вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"02" грудня 2025 р. Cправа № 921/470/25
Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Тварковського А.А., розглянувши без виклику сторін за наявними матеріалами в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом: Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (вул. Грушевського, буд. 8, м. Тернопіль, Тернопільська область, 46021)
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл" (вул. Привокзальна, 3Б, м. Вінниця, 21001)
про стягнення 59 850 грн та про визнання договорів фактично невиконаними з огляду на неможливість отримання товару,
На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл" 59 850 грн та про визнання договорів фактично невиконаними з огляду на неможливість отримання товару, передана за підсудністю на підставі ухвали Господарського суду Тернопільської області від 06.08.2025 у справі № 921/470/25.
В обґрунтування заявленого позову позивач вказує на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договорами поставки: №БСК-4-0406 від 26.11.2024, №БСК-4-0299 від 25.06.2024, №БСК-4-0035 від 31.10.2023 в частині своєчасної поставки обумовленого Товару, внаслідок чого Тернопільським обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю заявлено вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл" про стягнення 59 850 грн та про визнання вказаних договорів фактично невиконаними з огляду на неможливість отримання товару.
Ухвалою суду від 03.10.2025, з урахуванням виправлених недоліків позовної заяви, за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 921/470/25 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Також зазначеною ухвалою встановлено сторонам строки для вчинення процесуальних дій, зокрема на подання відповідачем відзиву на позовну заяву.
Ухвала про відкриття провадження у справі доставлена 03.10.2025 як позивачу, так і відповідачу до Електронних кабінетів ЄСІТС, про що в матеріалах справи містяться відповідні довідки.
У визначений судом строк відзиву відповідача на позовну заяву до суду не надійшло.
За приписами частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.
Розглядаючи дану справу, суд, з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" приймає до уваги припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Між Тернопільським обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (Покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл" (Постачальник, відповідач) укладено договори поставки №БСК-4-0406 від 26.11.2024, №БСК-4-0299 від 25.06.2024, №БСК-4-0035 від 31.10.2023, предметом яких є закупівля бензину А-92, бензину А-95, дизпалива та газу нафтового скрапленого (а.с. 12-15, 17-20, 22-25, т.1).
Умовами вказаних договорів та укладених до них додатків (специфікацій) також визначено ціну, якість товару, порядок здійснення оплати й поставки, права і обов'язки, відповідальність сторін тощо.
На виконання умов договорів позивач, сплативши відповідні кошти на рахунок відповідача, отримав талони/скретч-картки на пальне. Дані обставини підтверджуються відповідними видатковими накладними (а.с. 11, 16, 21, т.1) та платіжними інструкціями (а.с. 26-28, т.1). Матеріали справи містять копії невикористаних скретч-карток відповідного номіналу.
У позовній заяві Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю зазначає, що станом на дату позову передача товару покупцю згідно укладених між сторонами Договорів є неможливою, оскільки скористатись довірчими документами (скретч-картками) неможливо, АЗС Постачальника не здійснюють господарської діяльності, на інших АЗС цими довірчими документами (скретч- картками) скористатись неможливо, нові діючі АЗС Постачальника відсутні. Кошти, виділені з Державного бюджету на заправку автомобіля Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю - витрачені на закупівлю товару (бензину А-95) у Постачальника (ТОВ Армерія Ойл), а отоварити скретч-картки і відповідно заправити автомобіль неможливо.
Внаслідок невиконання відповідачем зобов'язання за договорами щодо повної і своєчасної поставки обумовленого пального позивач звернувся із відповідним позовом до суду про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл" 59 850 грн вартості непоставленого Товару (попередньої оплати).
З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.
В силу приписів ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (ЦК України) зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За своєю правовою природою правовідносини між позивачем та відповідачем в межах даного спору врегульовано положеннями глави 54 Цивільного кодексу України.
Згідно із ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
У відповідності зі ст. ст. 662, 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, та у встановлений договором строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Талон - спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому (пункт 3 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємства і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики № 281/171/578/155 від 20.05.2008).
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.
Якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми (ч. 1 ст. 670 ЦК України).
Як уже зазначалося, відповідно до ч. 1 ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а згідно з ч. 1 ст. 664 цього ж Кодексу - зобов'язання вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України встановлено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. При цьому суд враховує позицію Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 08.02.2019 у справі №909/524/18, що ст. 693 ЦК України наділяє особу саме правом самостійно визначити спосіб захисту свого порушеного права.
Матеріали справи не містять доказів фактичної передачі позивачу (Покупцю) Товару за Договорами на суму 59 850 грн.
Суд враховує висновки КГС ВС від 06.06.2023 у справі №903/666/22, що за загальним правилом для отримання товару на АЗС покупець пред'являє оператору АЗС картку на пальне. Оператор АЗС здійснює відповідну ідентифікацію картки на пальне, здійснює фактичну передачу (видачу) товару відповідної марки та кількості, після чого картка на пальне залишається у оператора, що є підтвердженням факту отримання покупцем товару зі зберігання відповідного асортименту та кількості.
