відсутні, а судом встановлено, що водій ОСОБА_1 на момент вчинення ДТП керував автомобілем «Scania», номерний знак НОМЕР_2 , правомірно - він вважається особою, яка здійснювала діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, а отже саме він несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. В той же час позивачем не пред'явлено позовні вимоги до ОСОБА_1 .
З огляду на наведені вище норми чинного законодавства та обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги заявлені до неналежного відповідача, що має наслідком відмову в позові.
Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача у розмірі 3028,00 грн.
Керуючись ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 02.12.2025
Суддя І.В. Мілєва