Оскільки у Договорі строк постачання пального за талонами не визначений певною датою (визначено до закінчення терміну дії довірчого документу (скретч-картки) та на скретч-картках такої дати не відображено), застосуванню підлягають приписи ч. 2 ст. 530 ЦК України, відповідно до яких боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Суд враховує позицію КЦС ВС, викладену у постанові від 25.01.2023 у справі №504/3770/15 (61-5699св22), що оскільки ст. 530 ЦК України не передбачено у який спосіб та в якій формі повинна бути заявлена вимога кредитора до боржника, отже, звернення особи щодо повернення боргу з позовною заявою до боржника є одним із варіантів вимоги в розумінні ч. 2 ст. 530 ЦК України.
Відтак зобов'язання відповідача щодо повернення суми попередньої оплати виникло за спливом семиденного строку від дня пред'явлення вимоги в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України, тобто за фактом подання позову.
Оскільки строк передачі товару сплинув, враховуючи сукупність доказів в матеріалах справи, зокрема наявні копії невикористаних скретч-карток відповідного номіналу на пальне, суд, керуючись ст. 79 ГПК України, дійшов висновку, що обставина непоставки пального вартістю 59 850 грн є доведеною. Відтак Тернопільським обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю правомірно заявлено вимогу про повернення суми попередньої оплати товару, який не поставлено відповідачем.
У зв'язку з цим суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність позовних вимог в частині стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 59 850 грн, відтак і про задоволення позову в цій частині.
Визначаючись щодо позовної вимоги про визнання договорів фактично невиконаними з огляду на неможливість отримання товару, суд враховує таке.
За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті).
Як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55).
За змістом частини першої статті 2 ГПК України метою господарського судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів позивача. Отже, спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об'єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16 вересня 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).
Згідно із частиною другою статті 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
До основних засад (принципів) господарського судочинства відноситься верховенство права (частина третя статті 2 ГПК України).
У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 14 ГПК України), але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п'ятої статті 13 ГПК України). Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).
Задоволення судом позовної вимоги має з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права) дозволити досягнути мети судочинства, зокрема реально відновити суб'єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, і той, який обрав позивач, можна використати для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких він звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним, зокрема неефективним, і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлену позовну вимогу взагалі не можна використати для захисту права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, таку вимогу не можна розглядати як спосіб захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 36), 22 вересня 2020 року у справі № 127/18934/18).
Близький за змістом правовий висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц.
Суд бере до уваги, що порушене майнове право має бути відновлене за допомогою належного способу захисту, який передбачений законом або договором. Належний спосіб захисту - це той, що відповідає фактичним обставинам справи, забезпечує поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантує компенсацію.
Так, спір у справі № 921/470/25 виник з підстав невиконання відповідачем договірних зобов'язань щодо поставки товару за фактом попередньої оплати позивачем такого товару. Поновлення порушеного права позивача можливе в такому випадку або шляхом пред'явлення вимоги про передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати, оскільки ст. 693 ЦК України наділяє особу правом самостійно визначити спосіб захисту свого порушеного права.
Оскільки позивач обрав спосіб захисту свого порушеного права шляхом повернення суми попередньої оплати та таку вимогу задоволено судом, то такий спосіб захисту відповідає фактичним обставинам справи.
В свою чергу, за змістом обґрунтувань позовних вимог не вказано якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок задоволення позовної вимоги про визнання договорів фактично невиконаними з огляду на неможливість отримання товару.
На переконання суду, задоволення такої позовної вимоги жодним чином не призведе до реального відновлення порушеного суб'єктивного права позивача, оскільки не створює будь-яких процесуальних наслідків, що вказує на неефективність обраного способу захисту.
Обрання неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.08.2023 у справі №924/1288/21 та постановах Верховного Суду від 12.07.2023 у справі №902/83/22, від 23.08.2023 у справі №903/745/22, від 16.08.2023 у справі №922/623/22.
Отже, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині визнання договорів фактично невиконаними з огляду на неможливість отримання товару.
Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно із положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Разом з тим відповідачем не подано до суду жодних доказів в підтвердження або спростування заявлених позовних вимог.
За приписами ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши усі обставини та надавши оцінку наявним у справі доказам в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, з урахуванням мотивів відмови в частині визнання договорів фактично невиконаними з підстав обрання неефективного способу захисту.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, враховуючи, що позов задоволено частково, витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви в сумі 2422,4 грн покладаються на відповідача та такі витрати в розмірі 7267,2 грн (за трьома вимогами немайнового характеру) залишаються за позивачем.
Керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл" (вул. Привокзальна, буд. 3Б, м. Вінниця, 21001, код ЄДРПОУ 44618933) на користь Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (вул. Грушевського, буд. 8, м. Тернопіль, Тернопільська область, 46021, код ЄДРПОУ 14032334) 59 850 грн - основного боргу (попередньої оплати) та 2422,4 грн - витрат на сплату судового збору.
3. В решті позову відмовити, у зв'язку з чим витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви в розмірі 7267,2 грн залишити за позивачем.
4. Згідно із приписами ч.1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
5. Відповідно до положень ч.1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Оскільки розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
6. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи до Електронних кабінетів ЄСІТС.
Повне рішення складено 02 грудня 2025 р.
Суддя А.А. Тварковський
віддрук. прим.:
1 - до справи.